Федералізм, соціалізм і антитеологізм
Михайло Олександрович Бакунін /// переклад UANTIFAТекст перекладено до 209 дня народження видатного анархіста, революціонера та філософа - Михайла Бакуніна.
Мотивована пропозиція Центральному комітету Ліги Миру і Свободи від М. Бакуніна, Женева.
Панове!
Справа, що займає нас сьогодні, це організувати і остаточно зміцнити Лігу Миру і Свободи на основі принципів, сформульованих попереднім розпорядчим комітетом і прийнятих першим конгресом. Ці принципи становлять відтепер нашу хартію, обов'язкову основу всієї нашої подальшої діяльності. Ми не маємо права відняти від них хоча б найменшу частину, але ми можемо і навіть зобов'язані їх розвивати.
Виконання цього обов'язку видається нині тим більш нагальним, що, як усім відомо, вищезгадані принципи були сформульовані нашвидкоруч, під тиском важкої женевської гостинності... Ми накидали їх, так би мовити, між двома грозами, ми були змушені пом'якшити вирази, щоб уникнути великого скандалу, який міг би призвести до повного знищення нашої справи.
Нині, коли завдяки щирішій і ширшій гостинності міста Берна ми вільні від усякого місцевого, зовнішнього тиску, ми маємо відновити ці принципи в усій їхній цілісності, відкинувши будь-яку двозначність як негідну нас, негідну великої справи, яку ми покликані розпочати. Замовчування, напівправда, урізані думки, люб'язні пом'якшення і поступки боягузливої дипломатії — все це непридатне для здійснення великих справ: вони вимагають піднесеного серця, ясного і твердого розуму, чітко поставленої мети і неприборканої сміливості. Панове, ми почали велику справу, піднімемося ж на її висоту. Вона буде великою або смішною, середини бути не може, і щоб вона була великою, необхідно щонайменше, щоб завдяки нашій сміливості та щирості ми теж стали великими.
Не академічний розбір принципів пропонуємо ми тепер вашій увазі. Ми не забуваємо, що зібралися тут головним чином, щоб узгодити політичні засоби і заходи, необхідні для здійснення нашої справи. Але ми знаємо також, що в політиці не може бути чесної і корисної практичної діяльності без теорії та ясно визначеної мети. Інакше, хоч би як ми були натхненні найширшими і найволелюбнішими почуттями, ми могли б дійти до абсолютно протилежних практичних результатів: ми могли б почати з республіканськими, демократичними і соціалістичними переконаннями, а закінчити як бісмаркіанці або як бонапартисти.
Сьогодні ми маємо зробити три речі:
1) Визначити умови і підготувати елементи нового Конгресу.
2) Організувати нашу Лігу, наскільки це буде можливо, у всіх країнах Європи, поширити її навіть, і це нам видається суттєвим, на Америку, та заснувати в кожній країні національні комітети і провінційні підкомітети, надавши кожному з них законну, необхідну автономію і підпорядкувавши їх усіх ієрархічно Центральному комітету в Берні. Дати цим комітетам повноваження і необхідні інструкції для пропаганди і прийняття нових членів.
3) Для цієї пропаганди заснувати газету.
Чи не очевидно, що для того, щоб добре виконати ці три речі, ми повинні заздалегідь виробити принципи, які б визначили, вже без жодних двозначностей, природу і мету Ліги. Ці принципи, з одного боку, надихнуть і спрямують нашу як письмову, так і усну пропаганду, а з іншого боку, слугуватимуть умовами й основою при прийнятті нових членів. Останній пункт, панове, видається нам надзвичайно важливим. Бо майбутнє нашої Ліги цілковито залежить від схильностей, ідей і тенденцій як політичних і соціальних, так і економічних і моральних, від цієї маси нових людей, для яких ми відкриємо наші лави. Утворюючи інститут найвищою мірою демократичний, ми не претендуватимемо на управління нашим народом, тобто масою наших прихильників, від верху до низу, і щойно ми організуємося, ми ніколи не дозволимо собі нав'язувати їм авторитарно наші ідеї. Навпаки, ми хочемо, щоб усі наші провінційні підкомітети і національні комітети, аж до центрального або інтернаціонального комітету, обирали від низу до верху голосуванням наших прихильників у всіх країнах, а отже, вони були б вірним і слухняним вираженням їхніх почуттів, ідей і волі. Але нині, саме тому, що ми вирішили підкорятися в усьому, що стосуватиметься спільної справи Ліги, бажанням більшості, нині, доки ми перебуваємо ще в малій кількості, чи не маємо ми, якщо ми не хочемо, щоб наша Ліга колись ухилилася від своєї первісної ідеї та від напряму, наданого їй її ініціаторами, чи не маємо ми вжити заходів, щоб ніхто, хто має наміри, протилежні до цієї ідеї та цього напряму, не зміг стати її членом? Чи не повинні ми організуватися в такий спосіб, щоб величезна більшість наших прихильників залишалася завжди вірною почуттям, що надихають нас сьогодні, і встановити такі правила приймання членів, щоб навіть під час зміни особового складу наших комітетів дух Ліги залишився незмінним?
Ми можемо досягти цього не інакше, як виробивши і визначивши наші принципи настільки ясно, щоб ніхто, будучи в тому чи іншому відношенні проти них, не зміг проникнути в наші ряди.
Немає сумніву, що якщо ми будемо уникати настільки ясно висловлювати дійсний характер своїх принципів, кількість наших прихильників може стати дуже великою. Ми могли б навіть у такому разі, як нам пропонував делегат Базеля пан Шмідлін, прийняти до наших лав багато військових і священиків, чому б і не жандармів? — або за прикладом Ліги Миру, заснованої в Парижі під високим імператорським заступництвом панів Мішеля Шевальє та Фредеріка Пассі, найнижче просити деяких знаменитих прусських, австрійських або російських принцес зволити прийняти звання почесних членів нашої асоціації. Але, як каже прислів'я, хто багатьох обіймає, той погано притискає; всі ці дорогоцінні приєднання коштували б нам нашого цілковитого знищення та серед маси двозначностей і фраз, що отруюють у наш час громадську думку Європи, стали б ще одним поганим жартом.
З іншого боку, очевидно, що якщо ми відкрито проголошуватимемо свої принципи, кількість наших прихильників буде обмежена, але, принаймні, це будуть серйозні люди, на яких можна буде розраховувати, — і наша щира, освічена, серйозна пропаганда не отруюватиме, а морально оздоровлюватиме публіку.
Отже, подивимося, які принципи нашої нової асоціації? Вона називається Лігою Миру і Свободи. Це вже багато; цим ми відрізняємося від усіх тих, які прагнуть миру будь-якою ціною, навіть ціною свободи та людської гідності. Ми відрізняємося також і від англійського товариства миру, яке, абстрагуючись від усякої політики, уявляє, що за сучасного устрою держав у Європі мир можливий. На противагу цим ультрапацифістським тенденціям паризького та англійського товариств, наша Ліга оголошує, що вона не вірить у мир і що вона бажає миру лише за вищої умови свободи.
Свобода — це піднесене слово, що означає велику справу, яка ніколи не перестане запалювати серця всіх живих людей. Але воно вимагає точного визначення. Інакше ми не уникнемо двозначності, і в наших лавах можуть опинитися бюрократи — прихильники громадянської свободи, монархісти-конституціоналісти, ліберальні аристократи і буржуа, всі ті, хто тією чи іншою мірою є захисником привілеїв і природним ворогом демократії. Вони можуть скласти більшість серед нас під гаслом, що вони теж люблять свободу.
Щоб уникнути наслідків цього прикрого непорозуміння, Женевський конгрес оголосив, що він бажає «заснувати світ на демократії та свободі», звідси випливає, що для того, щоб стати членом нашої Ліги, треба бути демократом. Отже, виключаються всі аристократи, усі прихильники будь-якого привілею, будь-якої монополії або якої б то не було політичної винятковості, бо слово «демократія» означає ніщо інше, як управління народом за допомогою народу і для народу, розуміючи під цим останнім найменуванням усю масу громадян, — а в наш час треба додати і громадянок, — які становлять націю.
У цьому сенсі ми всі, звичайно, демократи.
Але ми маємо водночас визнати, що цей термін, «демократія», недостатній для точного визначення характеру нашої Ліги, і що, якщо його розглядати окремо, він може, так само як термін «свобода», дати привід для маніпуляцій. Хіба ми не бачили, як в Америці ще на початку цього століття плантатори, рабовласники Півдня та їхні прихильники в Північних Штатах називали себе демократами? А сучасний цезаризм з його мерзенними наслідками, що навис як страшна загроза над усім, що зветься в Європі людяністю, чи не іменує він себе теж демократичним? І навіть московський і санкт-петербурзький імперіалізм, ця Держава без фраз, цей ідеал усіх централізованих військових і бюрократичних держав, чи не в ім'я демократії він розчавив нещодавно Польщу?
Очевидно, що демократія без свободи не може слугувати нам знаменем. Але що таке демократія, заснована на свободі, якщо не Республіка? Поєднання свободи з привілеями створює монархічний конституційний режим, але її поєднання з демократією може здійснитися лише в Республіці. З обережності, якої ми не схвалюємо, Женевський конгрес знайшов за потрібне утриматися у своїх резолюціях від слова «республіка». Але, оголошуючи своє бажання «заснувати світ на демократії та свободі», він мимоволі показав себе республіканцем. Отже, наша Ліга має бути одночасно демократичною і республіканською.
І ми думаємо, що всі ми тут республіканці в тому сенсі, що, рухомі нещадною логічною послідовністю, застережувані настільки ж рятівними, як і жорстокими уроками історії, усім досвідом минулого, й особливо подіями, що затьмарили Європу після 1848 року, й тими небезпеками, що їй загрожують сьогодні, ми всі дійшли одного переконання: монархічні інституції несумісні з царством миру, справедливості та свободи.
Що стосується нас, панове, то ми як російські соціалісти і як слов'яни вважаємо своїм обов'язком відкрито заявити, що для нас слово «республіка» не має іншого значення, крім значення суто негативного: воно означає повалення або знищення монархії. Слово це не тільки не здатне нас запалити, але, навпаки, щоразу, коли нам уявляють республіку як позитивне, серйозне розв'язання всіх злободенних питань, як вищу мету, до досягнення якої ми повинні спрямовувати всі наші зусилля, нам хочеться протестувати.
Ми ненавидимо монархію всім серцем; ми не хочемо нічого більшого, ніж її повалення в Європі та в усьому світі, і ми переконані, як і ви, що її знищення є умовою sine qua non (з іт. обов'язкова умова - прим. пер.) звільнення людства. З цієї точки зору ми — щирі республіканці. Але ми не думаємо, що достатньо повалити монархію, щоб звільнити народи та дати їм мир і справедливість. Навпаки, ми твердо переконані, що велика військова, бюрократична, політично централізована республіка може стати та неодмінно стане державою, яка прагне зовнішніх завоювань, пригноблень усередині країни, що вона буде нездатна забезпечити своїм підданим, навіть якщо ті називатимуться громадянами, добробут і свободу. Хіба ми не бачили, як велика французька нація двічі оголошувала себе демократичною республікою, але обидва рази втрачала свою свободу і дозволяла втягнути себе в завойовницькі війни?
Чи припишемо ми, подібно до багатьох інших, ці жалюгідні падіння легковажному темпераменту й історичним дисциплінарним звичкам французького народу, який, як стверджують його наклепники, здатний завоювати свободу раптовим нищівним поривом, але не вміє користуватися нею і застосовувати її на практиці?
Ми не можемо, панове, приєднатися до цього осуду цілого народу, одного з найосвіченіших народів Європи. Ми переконані, що якщо Франція двічі втрачала свободу, а демократична республіка там перетворювалася на військову диктатуру й на військову демократію, то в цьому винен не характер її народу, а її політична централізація. Централізація ця, здавна підготовлена французькими королями й державними людьми, втілена пізніше в людині, названій улесливою придворною риторикою Великим Королем, і потім повалена в безодню ганебними діяннями здерев'янілої монархії, звісно, загинула б у багні, якби Революція не підняла її своєю могутньою рукою. Так, дивна річ ця велика революція, яка вперше в історії проголосила свободу не тільки громадянина, а й людини: ставши спадкоємицею монархії, яку вона вбила, вона воскресила водночас заперечення всякої свободи — централізацію і всемогутність Держави.
Новостворена Установчими зборами (щоправда, проти неї боролися, але майже безуспішно, жирондисти), ця централізація була завершена Національним Конвентом. Робесп'єр і Сен-Жюст були її справжніми реставраторами: ніщо не було забуте в новій урядовій машині, ані навіть Верховна Істота разом із культом Держави. Вона чекала лише вправного машиніста, щоб явити здивованому світові всю могутність гноблення, яким її обдарували бездумні організатори... і — знайшовся Наполеон. Отже, ця Революція, яка спочатку була натхненна лише любов'ю до свободи і людяності, одним тим, що повірила в можливість примирення їх з централізацією Держави, вбила себе, вбила їх і не породила замість них нічого, окрім військової диктатури, Цезаризму.
Чи не очевидно, панове, що для того, щоб врятувати в Європі свободу і мир, ми повинні протиставити цій жахливій і пригнічуючій централізації військових, бюрократичних, деспотичних, конституційно-монархічних або навіть республіканських держав великий, рятівний принцип Федералізму, принцип, чий блискучий вияв представили нам, між іншим, останні події в Сполучених Штатах Північної Америки.
Відтоді для всіх істинно прагнучих визволення Європи має бути зрозуміло, що, зберігаючи всі свої симпатії до великих соціалістичних і гуманістичних ідей, проголошених Французькою Революцією, ми маємо відкинути її політику Держави і рішуче сприйняти північноамериканську політику свободи.
Читати другу частину тексту - "I. Федералізм".
Нам потрібна ваша підтримка та допомога! Ви вже зробите вагомий внесок, якщо:
- Поділитеся посиланнями на нас в соцмережах
- Надішлете свій матеріал для публікації
- Зробите фінансовий внесок на користь руху
Щоб дізнатися більше про антифашистів, які боролися в Україні, радимо відвідати наш підпроект МЕМОРІАЛ Ⓐ MEMORIAL. Ми зберігаємо та поширюємо пам'ять про наших дорогих товаришів, щоб майбутні покоління могли надихатися їхнім життям та вчинками.
Ми в Telegram
Ми в Medium