you mine, absolutely

Більшість із нас бачать у коханій людині набагато більше, ніж інші. Інколи це лякає, але зазвичай додає їй особливості в очах оточення. Ревнощі - відчуття, яке змушує думати зовсім не про те, що треба. Хтось ревнує своє місце в житті людини, а хтось - повністю саму людину. Другий варіант зазвичай встановлює жорсткі кордони дозволеного, змушує спостерігати й діяти тихо та надійно, не замислюючись про наслідки.

Звичайна популярна пара Сеула. Ніхто й не думав, що вони були повною протилежністю один одного. Хьонджін завжди дбав лише про те, як потурбуватися про коханого: залишав зранку невеликий контейнер із їжею на столі, щоб той узяв його на роботу, дбайливо брав за руку й боявся завдати найменшого болю. Водночас Мінхо не хотів ділити коханого взагалі ні з ким: або мій, або нічий. До думок про вбивство, звісно, не доходило, але ніхто не мав права торкатися Хьонджіна за жодних обставин. Лише з боку батьків Мінхо сприймав це спокійно. При зустрічах він тримав Хьонджіна за талію настільки міцно, що кістки, здавалося, от-от зламаються. Але після цього Мінхо пестив його так, що той забував про все, що відбувалося навколо.

Вечірка на честь дня народження друга Мінхо. Спочатку він не дуже хотів йти туди, оскільки там мало бути багато людей, але, помітивши, як засяяли очі коханого, погодився. Хьонджін любив усілякі вечірки, особливо якщо поруч був Мінхо. Тільки поруч із ним він відчував безпеку, яку не опише жоден поет. Хьонджін міг вільно вдягати відверті речі, попри те, що Мінхо це не подобалося. Найбільше він любив свою чорну сорочку, яка трохи просвічувала, і комбінував її з баггі-джинсами, що підкреслювали фігуру. А Мінхо одягався класично - більше полюбляв штани, костюми тощо.

Хьонджін стояв перед дзеркалом у своїй улюбленій сорочці, а Мінхо сидів на дивані й пильно спостерігав за ним. У голові старшого роїлося занадто багато думок, через що його плечі напружилися. Цє вбрання ідеально підкреслювало фігуру, а особливо талію, яку так обожнював Мінхо. Він тяжко зітхнув, перевівши погляд. Йому хотілося заспокоїтися, вигнати всі ті нав'язливі думки, що засіли в голові.

-         Коханий, щось сталося? - запитав Хьонджін, глянувши на нього через дзеркало. - Я погано виглядаю? - він поправив комір сорочки.

-         Дуже гарно, зірочко, - сказав Мінхо. Він підійшов ззаду й міцно обхопив його талію, поклавши голову на плече. Гаряче дихання обпекло шию Хьонджіна так, що його тіло здригнулося. - Ця сорочка дуже тобі личить.

-         Ти впевнений? - запитав молодший, погладивши хлопця по чорному волоссю. Той кивнув. - Тоді гаразд. Ти готовий? - Мінхо знову кивнув. - Тоді йдемо, а то запізнимося.

Нічний Сеул грав яскравими неоновими кольорами. Місто було жвавим і живим, без вечірок не минало жодного вечора. Хьонджін ішов, тримаючи за руку Мінхо, який щосекунди кусав свої губи. Йому була огидна сама думка про те, що стільки людей дивляться на Хьонджіна. «Напевне, думають, що він вільний», - промайнуло в голові хлопця. Рука машинально, до хрускоту стиснула долоню Хьонджіна. Той здригнувся й поглянув на нього. Мінхо силовано посміхнувся і пішов далі.

В клубі було доволі багато народу. Його друг забронював цілий зал, щоб усім було комфортно. Всередині гуркотіла гучна музика і світили фіолетові неонові лампи. Хьонджін не любив надто голосних звуків, але заради гарно проведеного часу терпів цей дискомфорт. Мінхо підійшов до винуватця свята, привітав його і вручив невеликий пакунок, всередині якого лежали ключі від нового автомобіля. Мінхо пам'ятав, що саме таку машину хотів його друг, але ніяк не міг собі дозволити. Той міцно обійняв його, і вони сіли за стіл.

Келих за келихом, тост за тостом. Мінхо відчув, що сп'янів настільки, що навряд чи сам дійде додому. Він перевів погляд на коханого, який сидів, навіть не торкнувшись склянки з алкоголем. Пам'ятаючи, що Хьонджін не п'є, Мінхо вирішив відправити його потанцювати, розвіятися, а то той сидів із таким виглядом, ніби на похороні. Молодший кивнув і повільно встав. За кілька секунд серед неонового світла було видно лише його темну макушку, що рухалася в такт музиці. Хьонджін вмів рухатися пластично, чим миттєво привертав увагу оточення.

За кілька хвилин він відчув чужі долоні на своїй тонкій талії. Спочатку промайнула думка, що це Мінхо підійшов ззаду, але руки незнайомця були занадто грубими, шорсткими й зовсім не схожими на руки коханого. Хьонджін злякався й різко обернувся, намагаючись розгледіти обличчя в напівтемряві. Якийсь чоловік років тридцяти п'яти нахабно тримав його за стегна і притискався, нагло посміхаючись, ніби виграв джекпот.

-         Вибачте, ви хто? І чому ви мене чіпаєте? - запитав Хьонджін, намагаючись перекричати важкі баси.

-         Мене звуть Кім Сун Хо, а вас? - запитав той, наблизившись впритул до його обличчя. Хлопець машинально відсахнувся на крок назад. Йому була огидна ця ситуація. - Ви доволі привабливий і чудово танцюєте. Це заводить.

-         Заберіть руки, будь ласка, - холодно сказав Хьонджін, намагаючись відчепити від себе чужі пальці. - У мене є кохана людина, я не знайомлюся.

-         Хлопець - не стіна, посунеться, - сміючись, відрізав чоловік і знову смикнув його до себе.

-         Не думаю, що посунеться, - грубий, хрипкий голос пролунав прямо за спиною чоловіка.

Хьонджін здригнувся й зазирнув через плече незнайомця. Там стояв розлючений Мінхо, його кісточки пальців побіліли від напруги. Він зробив крок уперед і, цупко вхопивши Хьонджіна за зап'ястя, ривком смикнув на себе. Молодший ледь не впав, але встиг вчепитись за його міцні плечі.

-         Він вам ясно сказав, що зайнятий. Щось не зрозуміло? – грубо запитав Мінхо, дивлячись на чоловіка зверху вниз. - Я така стіна, об яку ти розіб'єш собі голову, якщо ще раз спробуєш пальцем зачепити його.

Чоловік не встиг нічого відповісти, але його зляканий вигляд говорив сам за себе. Мінхо, не чекаючи реакції, крізь натовп потягнув Хьонджіна за собою в бік вбиральні.

За кілька секунд спина молодшого влетіла в холодну плитку стіни. Такого Мінхо юнак ще ніколи не бачив. Старший із гуркотом зачинив двері на замок і повністю перекрив Хьонджіну простір своїм тілом. Його темний, налитий люттю погляд лякав. Хлопець злякано переводив погляд з очей коханого на його важке дихання.

-         Коханий, я не винен, справді, - прошепотів Хьонджін, втискаючись у стіну. - Я не хотів, щоб так вийшло...

-         Знаю, - коротко кинув Мінхо.

Наступної миті його важка долоня грубо вп'ялася в потилицю Хьонджіна, пальці до болю заплуталися в довгому волоссі, фіксуючи голову в одному положенні. Мінхо вп'явся в його губи жорстким, каральним поцілунком. Це не було ніжно - він просто тиснув, душив своєю вагою, втискаючи Хьонджіна в кахель. Мінхо грубо зминав його губи, кусав їх до крові, силою змушуючи Хьонджіна відкрити рот. Коли той підкорився, Мінхо різко проштовхнув язик всередину, забираючи все повітря. В'язка слина потекла по підборіддю Хьонджіна, але старший лише сильніше стиснув його потилицю вільною рукою, фіксуючи кожен рух. Хьонджін вперся долонями в його груди, намагаючись відштовхнути, щоб зробити бодай вдих, але Мінхо лише щільніше притиснувся пахом до його стегон, ламаючи будь-який спротив.

Він відірвався від покусаних, розбитих губ лише на секунду, залишаючи між ними тонку нитку слини.

-         Ти тільки мій. Весь мій. Ніхто не має права торкатися тебе без мого дозволу, - прохрипів Мінхо прямо в губи, обпалюючи їх гарячим алкогольним диханням. Його пальці на потилиці стиснулися міцніше, залишаючи червоні сліди. - Ти належиш мені, поки кров не застигне в жилах. З ніг до голови.

Він різко спустився нижче, вкусивши тоненьку шкіру на шиї, рванув тонку тканину сорочки вниз, оголюючи плече. Мінхо залишав жорсткі, глибокі поцілунки на ключицях, буквально висмоктуючи шкіру до багрових синців. Хьонджін судорожно видихнув, закидаючи голову назад і вигинаючись назустріч цьому болю.

-         Тільки я можу так робити. Тільки я, - повторював Мінхо, залишаючи мокрі, гарячі сліди на його тілі. - Тільки я, і ти це прекрасно знаєш.

Все, що міг робити Хьонджін - судорожно кивати, чіпляючись пальцями за плечі старшого. Йому подобався такий Мінхо. Жорсткий, владний, чиї сухі й грубі губи залишали на тілі мітки власності. Саме такими були їхні стосунки: Хьонджін кохав до нестями, а Мінхо кохав і брав своє водночас, підпорядковуючи собі кожен подих молодшого. Хьонджін залежав від цього, і це його абсолютно не лякало. Ба більше - це було саме те, чого він прагнув.