Глава 3

Читати 4 частину →

День народження Калеба наближається. У цю пору року дні коротші за ночі. Місцеві жителі мають звичай готувати ситну вечерю, коли заходить сонце.

Я хотіла приготувати йому на день народження локшину довголіття, тому прослизнула на кухню під приводом куховарства і попросила господиню допомогти мені приготувати локшину.

Господиня: — Авжеж. Іменинна локшина… У вас цікава традиція.

Господиня: — Придбаю інгредієнти пізніше. І не хвилюйтеся, не скажу йому.

Гг: — Дякую!

Саме коли ми збиралися обговорити деталі, Калеб раптово розсуває штору і заходить.

Калеб: — Готуєш без мене?

Гг: — Як вчасно… Саме хотіла тебе сюди притягти.

Кидаю погляд на господиню, і вона одразу розуміє.

Господиня: — Ви саме вчасно, юначе. Вона так нахвалювала ваші навички готування.

Калеб: — Дуже мило з твого боку. Дай-но допоможу з нарізкою

Гг: — Виглядає незнайомо… Це можна їсти сирим?

Калеб: — Схоже на в'ялене м'ясо. Хочеш шматочок?

Беру шматочок з обробної дошки та кладу його до рота.

Гг: — У нього неповторний смак. Дай ще один шматочок, щоб переконатися.

Господиня: — Краще смажити його на сковороді. Але можна їсти і так, якщо вам до смаку.

Калеб: — Тільки не з'їж половину тарілки до того, як подадуть вечерю, як ти робила раніше.

Гг: — Ану циць… І навіть якщо так станеться, то це тому, що ти нарізав недостатньо.

Калеб: — Ой-йой, спина болить. Глянеш, чи не намальована там мішень?

Закінчуємо готувати останню страву з господинею серед наших грайливих суперечок.

Після вечері господиня просить Калеба допомогти їй полагодити годинник. Я повертаюся до нашої кімнати та дістаю свій планер, щоб переглянути маршрут.

Все одно хвилююся, не дивлячись на те, що я все спланувала. Врешті-решт, це вперше ми святкуємо його день народження у іншому місці. 

Гг: — (Погода у цей день не має ж зіпсувати наш політ, правда?)

Розблоковую телефон, і моє серце стискається, коли бачу прогноз погоди. Буде сонячно, ймовірно невеликий дощ.

Гг: — (Так і знала. Потрібно більше запасних варіантів…)

Якраз коли збираюся запитати думку Гідеона, то чую підбурюючі вигуки з вулиці.

З вікна бачу, як освітлене поле за гостьовим будинком, і як там жваво.

Знайома постать проходить повз край поля та без зусиль відбиває м'яча.

Футболіст: — Нам не вистачає гравця. Хочеш доєднатися?

Калеб посміхається та махає рукою. Він підходить, стає під вікном і кидає мені придбаний напій.

Гг: — Розраховую на тебе, Калебе. Наш пізній перекус залежить від твоєї перемоги в цій грі.

Калеб: — Ти підписалася за мене? Навіть не думав приєднуватися.

Калеб: — Мав нагоду трошки подивитися. Вони доволі добре грають. До то-о-ого ж, друзі підтримують їх.

Гг: — Я у курсі. Тож, як твоя найвідданіша прихильниця з часів коли ми були дітьми…

Гг: — Просто скажи, що хочеш.

Калеб: — Було б непогано, якби…

Він підморгує. Але перш ніж він встигає продовжити, до нього підбігає молодий парубок у спортивній майці та перебиває його.

Сповнений ентузіазму, він без жодних вагань обіймає Калеба за плечі та тягне його на яскраво освітлене поле.

Гг: — (Вчасно!)

Хапаю зі столу аркуш паперу та швидко пишу кілька слів товстим маркером, додаючи кілька малюнків.

Підношу до вікна табличку з написом «чирлідерка» і махаю нею Калебу.

Гг: — “Кажемо програшу ні, коли Калеб на полі! Вперед, найцінніший гравцю!”

Навіть здалеку бачу, як зморщуються очі Калеба, коли він це помічає.

А потім бачу темну розмиту пляму на периферії свого ока.

Калеб: — Гг, обережно!

Після передачі м'яч стрімко полетів просто у моє вікно. Завдяки Іволу Калеба він завмер в останню мить.

Коли шукаю Калеба поглядом, його ніби вітром здуло. Чую звук поспіхів, що піднімається сходами.

Гг: — (О, ні! Як зайде зараз, то побачить все, що я запланувала!)

Одразу ж повертаюся і намагаюся замаскувати безлад на столі.

Калеб: — Гг, чи ти…

Гг: — !

Побачивши моє напруження, Калеб тихо відступає від дверей. Але спочатку він переконується, що зі мною все гаразд.

Калеб: — Я невчасно? 

Гг: — Просто стій, де стоїш.

Глянувши на стіл позаду мене, Калеб багатозначно посміхнувся та заплющив очі.

Калеб: — Не поспішай. Відкрию очі, коли дозволиш.

Гг: — Тільки пообіцяй мені — жодних підглядань.

Ззовні долинають звуки оплесків та сміху, що разюче контрастує зі спокоєм у кімнаті.

Калеб: — Вже все?

Гг: — Не пройшло і тридцяти секунд, як ти заплющив очі!..

Калеб: — Гаразд.

Планер, карта та квитки на бронювання тепер заховані. Залишається лише квитанція для отримання плюшевої іграшки на замовлення.

Калеб: — Ще не все?

Гг: — Тридцять секунд ще не пройшло.

Калеб: — Справді? А відчувається, як тридцять хвилин.

Він каже це, вже притискаючись до моєї спини. Його очі все ще заплющені, а низький голос пестить моє вухо.

Калеб: — А тепер можна розплющити очі?

Гг: — Зажди… Гаразд, відкривай.

Калеб: — Заховала той маленький, ледь не розкритий секрет?

Гг: — Ти про що?

Калеб: — Тоді не питатиму.

Калеб: — Підіграю всьому, що ти підготувала. Таким чином все буде ідеально.

Калеб: — Тепер почуваєшся краще?

Гг: — Це ж твій день народження. Хочу, щоб він був найкращим і незабутнім.

Калеб: — Тоді ще менше привидів для хвилювань.

Калеб: — Все, що ти для мене робиш, завжди було найкращим.

Калеб: — Зрештою... Хіба ми не навчили одне одного, що означає «найкраще»?