Про заперечення росіянами давності Акмєсджита (Сімферополя)

Років десять тому у нас здебільшого панував російський наратив, що росіяни у нас заснували більшість міст на півдні та на сході. Зараз, слава богу, вже не так: окрім людей, що досі так вважають, є ті, що активно популяризують факти, що наші міста давніше, і є прихильники різноманітної антиісторичної маячні на кшталт умовного заснування Запоріжжя Святославом чи Полтави трипільцями.

На прикладі мого рідного Акмесджита/Сімферополя - часто пишуть "вважається, що місто засноване у 1784", але так само часто починають історію міста з перших відомих будинків, або навіть раніше.

Це у нас, а у росіян відбувається повне заперечення:

Перше заперечення: Акмесджит не був містом. Вони буквально пишуть "небольшое поселение Ак-Мечеть", іноді навіть "деревенька". 

Хоча це абсолютна маячня, місто є місто. У 1666—1667 роках, за свідченнями мандрівника Евлія Челебі воно налічувало понад 1800 будівель, 5 мечетей, 2 медресе, 3 заїжджих двори, 200 торговельних яток. Щось забагато для дєрєвєнькі, але й до того тут розташовувався палацовий комплекс калги-султана, другої за значущістю людини у Кримському ханстві.

Друге заперечення: Акмесджит це одне місто, а Сімферополь інше, і вони існували окремо.

Так, звісно, росіяни "заснували" поруч нове місто, але чомусь перша російська церква знаходиться в Старому місті, в будинку що старше за російське "заснування", і перша військова казарма російських військ була заложена теж у Старому місті. 

Імператор Павєл I, що зійшов на російський престол у 1796 році, повернув місту зросійщену версію назви - Ак-Мечеть (мабуть, йому не пояснили, що це нібито "різні міста поруч"), і розбудова нових кварталів міста взагалі була припинена. Розбудову відновили лише у 1801 році з воцарінням Алєксандра I, тоді ж в офіційне вживання знову було введено назву Сімферополь.

Ось як описує Сімферополь в 1805 році «Географічний словник Російської держави»:

«посеред мусульманських жител кілька наших побудов»... «у європейській частині — просторова площа (зараз сквер Перемоги), прямі вулиці та кілька хороших будинків».

Тобто через 21 рік після російського "заснування поряд нового міста" в ньому є лише "кілька хороших будинків". Як ми пам'ятаємо, понад 1800 будівель це "деревенька", а "кілька хороших будинків" - виходить засноване місто, що не має відношення до міста, що існувало тут до росіян.

Вігель Пилип Пилипович у 1826 році писав:

«Переїхавши в брід через Салгир, я побачив себе на нескінченному, здавалося, полі, серед якого добудовувалася досить гарної архітектури соборна церква, з обох боків же в досить далекій відстані одна від одної були дві невеликі двоповерхові кам'яні будівлі — присутні місця та дивноприймальний будинок Таранова-Білозерова. Все поле було розбите на правильні прямокутники — заплановані вулиці, розташування яких можна легко було вгадати по одиноких будинках, що подекуди виднілися. Ось весь справжній Сімферополь чи краще сказати тогочасний. Ці розсіяні на нескінченному просторі досить гарні житлові будинки, оточені здебільшого садами, мимоволі вразили мене. Мені здавалося, що все це ще не місто, і справжнє місто має бути десь попереду. Далі за межами поля дійсно знаходилося ще місто, але воно видалося мені також дивним і надзвичайним. Здалеку, з боку поля, воно було навіть гарне. По пологому схилу гори рядами підіймалися вгору яскраві на сонці черепичні дахи, з гущавини яких подекуди йшли в небесну синь колони мінаретів.»

Навіть через 32 роки після російського "заснування" російська частина міста була здебільшого незабудована, на відміну від Старого міста.

У 1843 році було затверджено генеральний план Сімферополя, на ньому видно щільно забудоване Старе місто, у центрі велика клиноподібна пустка (Базарна площа, все між тими ж сучасними Кірова та Севастопольською), а нові квартали забудовані порівняно слабіше.

Але тут вже видно, як нарешті формуються повноцінні квартали російського періоду. 

Нема у нас двох окремих міст. Є одне, Акмесджит, що з російською анексією Кримського ханства та перейменуванням у Сімферополь стало поступово розбудовуватися за свої старі межі.