Етнополітичні аспекти розвитку Югославії на початку 90-х років - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Етнополітичні аспекти розвитку Югославії на початку 90-х років

Аналіз внутрішніх і зовнішніх факторів розпаду Югославії. Узагальнення і аналіз етнополітичних аспектів розвитку СФРЮ. Вплив проголошення республік на розпал громадянської війни в Югославії. Етнонаціональний конфлікт у Боснії й Герцеговині в 1992-1995 рр.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Факторами розпаду югославської федерації стали смерть Тито й фіаско проведеної його спадкоємцями національної політики, розпад світової соціалістичної системи, сплеск націоналізму в Європі (причому не тільки в країнах Центрально-Східного регіону).
В 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди одержали націоналістичні сили.
1) з'ясувати, що сприяло розгортанню міжнаціонального конфлікту;
2) прослідкувати формування нових державних об'єднань в СФРЮ;
3) проаналізувати значення та вплив проголошення республік на розпал громадянської війни в Югославії;
Комплексна криза в СФРЮ носила системний характер, її складовими частинами були: криза розподільної економії, адміністративної системи держави, комуністичної ідеології й політичної системи, криза концепції міжнаціональних відносин (югославізму). Нові еліти окремих республік прагнули знайти власну національну ідею, опираючись на конфесіональні й історичні характеристики своїх народів. Так, приналежність населення до західних галузей християнства визначила вибір Словенії й Хорватії на користь форсованої «європеїзації» і інтеграції в ЄС, а історія сербського народу направила політичну думку убік збирання сербських земель і будівництва Великої Сербії. Спроби твердження нових ідеалів викликали сплеск націоналізму у всіх республіках СФРЮ, а також прагнення до перебудови відносин у федерації. В 1989 р. між представниками різних республік і федерального центру почалася дискусія щодо можливих сценаріїв федеративного обладнання Югославії. Основною позицією сербів було збереження єдиної Югославії як основи сербської національної держави, а коли стала очевидною неможливість його існування, вони стали проводити об'єднання всіх земель, проголошених сербськими. Вихід зі складу єдиної держави інших народів повинен був, на їхню думку, здійснюватися в рамках території, на якій він проживав, тим самим не порушуючи прав інших народів.[27, 53]
Підхід до врегулювання кризи, висунутий Словенією й Хорватією, являв собою модель конфедеративного обладнання Югославії. За їхньою пропозицією Югославія повинна була являти собою союз суверенних держав, кожне з яких було б суб'єктом міжнародного права, що фактично означало утвір незалежних національних держав з орієнтацією на західноєвропейське соціально-політичне обладнання.
Македонія й Боснія й Герцеговина також виступали за реформування Югославії й переказ югославським республікам міжнародної правосуб'єктності. Однак їх варіант не припускав територіальних переділів, розривів міжреспубліканських зв'язків. Можливо, тому даний варіант виходу із кризи не ухвалювався всерйоз націоналістичними елітами інших республік, оскільки не давав можливість здійснити їхні політичні цілі.
Таким чином, основними сторонами конфлікту були Сербія, Словенія й Хорватія, які прагнули до радикального перетворення взаємин у федерації, що припускає територіальні зміни, а можливо й розпад СФРЮ. Реалізовувати ці цілі сторони намагалися різними шляхами: Сербія - спробами збройного відторгнення територій інших республік, які вважала сербськими, і відстоюванням права існування Югославії в урізаному виді, Словенія й Хорватія - спробами впливу на міжнародне співтовариство й змушенням його де-юре визнати їхню незалежність. По їхніх оцінках, визнання розпаду країни було, безумовно, небажаним для Заходу, однак у випадку розвитку збройного міжнаціонального конфлікту країни ЄС повинні були змінити своя думка. В інтересах Словенії й Хорватії було розростання кризи до рівня міжнаціонального конфлікту й пошук серед західних держав прихильників їх незалежності, які при міжнародній процедурі врегулювання зайняли б їх сторону.[27, 54]
Проблема врегулювання югославської кризи в період розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ) безпосередньо пов'язана зі змінами в європейській системі безпеки наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр.: закінченням « холодної війни», припиненням існування соціалістичного блоку, кардинальними змінами соціально-політичного ладу країн, що входили в нього. Виникла в результаті нестабільність стала причиною сплеску націоналізму й привела в рух «, що дрімали» до цього етнонаціональні конфлікти в Східній Європі. Практично весь постсоціалістичний простір тією чи іншою мірою виявилося охоплене такого роду конфліктами, однак югославська криза розвивалася по найнебезпечнішому шляхові. Він супроводжувався сплеском націоналізму й сепаратизму, який визвав збройні зіткнення, громадянські війни й геноцид національних меншин. У результаті виникли самі кровопролитні конфлікти в Європі із часів Другої світової війни, що загрожувало стабільності й безпеки всього європейського регіону. [27, 56]
Після закінчення епохи « холодної війни» Балкани, що перебувають на перетинанні Європи й Близького Сходу, з їхньою політичною, конфесіональною й національною неоднорідністю виявилися вкрай уразливі з погляду появи нових погроз міжнародної безпеки, таких як тероризм. Дотепер територія колишньої Югославії залишається одним із самих нестабільних регіонів миру, представляючи собою серйозну погрозу регіональної і європейської безпеки, викликаючи заклопотаність провідних світових держав.
З початку розпаду Югославії й по сьогоднішній день урегулюванням югославської кризи займалися різні міжнародні організації: ООН, ОБСЄ, Європейське співтовариство (з 1992 р. - Європейський союз), НАТО, але нікому не вдалося добитися повного його врегулювання, про що свідчать триваючі дискусії щодо статусу найбільш проблемних регіонів, таких як Косово.
У зв'язку із цим вивчення початкового етапу врегулювання кризи Європейським співтовариством, багато в чому, що заклав основні принципи політики міжнародних організацій у цьому регіоні, є актуальним для розуміння його сучасних проблем.
Крім того, початі в 1991-1992 рр. спроби врегулювання югославської кризи Європейським співтовариством мали велике значення й для ходу європейської інтеграції. По-перше, географічно будучи частиною Європи, Югославія і її держави-спадкоємці прагнули ввійти в Європу, що поєднується, що заохочувалося з боку ЄС. Спроби врегулювання югославської кризи означали продовження процесу європеїзації Балкан, поширення зони стабільності на територію Східної Європи, розширення європейського політичного простору й служили поступовому досягненню давньої мети - об'єднання Європи.[7, 128]
По-друге, у цей період ЄС перебувало в стадії створення політичного союзу. У цьому зв'язку антикризові заходи сприймалися як можливість випробувати механізм співробітництва в сфері зовнішньої політики й політики безпеки, а також затвердити ЄС у Європі й світі в якості нового політичного лідера.
У рамках антикризової політики ЄС на Балканах лінія європейської політичної інтеграції піддалася серйозному випробуванню на міцність. Результати дій ЄС у Югославії вказали на ті проблеми, з якими зустрічається Співтовариство дотепер при формуванні єдиної зовнішньої політики й політики в сфері безпеки.
Спроби ЄС - першої міжнародної організації, що втрутився в балканський конфлікт - вплинути на хід югославського конфлікту були найважливішим фактором, що визначали дії конфліктуючих сторін. Лідери югославських республік, що прагнуть до незалежності, намагалися використовувати політику міжнародного співтовариства у своїх цілях, навіть якщо вони йшли в розріз із інтересами міжнародного співтовариства.
Неврегульованість ситуації на території колишньої Югославії, неоднозначність оцінок російських і закордонних істориків і експертів щодо процесів, які відбуваються з кінця 1980-х років по теперішній час, а також триваючі спроби антикризового врегулювання в різних регіонах світу роблять вивчення даної теми актуальним з наукового погляду й надають їй політичне й суспільне значення. Вивчення всіх аспектів етно-національних конфліктів і криз має також актуальне політичне значення для інших сучасних багатонаціональних держав.[7, 130]
Незалежна держава південнослов'янських народів утворювалася в Європі в 1918 р. З 1929 р. вона стала називатися Югославією, в 1945 р., після звільнення країни від фашистської окупації, була проголошена Федеративною Народною Республікою Югославією, а в 1963 р. одержала найменування Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ). До її складу ввійшли союзні республіки Сербія, Хорватія, Словенія, Боснія й Герцеговина, Македонія й Чорногорія.
У результаті саме в ці роки відбувся розпад СФРЮ: в 1991 р. з неї виділилися Словенія, Хорватія, Боснія й Герцеговина, Македонія, а в 1992 р. сформувалася нова югославська федерація - Союзна Республіка Югославія (СРЮ), у яку ввійшли Сербія й Чорногорія. Цей швидкоплинний розпад СФРЮ протікав у різних формах - як щодо мирних (Словенія, Македонія), так і вкрай запеклих (Хорватія, Боснія й Герцеговина).
Найбільш мирний характер носило відділення Словенії, у ході якого хоча й не вдалося уникнути невеликого збройного конфлікту, але він виявився лише епізодом у цьому досить спокійному "шлюборозлучному" процесі. Та й надалі яких-небудь серйозних політичних й тим більше військово-політичних ускладнень тут не виникало.
Отже, незалежна Македонія, що виділився зі складу СФРЮ, охоплювала тільки одну із чотирьох частин цієї історичної області, і Греція побоювалася, що нова держава пред'явить свої права й на її грецьку частину. Тому в остаточному підсумку Македонія була прийнята в ООН з формулюванням "Колишня Югославська Республіка Македонія".
Набагато більшими військово-політичними ускладненнями супроводжувалося відділення від колишньої СФРЮ Хорватії, у населенні якої на початку 1990-х рр. частка сербів перевищувала 12%, причому деякі її області здавна вважалися споконвіку сербськими.
Однак ця самопроголошена республіка не була визнана ООН, яка направила в Хорватію миротворчий контингент, щоб запобігти військовому розвитку конфлікту.
Боснійська війна завершилася пізньою осінню 1995 р. За мирною згодою Боснія й Герцеговина формально зберегла статус незалежної держави з єдиним президентом, парламентом, центральним урядом і іншими органами влади.
Конфігурація території Республіки Сербської дуже вигадлива: дотримуючись розселення боснійських сербів, вона як би облямовує з північної й східної сторін більш компактну територію мусульмано-хорватської федерації. Республіка Сербська також має свого президента, свої парламент і уряд.
І мусульмано-хорватська федерація, і Республіка Сербська належать до самопроголошених держав, оскільки ні та, ні інша не визнані ООН. Між ними зберігаються й багато колишніх протиріч, особливо з обліком недостатньо чітко певної прикордонної лінії.
Однак ця акція ще більш загострила обстановку в краї, а вона збільшувалася й тим, що по всіх основних економічних показниках Косово займало в країні останнє місце: його частка в національному доході й промисловім виробництві становила всього 2%. Зате по кількості безробітних і частці неписьменних Косово посідало перше місце.
Коли почався розпад СФРЮ, косовські албанці також проголосили незалежність і створили Республіку Косово. Оскільки влади Сербії цю республіку, природно, не визнали, у краї фактично виникло двовладдя.
В 1990 році у всіх шести республіках СФРЮ були проведені місцеві вибори. Перемогу на них усюди одержали націоналістичні сили.
Із серпня 1991 збройні зіткнення між хорватами й сербами переросли у війну хорватської армії із силами Югославської народної армії (ЮНА).
а) Словенія й Хорватія заморожують на три місяці свої рішення про вихід з Югославії;
б) призначується Голова Президії СФРЮ;
в) армія припиняє вогонь і повертається до казарм;
г) у разі відмови припиняють всю економічну допомогу Югославії.[21,110]
Це було не тільки втручання у внутрішні справи дій, але й неприхована загроза.
Якщо до 1 вересня не буде досягнуто перемир'я, країни ЄС загрожували санкціями учасникам конфлікту. Перемир'я довго не протрималося, оскільки деякі умови угоди не були виконані, зокрема розпуск хорватських напіввійськових формувань і виведення ЮНА. Югославія, Австрія, Франція та інші країни звернулися до Ради Безпеки ООН допомогти вирішити проблему. Рада Безпеки прийняла проект резолюції, представлений Австрією, Бельгією, Францією, Великою Британією і Радянським Союзом. Відповідно до розділу VII Статуту ООН 25 вересня 1991р. було введено повне ембарго на постачання зброї сторонам конфлікту. На основі цього рішення Генеральний Секретар ООН призначив Сайруcа Венса своїм посланцем для участі в процесі урегулювання в колишній Югославії.
Кінець 1991 - поч. 1992 р. для Хорватії та Словенії були початком процесу міжнародного визнання їхньої незалежності й суверенітету близько двадцятьма країнами світу, встановлення дипломатичних відносин.
Югославська криза стала важкою проблемою для всього світового співтовариства. Плани мирного врегулювання ситуації розроблялися в межах Міжнародної конференції з колишньої Югославії, яка працювала з серпня 1992р. по березень 1995р., а була заснована 26-28 серпня 1992р. на Лондонській сесії Конференції ЄС із Югославії. Роботою керував Каррінгтон. Проходила вона в Женеві під керівництвом Сайруса Венса (квітень 1993р. замінений Торвальдом Столтенебергом) від ООН та Дейвіда Олена від ЄС.
Процес становлення королівства Югославії, аналіз внутрішньополітичної ситуації в новоутвореній державі. Вектори зовнішньої політики, еволюція у зовнішньополітичних відносинах Югославії з країнами Антанти та фашистської осі. Історіографія дослідження. курсовая работа [45,4 K], добавлен 20.09.2010
Передумови розпаду Югославії, боротьба всередині Союзу комуністів між прихильниками федералізму і централізму. Складання маніфесту сербських націоналістів в 1981 р. Основні боки югославських конфліктів. Основи сербської, хорватської, боснійської позицій. презентация [2,3 M], добавлен 27.01.2014
Політичні події від проголошення Держави словенців, хорватів і сербів в жовтні 1918 р. до початку Другої світової війни. Економічне становище в регіонах державно-політичного об’єднання. Стан вирішення національного питання у КСХС і Королівстві Югославія. реферат [51,9 K], добавлен 27.01.2012
Передумови встановлення соціалізму в країнах західних і південних слов’ян, фактори, що визначили шлях розвитку в другій половині 40-х років. Роль комуністичної партії у виборі шляху розвитку Польщі, Чехословакії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Югославії. курсовая работа [82,7 K], добавлен 26.12.2011
Вивчення причин, наслідків та головних етапів визвольних війн у Боснії та Герцеговині, визначення основних факторів цих процесів з урахуванням внутрішньополітичних змін і зовнішньополітичної ситуації. Аналіз ролі Росії у вирішенні Боснійського питання. реферат [44,5 K], добавлен 28.10.2010
Історія становлення держави Боснія і Герцеговина в умовах війни, аналіз їх сучасного суспільно-економічний розвитку та принципи зовнішньої політики. Основні положення Дейтонських угод. Аналіз реформаторської діяльності керівників БІГ за 2001-2002 рр. реферат [27,3 K], добавлен 23.09.2010
Аналіз різних точок зору сучасних істориків на етнополітичні причини голоду 1932—1933 років в українському селі, дискусій щодо їх характеристики. Висновки про голод 1932—1933 років як спрямований сталінським керівництвом геноцид українського селянства. статья [23,6 K], добавлен 17.08.2017
Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д. PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах. Рекомендуем скачать работу .

© 2000 — 2021



Етнополітичні аспекти розвитку Югославії на початку 90-х років курсовая работа. История и исторические личности.
Сущность Новой Экономической Политики Реферат
Малый И Средний Бизнес В России Реферат
Реферат: Актуальность идей Д. Рикардо
Дипломная работа: Коммерческая деятельность фирмы. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Судебная власть в Республике Узбекистан
Курсовая работа по теме Обучение технике ударов по мячу футболистов
Реферат Программирование Работы Устройств
Сочинение На Тему Описание Лучшей Подруги
Информатика Дипломная Работа
Шпаргалка: Экономическая система
Курсовая работа по теме Общие закономерности переходных экономик и особенности их осуществления в различных странах
Информационная Сфера Курсовая
Эсси Эзинг Анна Сергеевна
Дипломная работа по теме Техническое обслуживание и диагностика неисправностей двигателя автомобиля ВАЗ 2111
Дипломная работа: Организация продаж в розничной торговой точке (на примере ООО "АСД")
Сочинение По Творчеству Горького Старуха Изергиль
Дипломная Работа На Тему Стратегії Виходу На Міжнародні Ринки На Прикладі Ват "Дніпропетровський Трубний Завод"
Отечество Мини Сочинение
Реферат Болезни Сальных Желез
Қазіргі Жастар Мәдениеті Эссе
Бурение нефтяных скважин - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа
Використання рахівних слів у сучасній китайській мові - Иностранные языки и языкознание курсовая работа
Виды соучастников. Основания и пределы уголовной ответственности соучастников (ст.ст. 33, 34 УК) - Государство и право контрольная работа