Глава 2
YuliauzerПерше місце, яке ми відвідуємо сьогодні, – унікальне поштове відділення.
Гг: — Кілька днів тому, коли проходила повз, побачила, що у них був захід з листівками.
Кладу Калебу до рота смаколик і вказую на знак біля входу.
Гг: — Щоразу, коли листівка проходить через контрольно-пропускний пункт, на ній ставиться штамп звідси.
Калеб: — То-о-ож, якщо надішлемо листівку з навіддаленішого від Лінкона місця…
Калеб: — Вона встигне зібрати усі марки до прибуття додому?
Гг: — Саме так. Тому я мала привести тебе сюди.
Гг: — Враховуючи, що ми разом, цей досвід відчуватиметься по-іншому.
Калеб: — Яким чином?
Одаровую Калеба пустотливою посмішкою.
Гг: — Скоро дізнаєшся.
Маленьке поштове відділення переповнене туристами з усього світу. Я вказую на стійку біля краю натовпу.
Калеб: — Якщо захочеш, завжди можу організувати тобі експрес-смугу. Щоправда, проходитиме вона повітрям.
Гг: — Все гаразд. Не збивайся з курсу та показуй шлях.
Висока постать Калеба стоїть переді мною, поки тримаюся за край його сорочки. Я стежу за кожним його кроком.
Гг: — Бути поруч із Калебом дійсно багато що змінює. Поратися з такими задачами — як раз плюнути.
Калеб: — Тобто ти хочеш сказати, що Калеб — невід'ємна частина будь-якої подорожі, га?
Гг: — Це одна з багатьох моїх таємниць. Не ділюся ними аби з ким.
Калеб: — Чи є взагалі сенс казати іншим людям?
Калеб: — Невід'ємна частина подорожі працює лише коли ми разом.
Ми проходимо повз вітрин, заповнених листівками, і доходимо до старовинної дубової стійки.
Калеб: — Хочеш сказати, той досвід, що “відчуватиметься по-іншому” полягає в тому, що я розчищаю для тебе шлях?
Гг: — Не недооцінюй мене. Хіба я колись тебе підводила?
Під зацікавленим поглядом Калеба один із працівників виготовляє лімітований тираж пам'ятних марок, присвячених польотам цього місяця.
Гг: — Планувала придбати їх як подарунок, але це лімітовані марки на день народження. Їх може отримати лише іменинник.
Гг: — Тож мені нічого не лишалося, крім як привести його з собою й скористатися всіма привілеями іменинника.
Калеб: — Вже отримую вітальні сюрпризи?..
Купуємо повний набір марок лімітованого тиражу та обираємо листівки із зображенням місцевих пейзажів.
Біля поштової скриньки нахиляю голову й тихо наближаюся до Калеба.
Гг: — Що напишеш?
Калеб: — Я розповім про сьогоднішню погоду, наші поточні координати, крихітне поштове відділення, заповнене людьми…
Калеб: — І про декого, хто не може вигадати, що написати. Навіть не намагається приховати свою мету — списати у мене домашку.
Гг: — Не можна таке писати!
Калеб: — Гара-а-азд. Напишу щось типу: “З кожною миттю моє передчуття й радісне хвилювання через день народження лише зростають.”
Калеб: — Беззаперечно прочитаємо листівку разом, коли її доставлять.
Калеб: — Знаєш, це навіть доволі атмосферно.
Калеб: — Коли майбутня версія мене це побачить, згадаю це відчуття.
Після того, як ми написали адресу на листівці, опускаємо її в поштову скриньку.
Гг: — Вона матиме довгий шлях… Цікаво, коли її доставлять додому.
Калеб: — Хіба ця невідомість не найкраща частина розваг?
Калеб: — Поки не отримали її, наша подорож насправді не завершилася.
Коли сонце піднімається на небо, паркую машину біля входу в парк. Він по дорозі до нашого наступного пункту призначення.
Калеб: — Що ти вже задумала?
Гг: — Милий краєвид. Вважай це запрошенням розім’яти ноги разом.
Минулого разу, коли була тут, то бачила багато людей, які фотографували опале листя.
Листя на цих деревах позолотилося. І коли полуденне сонце просочується крізь нього, поки воно тріпоче на вітрі, усе навколо виглядає немов уві сні. Але…
Гг: — Ми запізнилися…
На відміну від захопливої картини опадання листя, яку я бачила, гілки тепер голі. Залишилася лише земля, вкрита листям.
Намагаюся описати Калебові приголомшливе видовище.
Гг: — Шкода, що листя опало. Тобі не вдалося засвідчити їх повітряний танок.
Гг: — Принаймні, пропускаючи це, будемо на наступній зупинці швидше.
Калеб: — Справді не можу це уявити, але…
Перехожі навколо нас зітхають від подиву.
Я вражена. Потім помічаю, як опале листя на землі ніби тягнуть невидимі струни. Вирвавшись із лещат гравітації, воно кружляє в усіх напрямках.
Листя закручується спіраллю навколо мене та Калеба, здіймаючись все вище й вище…
Поки вони не утворюють маленький вихор. Ми з Калебом опиняємося в його центрі.
Калеб: — Ти це хотіла побачити?
Він використовує свій Івол. Побачивши його усмішку, я мимоволі розпливаюся в широкій посмішці.
Гг: — Взагалі-то, я хотіла, аби Калеб це побачив.
Калеб: — Ну що ж, ми разом це побачили.
Гг: — Калеб такий передбачуваний. Тільки ти міг утнути щось подібне.
Калеб: — Хіба не ти казала, що наш досвід відчувається по-іншому, бо ми разом?
Калеб: — Ні в якому разі не залишу тебе засмученою.
Калеб: — Тож сприймай це як мою подяку за ретельне планування нашої поїздки.
Калеб: — Щаслива?
Гг: — Змусь листя літати вище, тоді скажу.
Калеб: — Авжеж.
Калеб піднімає руку, і листя одне за одним лине в обійми сонячного світла.
Поки Калеб відволікся, обхоплюю руками його шию і цілую у щоку.
Листя, що кружляє коло нас, падає додолу. Калеб обіймає мене за талію і притягує до себе.
Калеб: — Гадаю, ти справді щаслива.
Гг: — Звісно. І це означає, що я нагороджу тебе ще більшим сюрпризом на твій день народження.
Калеб: — Завжди знав, що ти перевершиш очікування.
Він ловить два падаючі листки.
Калеб: — Може, сюрприз і найбільший у світі…
Калеб: — Але найголовніше те, що ми разом.