Аналiз відносин України з Міжнародним Валютним Фондом - Международные отношения и мировая экономика курсовая работа

Главная

Международные отношения и мировая экономика
Аналiз відносин України з Міжнародним Валютним Фондом

Сучасний економічний стан та пріоритетні напрямки зовнішньої політики України у контексті її взаємодії з міжнародними організаціями світу. Міжнародний валютний фонд як регулятор кредитно-фінансових відносин. Погашення зовнішнього державного боргу України.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Розглядається сучасний економічний стан та пріоритетні напрямки зовнішньої політики України у контексті її взаємодії з міжнародними організаціями світу. Постає актуальним дослідити результативність та ефект від співпраці з рядом європейських міжнародних організацій на прикладі спеціалізованої установи ООН як Міжнародний Валютний фонд (МВФ).
У широкому сенсі, міжнародні економічні організації - система утворень різного виду, створених на основі договорів між урядами або державними органами зацікавлених країн для спільної виробничо-господарської діяльності в певних галузях економіки, науки і техніки. Метою їх утворення є вирішення окремої проблеми в економічному, соціальному, політичному, навіть, глобальному її виразі. Розглядаючи МВФ, як одну з організацій з найдовшою історією функціонування та кількістю країн-членів близько 190, слід визначити, що сфера її спеціалізації - валютно-фінансова, - системи міжнародних платежів і курсів національних валют, які дозволяють країнам вести між собою економічні операції.[1]
В курсовій роботі розглядається не тільки характеристика існуючих міжнародних організацій та їх відносини з Україною, а й глибоко досліджується встановлення дипломатичних відносин України з МВФ, специфічний механізм ведення діяльності, залучення додаткової грошової маси у вигляді кредитних коштів та їх вплив на подальший економічний розвиток та величину вагомих макроекономічних показників.
За допомогою аналітичних методів кореляційно-регресійного аналізу буде виявлено чи кредитно залежна економіка України; та які основні показнику соціально-економічного розвитку впливають на щорічний розмір кредиту. Звідси формулюємо об'єкт дослідження - це процес співробітництва України з міжнародними організаціями, а предмет курсової роботи - це теоретико-методичні засади валютно-кредитного співробітництва України з МВФ.
У даному проблемно-тематичному напрямку працюють багато сучасних вчених-економістів, які спеціалізуються на розгляді сучасного стану кредитно-валютних відношень з МВФ та їх прогнозуванні., публікується чимало цікавих Поглиблення, вдосконалення та систематизація існуючої інформації у вигляді статей, наукових публікацій допомагає ретельніше вивчити це питання, бо існує дуже багато нюансів у цьому співробітництві, яке юридично засноване на вимогах, які надає МВФ Україні в обмін на отримання кредиту,до них відносять: збільшення пенсійного віку, збільшення цін на газ, встановлення чітких параметрів держбюджету,
Курсова робота спрямована розглянути низку важливих питань: чи є доцільним виконання поставлених вимог МВФ, кількісні показники розміру кредиту для України, економічні мотиви і державну потребу в залученні додаткових фінансових ресурсів, соціально-економічні отримання кредитних коштів для економіки України та ін. Активними методами цього дослідження є опис, порівняння, і аналіз статистичних даних за шляхом побудування математичних моделей.[2]
Метою роботи є розробка рекомендацій щодо перспектив відносин України з МВФ, та вибір пріоритетних напрямків інтеграції України в інші світові організації. Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлені такі завдання: 1)підвищення ефективності співробітництва України з МВФ; 2) визначити пріоритетні напрями розвитку зовнішньої політики України.
Розділ 1. Міжнародні організації як механізми регулювання міжнародних відносин
Міжнародні організації відносяться до числа найбільш розвинених і різноманітних механізмів впорядкування міжнародного життя. Помітне підвищення активності міжнародних організацій, так само як і значне збільшення їх загальної кількості, є одним з визначних феноменів сучасного міжнародного розвитку.
Зрозуміло, що міждержавні організації надають набагато більш відчутний вплив на міжнародно-політичний розвиток - в тій мірі, в якій головними дійовими особами на міжнародній арені залишаються держави. Разом з тим міжнародних неурядових організацій більше, ніж міждержавних, причому на протязі багатьох років спостерігається стійка тенденція збільшення їх числа. У 1968 р. було 1899 міжнародних неурядових організацій, у 1998 р. - 2004 організації , у 2011 - приблизно 2500 цих самих організацій світового масштабу.
Діяльність міжнародних організацій не можливо відмічати як найважливішу, бо треба враховувати, насамперед, незалежну діяльність окрема узятих держав та їх територіальну відокремленість.
По-перше, навіть якщо розглядати міждержавні організації як вторинні, похідні суб'єкти міжнародного права, вони залучені (і в деяких випадках дуже активно) в процес формування та здійснення міжнародно-правових норм. Більш того, ефективність останніх все більше залежить від того, якою мірою вони санкціоновані міждержавними організаціями.[3]
По-друге, діяльність цих організацій відчутним чином впливає на міжнародно-політичну поведінку беруть участь у них держав і в більш широкому сенсі, причому навіть у тих випадках, коли мова не йде про формування деяких правових норм, прийнятих до обов'язкового виконання. Можна сказати, що сама участь у міждержавних організаціях стає для держав чинником їх міжнародної соціалізації.
По-третє, хоча держави (загальним числом близько двохсот) і є головними дійовими особами на міжнародній арені, міждержавних організацій значно більше, і вони в сукупності утворюють досить розгорнуту мережу, яка охоплює практично всі сегменти сучасних міжнародних відносин.
Сучасна класифікація міжнародних організацій охоплює наступні різновиди:
універсальні (тобто для всіх держав; наприклад, ООН);
регіональні (членами яких можуть бути держави одного регіону; наприклад, Організація африканської єдності, Організація американських держав);
2) Класифікація за характером повноважень:
міждержавні - не обмежують суверенітет держави;
наддержавні (наднаціональні) - частково обмежують суверенітет держави: вступаючи в подібні організації, держави-члени добровільно передають частину своїх повноважень міжнародної організації в особі її органів;
3) Класифікація по виконуваних функцій:
4) Класифікація по порядку прийому нових членів;
відкриті (будь-яка держава може стати членом за своїм розсудом);
закриті (прийом з дозволу початкових засновників);
Класифікація за компетенції (сфері діяльності);
загальної компетенції (наприклад, ООН);
спеціальної компетенції (політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я; наприклад, Всесвітній поштовий союз).
Міжнародні організації користуються привілеями та імунітетами.
Вони несуть відповідальність за правопорушення та нанесення шкоди своєю діяльністю. Міжнародні організації наділяються також правом набирати персонал на контрактній основі.
Кожна міжнародна організація має фінансові кошти, які витрачаються в її інтересах.
Міжнародні організації діють також з усіма правами юридичної особи по внутрішньому праву держав.
Під функціями слід розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності по виконанню покладених на неї завдань. При цьому організація має право здійснювати свої функції тільки в межах закріпленої за нею компетенції. [4]
1.2 Цілі та задачі існування міжнародних організацій
Міжнародна організація існує і діє в рамках установчого акту, що визначає її статус і повноваження, що надає її правоздатності, правам та обов'язкам функціональний характер. Міжнародна організація є постійно діючим об'єднанням, що проявляється в її стабільній структурі, системі її постійних органів.[5] Міжнародна організація заснована на принципі суверенної рівності держав-членів, при цьому членство в організації підпорядковане певним правилам, що характеризує участь держав у діяльності органів міжнародної організації та представництво держав-членів при міжнародній організації.
Держави пов'язані рішеннями органів міжнародної організації, прийнятими в межах їх компетенції та відповідно до встановленої юридичною силою цих рішень.
Кожна міжнародна організація володіє сукупністю прав, притаманних юридичній особі та має власний установчий акт, розроблений і прийнятий державами-засновниками у вигляді міжнародного договору, іменованого, як правило, статутом. Комплексного правового акта, орієнтованого на регламентацію статусу та діяльності всіх міжнародних організацій, не існує.
До будь установчого акту міжнародної організації застосовується Віденська конвенція про право міжнародних договорів [2]. Як зазначає проф. Г.В. Ігнатенко, "... В установчому акті фіксуються цілі та завдання організації, її організаційна структура, повноваження і порядок діяльності її органів, вирішуються адміністративні, бюджетні та інші питання. Важливе місце в акті займають норми про членство ... Регламентація імунітетів і привілеїв організації або є складовою частиною установчого акта, або здійснюється шляхом прийняття спеціального акта "[3].
Правову природу діяльності міжнародних організацій визначають також договори, які укладаються міжнародною організацією з державою, на території якого розміщується її штаб-квартира, з державами, на території яких розміщуються представництва міжнародної організації.
У кожній міжнародній організації створюються у встановленому порядку норми для регулювання внутрішньо організаційного механізму і тих відносин, які складаються між органами, посадовими особами та іншими співробітниками даної міжнародної організації. Г.В. Ігнатенко називає цей масив "внутрішнім правом міжнародних організацій" [5]. Найважливіший компонент цього права складають правила процедури органів міжнародних організацій [6].
Як вже стало зрозуміло, що в міжнародному спілкуванні поряд з державами беруть участь численні (близько 500) міжнародні організації, створені державами тільки з однією метою - співробітництво в сфері міжнародних відносин, забезпечення й охорони їх загальних інтересів. Розвиток міжнародних організацій означає розвиток нових методів рішення міжнародних проблем і підвищення питомої ваги цих методів у порівнянні з традиційними методами.
Питання про правосуб'єктність міжнародних організацій у загальному вигляді зводиться до того, врегульовані чи відносини кожної з них окремо з іншими суб'єктами міжнародних відносин нормами міжнародного права. Позитивна відповідь на це питання не викликає сумнівів: кожна міжнародна організація неминуче вступає в міжнародно-правові відносини з державами-членами та евентуально з іншими державами та іншими міжнародними організаціями. Відносини міжнародної організації з державами-членами регулюються головним чином установчим актом цієї організації, а в деяких випадках й іншими міжнародними угодами.
Установчий акт міжнародної організації визначає її цілі і завдання, а саме якими є насамперед цілі і завдання у взаєминах з її державами-членами, бо в цьому мета створення будь-якої міжнародної організації. Установчий акт визначає функції і компетенцію міжнародної організації по відношенню до її членів і, можливо, до інших суб'єктів міжнародних відносин.
Міжнародна організація - це насамперед об'єднання або асоціація держав, точніше - держав-членів, що випливає з її офіційного визначення як міжурядової організації. У ряді випадків у діяльності міжнародної організації на правах її членів або іншим чином (спостерігачі) беруть участь інші суспільні утворення (наприклад, Організація звільнення Палестини) або інші міжнародні організації. Але це не змінює істоти міжнародної організації як міждержавного у своїй основі об'єднання.[9]
Однак міжнародна організація - це не просто об'єднання держав, а об'єднання, що утворить певну їх організаційна єдність, забезпечувана правилами його функціонування, тобто правовими засобами (нормами установчого акта і нормами "внутрішнього права" організації). Інакше кажучи, мова йде про організаційно-правовому єдність держав-членів. Та в свою чергу, міжнародні організації виконують наступні задачі:
Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру і проводить мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, залагодження і вирішення міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру;
Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру;
Здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії;
Бути центром для узгодження дій націй і досягненні цих загальних цілей. Така єдність може досягатися тільки на основі угоди між державами,-яке іменується звичайно установчим актом організації.[10] За рідкісними винятками, таким установчим актом є міжнародний договір у змісті, який надається цьому поняттю Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 р.
Установчий акт організації встановлює її мети, функції і правомочності, умови членства в організації, її організаційну структуру, компетенцію її органів (головних і допоміжних) і основні умови здійснення цієї компетенції, зокрема порядок прийняття відповідних юридичних актів (рішень, рекомендацій, звернень, правил процедури і т.д.). Все це і забезпечує організаційно-правове єдність міждержавного об'єднання, що перетворює його в міжнародну організацію. Зрозуміло, це припускає наявність постійних органів міжнародної організації, наділених визначеними функціями і повноваженнями у взаєминах із членами організації, з іншими державами та іншими суб'єктами.
За більш ніж шістдесятирічну історію Міжнародний валютний фонд пройшов шлях від другорядного кредитора, до організації, яка визначає економічну політику більшості країн, що розвиваються і країн з перехідною економікою.[11] МВФ за відносно невеликий термін своєї діяльності перетворився на провідну міжнародну фінансову організацію - суб'єкт світової економіки, чиї прогнози та рішення впливають як на економіку окремих країн, так і на світову в цілому(див. рис.2.1).
Міжнародний валютний фонд є одним з основних ланок світової валютної системи. На рис. 2 показано місце МВФ по відношенню до інших міжнародних валютно-фінансовим інститутам.
МБРР - Міжнародний банк реконструкції і розвитку
МАР - Міжнародна асоціація розвитку
МФК - Міжнародна фінансова корпорація
БАГІ - Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій
МЦРІС - Міжнародний центр розв'язання інвестиційних спорів
Рис. 2.2 Система міжнародних валютно-кредитних інститутів
МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм при виникненні валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.
Рис. 2.1 Країни-члени МВФ ( світло-зелені країни які не прийняли умов Статті 8, пункти 2, 3, 4)
Якщо на початку звий діяльності МВФ надавав кредити в основному розвиненим країнам, то приблизно з 70-х років пріоритет почав зміщуватися в бік країн, що розвиваються. У 90-ті роки для МВФ склалася нова ситуація, коли до його складу увійшла група колишніх соціалістичних країн зі своїм характерним комплексом економічних проблем. Надання допомоги цим країнам МВФ обумовлюється низкою жорстких умов [13].
МВФ крім усього іншого можна розцінювати і як форму і як інструмент посилення міжнародних інтеграційних процесів на світовому рівні, що випливає з цілей його діяльності.
За час свого існування МВФ перетворився на справді універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціонального органу регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальників. Одночасно він починає грати важливу роль в реалізації рішень "сімки" провідних держав Заходу, стає ключовою ланкою системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід [14].
Офіційно затверджені такі цілі МВФ [11]:
Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;
Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;
Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам, і запобігання конкурентному знеціненню валют;
Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях, і прагнути до ліквідації валютних обмежень;
Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному чи міжнародному рівні;
Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.[16]
Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки в залежності від вимог часу і обставин. Зараз МВФ має такі функції:
1) Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;
2) Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;
3) Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).
Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство в ній відкрито для будь-якої держави, яке здатне й готове виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:
Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей щодо грошей інших держав;
Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;
Дотримуватися такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.
Країна, яка вступає в МВФ, вносить певну суму грошей (внесок по передоплаті), свого роду членський внесок. Така сума грошей називається квотою. Квоти мають такі функції:
Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;
За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка зробила квоту, може запозичувати або отримати в МВФ при періодичному розподіл спеціальних активів, відомих як СДР (Special Drawing Rights, SDR). Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;
Визначають "вагу" голосу кожного члена фонду.
Рис.2.2 Зростання кількості членів МВФ, 1945 - 2003 роки
МВФ організований за прикладом акціонерного товариства, а тому можливість кожного члена впливати на діяльність Фонду обмежується його розміром його частки в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 "базових" голосів (в незалежності від розміру внеску в капітал Фонду) та додатково по 1 голосу за кожні 100 000 одиниць СДР його частини в цьому капіталі. При голосуванні по деяких питаннях кредитори можуть отримати по 1 голосу на кожні $ 400 000 позик, наданих ними до дня голосування, за рахунок відповідного зменшення кількості голосів країн-боржників [19].
Існує декілька постійних і тимчасових схем кредитування, к-римі можуть скористатися держави-члени МВФ для вирівнювання свого платіжного балансу. Член Фонду, що застосовує його допомогу, закуповує у МВФ на національну валюту еквівалентну сумі валют іншого члена Фонду або СДР. Запозичені кошти використовуються для ліквідації дефіциту платіжного балансу країни-позичальника. При цьому рахунок у національній валюті країни-позичальника, що знаходиться в розпорядженні Фонду, збільшується, а сума СДР або тієї валюти, в якій був наданий позику, зменшується.
Після закінчення встановленого терміну або раніше, якщо дозволить стан платіжного балансу та резервів країни-позичальника, вона може викупити у Фонду свою національну валюту, внесену при отриманні позики. При цьому вона може розплатитися СДР або валютою інших членів МВФ на розсуд Фонду.
У результаті використання національної валюти однієї з країн іншими членами МВФ її сума, що знаходиться в розпорядженні Фонду, може зменшитися до рівня нижче національної квоти. У цьому випадку позиція країни у Фонді характеризується резервной траншей. Ця сума відрізняється високою ліквідністю, і в тих випадках, коли зазначена національна валюта вноситься при отриманні кредиту, країна-позичальник не зобов'язана її викуповувати. Якщо сума національної валюти одного з членів МВФ опускається нижче встановленого рівня, то Фонд виплачує цій країні винагороду за користування її валютою. Розміри винагороди встановлюються в залежності від процентних ставок короткострокових позик на грошовому ринку та щоквартально переглядаються Фондом.[17]
Розрізняють також основну й розширену схеми кредитування. Користуючись основним механізмом Фонду - кредитної траншей, - країна при звичайних умовах може запозичувати кошти на суму, яка дорівнює її квоті, тим самим підвищуючи суму своєї національної валюти в розпорядженні Фонду до 200% квоти. Якщо ж країна-член страждає від структурної незбалансованості виробництва, комерції або ціноутворення, і тому потребує залучення коштів Фонду на більш довгий термін і в більшому обсязі, ніж це дозволяється загальними правилами, то така країна може вдатися до розширеної схеми кредитування, за якою вона може придбати іноземну валюту на суму до 110% своєї квоти.
Запозичення зазвичай проводиться на основі або резервної (гарантійної) позики, або розширеної позики, в залежності від того, яка зі схем кредитування застосовується. У першому випадку кошти надаються на один рік, іноді термін подовжується до трьох років. У другому випадку термін позики - три роки. За основною схемою погашення позики починається через три роки і завершується через п'ять років після його отримання. При розширеній схемі терміни відповідно складають чотири роки і не більше десяти років.
У всіх випадках, коли застосовуються постійні схеми, крім резервних позицій, по позиці платять комісію в розмірі 0,5% плюс щорічні відсотки за ставкою, яка залежить від терміну його погашення. Ці відсотки, однак, нижче, ніж ринкові процентні ставки, у відповідності з політикою МВФ, що має на меті допомогти своїм членам у стабілізації платіжних балансів. Надходження від зазначених вище платежів за позикою йдуть на виплату відсотків тим країнам, чия валюта використовувалася для кредитування, і на поточні потреби Фонду. При утворенні надлишку надходжень можуть бути збільшені процентні ставки за рахунками або знижені відсотки по позиках: він може бути включений в основний капітал Фонду або розподілений між членами МВФ в залежності від розмірів їх квот. Якщо протягом будь-якого шестимісячного періоду виплати перевищують надходження за позиками, Фонд повинен всебічно проаналізувати своє становище, а також ставки комісії, зборів і відсотків.[18]
Отримавши від Фонду кошти відповідно до основної або розширеної кредитної схеми, країна повинна прийняти програму заходів з ліквідації дефіциту платіжного балансу. Основні умови у контексті України - це підвищення цін на газ та підвищення пенсійного віку населення, - умови надання чергового траншу для національної економіки. Як мінімум член Фонду має продемонструвати, що він вживає розумні зусилля для подолання своїх труднощів. Якщо потреби країни-члена у позиках для стабілізації платіжного балансу перевищують розмір її квоти, від цієї країни буде потрібно прикласти більше зусиль для виправлення цього становища. Відповідно їй будуть потрібні більш детальні та обгрунтовані аргументи, щоб переконати інших членів Фонду прийняти пропоновану цією країною програму заходів. У подібній ситуації допомогу МВФ надається траншами. Фонд заохочує держави, які відчувають проблеми з платежами, до своєчасного ухвалення таких заходів щодо виправлення становища, які могли б бути підтримані за рахунок ресурсів МВФ.
МВФ має дві постійні моделі, які застосовуються для конкретних випадків, - компенсаційне фінансування і фінансування буферних запасів, а також тимчасову систему додаткового фінансування. [19] Компенсаційне фінансування надається членам, у яких брало труднощі з платежами виникли внаслідок тимчасового падіння експортних прибутків, спричиненого об'єктивними причинами, напр., Зниженням цін на відповідні товари або природними лихами, включаючи несприятливі погодні умови. Фінансування буферних запасів має на меті допомогти країнам-членам, що зазнають платіжні труднощі, оплатити свої внески в міжнародні буферні запаси. Ці запаси створюються для стабілізації світового ринку таких товарів, як олово і каучук.
Спеціальні права запозичення (Special drawing rights - SDR) являють собою міжнародні резервні активи, створені МВФ у зв'язку з глобальною потребою в нових платіжних засобах на додаток до існуючих.
Нова одиниця виникла в 1969 р. на основі Першої поправки до Статуту МВФ в якості відповіді на загальну заклопотаність необхідністю вжити адекватних заходів у зв'язку із зростанням міжнародної ліквідності. Країни - члени Фонду заявили про свій намір перетворити СДР в кінцевому підсумку в головний резервний актив у світовій валютній системі.
Розміщення СДР здійснюється пропорційно квотам країн-членів, що беруть участь у спеціальній угоді з цього питання. Перша емісія на суму 9,3 млрд. СДР мала місце в 1970-1972 рр.
Метод визначення вартості СДР визначається Фондом. СДР оцінювалася виходячи з ринкових курсів валют, що входять у валютний кошик. З 1992 р. ця кошик складалася з п'яти валют країн-членів МВФ, що мають найбільшу частку в світовому експорті. Кожен робочий день Фонд публікує досить великий набір курсів валют, що впливають на котирування СДР; ці дані повідомляються поруч щоденних газет, передаються по телефонних і телеграфним каналах зв'язку і публікуються МВФ двічі на місяць в IMF Survey і в його щомісячному статистичному виданні International Financial statistics.
Будь-яка країна - член МВФ може використовувати СДР без обмежень для виконання широкого кола операцій за угодою з іншою країною - членом МВФ, наприклад, для покупки валюти по операціях "спот", для розрахунків по фінансових зобов'язаннях, таких як позика, надання забезпечення за кредитом, валютна домовленість `своп` або `форвардний контракт`. СДР є рахунковою одиницею, яка використовується для обліку операцій Фонду. Поза Фонду СРД широко використовується в якості рахункової одиниці в приватних угодах, таких як депозитні операції банків в СДР, а також міжнародними й регіональними установами і організаціями, у т. ч. Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Арабський валютний фонд, Азіатський кліринговий союз , Економічне співтовариство країн Західної Африки, Ісламський банк розвитку і Скандинавський інвестиційний банк.
Розділ 2. МВФ та Україна: повна історія кредитних відносин
2.1 Основні напрямки зовнішньої взаємодії України з мжнародними організаціями
Основними нормативними документами, що визначають пріоритети ізовнішньої політики України, є "Основні напрями зовнішньої політики України" (1993) і "Концепція національної безпеки України" (1997), а також Військова доктрина (2004). Згідно з цими документами стратегічним завданням є забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в ЄС та НАТО при збереженні добросусідських відносин з Російською Федерацією, іншими країнами СНД і іншим державами світу. Ще у грудні 2004 р. у роки правління колишнього президента України Віктора Ющенко було проголошено курс на прискорену євроінтеграцію, який повинен увінчатися досягненням повноправного членства України в Євросоюзі.
Правовою основою відносин України з ЄС є Угода про партнерство та співробітництво від 14 червня 1994 (набула чинності 1 березня 1998 р.). Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. Крім того, укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС. Україна є учасницею ініціативи ЄС "Східне партнерство", установчий саміт якої відбувся 7 травня 2009 у Празі.
Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована колишнім президентом України Віктором Ющенко одразу після його обрання на початку 2005-го року.
На цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства.
У березні 2007-го року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато схильнішу реакцію української держави, все ж не містить конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому часі. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову "стомленість від розширення" європейських інституцій.
Відносини України з НАТО, яке розглядається Києвом як основний інструмент безпеки в Європі і гарант державного суверенітету, будуються на основі "Хартії про особливе партнерство" (1997), галузевих програмах співробітництва та щорічних планах дій Україна-НАТО. 23 травня 2002 Рада національної безпеки і оборони України прийняла, а президент України указом від 8 липня 2002 р. ввів в силу рішення "Про стратегію України щодо НАТО", визначальне, що кінцевою метою політики України щодо НАТО є вступ до альянсу .
Україна бере участь у діяльності СНД. Однак, так і не ставши підписантом Статуту співдружності, вона розглядає його як майданчик для підтримки переважно торгово-економічних зв'язків з державами пострадянського простору і як консультаційно-переговорний механізм для врегулювання проблем, що виникли в результаті розпаду СРСР.
Україна погодилася на створення єдиного економічного простору разом з Білорусією, Казахстаном і Росіє
Аналiз відносин України з Міжнародним Валютним Фондом курсовая работа. Международные отношения и мировая экономика.
Организация дополнительных услуг, оказываемых в гостиницах высшей категории
Дипломная работа по теме Методика восстановления динитроароматических соединений и токсикологическая оценка их производных
Дипломная работа: Экспертное исследование учета текущих расчетов с контрагентами на примере ООО "Типол-Топ"
Дипломные Проекты Радиотехнических Устройств
Курсовая работа по теме Сжатие данных при передаче изображений
Реферат: Бюджетний процес і контроль за державними видатками його особливості
Поэма Полтава Написать Сочинение
Реферат по теме Способы содержания крупного рогатого скота
Реферат: Витамины. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение по теме Введение в грамматическое учение о слове
Темы Дипломных Работ По Библиотечному Делу
Погрузочно Разгрузочные Машины Реферат
Сочинение Про Фараона 5 Класс
Реферат по теме Электростатикахо
Курсовая Работа На Тему Дослідження Однокрокових Методів Розв’Язання Звичайних Диференційних Рівнянь
Сочинение Как Индивид Становится Личностью 6 Класс
Контрольная Работа Физика Скачать
Контрольная работа: Возникновение и характерные черты феодального государства и права Франции. Скачать бесплатно и без регистрации
Тема Родины В Творчестве Русских Поэтов Сочинение
Эссе Про Воспитание Кондратия Булавина 500 Слов
Калькуляция себестоимости продукции - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Исполнение наказаний в виде лишения свободы - Государство и право дипломная работа
Возбуждение уголовного дела - Государство и право дипломная работа