Культура повсякденності - Культура и искусство реферат

Культура повсякденності - Культура и искусство реферат




































Главная

Культура и искусство
Культура повсякденності

Повсякденне як сфера людського досвіду, форми сприйняття й осмислення миру, що виникають на основі трудової діяльності. Історична еволюція семіотичної системи повсякденності. Роль праці, свідомості і мови в індивідуальному освоєнні культури (онтогенезі).


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Істотним недоліком культурології є її абстрактність, що не опускається до рівня повсякденного життя людей. Соціальна антропологія намагається перебороти цей розрив. У даній роботі будуть розглянуті деякі підходи до пояснення культури повсякденності. Зрозуміло, цим не вичерпуються можливості й досягнення теоретичного аналізу.
Повсякденне - це звичне, звичайне й близьке. Це той життєвий порядок, у якому кожна людина, ким би і яким би вона не була, орієнтується вільно. Аналітичне проникнення в повсякденне являє собою серйозні труднощі через те, що все тут здається зрозумілим. Так відбувається тому, що людина в культуру повсякденності включена своєю підсвідомістю, частиною розуму.
Повсякденне - це сфера людського досвіду, що характеризується особливою формою сприйняття й осмислення миру, що виникає на основі трудової діяльності. Для неї характерно напружений стан свідомості, особиста участь у світі, що представляє собою сукупність видимих, не зухвалі сумніви в об'єктивності свого існування форм простору, часу й соціальних взаємодій. Всі ці форми є інтерсуб'ективно (соціально) організованими.
А. Шюц уважає, що повсякденність - це один з світів досвіду, для якого характерні наступні риси: а) напружена увага до життя; б) утримання від усякого сумніву в існуванні миру; в) переважною формою активності є трудова діяльність. Серед всіх видів активності остання відіграє найважливішу роль у конституюванні реальності повсякденного життя. Реальність і трудова діяльність вступають у когнітивний функціональний зв'язок, детермінований працею. Працююче Я виступає як цілісне, Я, оскільки праця найбільше повно активізує всі потенційні якості особистості, наділяє їхньою єдністю. І це зрозуміло, тому що основною функцією повсякденності виступає життєзабезпечення.
Природно, у трудовій діяльності присутні й спонтанні фізичні прояви, і властивість рефлексії, що споглядає (огляд результатів дії), і діяльність уяви (проектування дії). Але головним залишається діючий початок, чим повсякденне й відрізняється від миру фантазії (літературного задуму, миру чарівної казки, міфу й т.д.). В останньому немає праці, мотивованого навколишнім світом і у свою чергу впливає на його об'єкти, немає характерного для повсякденності повинності, у силу чого й увага до життя ослаблено, напружена установка заміняється споглядальної, що уявляє, практикується утримання від судження про існування об'єктів цього миру (миру фантазії). Всі уявлювані образи мають право на існування в цьому безмежному світі.
Ясно, що в основі когнітивного стилю, що конституює повсякденне, лежить принцип правдивості в комунікаціях людей, що породжує почуття впевненості в істинності що відбувається. Принцип правдивості затверджується трудовою активністю людей. Оскільки у світі фантазії виявляється дефіцит діяльності (особистісна і соціальної), напрошується висновок про те, що цей мир є трансформацією миру повсякденності, а не являє собою ізольовану від її й рівноправну з нею реальність. Тому в мистецтві головним принципом був і залишається принцип подібності життя, а не відходу від нього.
У повсякденному житті людям доводиться винаходити, створювати свій мир. У своєму світі люди беруть участь і свій зовнішній план (діяльністю, поводженням), і внутрішнім (духовно-психічним) миром. Внутрішнє життя прагне бути погодженої із зовнішньої й навпаки, оскільки люди так чи інакше хочуть жити згідно із собою, у стані щиросердечної рівноваги. Це можливо завдяки здатності людей створювати й накладати на мир фактів і процесів свій значеннєвий і ціннісне нормативний порядок і приводити обоє ці миру у відповідність один одному. Ясно також, що соціальна взаємодія неможливо без стійких символічних форм. З'являються артефакти - структурно подібні об'єкти. Культура повсякденності організується в таких символічних формах, як позитивний досвід, що має властивість передаватися від людини до людини, від покоління до покоління. Соціокультурний досвід людей кодується в міміці, жестах, рухах тіла, інтонаціях і словах, формулах, образах, технологіях. Ці прояви існують в областях спільної життєдіяльності людей, міжособистісної вербальної й невербальної комунікації, письмових текстах, сферах невербальних естетичних об'єктів. Для участі в такого роду комунікаціях людина повинен мати певну культурну компетентність.
Історична еволюція семіотичною системи повсякденності
Розглянемо сказане вище через призму семіотичних систем повсякденного життя людей. Ці системи поєднують внутрішній мир людей і зовнішніх фактів за допомогою знаків, служать засобом відбору фактів культури з ряду соціальних фактів і забезпечують динаміку культури.
У повсякденному житті можна виділити принаймні 4 класи знаків, що персоніфікують: а) цільні предмети (архітектура будинку, дизайн начиння, костюм); б) керування діями людей (міри, орієнтири, команди); в) знаки прогностики (прикмети, гадання, знамення); г) знаки мистецтв (музика, хореографія, образотворчі мистецтва).
На ці знакові системи накладемо ще один ряд: мова, обряди, засоби вирахування, гра. Тоді картина еволюції цих знаково-символічних систем у дописьменної культурі (I), у суспільствах індустріальної цивілізації (II) і культурі інформаційного суспільства (III) буде виглядати в такий спосіб.
Архітектура: I - народна архітектура; II - архітектура культових, кріпосних, спортивних і палацово-паркових споруджень; III - архітектура промислових, транспортна, засобів зв'язку й інших подібних споруджень.
Костюм: 1 - народний костюм; II - становий костюм; III - сучасний костюм у його функціональних різновидах.
Дизайн начиння (меблі, посуд, знаряддя праці й побуту, зброя): I - народна; II - начиння, виготовлена ремісниками; III - начиння, виготовлене промисловістю в масовому виробництві.
Міри, засоби й способи виміру: I - міри довжини, рівні довжині фаланги вказівного пальця (вершки), долоні, довжині кроку й т.п.; II - міри, стандартизовані в даній місцевості й співвіднесені один з одним (більший сажень, маховий сажень, гроші й т.д.); III - міжнародні стандарти мер, правила виміру.
Засоби орієнтування: I - межі, місцеві предмети, тамги й подібні знаки; II - карти, плани, схеми, геральдика, реклама; III - комп'ютерні засоби зображення (комп'ютерна анімація й т.п.).
Команди: I - сигнали-команди голосом і жестом; II - сигнали музичними інструментами й звуками (постріли, петарди), зорові сигнали (лампи, світлофори, підйом прапора, семафори й т.д.); III - автоматична сигналізація (робототехніка, команди в мовах інформатики й т.д.).
Прикмети: I - місцеві прикмети (ознаки хвороби з їхніми народними назвами, прикмети поводження домашніх і диких тварин); II - астрологія, симптоматика в медицині, фенологія; III - прогнози погоди по радіо й телебаченню, соціальна прогностика, техніка аналізів (у медицині, ветеринарії, фізику, хімії, біології й т.д.).
Гадання: I - гадання народні; II - мантичні мистецтва: хіромантія, каббалистика, гадання на картах, експерименти в науці й техніку й т.д.; III - моделювання соціальних і природних ситуацій за допомогою моделюючих систем.
Знамення: I - явища природи, суспільства й стани людини, що не входять у народні прикмети знаючих людей; II - чудеса (опису в Біблії й т.д.); III - маніпуляція масовою свідомістю засобами масової комунікації (паблік релейшнз, пропагандистські кампанії в ЗМІ й т.д.).
Музика: I - спів і гра на народних музичних інструментах (музичний фольклор); II - музика придворна, літургічна, сценічна, камерна; III - музика популярна, у тому числі й поп-музика.
Образотворчі мистецтва: I - народна орнаментика, народна скульптура, живопис природними матеріалами; II - іконопис, станковий живопис, ліплення з дерева, каменю, металу, стінні розписи; III - фотографія, кіно, телевізійне мистецтво, комп'ютерна художня анімація.
Хореографія: I - танцювальний фольклор; II - культовий, придворний, побутовий, бальний, сценічний танець; III - масовий танець.
Проведемо невеликий аналіз показаної еволюції форм символізації миру повсякденного досвіду. Зупинимося на предметах побутового побуту. Вони завжди мали знаковий зміст і тому характеризували соціокультурну приналежність людини: тога римлянина, одяг селянина свідчили про соціальний стан, але не про психологічний стан людини. Зараз положення міняється: комбінація берета, кепі, капелюха з гімнастеркою, піджаком або светром, чоботями, кросівками або мокасинами дає можливість людині виразити своє індивідуальне самовідчуття й емоційне відношення до дійсності. Повсякденне життя і її інвентар усе більше беруть на себе функцію емоційного суспільного самовираження, що так довго були монополією ідеології, слова, високого мистецтва. Естетика костюма переборює протилежність побутового і офіційного, з'єднуючи воєдино волю першого й красу й пристойність другого.
Життєве середовище стає реальною формою існування мистецтва. Наприклад, рок-концерт поряд з особливою емоцією, що виникає від переживання музичного добутку, дає відчуття радості спілкування, тому що люди вільно пересуваються під час концерту, випробовуючи почуття вікової й соціокультурної солідарності. Відбувається розкриття змісту добутку через середовище. Телебачення, радіо, домашня й відеотехніка дозволяють мистецтву розчинитися в повсякденному житті. (В 1891 р. у залі Карнегі-Хол Перший концерт Чайковського слухали 2 тис. чоловік, а перший виступ рок-групи дивилися й слухали завдяки телебаченню вже 73 млн. чоловік.)
Знання також розливається в життєвому середовищі. Виявляються вузькість і непродуктивність будь-якої спеціалізованої діяльності, позбавленої широкої культурно-гуманітарної основи. Це викликає потік науково-популярних журналів, телевізійних передач і т.д. Так вирішується кардинальна проблема епохи - проблема взаємин високої культури з низовим, повсякденним життям - з розчиненими в ній і модельованими нею культурними змістами. У той же час проблемою є втрата своїх орієнтирів так званою високою культурою. Починається епоха пошуку нових змістів. Можливо, змісти споконвічно закладені у світобудові й розпаковуються безліччю різних способів, у тому числі й життєвим шляхом людини, що проходить через страждання.
Праця, свідомість і членороздільна мова - головні властивості людини, що виникли історично (у філогенезі) і формовані при індивідуальному освоєнні культури (в онтогенезі). У культурі повсякденності мова є основною знаковою системою, що дозволяє людям розуміти один одного в будь-яких ситуаціях соціальної взаємодії. Мова існує в усній і письмовій формах (вербальні форми), рухах тіла і міміці (невербальні форми), штучних формах (машинна мова, мова математичних і інших символів). У світі налічується понад дві тисячі живих мов: від безписемних племінних мов, на яких говорять іноді лише десятки людей, до національних мов, якими користуються багато мільйонів людей і на які створена багата література. Прийнято виділяти 15 мовних сімейств (індоєвропейська, семіто-хамітська, кавказька, давне індійська, уральська, чукотсько-камчатська, конго (нигеро) - кордофанська, нило-сахарська, койсанська, китайсько-тибетська, тайська, айстроазіатська, ескімосо-алеутська). Основна родина - індоєвропейська, що включає в себе близько 100 різних мов, на яких говорять майже 150 народів, що живуть у всіх частинах світла. Понад 60% населення Землі говорять на десяти найпоширеніших мовах.
Життя мови в суспільстві - основна проблема соціолінгвістики. Соціологічний напрямок у лінгвістиці пов'язане з інтересом до функціонування живої розмовної мови, його соціальної й територіальної диференціації. Основними проблемами є питання: хто з ким розмовляє, як засобу масової комунікації говорять зі слухачами, яка мовна політика держави? Хто й що говорить, з ким і на якій мові, при яких соціальних обставинах, з якою метою, які наслідки мовного акту - от предмет соціолінгвістики. В увагу беруться рольові, ситуаційні й тематичні типи мовного поводження (статус, роль, соціальна ситуація).
Соціальну антропологію цікавлять питання існування й розвитку мови як головного семіотичного засобу, структурующего й досвід, що позначає. У мові впорядковується, виявляє своє значення позитивний і негативний досвід людей: за допомогою мови формується єдине культурне поле з типовими ціннісно-нормативними координатами поводження й взаємодії людей. Словниковий склад мов містить три шари: а) незмінну масу основних слів (4000-5000 слів); б) технічний словник, що відбиває еволюцію технічного миру й нараховує десятки тисяч слів; цей словник, однак, підрозділяється на ряд спеціальних словників, чим знижується цінність його культурного внеску в суспільство; в) вузький шар слів, включених у мову творців слів (літераторів, поетів, журналістів, ораторів).
Ступінь культурності конкретної людини звичайно оцінюється по його словниковому багажі, що він використовує систематично. Отже, соціокультурне розшарування людей у суспільстві визначається насамперед типом мови, яким користується та або інша соціальна група. Тип мовного спілкування являє собою щось подібне до айсберга - підводні 9/10 складаються з рівня утворення, виду діяльності людини, мовної культури його безпосереднього середовища, особистих здатностей і т.д.
Аналіз мови як елемента соціокультурного життя дозволяє встановити наступну його типологію:
- загальна літературна мова: письмовий (науковий: есе, трактати, дослідження; художній: поезія, проза), усний (театр, лекції, проповідь);
- загальний утилітарний, або стандартна мова: письмовий (преса, реклама, комерційна документація, будь-якого роду кореспонденція); усний (радіо, телебачення й кіно);
- розмовна, фамільярна мова: письмовий (листа, записки); усний (усна неформальна бесіда в повсякденних ситуаціях, жаргон, арго, ненормативна лексика).
А. Моль ділить суспільство на чотири категорії, що роблять різний вплив на мову залежно від свого положення в соціальній піраміді:
1. Категорія творців слів (учені, письменники, інженерно-технічна інтелігенція).
2. Утворена публіка, що вважає себе здатної судити про ці слова.
3. Обличчя, що використовують мову в професійних цілях.
4. Пасивна маса. (У Франції 60-х рр. відносно утворена публіка нараховувала до 2 млн. чоловік, а шар, що робить вплив на мову, - близько 100 тис. чоловік.)
Словниковий склад мови - це зміст мови, що відбивається в словниках, що становляться систематично: Оксфордському словнику (Англія), Ларусса (Франція), Даля або Ожегова (Росія) і т.д. Словники містять у собі від 40 до 150 тис. словникових статей. Людина маси оперативно використовує лише незначну частину слів, наявних у цих словниках.
У мові людини розрізняють граматику й риторику. Перша має справа із правилами з'єднання слів. Ці правила строгі. Граматичні форми утворять такий аспект громадського життя, у якому вимоги цензури, повага до особистості й дотримання умовностей носять найбільш категоричний характер. Риторика затверджує логіку побудови повідомлень, використовуваних у міжособистісній мові. Тут панують в основному інстинктивні способи вживання мови, засвоєні в процесі оволодіння рідною мовою. В умовах широкого застосування засобів масової комунікації одними з найпоширеніших методів переконання людей, що не мають навичок самостійного міркування, є метод повторів, систематична надмірність прикладів, маніпуляція статистичними даними й т.д. Такі повідомлення - це передачі низької культурної якості (реклама у всіх її формах, промивання мозків перед виборами, формування вигідного іміджу того або іншого політичного діяча й т.д.).
До фактів культури ставляться також добутки мови, відібрані й збережені спеціально. Розглянемо еволюцію їхніх форм в історії.
1. Усна до письмена мова зводилася до діалогу, поголосці, фольклору.
2. Усна літературна мова розвивалася у формах риторики (судова, дорадча, показова мова), гомілетики (навчальна мова, проповідь, пропаганда), сценічної мови (драма, читання вголос, диктант).
3. Письмова мова розвивалася в наступних формах: епіграфіка (напису на надгробних пам'ятниках), нумізматика (напису на монетах, медалях), сигілографія (історична дисципліна, пов'язана з печаткою, геральдикою), палеографія (епістоли, тобто листа, а також документи, рукописна література у вигляді гомілетичних добутків, гімнографій, житійної літератури, географічних творів про подорожі, історичних творів у формі хроніки, творів по різних мистецтвах, розважальних творів, повчальних творів).
4. Неографія: художня література (епос, лірика, драма), наукова література (рецензія, стаття, монографія, навчальний курс, дисертація), журналістика (бібліографія, анотація, рецензія, памфлет, стаття).
Форми фіксації мови еволюціонували від написів на бересті, папірусі й каменях надгробків у письмових цивілізаціях до пластинок, плівок і дискет в інформаційному суспільстві.
Отже, узагальнюючи, можна сказати, що в комунікативних актах, що супроводжує ситуації соціальної взаємодії, виникають мовні моделі, адекватні конкретним ситуаціям. Така відповідність забезпечується лінгвістичною компетентністю учасників ситуації, що у свою чергу визначається їхнім соціальним досвідом (представляється спірної точка зору, що відстоює вродженість такої компетентності). Лінгвістична компетентність визначається чотирма параметрами: граматичною правильністю, прийнятністю, зустрічальністю.
Спільне життя (у повсякденному) людей супроводжується появою безлічі соціальних утворень, серед яких особливо виділяються групи, класи, етноси й раси. Що лежить в основі соціального розшарування - розмаїтість людей або ж соціокультурні, економічні, політичні й інші фактори, що діють як би примусово, ззовні, розподіляючи їх по групах і тим самим визначаючи статус, ролі й долю конкретних індивідів? Спробуємо знайти відповіді на ці важливі питання.
Існує дивна подібність між людьми. Воно становить людську природу, що усіх нас поєднує й відрізняє від інших живих істот. Але незважаючи на подібність, наш повсякденний досвід переконує в тім, що між людьми є величезну кількість розходжень: ми навіть зовні різнимося - по росту, вазі, кольору волосся й шкіри, рисам і вираженню особи, поставі, ході й т.д. Про це ж говорять фізичні й психічні досягнення людей, які фіксують в книзі рекордів Гинеса. Зрозуміло, така розмаїтість людей корениться в біології людини - ми народжуємося з різними генами. У той же час біологія людини є джерелом розмаїтості людей тому, що саме вона створила й можливість людського суспільства, і його необхідність. Діти народжуються безпомічними істотами, і потрібна соціальна організація виробництва їжі, житла, одягу й т.п., захисту слабких і одержання знань про світ для виживання людей. Тому розмаїтість людей і мінливість такої розмаїтості можливі лише в суспільстві й через суспільство. У результаті з'являється проблема співвіднесення біологічної мінливості, що люди успадковують від своїх біологічно, що різняться батьків, із впливами середовища.
Отже, спадковість і середовище - об'єкти нашої уваги. Читач знає по досвіду, що часто вони протиставляються. Існують навіть твердження, що розходження в IQ (коефіцієнті інтелекту) на 80% визначаються генами й на 20% - середовищем. Однак такий плюралістичний підхід некоректний, помилка складається в спробі приписати зовнішнім і внутрішнім силам окремі, не зв'язані один з одним ролі, які вони грають у формуванні індивідів і суспільства. Питання: Я відрізняюся від сусіда тому, що в мене інші гени, або тому, що в мене інший життєвий досвід? - є з погляду біології безглуздим. Спроби чітко відокремити зовнішні й внутрішні причини йдуть ще від Р. Декарта, що представляли собі людський організм як машину. Дроблення організму на частині дало позитивні результати, наприклад, у медицині (поява професій хірурга, терапевта, невропатолога, окуліста й т.д.). Однак невдачі такого підходу, особливо в розумінні того, як запліднене яйце перетворюється в мислячу й діючу людину, привели до наступних висновків: а) кожний організм є суб'єктом постійної зміни протягом всього свого життя й б) організм у кожний момент часу перебуває під спільним впливом взаємодіючих генів і середовища.
У силу цього ми можемо сказати, що зовнішня мінливість людини у звичайному світі є продуктом суспільства, а саме: полові й географічні, расові й етнічні розходження знаходять у суспільстві соціальні форми через розвиток суспільного поділу праці й розподілу видів праці серед людей по родовитості, власності або по здібностях.
1.Орлова Э.А. Введение в социальную и культурную антропологию. М., 1994.
2.Розин В.М. Введение в культурологию. М., 1994.
3.Тойнбі А.Дж. Збагнення історії. - К., 2001.
4.Кнабе Г. Мова побутових речей. - К., 1991.
5. Моль А. Соціодинаміка культури. - К., 1997.
Цінності традиційної культури. Особливості сприйняття світу в традиційній свідомості. Культ предків, роль обряду, соціальні функції магії. Культура сорому і культура провини. Ставлення до праці, багатства, часу і влади в до індустріальних суспільствах. практическая работа [33,9 K], добавлен 19.05.2014
Поняття духовної культури. Сукупність нематеріальних елементів культури. Форми суспільної свідомості та їх втілення в літературні, архітектурні та інші пам'ятки людської діяльності. Вплив поп-музики на вибір стилю життя. Види образотворчого мистецтва. реферат [56,4 K], добавлен 12.10.2014
Культура як сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності. Матеріальні та духовні носії, які передаються наступним поколінням. Соціологія культури: історія виникнення та предмет. Структура й принципи, функції й форми культури. реферат [23,0 K], добавлен 06.12.2010
Культура як знакова система (семіотика культури). Вербальні знакові системи - природні, національні мови як семіотичний базис культури. Іконічні, конвенціональні (умовні) знаки. Приклад інтерпретації культурного тексту: семіотика "Мідного вершника". курсовая работа [36,4 K], добавлен 23.09.2009
Види та значення культури. Роль і місце культури в діяльності людини. Простий, інтенсивний і деструктивний типи відтворення суспільства. Поняття, типи, форми організації субкультури, її методологічне значення та здатність до розвитку й трансформації. реферат [17,9 K], добавлен 19.03.2009
Поняття "філософія культури" з погляду мислителів ХХ ст. Культурологічні особливості різних епох європейської цивілізації. Теорії виникнення і розвитку культури. Цивілізація та явище масової культури у сучасному суспільстві. Етнографічне обличчя культури. реферат [51,0 K], добавлен 05.02.2012
Сутність явища культури та особливості його вивчення науками: археологією і етнографією, історією і соціологією. Ідея цінностей культури, її еволюція та сучасний стан. Види і функції культури по відношенню до природи та окремої людини, в суспільстві. контрольная работа [36,8 K], добавлен 28.10.2013
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Культура повсякденності реферат. Культура и искусство.
Роль Бактерий В Жизни Человека Реферат
Контрольная Работа На Тему Факторы, Влияющие На Тяжесть Поражения Электрическим Током
Формы Участия Прокуроров В Гражданском Судопроизводстве Курсовая
Формы Существования Национального Языка Реферат
Реферат Психические Расстройства Употребление Алкоголя
Дипломная работа по теме Агрегат ГПА-16Р 'Уфа' на компрессорной станции 'Москово'
Реферат: Тюркский каганат
Оценка Потенциального Банкротства Предприятия Курсовая
Курсовая работа по теме Функции и роль фондовой биржи
Налогообложение Реферат
Реферат по теме Критерии эффективности методов набора персонала
Курсовая работа по теме Экономическое обоснование мероприятий по освоению новой продукции на предприятии на примере пекарни ПАРНИ
Контрольная работа по теме Понятия объективной стороны преступления
Курсовая работа по теме Физическое воспитание в Китае
Реферат по теме Искусственный интеллект: перспективы и угрозы
Техника Как Феномен Культуры Эссе
Реферат: The Pryamids Essay Research Paper The Great
Реферат На Тему Маркировка Товаров
Сочинение На Тему Произведения Пушкина И Лермонтова
Курсовая работа по теме Применение автоматизированной информационной системы 'БЭСТ-Маркетинг' для оценки рыночной и конкурентной среды организации
Образование монгольского государства и монгольские завоевания - История и исторические личности лекция
Национальная политика СССР в период Великой Отечественной войны - История и исторические личности курсовая работа
Особенности заключения трудового договора и его виды - Государство и право контрольная работа


Report Page