Кримінальна відповідальність - Государство и право контрольная работа

Главная

Государство и право
Кримінальна відповідальність

Закон про кримінальну відповідальність як письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, порядок його прийняття, принципи дії та чинності. Поняття екстрадиції та особливості її практичного застосування. Карність як ознака злочину: зміст, визначення.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Гр-н України Пархоменко, знаходячись у Германії, був засуджений за декілька злочинів. Після відбуття покарання Пархоменко повернувся в Україну.
Якими принципами визначається дія закону про кримінальну відповідальність у просторі та колу осіб? Охарактеризуйте ці принципи.
Чи підлягає він кримінальній відповідальності в Україні, якщо кримінальний закон України передбачає за такі злочини більш суворе покарання?
Чи могла бути застосована процедура екстрадиції до гр-на України Пархоменко під час відбування покарання в Германії?
Як вирішити завдання, якщо Пархоменко - особа без громадянства?
Як потрібно вирішити питання, якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення?
Закон про кримінальну відповідальність - це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, прийнятий Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, що складається з кримінально-правових норм, що встановлюють загальні засади і принципи кримінальної відповідальності, визначають суспільно небезпечні діяння як злочин, і яке покарання може бути призначено особі, винному в їхньому здійсненні.
Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається наступними принципами1) територіальним, 2) громадянства, 3) універсальним, 4) реальним.
1. Територіальний принцип закріплений у ч. 1 ст. 6 КК особи, що вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу. Ознаки територіального принципу:
1) злочин вчинюється на території України.
Територіальний принцип випливає із суверенітету України, влада якої поширюється на всю її територію, тобто на всій території країни діє верховенство закону про кримінальну відповідальність, а значить людина, що скоїла злочин, повинна нести відповідальність на його підставі.
Згідно ч. 2 ст. 6 КК злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Тобто особа, що вчинила хоча б частину злочинного діяння на території України, підлягає кримінальній відповідальності на підставі вітчизняного законодавства. Під територією України розуміється лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, що визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопаду 1991 р.).
1) суша в межах державного кордону (материкова частина й острови, а також анклави (Калінінградська область у Російській федерації) - частина території держави, що не має загальних границь з основною територією країни,
2) внутрішні води, до яких відносяться морські води, води портів, заток, бухт, лиманів, проток, води рік, озер і інших водойм,
3) прибережні територіальні води - 12 морських миль від точки найбільшого відливу,
4) надра в межах державного кордону - частина земної кори, що знаходиться нижче ґрунту і дна водойм,
5) повітряний простір у межах державного кордону на висоту 100-110 км (вище знаходиться космічний простір, що має міжнародно-правовий режим),
6) військові кораблі і літаки де б вони ні знаходилися,
7) цивільні кораблі і літаки, якщо вони знаходяться у відкритому морському або повітряному просторі.
Принцип громадянства закріплений у ч. 1 ст. 7 КК, відповідно до якої громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Ознаки принципу громадянства:
1) злочин вчиняється за межами України,
2) суспільно небезпечне діяння може бути скоєно тільки громадянином України або особою без громадянства, що постійно проживає в Україні,
3) перераховані вище особи підлягають кримінальній відповідальності відповідно до діючого КК України, якщо були віддані до суду в Україні.
При дії принципу громадянства Україна керується положенням, відповідно до якого своїх громадян ми судимо самі.
Якщо особа була притягнута до кримінальної відповідальності і понесла покарання за межами України, то по поверненню вона не може бути притягнута до відповідальності за один і той же злочин (ч. 2 ст. 7 КК). Дане положення КК відповідає ст. 61 Конституції України. Однак у випадку здійснення нового злочину, вирок суду іноземної держави може бути врахований при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання при наявності рецидиву злочину, не відбуття покарання або інших наслідків злочину (ст. 9 КК).
3. Зміст універсального і реального принципів закріплено в ст. 8 КК. З неї випливає, що універсальний принцип діє, якщо іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексу у випадках, передбачених міжнародними договорами. Ознаки універсального принципу:
1) злочин вчинюється за межами України,
2) суспільно небезпечне діяння вчинюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні,
3) вищезгаданими особами вчиняються так називані міжнародні злочини (злочину проти світу, безпеки людства і міжнародного правопорядку, закріплені в розділі ХХ Особливої частини КК),
4) особи підлягають відповідальності по КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами.
Екстрадиція проводиться на підставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Екстрадиція - це видача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншій державі, громадянином якої особа є або на території якого було здійснено злочин.
4. Реальний принцип діє, якщо іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексі у випадках, якщо вони вчинили, передбачені їм, тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свободи громадян України або інтересів України. Ознаки реального принципу:
2) суспільно небезпечне діяння здійснюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні,
3) вищезгаданими особами вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України,
4) особи підлягають відповідальності по діючому КК України.
Якщо особа була притягнута до кримінальної відповідальності і понесла покарання за межами України, то по поверненню вона не може бути притягнута до відповідальності за один і той же злочин (ч. 2 ст. 7 КК). Дане положення КК відповідає ст. 61 Конституції України. Однак у випадку здійснення нового злочину, вирок суду іноземної держави може бути врахований при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання при наявності рецидиву злочину, не відбуття покарання або інших наслідків злочину (ст. 9 КК). Із цього можна зробити висновок, що Пархоменко не може бути притягнутий за скоєний на території Германії злочин, навіть якщо кримінальний закон України передбачає за такі злочини більш суворе покарання.
Екстрадиція проводиться на підставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Видача злочинців - право держави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявності двостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.
Видача може здійснюватися лише відносно певних злочинів - як правило, їх список або критерії їх визначення (тяжкість покарання тощо) встановлюється в договорі. Традиційно повинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, за здійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким в законодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.
При цьому договорами встановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться, головним чином, обґрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особа переслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бути піддане тортурам або страті.
Таким чином, якщо між Германією та Україною був договір про екстрадицію та Українська сторона подала би до Германії запит на екстрадицію Пархоменка, то він був би екстродований до України.
4. Екстрадиція - це видача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншій державі, громадянином якої особа є або на території якого було здійснено злочин. Владі іноземної держави можуть бути передані тільки іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин як на території України, так і за її межами, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч. 2 і ч. 3 ст. 10 КК). Громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочини за її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК). Виключення складають випадки, що мають відношення до міжнародної юрисдикції, а не національної (наприклад, юрисдикція Міжнародного Гаазького трибуналу).
При цьому видача для виконання вироку може бути вчинена тільки щодо осіб, що скоїли діяння, що є кримінально караним відповідно до законодавства України і держави, зацікавленої у видачі. Видача осіб, що вчинили злочин, регламентується «Європейською Конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.», Мінською «Конвенцією про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам» від 22 січня 1993 р.
Якщо Пархоменко був би особою без громадянства, але постійно проживав би в Україні, то справа вирішувалась би так само, як і якщо б він мав громадянство. А якщо він особа без громадянства і не проживає на території України то діє реальний принцип закону про кримінальну відповідальність описаний вище.
Якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, у Германії поніс лише адміністративне стягнення, то він усе одно не буде відповідати на Україні, тому, що за один і той же злочин він не може понести двох покарань.
Лисенко серед ночі розбудив свого приятеля Корсакова і запросив його до себе додому, де, пригощаючи розбавленим спиртом, розповів, що з приміщення лікарні викрав спирт, електрокамін та друкарську машинку. Корсаков запропонував повернути викрадене і до світанку вони віднесли в лікарню електрокамін та друкарську машинку, частину спирту вони випили, а частину (10 л.) закопали на городі у Лисенка. Потім між Лисенком і Корюковим виникнула суперечка. Корюков стверджував, що Лисенко вчинив злочин. Останній не погоджувався, стверджуючи, що якщо про крадіжку спирту ніхто не дізнався, значить це не злочин.
Наведіть законодавче визначення поняття злочину та виділіть ознаки.
Чи є злочином діяння вчинене Лисенком?
Чи впливає на ступінь суспільної небезпеки крадіжки спирту те, що власне факт скоєння крадіжки лишився непоміченим?
Як необхідно розуміти таку ознаку злочину, як «карність»?
У чому виявляється «карність» у тому випадку, коли злочин скоєний, а покарання не було призначено?
1. Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття в кримінальному праві надавалося і надається великого значення.
В історії кримінального права поняття злочину визначалося по-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину, - можна виокремити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.
Формальне визначення - відбиває юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом як кримінальне каране (злочинним є те, що покарано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом).
Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину, протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин - суспільне небезпечне діяння).
Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну і юридичну характеристику злочину (злочин - суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).
КК України дає саме таке визначення. Стаття 11 встановлює:
«Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».
Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивної поведінки). Це має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчинок людини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність, позбавлена психологічної основи діяння - свідомого і вольового елементів (це, наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), - не є злочином. Це і пояснює, чому в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктом злочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставити їй у вину вчинене діяння.
Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це - об'єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумовлені об'єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв'язком з тими соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. У частині 1 ст. 11 КК суспільна небезпечність як обов'язкова ознака злочину тільки називається, її зміст закон не розкриває. Між тим порівняльний аналіз різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що їх суспільна небезпечність не рівнозначна суспільній небезпечності злочину: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. Не тотожні за своєю небезпечністю і різні злочини. Досить порівняти вбивство і крадіжку.
Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочину відбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавець криміналізує суспільне небезпечне діяння; по-друге, на правозастосовному, коли орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечність вчиненого злочину. Тому суспільна небезпечність і належить до оціночних понять. Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотив і мета тощо. Тільки оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину - його тяжкість. Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона, по-перше, є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості; по-третє, визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями; по-четверте, є однією з загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).
Другою обов'язковою ознакою злочину, що виражає його внутрішній психологічний зміст, є винність.
У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.
Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Таким чином, закон про кримінальну відповідальність виключає об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну за відсутності вини. Вина відповідно до ст. 23 КК є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Злочин являє собою єдність об'єктивного і суб'єктивного: діяння і психічного (свідомого і вольового) ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза зв'язком з характером діяння: об'єктом, на який вона посягає, способом, наслідками та іншими його об'єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння і ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином.
Обов'язковою ознакою злочину є також його протиправність. Протиправність як формальна ознака злочину означає передбачення його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність - юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об'єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізацію діяння поставати не може. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, що вчинила таке суспільне небезпечне діяння, яке передбачено законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому, якщо навіть діяння становить небезпеку для суспільства, але не передбачене законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин.
Звідси випливає найважливіше положення про неможливість застосування кримінального закону за аналогією до діяння, що прямо в-ньому не передбачене. Частина 4 ст. 3 КК прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється.
З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину - його караність. Під караністю розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.
У той же час діяння, за яке в законі передбачене кримінальне покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку його вчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінчення строків давності, за амністією й ін.). З урахуванням викладеного, підкреслюючи єдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак - суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності - характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.
2. Безумовно діяння, що скоїв Лисенко підпадає під п. 3 ст. 185 КК України, а саме крадіжка - злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
3. Те, що факт крадіжки спирту лишився непоміченим не впливає на ступінь суспільної небезпеки цього діяння. В діях Лисенко є склад злочину, і тому він має бути покараний.
4. Хоча карність і не згадана у визначенні злочину, але вона випливає із самої його суті поняття, адже вчинення злочину завжди пов'язане з відповідним покаранням. Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань (покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діяння означає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливість застосування визначеного санкцією норми покарання.
5. Необхідно зазначити, що караність як обов'язкову ознаку злочину, слід розуміти не як реальне застосування покарання, а саме як загрозу, можливість його застосування у разі вчинення злочину, адже особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена як від покарання, так і від кримінальної відповідальності взагалі внаслідок позитивної посткримінальної поведінки, і це жодним чином не буде суперечити вимозі кримінальної караності, оскільки оцінка судом її особистості та вчиненого нею діяння не заперечує факту злочину. Протилежний підхід до цього питання дозволив би припускати можливу безкарність злочинних діянь, за умови певної посткримінальної поведінки.
екстрадиція карність злочин кримінальний
Дмитрик придбав у невстановленої особи запали до учбово-імітаційних гранат, піропатрони та бойові патрони до ПМ. Всі ці предмети він зберігав у себе вдома. Вироком суду Дмитрика було засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України.
Ознайомтесь з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. №3.
Що таке об'єкт та предмет злочину? Яка відмінність між ними?
Чи можуть бути зазначені речі предметами злочину, передбаченого ст. 263 КК України?
1. Одним із самих спірних питань існуючих у вітчизняній кримінально-правовій доктрині є вчення про об'єкт злочину. У науці кримінального права не викликає сумніву, що об'єктом злочину є те, на що посягає особа, яка скоює злочин, і чому заподіюється чи може бути заподіяна шкода. Однак, питання про те, що саме входить у зміст об'єкта злочину, викликає безліч спорів.
Законодавчий перелік об'єктів злочину дається в ч. 1 ст. 1 КК України, - це права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства. Крім цього, перелік об'єктів злочинів міститься в назвах усіх розділів Особливої частини КК, а також диспозиціях окремих норм, наприклад ч. 1 ст. 111 КК України (державна зрада).
Визнання суспільних відносин об'єктом злочинних посягань донедавна вважалося в нашій науці єдиною і одностайною точкою зору. Однак у даний час питання про даний елемент складу злочину носить дискусійний характер. Багато дослідників відмовилися від позиції визнання суспільних відносин об'єктом злочину. Але й у нових поглядах на питання про об'єкт злочину немає єдності думок. Одні автори розуміють під зазначеним елементом складу злочину правові блага, цінності, другі - людину, інші - сферу життєдіяльності людини навіть соціальну оболонку. Існує і «примирлива» позиція ряду дослідників, що хоча і визнають об'єктом злочину суспільні відносини, але вважають, що в ряді випадків дана теорія «не спрацьовує» і не є універсальною, тому що поряд із суспільними відносинами об'єктом злочину необхідно визнавати блага, інтереси охоронювані кримінальним законом.
Об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення й в основних рисах зводиться до наступного.
Об'єкт злочину - елемент кожного злочинного діяння, тобто будь-який злочин є таким тільки тоді, коли суспільним відносинам охоронюваним кримінальним правом заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода. Це знаходить підтвердження в такій законодавчо закріпленій ознаці злочину, як суспільна небезпека.
Об'єкт злочину - обов'язкова ознака складу злочину . Юридичне значення об'єкта, насамперед, визначається тим, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину. Не може бути жодного конкретного складу злочину (вбивство, крадіжка, державна зрада й ін.) без безпосереднього об'єкта посягання.
Об'єкт злочину має принципове значення для кодификації кримінального законодавства . За ознакою родового об'єкта злочину будується Особлива частина Кримінального кодексу України. Безумовно, це найбільш логічний і практично значимий критерій класифікації і систематизації кримінально-правових норм, рубрикації розділів КК. У новому КК України змінена ієрархія цінностей об'єктів кримінально-правової охорони. У КК України 1960 р. (ст. 1 і 7) у главу кута ставилися державні інтереси і вже потім інтереси особистості і суспільні інтереси. І хоча Конституція України, а також ч. 1 ст. 1 КК України найвищою цінністю визнала права і свободи людини, все-таки Особлива частина КК України починається з розділу про злочини проти національної безпеки і лише 2 розділ говорить про злочини проти життя і здоров'я людини.
Правильне встановлення об'єкта злочину дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень і аморальних вчинків. Крім того, при явній малозначності реальної чи можливої шкоди яким-небудь суспільним відносинам, навіть охоронюваним кримінальним правом, не може йти мова про злочин (ч. 2 ст. 11 КК - малозначне діяння), тому що об'єкту не завдається тієї шкоди, яка притаманна злочину.
Об'єкт злочину дозволяє визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, тобто, яким саме суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним правом, і в якому ступені (наскільки серйозно) заподіяна чи могла бути заподіяна шкода.
Об'єкт злочину має важливе, а іноді і вирішальне, значення для правильної кваліфікації діяння й відмежування одного злочину від іншого . Наприклад, головним чином по об'єкту посягання можна розмежувати між собою такі злочини, як вбивство в зв'язку зі здійсненням потерпілим службового чи громадського обов'язку, посягання на життя судді, посягання на життя співробітника правоохоронного органа і терористичний акт (п. «8» ч. 2 ст. 115, ст. 379, 348 і 258 КК); диверсія і терористичний акт (ст. ст. 113 і 285 КК).
Неприйняття до уваги специфіки об'єкта посягання, неправильне його встановлення приводять на практиці до судових помилок.
Предмет злочину існує поряд з об'єктом, є самостійною, факультативною ознакою складу злочину.
Предметом злочину варто вважати будь-які речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину.
З цього випливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки визначені речі, а не будь-які інші цінності. Законодавець найчастіше вказує саме на визначені речі, а точніше, їхні ознаки, властивості при описі того чи іншого злочину. Законодавець різним способом описує ознаки предмета злочину в Кримінальному кодексі. Обрання того чи іншого способу опису багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей самого предмета. Так, у законі може бути зазначено лише на визначений вид предметів, і тим самим будь-який предмет даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Так предметом хабарництва можуть бути будь-як матеріальні цінності, а також майнові блага. У цих і інших випадках немає необхідності давати в КК вичерпний перелік можливих предметів злочину. Іноді законодавець у самому законі безпосередньо вказує зразковий чи вичерпний перелік предметів злочину, прагне з максимальною точністю обрисувати його в диспозиції кримінально-правової норми.
У випадках, коли диспозиція статті КК про відповідальність за визначений злочин носить бланкетний характер, такий перелік приводиться в тих нормативних актах, до яких відсилає кримінальний закон (наприклад, перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів міститься в спеціальному списку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затверджених МОЗ України).
Крім того, предметом злочину можуть бути тільки речі матеріального світу. Якщо об'єкт злочину - це суспільні відносини, то предмет злочину це предмет матеріального світу. Наприклад, при розкраданні майна, об'єктом злочину є власність, а предметом злочину саме майно, тобто конкретні матеріальні цінності.
На відміну від об'єкта, що є обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину, предмет злочину ознака факультативна. Це означає, що деякі злочинні діяння можуть не мати конкретного предмета злочину (наприклад, убивство, тілесні ушкодження). Однак, якщо предмет злочину прямо передбачений у законі, то для даного складу злочину він стає обов'язковою ознакою. Тому предмет злочину може мати важливе кримінально-правове значення для кваліфікації злочину, якщо він є ознакою відповідного складу злочину.
Крім того, на відміну від об'єкта злочину, якому завжди наноситься шкода в результаті здійснення злочинного діяння предмет може не тільки отримувати шкоду від злочину, а також може і залишатися незмінним (наприклад, при розкраданні майна страждає відношення власності, однак майну шкода не заподіюється).
Таким чином, основними відмінними ознаками предмета злочину від об'єкта є те, що предмет злочину - це завжди речі матеріального світу, тоді як об'єкт злочину - це суспільні відносини. Предмет злочину факультативна ознака складу злочину, об'єкт злочину обов'язкова ознака складу. І, нарешті, об'єкту злочину завжди заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди, тоді як предмет злочину може не піддаватися суспільно небезпечним змінам.
Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Якщо предмет злочину - це речі матеріального світу, з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину, то знаряддя і засоби здійснення злочину - ті предмети, що використовуються злочинцем
Кримінальна відповідальність контрольная работа. Государство и право.
Контрольная работа: Качество аудита
Как Написать Заключение В Курсовой Работе Пример
Компьютер Дипломная Работа
Реферат На Тему Наземный Радиолокационный Запросчик Iл24
Курсовая работа по теме Организация как сложная система
Как Я Веду Здоровый Образ Жизни Сочинение
Реферат по теме Воспитание детей со сложными сенсорными нарушениями
Реферат: Правовой статус безработного 2
Сочинение Достоевский Преступление И Наказание Раскольников
Курсовая работа: Сущность налога и налоговая система. Скачать бесплатно и без регистрации
Содержание договора и подразделение его на виды
Шпаргалка: Основные даты истории России
Реферат: Женские образы в романах Драйзера
Реферат На Тему История Города Владимира
Тематическая Контрольные И Самостоятельные Работы
Задачи Гражданской Обороны Реферат
Реферат: Лікувальна фізкультура при травмах і захворюваннях нервової системи
Гдз Математика 7 Класс Контрольные Работы
Реферат Индивидуальная Средство Защиты
Реферат: Имидж и деловые переговоры
Новые предвоенные советские танки - Военное дело и гражданская оборона реферат
Саудовская Аравия - География и экономическая география презентация
Разработка системы управленческого учета на предприятии "ГорПром" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа