Глава 1
YuliauzerСкоро день народження Калеба. Тож, як завжди, хочу підготувати для нього щось особливе. Цього року я вирішила відсвяткувати його на іншому боці світу — в антиподі Лінкона, найдальшій від дому точці на Землі.
Гг: — (Калеб має бути тут з хвилини на хвилину…)
Стою біля виходу для пасажирів, що прибули, і піднімаю табличку трохи вище. На ньому ім'я «Калеб».
Я приїхала на кілька днів раніше, щоб підготувати сюрприз і все спланувати. Сьогодні Калеб має прибути.
ПЕРЕПИСКА
Калеб: приземлився без пригод.
Гг: Чекаю на тебе за воротами для пасажирів, що прибули.
Перш ніж отримую відповідь, мені надходить повідомлення від когось іншого.
Гг: — (Це від власника крамниці вінтажних тканин…)
Кілька днів тому, оглядаючи місцеві визначні пам'ятки, я натрапила на крамницю, де були виставлені всілякі плюшеві іграшки ручної роботи.
Саме у той момент у мене народилася мене осяяло. Подарувати Калебу м’яку іграшку, яка виглядає як він, було б чудовою ідеєю.
Після того, як остаточно все вирішую щодо плюшевої іграшки, намагаюся знайти Калеба у натовпі.
Калеб: — Кхм.
Калеб: — Кому пишеш? Я підкрався, а ти навіть не помітила.
Хутко ховаю телефон геть. Після міцних обіймів, тицяю на табличку, яку досі тримаю.
Гг: — Побачив мене за допомогою цього, еге ж? Не забудь подякувати.
Калеб: — Важко не помітити такий великий шрифт.
Калеб: — Я б за лічені секунди знайшов тебе навіть без таблички. Загорнута в одяг, як галушечка.
Калеб: — Щойно дістала руки з морозильника? Вони холодні.
Помітивши, що він одягнений не так тепло, як я, забираю руку, щоб притиснути його долоню до гарячого напою, що я придбала раніше.
Гг: — Хто б казав.
Калеб: — Я буквально вийшов зі штаб-квартири флоту і одразу до аеропорту. Не було належного часу для пакування додаткових речей.
Гг: — В аеропорті не холодно, порівняно з вулицею.
Калеб: — Одному справді було б важкувато. Але-е-е у мене є ти, хіба ні?
Гг: — Ти…
Він нахиляється і просовує руки у кишеню мого пальта, щоб зігріти їх.
Калеб: — О, зрозуміло.
Гг: — ?
Калеб: — Ось, що означає “холодно лише тоді, коли моя дівчина так каже”.
Гг: — Знаєш інше твердження, яке пов’язане з цим?
Калеб: — Яке?
Гг: — "Ігнорувати мої поради означає страждати від наслідків".
Очі Калеба весело мружаться — його явно це тішить. А вже за мить він чхає, наче навмисно підтверджуючи мої слова.
Калеб: — О, зрозуміло…
Завдяки моїй наполегливості Калеб неохоче одягає моє пальто, хоча воно йому замале.
Гг: — Тепер ти виглядаєш наче закутана галушечка.
Веду Калеба до вінтажної автівки, яку орендувала заздалегідь.
Не встигаю і рота відкрити, як він відчиняє пасажирські двері і сідає.
Калеб: — Мені незнайомі тутешні дороги. Краще ти поведи.
Калеб: — Подивимося, чи покращилися твої навички водіння, поки мене не було.
Гг: — Можеш розслабитися та відпочити. Я обрала найкращий мальовничий маршрут.
Гг: — Усі на борт оглядових екскурсій від Гг!
Попри мою впевненість за кермом, деякі водії їздять настільки зухвало, що змусили мене вчепитися в кермо й повільно, з обережністю, рухатися вперед.
Калеб не сидить склавши руки на пасажирському сидінні. Він стежить за навігаційним пристроєм, одночасно повідомляючи мене про будь-які транспортні засоби, що знаходяться у моїй сліпій зоні праворуч.
Чекаючи на зелене світло, я зітхаю з полегшенням і прибраю руки з керма.
Калеб: — Втомилася? Я можу замінити.
Гг: — Не можу дозволити тобі це, імениннику. Звикай бути пасажиром.
Гг: — Не хвилюйся, усе під контролем.
Калеб: — Спочатку ти випадково запустила двірники замість поворотника. Потім, намагаючись їх вимкнути, відкрила вікно...
Калеб: — Та-а-а… Усе справді під контролем.
Гг: — Це не моя провина… Важелі та перемикачі в цьому старому автомобілі великі та незграбні.
Гг: — До того ж, пане, не дражніть водійку, будь ласка. Це погана ідея.
Ось-ось загориться зелене світло. Дістаю наш навігатор і кладу його на панель приладів.
Гг: — Стежити за навігаційною системою – це обов'язок водійки. Пасажир має насолоджуватися краєвидом.
Калеб: — Добренько. Тоді просто сидітиму склавши руки та буду насолоджуватися.
Лише коли ми повернулися до гостьового будинку та поклали багаж, я нарешті відчула спокій.
Калеб підходить до вікна і тягнеться через моє плече, щоб відчинити його. Нашому погляду відкриваються рослини, яких ми ніколи раніше не бачили.
Калеб: — Підозрюю, ти обрала це місце, бо тут відкривається особливий краєвид.
Гг: — Та, але не лише через це. Тут все відрізняється від Лінкона та Скайгейвена.
Надворі вдалині перетинаються стежки, а люди ходять у традиційному яскравому одязі.
Гг: — Привела тебе у найвіддаленіше місце від дому, аби ти міг скинути тягар хвилювання. Таким чином, матимеш день народження сповнений щастя.
Калеб: — Так і думав. Тому ввімкнув телефон у режим “не турбувати”.
Калеб: — Наступними днями Калеб у твоїх руках.
Калеб влаштовується в кріслі-гойдалці біля вікна, і я піднімаю його руку, щоб обійняти його.
На столі лежить тост. Його приготувала літня господиня гостьового будинку. Його аромат приваблює кількох рудих рогатих тварин, і їхній веселий гомін огортає нас крізь вікно.
Гг: — Це велике місто. Можемо відвідати багато місць.
Калеб: — Схоже, у тебе є чітко визначений маршрут.
Гг: — Можна подивитися вуличний виступ тутешнього хору.
Гг: — Або нічого не робити. Блукатимемо від однієї вулиці до іншої.
Калеб: — А коли втомимося від прогулянок, завжди можемо сісти в машину Гг та поїхати назад.
Калеб: — Але якщо вже гадати... Мабуть, є дещо навіть особливіше за все це?
Гг: — Ані слова не скажу про те, що чекає на тебе у день народження. Втім, гарна спроба.
Коли повертаюся, то бачу, що Калеб уже поклав голову мені на плече із заплющеними очима.
Можу лише уявити, скільки роботи йому довелося виконати, щоб отримати ці кілька днів для нашої поїздки.
Гг: — (Йому довелося летіти найдовшим маршрутом, щоб дістатися сюди. Він, певно, виснажений…)
Навіть якби мені було що сказати, немає нічого важливішого, ніж дати йому відпочити.
Гг: — Перший пункт нашої неофіційної програми подорожі — як слід виспатися.