Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи

Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи. Кримінально-правовий аналіз і відмежування від суміжних складів злочинів, та існуючі санкції. Відмінні особливості розгляду справ у відношенні повнолітній та неповнолітніх осіб.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи
кримінальний правовий злочин гідність
Актуальність теми дослідження . Відповідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава зобов'язана всіма не забороненими засобами і методами охороняти особу та її особисті немайнові блага. Саме тому одним із основних пріоритетних напрямків державної політики є запобігання вчиненню злочинів проти волі, честі та гідності особи.
Нові політичні та економічні умови життя суспільства породили не лише позитивні демократичні перетворення, але й цілу низку труднощів, що пов'язані з необхідністю реального, повноцінного і всеосяжного захисту прав та законних інтересів громадян. Зміни, що відбуваються у різних сферах життєдіяльності вивели державу на абсолютно новий рівень. Правова система України сприйняла й відобразила в нормативно-правових актах (в т.ч. в Кримінальному кодексі України) найбільш прогресивні ідеї світової спільноти щодо захисту прав людини, зокрема й щодо волі, честі та гідності особи.
Теоретичним фундаментом дослідження стали праці вчених різних періодів розвитку кримінально-правової думки: М.О. Акімова, П.П. Андрушка, О. І. Анісімова, М. І. Бажанова, І. О. Бандурки, О. І. Белової, В.А. Бортника, О.О. Володіної, Є. В. Даценка, І. В. Дегтярьової, І. М. Доляновської, Д.П. Євтєєвої, М.В. Ємельянова, О.С. Колмакової, Д.О. Калмикова, О.М. Костенка, С.Я. Лихової, М. І. Мельника, А.А. Музики, Д.О. Негодченко, В. І. Осадчого, О.В. Паньчук, А.С. Політової, І. О. Романчука, В.В. Сташиса, О.С. Субботенка, В.Я. Тація, М. І. Хавронюка, О.М. Храмцова та ін. Це роботи, наукові положення яких впливають на вирішення задач дослідження.
Окремі аспекти кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи одержали висвітлення в низці комплексних вітчизняних кримінально-правових досліджень. Це, насамперед, кандидатські дисертації О.О. Володіної «Кримінальна відповідальність за викрадення людини (аналіз складу злочину) (2003 р.), В.А. Бортника «Кримінально-правова охорона честі та гідності особи» (2004 р.), В.М. Підгородинського «Відповідальність за торгівлю людьми за кримінальним законодавством України» (2005 р.), А.С. Політової «Кримінально-правова характеристика злочинів проти свободи особи за законодавством України» (2007 р.), І. М. Доляновської «Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей (аналіз складу злочину)» (2008 р.), М.О. Акімова «Кримінально-правова характеристика захоплення заручників за законодавством України (2009 р.), Д.О. Калмикова «Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей» (2011 р.), Д.О. Негодченко «Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми в Україні та інших країнах: порівняльно-правовий аналіз» (2011 р.), І. В. Дегтярьової «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом: кримінально-правова та кримінологічна характеристика і запобігання» (2012 р.), Є. В. Даценка «Кримінально-правова характеристика підміни дитини» (2015 р.). Найновішою із праць відповідної тематики є кандидатська дисертація О.С. Субботенка «Охорона честі та гідності особи кримінально-правовими засобами (досвід країн СНД та ЄС)» (2016 р.).
Проте, донині низка проблем кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи знаходиться поза увагою науковців, а відтак, потребують нагального вирішення. Це актуалізує вибір обраної теми та надає достатній простір для всебічного дослідження кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері кримінально-правової охорони волі, честі та гідності особи.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, кримінальне законодавство України та практика його застосування в розрізі відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка науково-обґрунтованих пропозицій і рекомендацій до чинного кримінального законодавства України в контексті відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи.
Згідно із вказаною метою поставлено такі завдання дослідження:
- визначити зміст волі, честі та гідності як об'єктів кримінально-правової охорони;
- розробити класифікацію злочинів проти волі, честі та гідності особи;
- окреслити об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти волі, честі та гідності особи;
- визначити кваліфікуючі ознаки злочинів проти волі, честі та гідності особи;
- проаналізувати санкції за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 146-151 Кримінального кодексу України;
- виявити проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи та запропонувати шляхи їх усунення.
Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на загальнонаукових та спеціально-юридичних методах наукового пізнання: формально-логічний метод застосовувався при дослідженні аналітичних матеріалів, концепцій, окремих наукових положень (розділи 1, 2, 3); системно-функціональний - для здійснення наукової класифікації злочинів проти волі, честі та гідності особи (розділ 1); порівняльно-правовий - для зіставлення концепцій, теорій, поглядів за предметом дослідження (розділи 1, 2, 3); історико-правовий - для визначення процесу розвитку кримінального законодавства у світлі відповідальності за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини, експлуатацію дитини, використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (підрозділи 2.1, 3.1); логіко-семантичний - для уточнення понятійно-категоріального апарату (підрозділи 2.1, 3.1); техніко-юридичний - для моделювання пропозицій щодо вдосконалення норм кримінального законодавства в аспекті відповідальності за злочини проти волі, честі та гідності особи (розділи 2, 3). Використання методів комбінувалося залежно від вирішення конкретних задач дослідження.
Структура дипломної роботи: Три розділи, поділені на чотири підрозділів, Вступ, Висновки та Список використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 99 сторінок, з них 15 сторінок Список використаних джерел.
1 . Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи
Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю [1]. Це лаконічно відтворює зміст концептуальних засад преамбули Загальної декларації прав людини [2], де проголошено «віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості», а також «визнання гідності, притаманної всім членам людської сім'ї, та рівних і невід'ємних їхніх прав». Щойно наведені постулати відображено також у преамбулах Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [3] та Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права [4].
Крім того, в розділі ІІ Основного закону України, який має назву «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» закріплено достатньо широкий та різноманітний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини і громадянина. До їх числа, зокрема, належать: право кожної особи на повагу до її гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29).
Орієнтири національного законодавства на міжнародні стандарти в галузі прав людини та подальша інтеграція України до Європейського Союзу, за визначенням О.С. Субботенка, покладають на нашу країну певні обов'язки, пов'язані з реальним забезпеченням проголошених Конституцією України прав та свобод людини і громадянина, однією із гарантій яких є встановлення кримінальної відповідальності за їх порушення [5, c. 13].
Беззаперечним є зв'язкок гідності з іншими правами та свободами людини. Спробуємо переконатися в цьому, звернувшись до рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 р. №11-рп/99 (справа про смертну кару). У рішенні цього поважного судового органу зазначено, що «невід'ємне право кожної людини на життя нерозривно пов'язане з її правом на людську гідність» [6]. Власне тоді постало питання щодо конституційності призначення смертної кари як виду покаранння, що принижує людську гідність. Таким чином, 29 грудня 1999 р. Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. Відсутність смертної кари є обов'язковою умовою для перебування держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 році, незадовго до вступу до цієї міжнародної організації.
Воля, честь та гідність особи охороняється кримінально-правовими засобами всіх держав. Так, у Кримінальному кодексі України (далі - КК України) [7] міститься розділ III, що має назву «Злочини проти волі, честі та гідності особи», за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність.
Принагідно зазначимо, що в науці кримінального права обстоюється позиція про те, що терміни «об'єкт злочину» та «об'єкт кримінально-правової охорони» не є тотожними [8]. Наприклад, С. Лихова та С. Морозюк стверджують, що поняття «об'єкт кримінально-правової охорони» ширший і є первинним щодо поняття «об'єкт злочину», тому що кримінальний закон бере під свою охорону відповідні інтереси, і лише потім вони стають безпосереднім об'єктом злочину в разі злочинного посягання на них або можуть не бути ними взагалі в разі їх порушення внаслідок діянь неосудних осіб або осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, хоча вони і охороняються кримінальним законом [9, с. 56].
За висновками П.П. Андрушка, об'єкт кримінально-правової охорони являє собою поняття (категорію) абстрактне, неконкретизоване: це той феномен, який законодавцем визнається цінністю для суспільства і держави і, на його думку (волевиявлення), потребує охорони кримінально-правовими засобами. Тоді як об'єкт конкретного злочину конкретний - це та конкретна цінність, визнана такою законодавцем, якій заподіяна істотна шкода конкретним злочинним діянням чи створена загроза заподіяння такої шкоди [8, c. 8].
Підтримуючи прагнення учених, можемо дійти висновку, що об'єктом кримінально-правової охорони є воля, честь і гідність особи, які охороняються кримінальним законом, а об'єктом конкретного злочину є воля, честь і гідність конкретної особи.
Предмет дослідження, серед іншого, вимагає визначення семантичного змісту тріади термінів « воля », « честь », « гідність » (наш курсив - О.Г.), оскільки в чинному вітчизняному законодавстві відсутні відповідні дефініції.
Спершу, звернемося до визначення волі особи, що охороняється кримінально-правовими засобами. В одному зі словників української мови її трактують як:
1) здатність людини свідомо керувати своїми діями заради досягнення мети; наполегливість у досягненні чогось;
3) право розпоряджатися на свій розсуд; влада;
5) свобода, незалежність (прот. неволя, рабство) [10, с. 162].
Таке тлумачення цього поняття знайшло підтримку в спеціальній літературі [11, с. 22].
Деякі фахівці в галузі кримінального права (зокрема, В.В. Кузнєцов В.В. та А.В. Савченко) волю окреслюють як право людини ніким не бути примушеною робити те, що не передбачено законодавством, право бути незалежною при обранні своєї поведінки та здійснювати вільний розвиток власної особистості (за умови не порушення прав і свобод людей), а також гарантована можливість реалізації передбачених конституційних прав і свобод [12, c. 164].
Зазначимо, що вперше категорії честі та гідності особи розроблялися представниками стоїцизму (Сенека, Епіктет та Марк Аврелій), які обстоювали позицію про те, що честь та гідність є найвищими людськими цінностями, без яких життя не має сенсу; для них життя без честі та гідності було страшніше, ніж самогубство. Так, Епіктет говорив, що «не того шкода, що людина народилася або померла, що вона втратила свої гроші, оселю, саме це не належить людині. А те шкода, коли людина губить свою істинну власність - свою людську гідність» [13, с. 252].
Ґрунтовніше трактування цих категорій було здійснено в епоху Відродження в роботах Піко делла Мірандола, Лоренцо Валла, Еразма Роттердамського, Колюччо Саллютаті та інших. Колюччо Салютатті говорив про те, що деякі люди бажають отримати пошану, визнаватись такими, що мають честь, за всяку ціну. «Існують деякі люди, які бажають пошани більше ніж вони цього заслуговують. Таких ми називаємо честолюбними. Вони, як правило, вчиняють для досягнення почестей те, що скупі люди заради отримання грошей» [14, с. 162].
Досить багато уваги дослідженню категорій честі та гідності приділяв Артур Шопенгауер. На думку цього німецького філософа, людина стосовно інших може знаходитися у різних відносинах, чим і обумовлюється довіра, добра думка про неї інших людей; честь об'єктивно є думка інших про нашу гідність, а суб'єктивно наш страх перед цією думкою [15, с. 951]. Він підкреслював, що людина сама по собі може небагато. Тільки у суспільстві вона щось значить та може. Як тільки у людини починається розвиватись свідомість, тоді у неї виникає бажання бути гідним членом суспільства, тобто таким, що має свою честь. Такою людиною вона стає внаслідок того, що виконує та дає те, що від неї очікують. І людина починає розуміти те, що головним є не те, якою вона є на власну думку, як про неї думають інші. Думка інших про людину і висока цінність, такої думки для неї і складає почуття честі.
У подальшому у філософії та етиці, за висновками О.М. Храмцова, «йшов розвиток понять честі та гідності»; проте, це питання досі викликає певний інтерес, тому що ані філософи, ані юристи не дійшли до єдиної думки щодо того, що ж треба розуміти під честю та гідністю [16, с. 207], з чим украй складно не погодитися. Про невизначеність категорій честі та гідності вказується і в інших працях, приміром, у статті О. І. Анісімова [17, c. 55].
Вітчизняні мовознавці гідність розглядають у таких значеннях:
1) сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості;
2) усвідомлення людиною своєї значущості як джерела прав людини, своєї громадянської ваги [10, c. 192].
У науці не досягнуто єдності думок щодо співвідношення понять честі та гідності: одні вчені їх ототожнюють [18; 19; 20], тоді як інші - розмежовують [5; 21; 22; 23].
Прибічники першого підходу стверджують, що честю є гідність особи [18, с. 5-6]. У свою чергу, честь розглядають як моральну самооцінку людини та її оцінку іншими людьми, а гідність - як наявність моральних якостей, та самооцінка і оцінка суспільством. Так, В. І. Осадчий, вважаючи ці поняття ідентичними, радить уживати лише одне з цих понять [19, c. 126-129]. І. Р. Стремякова стверджує, що гідність виступає невід'ємною стороною честі як суспільного визнання, а усвідомлення індивідом своєї моральної цінності (усвідомлення власної гідності) є стороною особистої честі як самооцінки [20, c. 94-189].
Однак, переконливішою видається позиція опонентів, на чию думку, кожне з понять, попри їх тісний зв'язок, має самостійне значення. Приміром, О.А. Церковна визначила, що основним критерієм розмежування понять «честь» і «гідність» є спрямованість змісту цих цінностей, тобто в честі це диференціація людей у суспільстві в зв'язку з належністю до тієї чи іншої кокретної соціальної групи, а у гідності - цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг та становища у суспільстві [24, с. 100].
Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» гідністю є визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка грунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло [25].
Представники юридичної науки по-різному окреслюють визначення поняття гідності. Так, В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко окреслюють її як невід'ємне внутрішнє ставлення людини до себе як до унікальної цілісної особи [26, c. 126].
За визначенням Б.В. Здравомислова, гідністю є повага високих моральних якостей в самому собі [27, с. 74].
В.А. Бортник пояснює її як невід'ємну цінність самої людини з моменту її народження, усвідомлення своїх кращих якостей і свого суспільного і правового стану [28, с. 58]. І. І. Качала визначає гідність як усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, професійних світоглядних та інших якостей своєї суспільної цінності, що дає їй підстави для самоповаги [22, с. 250].
На думку О.С. Субботенка, гідністю є найвища соціальну цінність, невід'ємна складова духовних потреб людини, що полягає у власному оцінюванні особистих рис та якостей, що потребує визнання і поваги з боку інших осіб [5, с. 31].
Таким, що потребує з'ясування є питання про визначення поняття честі. Так, в одному зі словникових джерел її витлумачено як:
1) сукупність вищих моральних принципів, котрими людина керується в своєму особистому житті та громадській, професійній діяльності;
2) повага, пошана, визнання кого-небудь;
3) те, що дає право на шану, повагу, визнання [10, c. 957].
В одному з новітніх джерел поняття честі визначено як найвищу соціальну цінність, невід'ємну складову духовних потреб особи, що полягає в оцінюванні суспільством рис та якостей особи, що прагне підтримати своє позитивне реноме [5, c. 31].
Враховуючи викладене, можемо дійти висновку, що поняття честі та гідності є тісно пов'язаними, але кожне з них має власний зміст. Честю є сукупністю рис, які характеризують позитивні якості, якими керується особа в своїй поведінці. Гідністю є усвідомлення особою як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних та інших ознак своєї суспільної цінності, що створює в неї підстави для самоповаги.
КК України передбачає відповідальність за вчинення таких злочинів проти волі, честі та гідності особи:
1) незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146);
2) захоплення заручників (ст. 147);
4) торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149);
6) використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1);
7) незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151).
У межах цього розділу нашого дослідження лише зазначимо, що з об'єктивної сторони злочини проти волі, честі та гідності особи за загальним правилом можуть бути вчинені шляхом активної поведінки - дії. Для деяких із них обов'язковою ознакою вчинення злочину є спосіб (використання обману, шантажу чи уразливого стану потерпілої особи - ст. 149 КК України) або місце (психіатричний заклад - ст. 151 КК України).
Із суб'єктивної сторони зазначена група злочинів може бути вчинена лише з прямим умислом. Певні з них обов'язковою ознакою вчинення злочину передбачають мотив (корисливий або інший особистий мотив - ст. 148 КК України) чи мету (отримання прибутку - ст. 150 КК України).
За загальним правилом суб'єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи є фізична особа, осудна, яка досягла 16-річного віку. За вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК України (захоплення заручників), відповідальність настає з 14 років. Деякі із групи злочинів, що розглядаються, можуть бути вчинені лише спеціальним суб'єктом (ст. ст. 150-1, 151 КК України).
У спеціальній літературі злочини проти волі, честі та гідності особи визначають як передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на особисту волю, честь та гідність особи [29, с. 78].
У науковій літературі не існує єдиної чіткої класифікації злочинів проти волі, честі та гідності особи, передбачених III розділом Особливої частини КК України. Так, О.В. Корнієнко, класифікуючи відповідні діяння, до злочинів проти волі відносить ті, які передбачені ст. ст. 147-149 та 151 КК України. Діяння, передбачене ст. 150 КК України, не обґрунтовуючи своєї позиції відносить до злочинів проти волі, честі та гідності особи [30, c. 51]. М. І. Хавронюк у підручнику з кримінального права не здійснює їх класифікації, а лише розглядає вказані злочини в межах параграфу «Окремі види злочинів проти волі, честі та гідності особи» [31, c. 80]. Ураховуючи специфіку безпосередніх об'єктів, у підручнику з кримінального права за редакцією В.В. Сташиса, В.Я. Тація виокремлено такі групи злочинів проти волі, честі та гідності особи: 1) незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, підміна дитини та незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. ст. 146-148, 151 КК України); 2) торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини, експлуатація дітей та використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. ст. 149, 150, 150-1 КК України) [29, с. 78]. Остання класифікація знайшла опонентів через відсутність у ній якогось чіткого критерію [32, c. 171].
У цьому ж аспекті деякі вчені скептично запитують, чи відповідає назва III розділу Особливої частини КК України його змісту? На їх думку, вона неповною мірою відповідає, оскільки честь та гідність особи не є безпосередніми об'єктами жодного із злочинів, передбачених цим розділом [33, c. 597].
На нашу думку, злочини проти волі, честі та гідності особи доцільно умовно поділити на такі групи:
1) злочини проти волі, честі та гідності повнолітньої особи;
2) злочини проти волі, честі та гідності особи, яка не досягла повноліття (дитини).
2 . Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності повнолітньої особи
2.1 Кримінально-правовий аналіз злочинів проти волі, честі та гідності повнолітньої особи та їх відмежування від суміжних складів злочинів
Як зазначає у своєму дослідженні М. І. Ковальов, встановлення складу злочину у діях суб'єкта означає, що держава в особі відповідних правоохоронних органів отримує право притягнути дану особу до кримінальної відповідальності; інакше кажучи, є підставою для виникнення правовідношення [34, c. 69]. Небезпідставно здебільшого науковці будують аналіз певних злочинів саме на основі аналізу елементів його складу, зокрема автори підручників з кримінального права (особлива частина) [29, с. 265]. Доктрина кримінального права визначає чотири обов'язкових елементи складу злочину, і при відсутності у протиправному діянні хоча б одного з них виключає наявність злочину, а, відтак, і можливість притягнення до кримінальної відповідальності. Це положення закріплено в ч. 2 ст. 1 КК України, відповідно до якої підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Зазначимо, що в теорії кримінального права є багато праць, присвячених проблемним питанням складу злочину (Я.М. Брайнін, В.К. Глістін, М.К. Гнєтнєв, М. І. Загородников, О.М. Костенко, А.В. Ландіна, В.Д. Меншагін, Б.С. Нікіфоров, О.А. Піонтковський, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, З.А. Тростюк, М.Д. Шаргородський та ін.).
Склад злочину є постійна сукупність чотирьох елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної та суб'єктивної сторін [35, с. 16]. Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об'єктивних та суб'єктивних ознак [36, с. 59]. Відсутність у діях особи хоча б однієї з встановлених ознак складу злочину означає відсутність і самого злочину. Тому, встановлення кожного з елементів складу злочину є необхідним для кваліфікації вчиненого злочину, призначення відповідного покарання, а також для підвищення ефективності як покарання винної особи, так і попередження вчинення нових злочинів іншими особами. Саме визначення складу конкретного злочину дає змогу виявити проблеми застосування тієї чи іншої норми Кримінального кодексу та знайти шляхи вдосконалення кримінального законодавства [37, с. 96-97].
Саме за допомогою правильного та чіткого визначення об'єкта встановлюється характер і ступінь тяжкості суспільно небезпечного посягання, що впливає і на призначення засудженому необхідного та достатнього для виправлення покарання.
Відомо, що об'єкт злочину виступає одним із обов'язкових елементів складу злочину. М.С. Таганцева пояснює його як «прояв поволіваючої волі, що містить наказ або заборону, норма права містить у собі вимогу і пересторогу: в одному напрямі вона обмежує, а в іншому захищає, для одного створює належне - обов'язок, для іншого можливе - право в суб'єктивному сенсі; перше це негативний, друге - позитивний момент норми» [38, с. 29]. Тому встановлення об'єкта складу злочину забезпечує чітке розуміння правозастосовувачем сутності посягання та дозволяє забезпечити правильну, з точки зору вибору нормативної підстави, кримінально-правову оцінку фактично вчиненого діяння. При цьому вкрай складно не солідаризуватися з тим, що «нерідко побудова занадто абстрактних теоретичних конструкцій заважає уявити об'єкт конкретного злочину, оскільки визначити елементи складу злочину можливо лише при кваліфікації фактично вчиненого правопорушення. Тому кримінально-правова норма повинна реально визначати основний безпосередній об'єкт суспільно небезпечного діяння» [39, с. 85-86].
Питання щодо конкретного визначення змісту об'єкту злочину викликає полеміку. У кримінально-правовій літературі не сформувалося єдиного підходу в цьому питанні . У зв'язку з чим М.В. Ємельянов констатує, що «у науці кримінального права існує дві основні діаметрально протилежні концепції, а саме: концепція, відповідно до якої об'єктом всіх злочинів є сукупність суспільних відносин, і концепція, яка заперечує першу, оскільки суспільні відносини, які за своєю суттю є абстрактною категорією, не можуть виступати як реальні об'єкти конкретних злочинів» [40, с. 429].
Представники першої концепції (об'єкт злочину - суспільні відносини) визначають структурними елементами суспільних відносин: 1) суб'єкти (носії) відносин; 2) предмет, з приводу якого існують відносини; 3) соціальний зв'язок (суспільно-значуща діяльність) як зміст відносин [41, с. 103]. При цьому суб'єктами суспільних відносин можуть виступати держава, різні об'єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Встановлення учасників суспільних відносин або їх суб'єктного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, у багатьох випадках дозволяє визначити ті суспільні відносини, що виступають об'єктом того чи іншого кримінального правопорушення.
Серед представників другої концепції щодо визначення об'єкту злочину немає єдності думок щодо того, що саме слід визнавати універсальною категорією для позначення об'єкта, зокрема: як правової норми, на яку посягає злочинне діяння [42, с. 46]; всього того, на що спрямовано злочинне діяння і яким воно може спричинити або заподіює шкоду [43, с. 70]; універсальної категорії, яка здатна охопити всі без винятку охоронювані кримінальним законом реалії життя, може виступати категорія «сфери життєдіяльності людей» [44, с. 133].
За визначенням М.С. Малєїна, правопорушення порушує суспільні або індивідуальні, економічні або духовні, основні або інші інтереси, які враховані правом [45, c. 54]. І. В. Самощенко вважає концепцію об'єкта злочину, яку називають теорією «правового блага» переконливішою. При цьому дослідник обстоює позицію щодо підпорядкованості права цілям охорони людини, її прав і законних інтересів від злочинних посягань [46, c. 177].
Є. Фесенко стверджує, що стосовно визначення об'єкту слід використовувати категорію «цінностей». Згаданий автор під «цінностями» розуміє «різні об'єкти матеріального світу, у тому числі і власне людину, які мають істотне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому» [47, с. 75-78]. Деякі інші фахівці визначають, що об'єктом злочину є охоронювана кримінальним законом соціальна безпека, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, на які посягає кримінально-каране діяння [48, с. 29-31]. Критерієм при визначенні сфер національної безпеки є сукупність потреб (інтересів), задоволення яких забезпечує прогресивний розвиток індивіда, суспільства, держави, а також сукупність загроз і небезпек їм [49, с. 27].
Предмет нашого дослідження вимагає визначення об'єкта кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України, яким розпочинається розділ III КК України. Так, родовим і безпосереднім об'єктом злочину, який передбачений ст. 146 КК України (незаконне позбавлення волі або викрадення особи), є воля, честь і гідність особи.
Наступним елементом складу злочину є об'єктивна сторона, яка, як зауважують учені, завжди описується в законі. Точне її визначення сприяє встановленню суспільної небезпечності, дозволяє визначити суб'єктивну сторону, спрямованість дій винного при вчиненні злочину, допомагає відмежувати його від суміжних злочинів і діянь, які не є злочинними [50, с. 94-95]. Взагалі питання об'єктивної сторони є предметом дослідження багатьох вчених у галузі кримінального права [51; 52 c. 145-155; 53; 54; 55; 56].
Об'єктивна сторона - це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину. За словами окремих представників науки кримінального права, «кожна диспозиція являє собою головним чином сукупність елементів, що характеризують об'єктивну сторону злочину» [57, с. 131].
На думку М. І. Бажанова, об'єктивна сторона складу злочину є найважливішим його елементом, за яким один злочин відрізняється від іншого, і саме вона має значення для оцінки суспільної небезпечності [58, с. 34]. За визначенням А.О. Пінаєва, об'єктивною стороною є зовнішній акт поведінки людини, яким заподіюється шкода суспільним відносинам або створюється реальна загроза її заподіяння [59, с. 36]. В.М. Кудрявцев свого часу концентрував увагу на тому, що без об'єктивної сторони не може бути посягання на об'єкт злочину, немає суб'єктивної сторони як певного відображення об'єктивних ознак у свідомості суб'єкта, і відсутній суб'єкт злочину; об'єктивна сторона визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння, ступінь вини злочинця та впливає на характер міри покарання [60, с. 49]. Це доводить зв'язок об'єктивної сторони зл
Кримінальна відповідальність за злочини проти волі, честі та гідності особи дипломная работа. Государство и право.
Практические Работы В Таблице Access
Сочинение Два Капитана Про Кучина И Шабалина
Египетские Пирамиды Реферат 5 Класс
Текст Для Сочинения 9.3 Огэ 2022
Понятия Алгоритма И Его Свойства Реферат Информатика
Дипломная работа по теме Социальная работа по защите детей-сирот, оставшихся без попечения родителей
Дипломная работа: Пенсионный Фонд РФ и его роль в решении социальных проблем
Реферат: Новый взгляд на исследование третьего сектора
Контрольная Работа 2 По Физике 10
Реферат: Управление персоналом на предприятии в современных условиях
Развитие Управления Проектами За Рубежом Реферат
Сочинение 2 Абзаца Морская Терраса
Сочинение: Тема революции и гражданской войны А.А.Фадеева, И.Э.Бабеля, Б.Л.Пастернака, М.А.Булгакова.
Курсовая работа: Анализ финансового состояния, платежеспособности и финансовой устойчивости предприятия на примере "ТНК-ВР Холдинг"
Реферат по теме Сравнительная характеристика методов принятия решений относительно инвестиционных программ
Создать Титульный Лист Реферата
Дипломная работа: Социальная работа с дезадаптированными детьми и подростками
Реферат: Подготовка и оформление распорядительных документов
Контрольная работа: Возникновение, сущность, функции и роль денег 2
Реферат по теме Достижения современной селекции
Учет расчетов с подотчетными лицами и персоналом по прочим операциям - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Злоупотребление и превышение должностных полномочий - Государство и право курсовая работа
Основные направления совершенствования архивного дела на примере Административного департамента Министерства культуры РФ - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа