Герой-реаліст перебудовує королівство - 1 Розділ (Частина 1)

Розділ 1: Пошук фінансування

На 32-й день 4-го місяця 1546-го року за континентальним календарем трон перейшов до Соми Кадзуї.

Це сталося в столиці Королівства Ельфріден, Парнамі.

Саме це місто було столицею, де знаходилася резиденція королів Королівства Ельфріден - замок Парнам. Навколо цього замку виросло місто, а круглі стіни, що його оточували, створювали образ міста-держави в середньовічній Європі. Дахи будинків у дворянському та просто людинському кварталах були однаково помаранчевого кольору, що дуже пасувало до класичного образу міста.

Замок Парнам знаходився в центрі, з'єднаний з північною, південною, східною і західною брамами які сполучали великі дороги, що завжди були заповнені возами запряженими великими тягловими тваринами. Крім головних доріг, від замку розходилася незліченна кількість менших вимощених бруківкою доріг, які з'єднувалися ще меншими дорогами. З повітря це нагадувало павутиння, або, можливо, сніжинку. По обидва боки цих доріг стояли купці та ремісники, тож на них завжди було гамірно.

Оскільки сьогодні було свято, а також перший вихідний день відтоді, як новий король Сома (хоча, оскільки церемонія коронації ще не відбулася, він технічно був лише виконуючим обов'язки короля) вступив на трон, на ринку було ще більш людно, ніж зазвичай. Ця раптова зміна монарха на деякий час викликала напругу в замковому містечку, але як тільки люди почули, що трон перейшов до призваного героя, і що колишній король Альберт оголосив про своє зречення від престолу за власним бажанням, а також що Сома заручений з принцесою Ліссією, дочкою колишнього короля, напруга природним чином вщухло.

Оскільки люди любили колишнього короля, різноманітні чутки швидко зникли:

"Ну, якщо з королем все гаразд, то, гадаю, все в порядку".

"Так, здається, тягар правління справді давив на нього. Я радий, що цей тягар спав з його плечей".

"Тепер він зможе розслабитися. Так буде краще для всіх".

Народ сприйняв те, що сталося, здебільшого прихильно. Здавалося, що недбала манера правління короля була співзвучна національному характеру. Після того, як йому нав'язали трон, Сома побоювався, що проти раптових змін може піднятися рух опору, але цього не сталося. Як би там не було, це був ще один мирний день у Парнамі, де люди різних рас займалися своїми справами.

Немов розтинаючи цей мирний полудень, по бруківці промчав білий кінь.

Коня підганяла красива молода дівчина в червоній військовій формі, яка виглядала так, ніби зійшла з картини "Версальська троянда"[1]. Їй було шістнадцять чи сімнадцять років, вона мала світлу шкіру та платинове біляве волосся, що розвівалося на вітрі. Форма, що облягала її, підкреслювала збалансовані лінії її тіла. Красива дівчина верхи на білому коні сама по собі створювала мальовничу картину. Люди, яких вона зустрічала на своєму шляху, затамували подих від захоплення, яке перейшло в радісні вигуки, коли вони зрозуміли, що це принцеса їхньої країни.

"Вітаємо з заручинами, принцесо!"

"Бажаємо вам щастя!"

Люди надсилали їй найтепліші побажання, не маючи жодного уявлення про те, що вона сама відчуває з цього приводу. Але, мабуть, навряд чи вона могла їх зараз почути.

"Тату, мамо... Будь ласка, будьте в безпеці!" - прошепотіла вона, Ліссія Ельфріден, з болем на обличчі.

[1] The Rose of Versailles, фр. La Rose de Versailles, укр. Троянда Версалю, також відома як Lady Oscar — дуже популярна в Японії манґа Ікеди Рійоко, класика жанру шьоджьо.

" Батьку! Що це все означає?" запитала Ліссія, підвищивши голос від побаченого.

Королівська спальня. Це досить велика кімната, в якій королівське ліжко не займало основне місце, а кожен предмет меблів був вишукано спроектований. Спочатку ця спальня призначалася для особистих покоїв королівського подружжя, тому її мали передати Сомі, коли він зійде на престол, але Сома не захотів переїжджати, тому дозволив колишньому королівському подружжю залишитися в ній, і як результат, вони досі нею користуються. До речі, Сома приніс просте ліжко до кабінету урядових справ і спав там.

Коли Ліссія, захекана, вбігла до тієї кімнати, то побачила, що батьки не лише елегантно насолоджуються чаєм на прилеглому балконі, але й вмочують булочки в крем, підносять їх один одному до рота і промовляють:

"Скажи "а", люба".

"А-а-а".

і годували одна одну.

Ліссія впала на землю, але швидко підвелася і з гнівом в очах підійшла до колишнього короля Альберта.

"Батьку, коли я почула, що твій трон узурпували, я поспішила повернутися зі свого патруля за межами столиці! То чому ж тепер я бачу, як ви двоє безтурботно годуєте один одного?!"

Ліссія, окрім титулу принцеси (хоча після зречення від престолу вона стала нареченою нового короля), також закінчила офіцерську школу і мала офіцерське звання в армії. Вона не була особливо високопоставленою, але завдяки своєму високому походженню їй часто доручали бути присутньою на похоронах королівської армії або виконувати інші місії особливого характеру. Цього разу вона була в регіональному патрулі, тому, почувши про зречення батька від престолу, поспішила до столиці.

"Насправді ніякої узурпації не було. Я відрікся від престолу за власним бажанням, - спокійно сказав батько.

"Чому ти так раптово це зробив?!"

"Я зрозумів, що ця людина буде кращим королем для мого народу, ніж я. Це рішення, до якого я прийшов як той, кому довірили цю країну, і я беру на себе повну відповідальність за нього. Я не терпітиму жодних заперечень".

У цю мить Ліссія побачила авторитет людини, яка ще зовсім недавно несла на своїх плечах відповідальність за цілу націю, і не змогла більше нічого заперечити. "Уркх... Але як ти міг прийняти рішення про мої заручини, навіть не порадившись зі мною?"

"Ви можете обговорити це між собою. Я сам примусив його прийняти ці заручини. Якщо ти не хочеш цього, я сумніваюся, що Король Сома примушуватиме тебе до шлюбу".

"Мамооооо!" вигукнула Ліссія. Вона звернулася до матері за допомогою, але Еліша лише посміхнулася.

"Спочатку познайомся з Королем Сомою особисто. Це твоє життя, тож ти маєш сам вирішити, що ти будеш з ним робити. Яким би не було твоє рішення, ми будемо його поважати".

Не маючи навіть соломинки, за яку можна було б вхопитися, Лісія опустила плечі.

Вона вийшла з кімнати колишнього королівського подружжя і швидко пішла через палац.

Минуло кілька тижнів відтоді, як вона покинула цей палац через свої регіональні патрулі. Дещо в палаці, в якому вона не була уже кілька тижнів, привернуло її увагу. Чимало слуг кудись поспішали... Вартові, покоївки, чиновники, навіть міністри... бігли всі й кожен. Видовище повненьких міністрів, які бігли, задихаючись, з пітними краплями на лобі, було настільки сюрреалістичним, що вона могла тільки дивитися, ошелешена.

Раніше такого не було. Замок, який вона пам'ятала, був настільки спокійним місцем, що здавалося, ніби час там тече повільніше. Покоївки, служителі... всі ходили повільно, і було так тихо, що з будь-якої точки палацу можна було почути, як на подвір'ї тренуються гвардійці. Чи не тому Ліссія вступила до офіцерської академії, що їй остогидла ця атмосфера?

Але що тепер? Куди б вона не пішла в замку, всюди лунав звук кроків.

Ліссія гукнула одну зі служниць, яка пробігала повз. "Можна тебе на хвилинку?"

"Звичайно, принцесо! Чим можу бути корисною?" - спитала служниця, сповільнюючи крок.

"Гм... Здається, всі в замку страшенно поспішають. Щось сталося?"

"Ні? Нічого особливого".

"Ти впевнена? Таке враження, що всі кудись поспішають..."

"Так і є. Але, можливо, це вплив нашого нового короля. Коли ми бачимо, як він працює, нам стає погано, якщо ми теж не працюємо. Я й сам не можу терпіти, коли я щось не встигаю... Зараз у мене багато справ, тож я мушу покинути вас"

"Розумію... Постарайтеся".

Дивлячись, як покоївка мчить геть, Ліссія була ошелешена.

Якщо він змусив навіть служниць відчувати себе так, наскільки важко працює новий король?! Що ж це за хлопець, з яким я заручилася?!

Ліссії все сильніше хотілося сховати голову куди по далі.

Нарешті вона прийшла до королівської канцелярії у справах уряду. Коли вона відчинила двері, перше, що вона побачила, була гора паперів. На столі, досить великому, щоб на ньому могли спати двоє дорослих людей, папери були складені високими стопками й здавалося, що вони ось-ось розсиплються. Але це було не все. Озирнувшись, вона побачила, що за іншим довгим столом сиділо кілька бюрократів, які вели програшну битву з ще більшою кількістю паперів.

Поки Ліссія стояла ошелешена, з іншого боку гори паперів до неї заговорив молодий чоловік.

""Ти, хто щойно увійшла.""

"...Га?! Що?!" Отямившись, Ліссія видала дивний крик, але співрозмовник, здавалося, зовсім не зважав на це.

"Вмієш читати? Рахувати?"

"Н-не дивись на мене як на дурну! Звісно ж, я здобула  гідну освіту!"

"Чудово. Іди сюди й допоможи мені з роботою."

"За кого ти себе маєш, що просиш мене про допомогу?"

"Просто зроби це. Це королівський наказ."

Сказавши це, людина за паперовою горою підвелася.

І ось, нарешті, вперше ці двоє зустрілися віч-на-віч. Це була перша зустріч між новим королем Сомою та його нареченою Лісією.

Пізніше Ліссія описувала своє перше враження про нього як про "молодого чоловіка з втомленими очима.”

◇ ◇ ◇

В історіях, де героя викликають в інший світ, герой іноді отримує силу в результаті виклику. Здавалося, що всі люди в цьому світі мають певні здібності до магії, тож що поганого в тому, щоб сподіватися на те, що я теж міг би отримати здібності до магії? Технічно, я був викликаний сюди як герой.

Тож одразу після того, як мені віддали трон, якісь хлопці, схожі на священиків, провели перевірку моїх здібностей.

Очевидно, існували різні види магії, якими могли користуватися люди, і у них були прилади, які могли це перевірити. Цей був схожий на кам'яну дощечку. Коли людина торкалася до нього, в її голові відображався тип магії та здібності цієї людини. Навіть люди цього світу не розуміли принципів її дії, але здавалося, що в цьому світі було чимало таких дивних артефактів.

Отже, я отримав свою статистику, і сила, яку я отримав:

[Здатність переносити свідомість в об'єкт і маніпулювати ним]

Це була здатність, яка дозволяла мені переносити свою свідомість в об'єкти, до яких я торкався, і я міг маніпулювати до трьох з них одночасно.

Це було більше схоже на екстрасенсорну силу, ніж на магію, але чим легшим був об'єкт, тим вільніше я міг ним керувати. Я також міг бачити об'єкт, яким керував, зверху. Більше того, на додаток до моєї власної свідомості, я міг змусити цей предмет рухатися незалежною свідомістю. Використовуючи об'єкт таким чином, я міг думати про декілька речей одночасно.

Хоча існувало обмеження, що я міг переміщати лише близькі мені речі, можливість змусити речі рухатися за власним бажанням була дуже зручною. Наче я запускав ефект полтергейста.

Ось чому я назвав свою здатність "[Живий полтергейст]". Звучить так, ніби у мене синдром восьмикласника, чи не так?

Отримавши свій [Живий полтергейст], я одразу ж подумав про одну річ:

""Він буде дуже корисним для роботи з паперами!""

...Так. Копіюючи свою свідомість на три ручки, я міг би переглядати кілька документів одночасно, паралельно думаючи, і, маніпулюючи цими трьома ручками, я міг би підписувати їх. Відтоді, як я дізнався, що маю таку здатність, я встигаю робити набагато більше роботи. Насправді, без цієї здатності гігантська гора паперів, що нагромадилася відтоді, як я зійшов на трон, напевно, вже поховала б мене під лавиною.

...Так. Я знаю, що ви хочете сказати. Я отримую здібності, а вони виявляються корисними лише для того, щоб легше справлятися з канцелярською роботою?

Хоча я використовував її з користю, щоразу, коли я думав про неї як про силу героя, я міг думати лише: "Як так сталося?". Я маю на увазі, що навіть якби я не отримав надпотужну магію, яка дозволила б мені битися з ордами ворогів одночасно, я хотів би мати якусь захисну магію, яка дозволила б мені принаймні захистити себе.

...Ну, бажати того, чого я не можу мати, нікуди не приведе. І це була, власне кажучи, корисна для мене сила.

Сьогодні, як завжди, я боровся з горою паперів за допомогою своїх [Живих Полтергейстів]. Поки я цим займався, хтось увійшов до кімнати з гуркотом, який звучав так, ніби хтось намагався вибити цілком добротні двері. Коли я зазирнув крізь щілину в паперовій горі, то побачив, що це була молода дівчина у військовій формі.

З гарними рисами обличчя, ніжно блідою шкірою і шовковистим платиново-русявим волоссям, вона була такою розкішною, що в будь-який інший час я був би зачарований її красою. Однак, відпрацювавши три ночі поспіль, я побачив не красиву дівчину, а просто нове джерело робочої сили.

Підкликавши її до себе і практично примусивши сісти поруч, я штовхнув у її бік два стоси паперу. "Будь ласка, порівняйте ці два пакети документів, знайдіть місця, де не збігаються суми або кількість предметів, і позначте їх".

"А? Що? Що це за робота така?"

"Що, ти питаєш? Пошук закопаних скарбів. Ось що". пояснив я спантеличеній дівчині у формі. Якщо бути точним, то "невраховані витрати". Одна стопка - запити на бюджетні асигнування, інша - звіти про доходи й витрати. Навіть якщо сума запиту і сума витрат збігаються, якщо кількість статей відрізняється, це може свідчити або про марнотратні інвестиції, здійснені з метою повного використання бюджету, або про розкрадання, замасковане під інвестиції. Ми перевіримо це, і якщо закони були порушені, ми змусимо кожну з відповідальних сторін заплатити, щоб відшкодувати збитки. Якщо ми виявимо особисту розтрату, ми вимагатимемо повернення коштів, а якщо вони не зможуть заплатити, ми заарештуємо порушника і конфіскуємо його майно".

"Зрозуміло".

Можливо, її налякав загрозливий вигляд людини, яка не виспалася, бо дівчина кивнула, коли я говорив.

Добре.

Минуло, мабуть, близько двох годин, поки вона спокійно працювала поруч зі мною.

Нарешті дівчина у військовій формі заговорила зі мною, її руки не переставали перевіряти документи, як і вона сама. "...Агов."

"Що? Якщо ви втомилися, ви можете зробити перерву в будь-який момент".

"Ні, справа не в цьому... Я ще не представилася. Я Лісія Елфріден. Дочка колишнього короля, Альберта Ельфрідена."

Я перестав ворушити ручкою. "...Ви принцеса, так?"

"А що, не схожа?"

"Ви були в уніформі, тому я не помітив. Але... Так, можливо, ти справді схожа на принцесу."

У цей момент вона нарешті змусила мене звернути увагу на те, наскільки вона приваблива.

"Я... Сома Кадзуя. Технічно, я новий король".

Ліссія повернулася до мене обличчям. Вона була досить близько, і ми дивилися одне одному в очі. На відміну від мене, який був просто приголомшений, її золоті очі, здавалося, намагалися оцінити мене. Після того, як ми деякий час дивилися в очі одне одному, Ліссія повільно відкрила рот.

"Я більше не принцеса. Через те, що ти узурпувала трон, моє теперішнє становище трохи незрозуміле.”

"Узурпував..."? Твій батько зіпхнув трон і всі свої обов'язки на мене, щоб ти знала. Чесно, чому я повинен проходити через весь цей біль і клопіт?"

"...Серйозно, що сталося? Я знаю, що ти призваний герой, але як це раптом перетворилося на те, що ти зайняв трон?"

"Це ти мені скажи. Я просто зробив те, що вважав за потрібне, щоб захистити себе..."

Я пояснив Лісці, що сталося під час церемонії виклику.

Коли мене покликали в цей світ, я був на межі того, щоб бути переданим Імперії. Король не був у захваті від цієї ідеї, але, оскільки у нього не було іншого виходу, якби Імперія надавила на нього, у нього, мабуть, не було б іншого вибору. Невідомо, що могло б статися зі мною, якби мене видали Імперії, тому я попросив короля обрати варіант "не видавати героя".

Моя пропозиція королю і прем'єр-міністру полягала в тому, щоб вони виплачували військові субсидії, щоб виграти час, і за цей час просунути політику, яка б побудувала сильну і процвітаючу країну. Якщо вони казали "віддайте героя замість військових субсидій", то все, що нам потрібно було зробити, це виплатити субсидії. Якби ми це зробили, вони втратили б будь-яке виправдання для втручання в наші справи. Це не було реальною загрозою, хоч би як це виглядало. Щоб зберегти видимість, Імперія більше не наполягатиме на цьому. Такими були мої міркування. Виграний таким чином час ми використаємо для проведення політики зміцнення країни, яка дозволить нам стати на рівні з Імперією.

Звичайно, у них були заперечення. Вони казали, що наша країна не має коштів для виплати військових субсидій. Але, вивчивши матеріали, які вони мені принесли, я зміг показати, що якщо ми продамо деякі державні об'єкти, введемо обмеження на державні витрати, а король передасть частину своїх "особистих активів", то можна буде заплатити.

Я вступив до університету на факультет соціально-економічних досліджень (до речі, предметом, який я обрав на соціальній частині вступного іспиту, була всесвітня історія), і моєю мрією на майбутнє було стати працівником органів місцевого самоврядування. Це все було в межах моєї компетенції.

Почувши цей план, король зробив похмурий вираз обличчя, але прем'єр-міністр, Маркс, був сповнений ентузіазму. Він, мабуть, врешті-решт вирішив, що замість того, щоб видавати героя, щоб зберегти статус-кво, проведення економічних реформ, швидше за все, дасть країні майбутнє. Чим далі, тим більше ентузіазму проявляв король.

Як людина, яка запропонувала цю ідею, я знав, що від мене, ймовірно, чекатимуть багато чого в цих реформах, але лише як від одного бюрократа в міністерстві фінансів... так я думав.

"А потім він зіштовхнув трон на мене."

"Гм, що ж... Мені шкода."

"Нема за що перепрошувати. Якщо вже на те пішло, то ти тут жертва, раптово опинившись зарученою зі мною.”

"Узурпував..."? Твій батько зіпхнув трон і всі свої обов'язки на мене, щоб ти знала. Чесно, чому я повинен проходити через весь цей біль і клопіт?"

"...Серйозно, що сталося? Я знаю, що ти призваний герой, але як це раптом перетворилося на те, що ти зайняв трон?"

"Це ти мені скажи. Я просто зробив те, що вважав за потрібне, щоб захистити себе..."

Я пояснив Лісці, що сталося під час церемонії виклику.

Коли мене покликали в цей світ, я був на межі того, щоб бути переданим Імперії. Король не був у захваті від цієї ідеї, але, оскільки у нього не було іншого виходу, якби Імперія надавила на нього, у нього, мабуть, не було б іншого вибору. Невідомо, що могло б статися зі мною, якби мене видали Імперії, тому я попросив короля обрати варіант "не видавати героя".

Моя пропозиція королю і прем'єр-міністру полягала в тому, щоб вони виплачували військові субсидії, щоб виграти час, і за цей час просунути політику, яка б побудувала сильну і процвітаючу країну. Якщо вони казали "віддайте героя замість військових субсидій", то все, що нам потрібно було зробити, це виплатити субсидії. Якби ми це зробили, вони втратили б будь-яке виправдання для втручання в наші справи. Це не було реальною загрозою, хоч би як це виглядало. Щоб зберегти видимість, Імперія більше не наполягатиме на цьому. Такими були мої міркування. Виграний таким чином час ми використаємо для проведення політики зміцнення країни, яка дозволить нам стати на рівні з Імперією.

Звичайно, у них були заперечення. Вони казали, що наша країна не має коштів для виплати військових субсидій. Але, вивчивши матеріали, які вони мені принесли, я зміг показати, що якщо ми продамо деякі державні об'єкти, введемо обмеження на державні витрати, а король передасть частину своїх "особистих активів", то можна буде заплатити.

Я вступив до університету на факультет соціально-економічних досліджень (до речі, предметом, який я обрав на соціальній частині вступного іспиту, була всесвітня історія), і моєю мрією на майбутнє було стати працівником органів місцевого самоврядування. Це все було в межах моєї компетенції.

Почувши цей план, король зробив похмурий вираз обличчя, але прем'єр-міністр, Маркс, був сповнений ентузіазму. Він, мабуть, врешті-решт вирішив, що замість того, щоб видавати героя, щоб зберегти статус-кво, проведення економічних реформ, швидше за все, дасть країні майбутнє. Чим далі, тим більше ентузіазму проявляв король.

Як людина, яка запропонувала цю ідею, я знав, що від мене, ймовірно, чекатимуть багато чого в цих реформах, але лише як від одного бюрократа в міністерстві фінансів... так я думав.

"А потім він зіштовхнув трон на мене."

"Гм, що ж... Мені шкода."

"Нема за що перепрошувати. Якщо вже на те пішло, то ти тут жертва, бо раптом виявилося, що ти заручена зі мною.

"Ну, так... Зачекай, хм? Хто з нас тепер вищий за статусом? Я маю бути максимально ввічливою та офіційною?" Вона виглядала невпевненою, чи повинна вона говорити зі мною, як простолюдинка з королем, чи як принцеса, яка претендує на роль королеви.

"...Гадаю, ми можемо спілкуватися у неформальній формі?" сказала я.

"...Звичайно."

"Також, не хвилюйся про заручини. Я поки що просто тримаюся за трон. "Я, мабуть, кину цю королівську забаву через кілька років у будь-якому випадку".

"Га? Чому?!"                                                    

"Тому що я лише планував працювати достатньо старанно, щоб отримати достатньо коштів для Імперії, щоб мене не передали в їх руки. Тепер, коли мені вручили трон, я зроблю достатньо, щоб вивести цю країну на правильний шлях, але після цього я залишу людям цієї країни розбиратися з рештою. Звісно, тоді ми зможемо розірвати заручини".

Я підбадьорливо посміхнувся Ліссії.

Наступний розділ