«warm learning»

Сьогодні був особливий день у житті Синміна. Він хотів зізнатися в почуттях. 

Людина яку він кохає – Мінхо, його найкращий друг. 

Він купив коробочку цукерок, написав записку зі словами зізнання та поклав її  всередину. Залишилося лише підібрати момент щоб подарувати її Мінхо. І сьогодні, здається, всесвіт на стороні Кіма. Бо саме сьогодні Лі вирішив покликати його на ночівлю. 

Синмін переодягнувся з університетської форми, зібрав сумку з піжамою, зубною щіткою і т.д. (не забувши покласти подаруночок) та вирушив до друга.  

Через 10 хвилин він вже був у Мінхо. 

— Синмін-а – Лі гукає з кухні до друга, який знаходиться у його кімнаті. — Ти що будеш їсти? Рамьон чи токкпокі? 

— Я? – Синмін раптом зʼявляється у Мінхо за спиною, від чого той трохи здригнувся. — Не знаю. А ти що будеш? 

— Я буду рамьон. 

— Тоді я теж. – з легкою посмішкою мовив молодший. 

— Добре, йди поки включи ноутбук та знайди щось подивитися, я скоро прийду. 

— Зрозумів. 

Кім пройшов до кімнати друга, та взявши ноутбук з полиці ввімкнув його та поклав на ліжко. Вони з Мінхо добре знали смаки один одного в фільмах, тому вибір був не дуже важким. Поки Синмін готував вся для перегляду, Лі вже закінчив з приготуванням їжі та теж приєднався до друга. 

— Ну що? – старший почав діалог — Знайшов щось? 

— Так! Здається цей фільм ми ще не дивилися. 

— Тоді включай. 

Вони всілися зручніше та Кім ввімкнув фільм, який знайшов. Хоч і атмосфера була спокійною, Синмін був дуже збентежений. Він переживав, що Мінхо не відповість йому взаємністю, або ще гірше, перестане з ним спілкуватися. Адже з приводу орієнтації вони не говорили ніколи, звісно, розмови про симпатію були. Лі неодноразово запитував Кіма, чи йому хтось подобається, той в свою чергу не хотів розказувати йому про свої почуття, бо боявся проговоритися хто саме йому подобається. Тому завжди переводив тему на щось інше. 

Але тепер тему змінити буде неможливо, не скаже ж він що це все жарт, якщо Мінхо відреагує негативно на його слова. Через це він переживав ще більше. І звісно Лі помітив це. А хто б не помітив переживання свого друга, особливо якщо ви спілкуєтеся так довго. 

— Щось не так? – запитав старший, одразу як помітив. — Ти виглядаєш розгубленим. 

— А? Ні все добре, не бери в голову. – відмахнувся Кім. 

— Я ж бачу, що не добре. – Мінхо нахмуривши брови, відклав подалі порожню миску з-під рамьону. — просто скажи мені, я не буду тебе засуджувати, ти ж знаєш.

Знає. Синмін знає, що Лі ніколи від нього не відвернеться, принаймні до тепер ніколи цього не робив. Тому він й боїться його розчарувати. Боїться, що Мінхо не прийме його таким. 

— Просто… – Кім не продовживши фразу підіймається з ліжка та підходить до своєї сумки. Він виймає маленьку коробку з цукерками, та повертається до Мінхо. — Ось, це тобі. – закривши очі, Синмін протягнув подарунок старшому. 

— Що це? – беручи коробочку в руки питає Лі. 

— Відкрий. – руки спітніли та трусяться, серце колотиться як шалене, ніби зараз вистрибне з грудей. 

Мінхо повільно, наче навмисно, розвʼязує маленький бантик, який Кім так старанно завʼязував, відкриває кришку та бачить всередині цукерки та маленьку записку. Він бере її до рук та рогзортає, після чого починає вчитуватися в обережний почерк Синміна. Мінхо він завжди подобався, він виглядав дуже ніжно та повітряно, наче Кім вимальовував кожну букву з особливим зусиллям, та почуттям. 

«Мінхо, ми дружимо вже давно, та добре знаємо один одного. Дякую, шо ти завжди поруч та підтримуєш мене що б не трапилося. З самого нашого знайомства я знав, що ти та сама людина з якою я хочу бути поряд. Але в якусь мить це переросло в щось значно більше, я почав шукати тебе всюди, де б я не пішов. Будь-який день ставав кращим, якщо в ньому був ти. 

І тоді я зрозумів, що це вже не просто дружба. Я закохався в тебе. Не знаю, чи відчуваєш ти те саме, і не хочу змушувати тебе відповідати взаємністю. Просто більше не міг тримати це в собі.

Якщо мої почуття не взаємні — я зрозумію. Але якщо в твоєму серці є хоча б маленьке місце для мене, я хотів би спробувати зробити тебе щасливим.»

Прочитавши лист, Мінхо відклав його біля себе на ліжко, та просто подивився Синміну в очі. Той вже придумавши собі найгірший розвиток подій почав ще більше нервувати, та сидів перебираючи пальці. Лі ж не чекаючи поки молодший сам на нього подивиться, бере його лице в свої руки та переплітає їх погляди, трохи наближаючись, але все ще залишаючи між ними простір. 

Синмін уже майже готовий попросити вибачення. Майже готовий сказати:

“Забудь. Давай зробимо вигляд, що цього не було.”

Та Мінхо, нарешті, буквально знищує відстань між ними та їхніми недомовленостями, і притягує Кіма до найочікуванішого поцілунку в його житті. 

Вуста двох підлітків сплітаються у чарівному танку почуттів та мелодії їх сердець. Більше немає тривоги та переживань, на їх місце прийшли ніжність  та полегшення від того, що Лі не відшив, не засудив Синміна за його почуття, а навпаки, здається, прийняв їх. Коли старший відсторонюється, він дивиться брюнету у очі та посміхається так, що у Кіма серце пропускає удар. 

— І.. що це означає? – в глибині душі Кім сподівався, що поцілунок був відповіддю на його зізнання. Але мозок всеодно відмовлявся вірити в це. 

— А що ще це може означати? – Лі трохи підняв одну брову та посміхнувся від реакції молодшого, який майже не позеленів від переживань. — Ти теж мені подобаєшся, дурнику.