Історія участі України у миротворчих операціях - Международные отношения и мировая экономика курсовая работа

Главная

Международные отношения и мировая экономика
Історія участі України у миротворчих операціях

Передумови включення України до "миротворчих країн". Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій; негативні чинники та критика. Місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель-Кут. Діяльність Міністерства Внутрішніх Сил.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
Факультет суспільних наук та міжнародних відносин
На тему: "Історія участі України у миротворчих операціях"
1. Передумови включення України до "миротворчих країн"
1.1 Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій
2.1 Миротворча місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель - Кут
2.2 Участь МВС у миротворчих операціях
2.3 Деякі відомості про місії МВС та перспективи миротворчої діяльності МВС на 2015 рік
Список використаних джерел та літератури
Одне з найголовніших завдань діяльності Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) полягає в підтримці міжнародного миру та стабільності. За час існування ООН від неї неодноразово вимагалося попередити переростання спорів у військові дії, переконувати протилежні сторони використовувати замість зброї стіл для переговорів, допомагати у встановлені миру та ладу там, де виникали військові конфлікти. Протягом десятиліть ООН допомагала зупинити численні міжнародні конфлікти, найчастіше завдяки Раді Безпеки (далі - РБ) - основного органу, який займається питаннями міжнародного миру та стабільності. Отже, членство й активна участь України в цій найпотужнішій і найдієвішій всесвітній організації можна розглядати як вагомий внесок у процес підтримки міжнародного миру та збереження світового порядку.
Організація Об'єднаних Націй посідає унікальне місце в історії міжнародних відносин як перша універсальна міждержавна організація, яка поклала на себе відповідальність за з'ясування безлічі найрізноманітніших питань післявоєнного устрою світу, серед яких найвагомішим було уникнення повторення сумного досвіду, а саме - запобігання Третьої світової війни
Отже, наукова актуальність обраної теми залишається поза сумнівом, адже є спробою висвітити участь України в миротворчих місіях під егідою ООН та узагальнити набутий нею досвід у межах цієї співпраці. На жаль, цьому напрямку діяльності у фаховій літературі не надається достатнього значення. Дані щодо загальної кількості залучених українських військовослужбовців і кількості загиблих чи зниклих безвісти постійно варіюються й дотепер не узгоджено точну цифру. У дійсності, дослідженням цього питання займається доктор історичних наук В. Бруз. Серед авторів, які висвітлюють деякі аспекти миротворчої діяльності України, можна назвати А.Шевченка, А. Сидорука та Т.Силіну, які присвячують цьому питанню низку статей. Можна також виокремити спеціалізоване видання ООН, присвячене миротворчій діяльності під егідою ООН від 1948 р., яке має дуже ґрунтовний хронологічний і фактичний матеріал. Отже, об'єктом дослідження є миротворчі місії під егідою ООН, з якої випливає предмет вивчення - активна участь у них України.
Метою дослідження є окреслення загальних рис залучення українських військовослужбовців до миротворчих місій під егідою ООН і наслідки цієї співпраці.
1. Передумови включення України до "миротворчих країн"
1.1 Початкові засади та розробка завдань щодо миротворчих дій
Довгий час вважалось, що міжнародній стабільності можуть загрожувати лише зовнішні, міждержавні конфлікти - війни, тоді як те, що відбувалось усередині якоїсь окремо взятої країни, завжди розглядалося як безпосередньо внутрішні справи держави, у які ніхто не мав права втручатися.
Нині будь-яка подія всередині держави може отримати гучний резонанс у різних куточках планети, іноді, на перший погляд, навіть нічим не пов'язаних між собою. Яскравим прикладом є події 11 вересня 2001 року в США, наслідки яких так чи інакше зачепили не одну державу. У сучасному світі найголовнішою цінністю стають права людини, тому їх масове порушення в будь-якій державі не може розглядатися світовою спільнотою як суто внутрішня справа країни.
Ще 1967 р. Генеральна Асамблея (далі - ГА) ООН ухвалила резолюцію про методи розслідування конфліктів, а 1982 р. - Манільську Декларацію про мирне врегулювання міжнародних конфліктів. У 1989 р. СРСР та США запропонували Резолюцію під назвою "Зміцнення міжнародного миру, безпеки і міжнародного співробітництва у всіх його аспектах у відповідності із Статутом ООН" [4, с. 30-31].
Виняткова монополія Ради Безпеки на прийняття рішень про застосування сил у міжнародних відносинах, крім здійснення права на самооборону, є однією з головних засад міжнародного правопорядку, що існує з моменту підписання Статуту ООН. Саме ця виняткова компетенція РБ надавати дозвіл на застосування сили залишається наріжним каменем системи колективної безпеки, передбаченої Статутом.
Неодмінною умовою використання воєнної сили в миротворчих операціях є згода на це сторін, що конфліктують, але слід звернути увагу на те, що поняття "операції з підтримання миру", яке з часом стало тісно асоціюватися із самою ООН, у Статуті взагалі немає. Уперше термін "миро творчість" було вжито Генеральним секретарем ООН Дагом Хаммаршельдом для кваліфікації перших надзвичайних сил ООН, що контролювали кордони між Ізраїлем і Єгиптом у районі Газа на Сінайському півострові 1956 року [1, с. 78].
Загалом, тлумаченню цієї концепції відповідають положення відразу двох глав Статуту ООН: VI (про мирне вирішення суперечок) та VII (про примусові заходи для відновлення миру). Саме з цієї причини операції з підтримання миру Даг Хаммаршельд одним із перших назвав заходами відповідно до глави 6,5 Статуту [2, с. 2].
Основним критерієм є те, що країна, воєнний контингент якої бере участь в операціях з підтримання миру, повинен бути абсолютно нейтральним до кожної з ворожих сторін і мати при цьому лише одну мету - врегулювати конфлікт.
Зважаючи на все вищезазначене, не дивує той факт, що Україна, маючи позаблоковий статус, від самого початку свого незалежного існування активно виконує рішення Ради Безпеки ООН щодо надання контингентів збройних сил, допомоги і відповідних засобів обслуговування, необхідних для підтримання миру і безпеки.
Участь України в миротворчих операціях розпочалась із затвердження Верховною Радою (далі - ВР) України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ "Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії".
З прийняттям Верховною Радою України Закону "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", підписаного Президентом України 23 квітня 1999 року, суттєво спростився механізм з'ясування питань стосовно участі українського військового контингенту в миротворчих місіях під егідою ООН. Згідно зі статтею 4 цього Закону "рішення про направлення миротворчого контингенту чи миротворчого персоналу для участі України у міжнародній миротворчій операції, а також з питань надання матеріально-технічних ресурсів та послуг приймає Президент України з одночасним поданням до Верховної Ради України законопроекту про схвалення рішення в частині щодо направлення миротворчого контингенту" [9, с. 202].
Стаття 1 зазначає: "У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: міжнародні миротворчі операції - міжнародні дії або заходи, які здійснюються за рішеннями РБ ООН відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, ОБСЄ, інших регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, згідно з положеннями глави VIII Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонаціональних сил, що створюються за згодою та загальним контролем РБ ООН з метою:
- запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів;
- врегулювання або створення умов для врегулювання міждержавних, а також внутрішніх конфліктів за згодою сторін конфлікту або з використанням примусових заходів за рішенням РБ ООН, що може включати, зокрема, спостереження і контроль за додержанням угод про припинення вогню та інших ворожих дій, роз'єднання сторін, які конфліктують, роззброєння і розформування їх підрозділів, виконання інженерних та інших робіт;
- надання гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок міждержавних або внутрішніх конфліктів;
- надання допомоги у подоланні наслідків конфліктів;
- усунення загрози миру, порушень миру чи акту агресії;
- миротворчий контингент - військові підрозділи, оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв'язку, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військові підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, котрі входять до складу об'єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (спільні батальйони тощо);
- миротворчий персонал - окремі військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших державних органів і цивільних установ України, які направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту;
- матеріально-технічні ресурси та послуги, що надаються Україною для використання в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі бойова і спеціальна техніка, окремі види озброєнь, засоби зв'язку, транспортні засоби, продовольство, медикаменти тощо" [9, с. 202]. Можна зауважити, що Україна вчасно відреагувала на підвищення "політичного попиту" світової спільноти на висококваліфіковані миротворчі сили [2, с. 183]. Упродовж останніх років Україна виступає як значний контрибутор військового і цивільного персоналу до операцій ООН з підтримання миру. За його кількістю наша держава стабільно посідає провідне місце в групі перших 20-30 країн серед понад 80 держав-учасниць Операцій з підтримки миру (далі - ОПМ) ООН [7, с. 11]. Така воєнно-політична діяльність Збройних Сил України не тільки підвищила авторитет держави у світі, а ще й, до того ж, наприклад, за 2000-2002 роки принесла до державного бюджету 45 млн. доларів США (загалом від 1992 до 2004 року - близько 195 млн. доларів) [7, с. 14]. 1992 р. Генеральний Секретар ООН Бутрос Бутрос Галі у своїй доповіді "Порядок денний для миру" визначив основні напрями миротворчої діяльності: превентивна дипломатія, миротворчість, підтримання миру і миро будівництво у пост конфліктний період [7, с. 15]. На сучасному етапі йде перехід від політики реактивного реагування на події, що вже відбулися (конфлікти в Югославії, на Кавказі) і які призводять до жорстокого варіанта миротворчих операцій, до політики превентивного розгортання та врегулювання конфліктів, яка за своїм характером передбачає "м'який" варіант здійснення миротворчих завдань. На початку ХХІ століття головними питаннями щодо участі українських військових у міжнародних заходах стали фінансове забезпечення українських миротворців і доцільність їхньої участі в операціях на територіях країн, які перебувають на далекій відстані і безпосередньо не зачіпають державних інтересів України [8, с. 60].Але задля того, щоб виявити негативні наслідки та явні вигоди участі в миротворчих операціях для України, потрібно безпосередньо розглянути діяльність місій ООН, у яких наша країна брала участь. Як уже зазначалось, миротворча діяльність незалежної України розпочалася з її участі в миротворчій операції на теренах колишньої Югославії.15 грудня 1991 р., на прохання керівництва Югославії, РБ ухвалила резолюцію про проведення операції з підтримання миру. 21 лютого 1992 року були створені Захисні Сили ООН (UNPROFOR) з метою забезпечення умов для переговорів про загальне врегулювання в Югославії. Спочатку мандат Сил ООН стосувався Хорватії, а пізніше він поширився на інші республіки колишньої Югославії - Боснію та Герцеговину, Македонію, Чорногорію, Сербію і Словенію [8, с. 74]. Підставою для участі українських миротворців стала Постанова ВР України № 2538-ХII від 3 липня 1992 р. "Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (240-й Окремий Спеціальний Батальйон (далі - ОСБ)), від 19 листопада 1993 р. № 3226-ХІІ (60-й ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися з:
- чисельність 240-го ОСБ - 550 осіб;
- чисельність 60-го ОСБ - 550 осіб;
- чисельність 40-ї оперативної групи штабних офіцерів - 63 особи;
- чисельність підрозділу військової поліції - 20 осіб;
- чисельність групи військових спостерігачів (від 01.06.1995) - 10 осіб;
- чисельність 15-го окремого вертолітного загону (далі - ОВЗ) - 110 осіб. Основними завданнями 240-го та 60-го ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій і патрулювання в зонах відповідальності, а також на увагу заслуговує діяльність особового складу щодо:
- встановлення демілітаризованої зони в районі населеного пункту Жепа;
- евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;
- забезпечення безпеки роботи аеропорту. У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15-й ОВЗ, 60-й ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у UNPROFOR. Відтоді українські військові були залучені до міжнародних операцій з підтримання миру та тимчасового адміністрування в Грузії; Таджикистані; Македонії; Анголі; на півострові Превлака(Хорватія); у Східній Славонії; Гватемалі; Косово; Афганістані; Конго; Сьєра-Леоне; Ефіопії та Еритреї; Лівані та Ліберії. У лютому 1994 р. Україна задекларувала свою готовність брати участь у системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, що зараховані до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і за запитом Секретаріату ООН та після ухвалення відповідного рішення, згідно з чинним у країні законодавством, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). Після чого Україну зарахували до складу країн-учасниць зазначеного механізму [8, с. 79]. Взимку 1998 року, під час проведення парламентської виборчої кампанії, навіть висувалась ідея створення постійного українського контингенту миротворчих сил ООН, який комплектувався б із резерву офіцерів, звільнених у запас при скороченні особового складу українського війська [11, с. 197]. Беручи участь у миротворчих місіях під егідою ООН, український військовий контингент виконував найрізноманітніші функції. Офіційний веб-сайт міністерства оборони України надає такий перелік і характеристику виконуваних завдань: спостереження за дотриманням і виконанням угод про припинення вогню; патрулювання прикордонних районів країн; інформування про будь-які події, які можуть підірвати довіру та стабільність; відновлення інженерної інфраструктури; перевезення персоналу ООН і супровід гуманітарних вантажів; спостереження за дотриманням законності та прав людини; розмінування мінних полів та автомобільних шляхів; евакуація поранених; охорона місцевих релігійних та історичних пам'яток, мостів і джерел питної води тощо. Зважаючи на таку активну діяльність України в миротворчих місіях, здійснюваних під егідою ООН, не дивує те, що саме Україна була ініціатором створення конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, підготовленої до підписання на 49-й сесії ГА ООН (1994 р.). У грудні 1994 р. Україна одна з перших підписала цей документ, а в липні 1995 р. український парламент його ратифікував [11, с. 115]. 18 лютого 2002 року, під час сесії Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру, яка розпочалась у Нью-Йорку 11 лютого, заступник Постійного представника України при ООН В. Крохмаль звернувся зі слушною ініціативою до держав-членів ООН. Від імені України він пропонував проголосити Міжнародний день миротворців ООН для відзначення всіх, хто брав і продовжує брати участь у миротворчих операціях під прапором ООН, а також вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя заради миру. Державам-членам було запропоновано відзначати Міжнародний день миротворців ООН 29 травня, коли Рада Безпеки ООН у 1948 р. схвалила рішення про розгортання першої миротворчої операції. Ця ініціатива знайшла абсолютну підтримку і вже наступного року, 29 травня 2003 р., у всьому світі вперше почав відзначатися Міжнародний день миротворців ООН.
Сьогодні не таємниця, що миротворча діяльність під егідою ООН - це не тільки почесна для іміджу країни справа, а ще й один з небагатьох порівняно легких і абсолютно чесних способів заробітку для бідних держав. Лише одна українська вертолітна ескадрилья у складі "блакитних шоломів" приносить у рік країні 12 млн. доларів США. Також Україна направляє свою техніку до місць проведення місій ООН із перспективою в подальшому передати її в лізинг і наступний викуп безпосередньо ООН. До негативних чинників залучення українського контингенту до миротворчих місій під егідою ООН можна віднести те, що ця участь призводить не тільки до санітарних бойових втрат, але й до численних захворювань опісля. Більшість країн, у яких нині здійснюються миротворчі місії військовослужбовцями Збройних сил України (Ліван, Сьєрра-Леоне, Конго, Ефіопія), епідемічні щодо багатьох захворювань (чума, холера, лепра, жовта лихоманка, СНІД, вірусний гепатит А, тропічна малярія, спірохетози та риккетсіози). Небезпеку також становлять отруйні комахи і тварини. Тому, якщо здоров'я нації розцінювати як економічну складову держави, то доречним було б дотримуватися таких умов:
- миротворчу місію слід виконувати тільки в близьких кліматично-епідеміологічних регіонах;
- зміна миротворців повинна відбуватися кожні шість місяців через те, що за цей період виконання миротворчої місії починає стрімко погіршуватися психічне здоров'я військовослужбовців. Як уже зазначалося вище, участь у миротворчих операціях також приносить країні додаткові фінансові надходження. Наприклад, за 2005 рік до державного бюджету України було перераховано компенсаційних виплат у розмірі 182,1 мільйона гривень. Станом на 1 травня 2006 року ця сума становила 51,3 мільйона гривень. У межах миротворчих операцій широкого застосування набув термін "мокрої оренди". Це означає, що Україна разом з технікою повинна надіслати супроводжуючий підрозділ забезпечення, який би обслуговував використовувану техніку. Місячна виплата Україні за використання одиниці БТР становить 5851 долар США, а година нальоту МІ-8 компенсується в розмірі 1650 доларів США. На превеликий жаль, іноді трапляються прикрі ситуації за участі український миротворців, які негативно впливають на імідж країни в цілому. Серед миротворчого контингенту іноді фіксуються правопорушення, найчастіші з яких це розкрадання пального, вилучення продуктів харчування з раціону військових для їхнього подальшого перепродажу місцевому населенню. Також існує прикра практика одержання хабарів за успішне проходження конкурсу серед охочих вдягнути блакитні шоломи. Так, наприклад, ООН вимагала від України достроково вивести свій миротворчий контингент з Лівану через звинувачення у фінансових правопорушеннях. Тепер українському оборонному відомству потрібно докласти неймовірних зусиль, зокрема, провести значну кількість заходів, спрямованих на запобігання подібних ситуацій у майбутньому, щоб довести керівництву ООН здатність українських військовослужбовців виконувати поставлені завдання без подібних правопорушень. Якщо не брати до уваги ці поодинокі прикрі випадки, загалом представники ООН дуже високо оцінюють внесок України в підтримку міжнародного миру та стабільності. У травні 2005 р. до України з візитом прибув президент всесвітньої асоціації "Блакитні шоломи ООН - солдати миру" Л. Байроу. Була надана висока оцінка миротворчій роботі українських солдатів миру на службі ООН. Десятки українських миротворців отримали ордени й медалі різних країн світу та рідної України [16, с. 200]. Деякі вітчизняні критики участі України в миротворчих операціях свідчать, що сьоме місце в рейтингу країн-миротворців ООН зовсім не відповідає престижу країни. Адже очолюють рейтинг як найактивніші країни-учасниці миротворчих операцій Бангладеш, Пакистан, Нігерія, Індія, Голландія та Уругвай. Депутат від Комуністичної Партії України Ігор Алексєєв вважає, що жодна цивілізована країна не може пишатися тим, що її військовослужбовці беруть участь у миротворчих операціях у всьому світі й цим наражають своє життя на небезпеку. Але якщо небезпеку глобального ядерного конфлікту внаслідок дії якоїсь із існуючих нині ядерних держав майже усунено, то локальні війни і регіональні конфлікти, які поширилися по всьому світу, викликають серйозне занепокоєння, тим більше, що в деяких із них задіяні так звані "порогові" країни, що вже оволоділи технологічними процесами створення ядерної зброї або мають такі можливості. Крім того, збройні конфлікти й економічна нестабільність створюють сприятливий ґрунт для тероризму, торгівлі зброєю, виробництва і збуту наркотиків, що безпосередньо впливає на безпеку держав-членів ООН. Саме тому ООН докладає неймовірних зусиль та вдається до рішучих дій щодо запобігання таким конфліктам або їх припинення. І, якщо раніше в конфлікти втручалися лише тоді, коли вони вже дійшли фази відкритого, збройного протистояння, то приблизно із середини 90-х років минулого століття прийшло розуміння того, що, чим раніше до конфлікту привернути увагу світової спільноти, тим легше його буде врегулювати. Загалом, вагомим контраргументом на захист миротворчої діяльності ООН можна вважати факт визнання її позитивного впливу світовим співтовариством, коли в 1988 році силам ООН з підтримки миру було присуджено Нобелівську премію миру [16, с. 22]. Як свідчить світова історія, на превеликий жаль, мирні періоди в історії людства завжди були коротшими за часи війн і жодна країна не може себе застрахувати від можливості бути втягнутою в кровопролитну суперечку. Тому, на нашу думку, вже те, що до України звертаються за допомогою, свідчить про її значний авторитет у сучасному світі та про зростання попиту на висококваліфіковану військову силу для участі в миротворчих операціях, адже український контингент вже неодноразово підтверджував міжнародній спільноті свою здатність брати участь у процесі забезпечення миру на ділі, а не на словах, і на високому рівні.
2.1 Миротворча місія України в Іраку у складі коаліційних військ, битва за Ель - Кут
Українська миротворча місія в Іраку - участь підрозділів збройних сил України в Іракській Війні в складі коаліційних військ під проводом США з 11 серпня 2003 року по 9 грудня 2008 року. Військова операція є най масштабнішою за всю історію незалежної України (за кордоном), в ній взяли участь 1690 військовослужбовців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення.
Рішення Кучми На думку деяких спостерігачів, приєднання України до багатонаціональної операції в Іраку мало неофіційну мету - вихід президента Леоніда Кучми з міжнародної політичної ізоляції, в яку він потрапив після серії гучних політичних скандалів, починаючи із справи Гонгадзе до скандалу з продажем Іраку систем радіолокації "Кольчуга". Після військової перемоги США над режимом Саддама Хусейна президент Джордж Буш закликав світову спільноту взяти участь у встановленні демократії в Іраку. Президент України Леонід Кучма, серед багатьох інших лідерів держав світу, запропонував направити до Іраку українські війська. Верховна Рада України у той час була практично повністю підконтрольна президентові. З питання відправки військ була отримана підтримка навіть опозиційної фракції Віктора Ющенка "Наша Україна". В середині травня 2003 року інформоване високопоставлене джерело повідомило агентству Інтерфакс-Україна, що Рада національної безпеки і оборони України планує розглянути питання про напрям українського батальйону для участі в стабілізаційних силах в Іраку.5 червня 2003 року Верховна Рада України ратифікувала указ президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. Проти голосували лише фракції комуністів і соціалістів. Склад інтегрованої української військової сили в Іраку налічував:
- 1690 осіб українських військовослужбовців
- 11 бойових розвідувально-десантних машин БРДМ-2
- 217 автомобілів різних типів (КрАЗ, Хаммер, УАЗ, Урал, ЗІЛ)
- Іншу спеціальну техніку та контейнери з майном українського миротворчого контингенту.
- Також у військових цілях використовувались літаки Ан-225 "Мрія", Ан-124 "Руслан" та Іл-76. Введення війск8 серпня 2003 року до Кувейту було доставлено всю техніку та озброєння 5 окремої механізованої бригади. 10 серпня 2003 року було завершено передислокацію особового складу підрозділів 5 окремої механізованої бригади до Кувейту. 11 серпня 2003 року о 6:47 (за київським часом) перша колона українського миротворчого контингенту перетнула кувейтсько-іракський кордон і здійснила марш в район місця постійної дислокації - місто Ель-Кут провінції Васит, база "Дельта".У складі колони, яку очолював командир 19 окремого спеціального батальйону Збройних Сил України підполковник Ю.Оніщук, налічувалось 83 одиниці броньованої та автомобільної техніки. Українська бригада поступила в підпорядкування командуванню багатонаціональної дивізії "Центр-Південь", що мала в своїй основі польський контингент військ і була дислокована в провінції Васит за 140 км від Багдаду. Миротворча Місія включала такі завдання:
- Підтримання безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання тощо;
- Охорона органів місцевого самоврядування, релігійних та історичних пам'яток, мостів, джерел питної води та інших важливих об'єктів;
- Контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань;
- Здійснення інженерних та інших робіт, необхідних для ліквідації наслідків конфлікту;
- Надання допомоги у забезпеченні цивільного населення питною водою;
- Забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій;
- Надання допомоги в перевезенні гуманітарних вантажів;
- Евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки його життю;
- Надання медичних послуг, насамперед, першої медичної допомоги цивільному населенню;
- Виконання інших функцій із забезпечення безпеки і дотримання прав людини. Бойові дії
Перший бій в Іраку відбувся 6 квітня 2004 року, в місті Ель-Кут, потім бойові дії з'явилися і в інших іракських містах. В основному бої велися на БТР і Хаммерах, хоча траплялися випадки "відкритих" боїв. Українські миротворці воювали пліч-о-пліч з польськими і американськими військовими. В результаті до березня 2005 року загинули 18 солдатів і офіцерів з українського контингенту, понад 40 отримали поранення. Настрій на користь виводу військ посилювалися у міру наближення президентських виборів. У травні 2004 Верховна Рада України на закритому засіданні обговорила питання про виведення військ, але не підтримала пропозицію фракцій КПУ, СПУ, БЮТ і частини "Нашої України" - що вимагали від президента ухвалити рішення про термінове виведення українських військових з Іраку. Що стосується Леоніда Кучми, то він вважав, що Україна повинна виконувати узяті зобов'язання, як і інші країни коаліції, але врешті-решт і він визнав необхідність виведення військ у зв'язку з втратами, що збільшилися, серед миротворців. У вересні 2004 року, в самий розпал президентської кампанії, Кучма, направив до Іраку підтримуваного ним кандидата -- Віктора Януковича.Надалі, про необхідність виведення військ стали говорити вже всі політичні лідери України - і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, і Леонід Кучма. Рада безпеки України, обговоривши проблему, підтримала цю думку. Міністр оборони України, Олександр Кузьмук заявив у вересні 2004 року, що рішення про вивід військ з Іраку можна вважати остаточним: "Я вважаю, що Україна свою історичну місію виконала, із самого початку взявши участь в антитерористичній операції у складі коаліційних сил".11 січня 2005 року Верховна Рада України прийняла ухвалу, в якій президентові було запропоновано негайно повернути українських миротворців на батьківщину: "У зв'язку з небезпечним загостренням військово-політичної обстановки в Іраку і жертвами серед українських військовослужбовців пропонується вважати недоцільним подальше перебування підрозділів озброєних сил України в цій країні". Леонід Кучма віддав вказівку готувати виведення військ, причому передбачалося, що українські миротворці можуть покинути Ірак вже до кінця весни 2005 року, але США дали зрозуміти, що питання про подальше перебування українського миротворчого контингенту в Іраку повинне вирішуватися після вступу на пост нового президента України і формування нового уряду. 6 березня 2005 року в Іраку загинув вісімнадцятий миротворець. Після цього стало зрозуміло, що рішення про висновок українців неминуче: новий президент Віктор Ющенко заявив, що українська громадськість не розуміє, чому українські миротворці вимушені брати участь в бойових діях. Президент бажав продемонструвати, що він виконує обіцянки, дані під час виборів. Передбачаючи виведення українських військ, США запропонували Україні зберегти свою присутність в Іраку в інших формах -- українські військові могли б продовжити роботу в Іраку як військові радники і спостерігачі, що і було здійснено в 2006 році.Держсекретар США Кондоліза Райс, зустрічаючись з головою МЗС України Борисом Тарасюком, заявила: "Рішення України вивести війська з Іраку не відіб'ється на відносинах Києва і Вашингтона. Ми вдячні Україні за її участь в іракській операції. Тоді як далеко не всі країни виявили таке бажання, Україна приєдналася до тих держав, які забезпечують стабільність в Іраку".
Битва за Ель - КутБитва за Ель-Кут -- бій, що проходив з 5 квітня по 7 квітня 2004 року в Ель-Куті (провінція Васит), місті дислокації українських військ в Іраку. Українське миротворче з'єднання було атаковане бойовиками Армії Магді. Українці прийняли бій і протягом кількох годин утримували доручені під їхню охорону об'єкти.Після закриття в кінці березня 2004 року (за дезінформацію, розпалювання ненависті до США і закликів до насильства) тимчасовою адміністрацією Іраку газети "Al-Hawza", що належала Муктаду аль-Садру, одному з духовних лідерів мусульман-шиїтів Іраку,
Історія участі України у миротворчих операціях курсовая работа. Международные отношения и мировая экономика.
Эссе Особенности Общения В Современном Мире
Дубровский Романтический Герой Сочинение
Реферат На Тему Понятие И Виды Сервитутов. Эмфитевзис И Суперфиций
Социализация Эссе Аргументы
Чайки И Молчалин Сочинение
Реферат по теме Экология и культура
Структура Медицинских Отходов Реферат
Курсовая работа по теме Правонарушение: понятие и содержание
Анализ Сочинения Диалог
Сочинение Про Дружбу Кратко
Мой Любимый Писатель Сочинение 4 Класс
Пособие по теме Растворимость солей, кислот и оснований в воде
Реферат по теме Разработка следящего гидропривода
Реферат: The Hidden Life Of Dogs Essay Research
Контрольная работа: Конкурентоспособность услуги энергоаудита. Скачать бесплатно и без регистрации
Музыка Эссе
Продажа жилого помещения
Реферат: Сущность тоталитаризма
Государственная Система Франции Реферат
Доклад: Дела сердечные
Общий расчет себестоимости продукции на производстве - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Мадагаскар - География и экономическая география презентация
Юридическая сущность контрразведывательной деятельности - Государство и право реферат