Джерела екологічного права - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Джерела екологічного права

Поняття та характеристика джерел екологічного права. Підзаконні нормативно-правові акти в екологічній області. Аналіз ступеня систематизації джерел екологічного права та дослідження проблеми відсутності єдиного кодифікованого акта у даній сфері.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розділ 1. Поняття та характеристика джерел екологічного права
1.1. Поняття джерел екологічного права
1.2. Класифікація джерел екологічного права
Розділ 2. Особливості класифікації джерел екологічного права
2.1. Конституція України як основне джерело екологічного права
2.2.Закони України як джерела екологічного права
2.3. Підзаконні нормативно правові акти як джерела екологічного права
2.4. Міжнародні договори як джерела екологічного права
Розділ 3. Систематизація джерел екологічного права. Проблема відсутності єдиного кодифікованого акта
Актуальність теми. Екологічне право як галузь права являє собою сукупність правових норм, які регулюють екологічні відносини щодо приналежності, використання, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів та забезпечення сталого екологічного розвитку в країні та окремих її регіонах. Як і будь-яка інша галузь права, екологічне право має свої джерела, якими являється відповідна законодавча база у цій сфері.
Розвиток джерел екологічного права - це процес утворення нових нормативно-правових актів, оновлення, коригування чинних законів та підзаконних актів, який є постійним унаслідок реагування права на всі зміни у взаємовідносинах між людиною і природою, проблеми екологічного характеру, які поглиблюються по мірі посилення антропогенного тиску на довкілля. Цей процес здійснюється не стихійно. Суттєвий вплив на нього мають дослідження стану законодавчого регулювання даної сфери суспільних відносин, а також ті, що присвячені аналізу різних форм упорядкування екологічного законодавства їх удосконаленню. У роботах Андрейцева В.І., Балюк Г.І., Бобкової А.Г., Гетьмана А.П., Єрофеєва М.І., Кулинича П.Ф., Костицького В.В., Комарницького В.М., Краснової М.В., Малишевої Н.Р., Малишка М.І., Носіка В.В., Погрібного О.О., Семчика В.І., Шульги М.В., Шемшученка Ю.С. та ін. з приводу форм, напрямків удосконалення законодавства містяться оцінки, які не в усіх випадках збігаються. Це не випадково, адже складність процесу формування екологічного законодавства, розтягнутого в часі, маючого витоки ще з радянських часів, об'єктивно не може не призвести до неоднозначності його (процесу) сприйняття та до пропозицій, що пропонують різні варіанти упорядкування екологічного законодавства в цілому та окремих його підгалузей та інститутів. Саме тому дослідження цієї теми і є актуальним.
Метою курсової роботи є дослідження джерел екологічного права.
Відповідно до поставленої мети, завданнями цієї роботи є:
проаналізувати поняття джерел екологічного права;
дослідити класифікацію джерел екологічного права;
дослідити Конституцію України як основне джерело екологічного права;
проаналізувати Закони України як джерела екологічного права;
розглянути підзаконні нормативно правові акти як джерела екологічного права;
розглянути міжнародні договори як джерела екологічного права;
проаналізувати ступінь систематизації джерел екологічного права та дослідити проблему відсутності єдиного кодифікованого акта у даній сфері.
Об'єктом курсової роботи є джерела екологічного права.
Предметом роботи є екологічне законодавство та наукові розробки про джерела екологічного права. До екологічного законодавства належать: Лісовий кодекс України, Водний кодекс України, Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України» та ін.
Методи дослідження. Методологічну основу даної курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу -формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний.
Розділ 1. Поняття та характеристика джерел екологічного права
1.1 Поняття джерел екологічного права
У національній теорії права сформувалася точка зору, згідно з якою джерелом права слід вважати офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що виходять від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообов'язкове значення. У такому розумінні джерело права є інструментом, за допомогою якого воля законодавця чи уповноваженого ним органу стає обов'язковою для виконання.
Під джерелами екологічного права, зокрема, слід розуміти прийняті уповноваженими державними органами нормативно-правові акти, які містять правові норми, що регулюють суспільні екологічні відносини стосовно приналежності, використання, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних, економічних та інших інтересів суспільства [18, с.87].
Нормативно-правові акти -- це акти державної (публічної) влади, якими встановлюються (санкціонуються), вводяться в дію, змінюються чи скасовуються правила поведінки суб'єктів екологічних правовідносин у суспільстві.
Нормативно-правовий акт -- це найбільш виражене джерело права, яке являє собою основу для чіткого і точного правового регулювання правових екологічних приписів. Серед них найважливіше місце посідає закон, який приймає вищий орган державної влади -- Верховна Рада України.
Залежно від складності структурованої ієрархічної системи екологічного законодавства нормативно-правові акти, як джерела екологічного права, не є однорідними. Залежно від юридичної сили та правової спеціалізації екологічно-правові акти можуть відображати структуру державної (публічної) влади, вони характеризують правовий статус і компетенцію органів влади, що їх приймають. Це залежить від підпорядкованості і взаємозалежності цих державних органів.
Залежно від спеціалізації та призначення нормативно-правових актів, що регулюють суспільні екологічні відносини, їх можна розподілити на дві групи.
До першої групи входять акти, переважна більшість норм яких спрямована на регулювання тих чи інших за характером екологічних відносин. Прикладом вказаних актів можуть бути Закон України від 16 червня 1992 року “Про природно-заповідний фонд України”, Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” тощо. Екологічні нормативно-правові акти, які входять до складу першої групи, можна умовно назвати спеціалізованими. Вони становлять переважну більшість актів як джерел екологічного права.
Разом з тим суспільні екологічні відносини регулюються й нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає в регулюванні інших суспільних відносин (господарських, адміністративних та ін.) і які містять правові норми, присвячені регулюванню певних екологічних відносин або їх сторін. Саме ці акти складають другу групу. До нормативно-правових актів цієї групи належить Закон України від 16 листопада 1992 року “Про основи містобудування” та інші. Поява зазначених актів є відображенням об'єктивного процесу екологізації господарського законодавства України, хоча в умовах сучасної економічної кризи розвиток цього процесу дещо зупинився.
Масив нормативно-правових актів, всі або більшість правових норм яких спрямовані на регулювання суспільних екологічних відносин, також не є однорідним. У його структурі можна виділити загальні й поресурсові екологічні нормативно-правові акти. До числа перших належать акти, спрямовані на охорону та використання навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкту екологічних правовідносин. Такими актами є, наприклад, Закон України від 25 червня 1991 року “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України “Про природно-заповідний фонд України” [16, с.17].
Поресурсовими нормативно-правовими актами є акти, що регулюють суспільні екологічні відносини, об'єктом яких виступають окремі види природних ресурсів: води, ліси, земля, рослинний і тваринний світ тощо. До поресурсових нормативно-правових актів належать, наприклад, Кодекс України про надра, Закон України від 16 жовтня 1992 року “Про охорону атмосферного повітря”, Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, та інші акти.
Джерелами екологічного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища. Ними встановлюються, набирають чинності, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів екологічних правовідносин. Вони слугують формою вираження і закріплення екологічної політики держави.
Джерела екологічного права характеризуються загальними рисами, які в цілому притаманні джерелам інших галузей права України. Так, вони:
видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості;
повинні відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами;
розраховані на багаторазове застосування;
мають загальнообов'язковий характер;
адресовані невизначеному колу суб'єктів;
їх виконання забезпечене примусовою силою держави [14, с.29].
Джерела екологічного права, будучи нормативно-правовими актами, відрізняються насамперед від індивідуальних актів, тобто актів застосування норм права. Перші містять екологічно-правові норми, які встановлюють загальні правила належної поведінки суб'єктів. Вони розраховані на багаторазове застосування, регулюють однотипні суспільні екологічні відносин і не мають персоніфікованого адресата.
Індивідуальні акти не встановлюють нових правових норм, а лише використовують, застосовують уже прийняті і чинні екологічно-правові норми, тому їх іноді називають правозастосовними. Ці акти закріплюють приписи, які поширюються на конкретні ситуації і стосуються певного кола або окремих осіб, застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами у встановленому порядку.
З урахуванням ролі в механізмі правового регулювання джерела екологічного права істотно відрізняються від інтерпретаційних правових актів. Інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, роз'яснюють зміст юридичних приписів, орієнтують практику правозастосування на певний вектор правового розвитку. До них належать, зокрема, постанови пленумів Верховного та Вищого господарського судів України з питань застосування екологічного законодавства.
Джерела екологічного права як нормативно-правові акти слугують основою правозастосовчих, інтерпретаційних та інших актів і за своєю сутністю є системоутворюючими. Саме їм мають відповідати правозастосовні та інтерпретаційні акти.
Разом з тим, джерела екологічного права характеризуються певними специфічними рисами, які обумовлені галузевими принципами екологічного законодавства, закріпленими у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ці риси дають можливість відмежовувати джерела екологічного права від інших галузевих джерел. Вони вказують на особливості джерел екологічного права за сутністю, змістом, формою і суб'єктами правотворчості.
Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:
системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин;
пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля;
сталого розвитку як основи гармонійного розв'язання соціальних, економічних і екологічних проблем;
раціонального використання природних ресурсів;
особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність;
доступу фізичних і юридичних осіб до екологічної інформації;
платності спеціального природокористування;
поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права;
міжнародного екологічного співробітництва [18, с.89].
Всі ці принципи знайшли своє відображення у нормативних актах, що регулюють екологічні правовідносини і стали базовими для розроблення нових законів та підзаконних актів у цій сфері.
1.2 Класифікація джерел екологічного права
Джерела права мають передбачену законом форму, вони складають відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права. Можна виділити наступні групи джерел екологічного права:
За юридичною силою - закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;
За характером правового регулювання - загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України “Про основи національної безпеки України”). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”) [20, с.6];
За предметом правового регулювання - комплексні (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”) і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України “Про тваринний світ” (2001 р) тощо) або ті, якими регулюються окремі питання екологічної діяльності (закони України “Про екологічну експертизу” (1995 р), “Про екологічний аудит” (2004 р) та ін);
За способом правового регулювання - матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, Положення про порядок розроблення екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 p., тощо;
За ступенем систематизації - кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні вихідних, принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. І хоча за формальними ознаками зазначений Закон не можна вважати ні основами екологічного законодавства, ні екологічним кодексом, він значною мірою виконує функції, характерні для кодифікованих нормативно-правових актів, що комплексно регулюють той чи інший вид суспільних відносин.
Наявність кодифікованих правових актів характерна для поресурсового екологічного законодавства. У його складі діють Земельний кодекс України, прийнятий 18 грудня 1990 року (у редакції від 13 березня 1992 року), Водний кодекс України, прийнятий 6 червня 1995 року, Лісовий кодекс України, прийнятий 21 січня 1994 року, Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року. Крім того, у структурі екологічного законодавства України діють такі спеціалізовані поресурсові закони, як Закон України від 3 березня 1993 року “Про тваринний світ” та Закон України “Про охорону атмосферного повітря”, які комплексно регулюють суспільні екологічні відносини у сфері відповідно використання і охорони тваринного світу та атмосферного повітря. Нині некодифікованими залишаються правові норми, якими регулюються питання використання й охорони природних (типових) та антропогенних (окультурених) ландшафтів та деяких інших природних об'єктів.
Подальше удосконалення екологічного законодавства України тісно пов'язане з проведенням кодифікаційних робіт у тих галузях поресурсового екологічного законодавства, які ще не стали через ті чи інші причини предметом систематизації та кодифікації [19, с.96].
Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на усіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принципом піраміди, вершиною якої є Конституція України.
За своєю сутністю джерела екологічного права поділяються на дві групи. Першу групу становлять ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади, другу -- ті, які є волевиявленням територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.
За змістом, тобто юридичною силою, джерела екологічного права можна класифікувати на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела. З урахуванням зазначеної підстави класифікації ці джерела характеризуються певною ієрархією. Так, підзаконні джерела екологічного права повинні відповідати конституційним і законодавчим, а локальні джерела не можуть суперечити конституційним, законодавчим і підзаконним джерелам.
До конституційних джерел екологічного права належить Конституція України, яка регулює найважливіші (у тому числі й земельні) суспільні відносини. Конституційні засади екологічного права становлять закріплені Основним Законом положення щодо права на екологічну безпеку та ін. Вони створюють конституційну основу для галузевого екологічного законодавства.
Законодавчі джерела екологічного права виражають волю Українського народу, а також політику і волю держави. Маючи вищу юридичну силу, вони характеризуються виключним колом суб'єктів правотворчості, до складу якого входять Український народ (який шляхом референдуму може приймати закони) та Верховна Рада України. Ці джерела екологічного права являють собою нормативно-правові акти, які приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел екологічного права, за винятком Конституції України, і регулюють найважливіші суспільні екологічні відносини.
Серед питань, які згідно з Конституцією України (ст. 92) визначаються виключно законами України, названо питання щодо засад використання природних ресурсів, екологічної безпеки та ін. Зазначені соціально значущі суспільні відносини регламентуються саме на законодавчому рівні.
Самостійним критерієм розмежування джерел екологічного права є територія їх дії. Ці джерела можуть бути загальнодержавними та локальними. Загальнодержавні джерела діють на всій території України. До них належать Конституція, закони України, укази Президента України тощо. Дія локальних джерел екологічного права не поширюється на всю територію держави, вони діють лише на її певній частині. У свою чергу, локальні джерела екологічного права поділяються на акти місцевих органів державної влади, акти Автономної Республіки Крим, акти суб'єктів місцевого самоврядування та ін. [18, с.90].
Можлива класифікація джерел екологічного права за часом дії. Більшість таких джерел приймається на невизначений термін дії, тобто має постійно діючий характер. Разом з тим, тимчасові джерела діють протягом встановленого терміну чи за певних умов, після чого їх чинність втрачається.
Прийнято розрізняти також чинні й нечинні джерела екологічного права. До чинних джерел належать Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ін. Нечинними, або історичними, джерелами екологічного права є ті нормативно-правові акти, які свого часу були чинними, але у зв'язку з розвитком земельного права втратили свою чинність.
Не виключається класифікація джерел екологічного права за національною належністю на національні та міжнародні. До національних джерел належать ті, що мають національне походження, а до міжнародних--чинні міжнародні договори України у сфері екологічного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Джерела екологічного права поділяються також на закони й підзаконні акти. В основу такого поділу покладена юридична сила нормативних актів.
Розділ 2. Особливості класифікації джерел екологічного права
2.1 Конституція України як основне джерело екологічного права
Конституція України як Основний Закон держави є політико-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. Вона є також основним джерелом права України, в тому числі екологічного.
Загальною передумовою правового регулювання екологічних відносин є положення Конституції про суспільно-політичний устрій України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави. Конституція визначає права і свободи людини й громадянина, основи правової системи України, повноваження державних органів у сфері правотворення тощо.
У суто екологічному аспекті Конституція є основою для формування екологічної політики і реалізації екологічної функції держави. На конституційному рівні закріплені обов'язки держави щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки (ст. 16), прав власності на природні ресурси (ст. 13), права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Водночас Основний Закон покладає на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66) [14, с.37].
Серед основних положень Конституції, що стосуються екологічного права можна виділити наступні статті:
ст. 3 - «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави», що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність», а «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Таким чином, ми бачимо конституційне створені додаткові умови для того, щоб держава почала більш ефективно виконувати екологічну функцію як один з основних напрямів своєї діяльності.
ст. 50 Конституції гарантує кожному «право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення», а така інформація «ніким не може бути засекречена». Ці права є дуже важливими для реалізації, і Конституція створила всі умови для успішної роботи цих інститутів.
ст. 8 Основного Закону України проголошує, що «норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується». Отже, тепер кожен громадянин України вправі звертатися до суду, щоб захистити свої екологічні права і свободи. Це дуже важливо. (Норми Конституції, які регулюють відносини, пов'язані з охороною довкілля, цим, звичайно, не вичерпуються. )
ст. 13, яка визначає: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони» є об'єктами права власності Українського народу», від імені якого всі правомочності власника можуть здійснювати органи державної влади та місцевого самоврядування. же «Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону». Але при цьому власність і зобов'язує (ч. 3): вона «не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству», тобто власник має використовувати свою правомочність з урахуванням інтересів як окремих людей, так і всього суспільства.
ст. 14 проголошує землю «основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави» і гарантує право власності на землю, яке «набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону», всі суб'єкти права власності проголошуються рівними перед законом, то побачимо, що, нарешті, ми побороли безвідповідальність у природокористуванні.
Відповідно до Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Передбачене право на безпечне для життя і здоров'я людини довкілля не було закріплене Конституцією України 1978 р. Крім того, воно безпосередньо не зафіксоване і у Загальній декларації прав людини та інших міжнародно-правових актах. Український законодавець у і цьому питанні пішов далі, зважаючи на зростаючий негативний вплив довкілля на життя і здоров'я людини [18, с.255].
У найзагальнішому значенні безпечним є довкілля, яке негативно не впливає на здоров'я людей. Більш конкретизоване визначення даної дефініції пов'язане з критеріями безпечності довкілля для життя і здоров'я людини. Такими критеріями є встановлені у законодавчому порядку екологічні нормативи. До них, зокрема, належать: нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у довкіллі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди у довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися й інші екологічні нормативи.
Відповідність довкілля вказаним нормативам свідчить про безпечну, а невідповідність - про небезпечну якість довкілля для життя і здоров'я людини. Отже, право громадяни на на безпечне для його життя і здоров'я довкілля - це, по-суті, його право вимагати від відповідних суб'єктів додержання встановлених еколого-правових нормативів.
Недодержання цих нормативів є підставою для притягнення відповідних осіб до кримінальної, адміністративної та інших видів відповідальності, а також передбаченого Конституцією України відшкодування шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Таке відшкодування здійснюється у встановленому цивільно-процесуальному порядку.
Крім того, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля забезпечується у нас комплексом взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, правових та інших заходів.
Особливе значення має інформація про стан довкілля. Конституція України закріплює і гарантує, по-перше, право вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля, а також про якість харчових продуктів і предметів побуту, по-друге - право на поширення відповідної інформації. Джерелами такої інформації є документи та інші носії інформації, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи тощо. Вільний доступ до цих джерел означає можливість ознайомлення з ними громадян без будь-яких спеціальних дозволів, оскільки ця інформація за Конституцією України не може бути віднесена до секретної.
Порядок одержання, використання, поширення та зберігання екологічної інформації, як і всіх інших видів інформації, регулюється Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» та іншими законодавчими актами. Держава зобов'язує органи державної влади і органи місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, створювати у державних органах спеціальні інформаційні служби або системи, які у встановленому порядку забезпечували б доступ до екологічної інформації. На Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладений обов'язок по підготовці та поданню щорічно Верховній Раді України Національної доповіді про стан довкілля в країні, а також забезпечення громадян та юридичних осіб інформацією екологічного характеру [22, с.117].
До гарантій, закріплених у Конституції України прав, належить також державний контроль за додержанням законодавства про інформацію, а також юридична відповідальність за порушення відповідних правил. Зокрема, за Кримінальним кодексом України кримінально караними визнаються приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.
Законодавчо встановлені, крім того, дисциплінарні санкції і заходи цивільно-правової відповідальності за матеріальну і моральну шкоду, завдану особі внаслідок порушення правил щодо екологічної інформації.
Ряд норм Конституції визначають основи діяльності й компетенцію державних органів у екологічній сфері (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України), в тому числі шляхом прийняття ними відповідних нормативно-правових актів. Тут же йдеться і про повноваження Автономної Республіки Крим ( та органів місцевого самоврядування у вирішенні питань охорони довкілля та раціонального природокористування.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції й повинні відповідати їй. Це конституційне положення повною мірою стосується й актів екологічного права.
Окрім того, Конституція України встановлює, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Утворення і розвиток суверенної Української держави неможливі без розробки та здійснення багатопланової і цілеспрямованої системи захисту її національної безпеки та складової останньої - екологічної безпеки [21, с.82].
2.2 Закони України як джерела екологічного права
Відповідно до української правової доктрини закон -- це «нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини». Тільки Конституція
Джерела екологічного права курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Экзаменационные вопросы и билеты по финансовому менеджменту за весенний семестр 2001 года
Курсовая работа по теме Разработка программного обеспечения автоматизированного рабочего места менеджера по работе с клиентами для ООО 'Доминион+'
Дубровский И Маша Троекурова Сочинение Ученика 6
Дипломная работа по теме Особенности детского голоса и работа по развитию детского певческого голоса
Контрольная работа: Предмет и объект в философии
Реферат: Модернизация узла блокировки капота автомобиля ЗАЗ-1102 Таврия и его модификаций
Курсовая Работа На Тему Президент Рф
Каждый Человек Это Вселенная Сочинение
Реферат: Все пройдет, пройдет и это
Реферат: Становление и развитие казахской Советской государственности
Курсовая работа: Формирование просодического компонента речи у детей с задержкой психического развития (ЗПР)
Эссе О Способах Сокращения Количества Мусора
Курсовая работа по теме Направления расходования средств федерального бюджета
Курсовая Работа На Тему Образование И Деятельность Всемирной Торговой Организации
Реферат: Социальные институты: общие представления
Контрольная работа по теме Самоорганизация живой и неживой природы
Диссертация Пенсионное
Доклад: Психологическая диагностика при эпилепсии
Эссе Формирование Характера Человека
Сочинение Путешествие Капельки
Животные-долгожители - Биология и естествознание презентация
Взаимодействие следователя с органом дознания - Государство и право курсовая работа
Кадровый аудит условий труда - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа