Ірраціональна прив’язаність до втрачених ресурсів, або як плутають тупу затятість з стратегією
Уявіть собі ситуацію: ви купили квитки на якусь супер круту виставу. Заплатили за квитки великі гроші. Приходите на виставу, а воно ну просто повне гавно. Неможливо дивитись. Як ви поступите?
(А) Підете з вистави, бо це явно гавно, і дивитись це не має сенсу
(Б) Залишитесь і домучаєте то діло: все таки ви потратили велику сумму коштів, чекали того стільки часу, може воно все таки вам зайде
Багато людей обирають варіант (Б), оскільки вважають його раціональним, але насправді втрачають тим самим ще більше. Люди, які обирають варіант (А) втратили гроші як і в варіанті (Б), але вставши не втрачають даремно час, і свій настрій. В обох випадках гроші вже втрачено і їх не повернути, і від того, що ви за них ще будете себе мучати краще вам не стане.
Цей людський феномен описав Баррі М. Стоу в своїй роботі 1976 року «По коліно у болоті: дослідження зростання прив'язаності до обраного напрямку дій», де показав як люди нераціонально продовжують викидати ресурси на вітер (гроші, час, або навіть людські життя в випадку воєнних стратегій) слідуючи програшній стратегії, бо вже було витрачено до того на їх думку і так багато ресурсів.
Ми часто продовжуємо працювати на поганій роботі, продовжуємо токсичні стосунки, продовжуємо ремонт який нам не по кишені, продовжуємо власний бізнес який точно був поганою ідеєю, пояснюючи собі що треба ше потерпіти, бо вже стільки часу, емоцій і грошей на це потрачено, треба то "дожати". Деколи це дійсно так, але зупиніться і подумайте, а може все таки встати і піти з того галімої вистави і піти десь на вінішко😎