troca por ódio.

troca por ódio.

дінгка∘⁠˚⁠˳⁠°

tw! смерть, кров, нещасні випадки, угода з дияволом.


Помешкання нагнітало своєю атмосферою. Стіни темні та надто величезні. Скрізь розкидані шибки і фарба, що обпала. Кімнати дихають пилом та страхом. Тут завжди похмуро, і завжди ллє, як із відра. Але Джісок знав, куди йшов.

Він намагався крокувати максимально тихо, але розумів, що його чують Вони. Вони – це мешканці цього місця. Ті, хто не люблять підлітків, що невпинно бігають у пошуках адреналіну. Ненавидять коли сюди приходять за металобрухтом та рештою, що Джісок і всі інші називають просто сміттям.

Це будівля в далекій історії чийсь замок. Ночами вона здається ще й задушливою, ніби в ній хтось живе.

Джісок відчуває як Вони чіпають його по руках і ногах, дивляться йому прямо в очі і як намагаються відштовхнути чи то від бід, чи то від його порятунку. Їх не видно. Вони прозорі, невидимі і не страшні, тільки якщо ти прийшов сюди за чимось страшніше. І Джісок прийшов саме за цим.


Квак Джісок – студент, що втомився жити у такому житті. Він не скоїв би самогубство. Не те, щоб він не хотів вчитися, навпаки, йому це подобається. Його дратує хлопець з його факультету, що постійно підколює за волосся та оцінки, хоча сам має такі самі. Буллінг Джісока продовжується і за межами університету. Десь у кафе, десь під час випадкової зустрічі, а іноді й "випадково" вдома у самого Джісока.

Булінг переростав в цькування, яке постійно перейшло в спосіб розважитися для всього факультету. Джісок намагався дати відсіч, виразку, і навіть бив у відповідь. Але він один. Цей хлопець зібрав свою дурну зграю, яка не давала Джісоку ступити на рівному місці. Вони переслідували його, і з мети «повеселитися» перейшли в «травити і насміхатися».


Ці невидимі істоти, що живуть усередині будинку та в його щілинах, зовсім не лякали хлопця. Він знав навіщо сюди прийшов, здогадувався, що буде і які будуть наслідки. Але його жоден з них не зупинив.

Його очі горіли ненавистю, губа розбита, а рука, мабуть, зовсім зламана. Джісок не любив імпульсивних рішень, але сам приймав саме такі.


Нарешті коридор закінчується і хлопець не відчуває Їхнього тиску на своїх грудях. Кімната, в яку він зайшов простора. У ній величезні вікна та такі ж величезні стіни та речі. Вона не виглядала такою розрухою як коридор, а навпаки, була надто чистою для давно занедбаної будівлі. Тут більше пахне старістю та вогкістю. Тут на підлозі щось схоже на килими, а столи вкриті величезним шаром пилу. Тут холодно, незважаючи на те, що зовсім немає віконних рам і на вулиці літо. Тут стає страшно і в грудях щось боляче стискується. «Я не передумав. Я не хочу це терпіти» – думає Джісок і проходить далі, зовсім не розуміючи чого чекати.

– Краще б ти передумав. – розноситься голос за спиною. Хлопець, що стоїть, там виглядав незвичайно. У нього довге волосся по плечі, довге чорне пальто, хоча на вулиці зовсім спекотне літо і сам Джісок одягнений у білу футболку та джинси. «Дивак. І він той, хто мені потрібний?» Джісок потирає ніс і з-під чола дивиться на Нього. – Саме. Саме той, хто погодився б. Як ти хочеш його знищити?

– Перестань залазити у мою голову. – Джісок намагався не думати, адже будь-яка думка зараз може призвести до розірвання контракту. – Мені не важливо як. Що ти хочеш натомість?

– Вперше зустрічаю тих, хто не злякався і не втік. Навіть нудно трохи. – Він повільно попрямував у глиб кімнати, з обличчям сповненим жартів і глузувань. Ніби Джісок щойно розповів йому жарт, а Він його не зацінив.

– Нудно? Тобто для тебе відібрати у когось життя це просто нудно? – Джісок відчув, як злість взяла його повністю. Він швидко пішов слідом, і навіть замахнувся на Нього, але Той швидко вловив його руку, повернувши її сильно стиснув. На обличчі Джісока застигла гримаса болю, а в Його очах так само глузування і порожнеча. Вони надто близько, і Джісок може повністю розглянути Його обличчя.

– Так. Лише нудно. – Він відпустив руку Джісока і сів на старий стілець. Той виглядав так, ніби зараз розвалиться, але під Ним навіть не рипнув. Джісок на секунду завмер і йому здалося, що він розмовляє сам із собою. – Ну так що? Або вигадуєш інше покарання, або йдеш звідси.

Джісок зітхає. Він прийшов сюди з надією, що його прохання виконають відразу, а йому доводиться розважати якусь незрозумілу істоту.


Величезна зала заповнюється тишею. Вона давить на вуха і в'їдається в шкіру тривогою. Джісок оглядає приміщення та помічає картини. Його відразу ж одурманює страх, бо кожна з них дивиться на нього. Безумовно, тут немає ікон, і він розуміє чому. Кожна з картин ніби зараз закричить, почне рухатись і нападе з нізвідки. Але їм щось заважає. Вони просто дивляться, на їхніх обличчях застиг жах і вони благають про порятунок.

Джісок повертає погляд на Нього і здригається. Він увесь час дивився на нього.

– Вигадав?

– Ні. – Джісок стояв прямо перед Ним, намагаючись знайти щось у Його очах. Його волосся чорне, пальто виглядало як нове. Його емоції неможливо прочитати, а чого саме Він хоче натомість не зрозуміло. – Чому Ти сам не можеш щось вигадати? Я даю Тобі повну владу, ти зможеш зробити з ним, що захочеш.

– Тому що у твоїх очах катує ненависть. – Він став навпроти Джісока. Якби Він дихав, Джісок, безперечно, з цієї відстані відчував би його дихання. – Чому ти ховаєш його? Ти, майже такий самий як я – зібраний з ненависті та злості, хочеш убити його. Вбити його довго і болісно, ​​щоб він страждав, щоб його рани не встигали гоїтися і продовжувати наносити йому нові. Вбити його так, щоб усі його цуценята тебе боялися. Вбити його так само, як ти його ненавидиш. – З кожним словом він обходив Джісока довкола. Його слова ніби пробиралися в кору головного мозку і продовжували там накопичувати злість. Йому здавалося, що він ненавидить того хлопця недостатньо, щоб зробити з ним все те, що описав Він.

– Навіть якщо це так. Я просто хочу, щоб все було максимально правдоподібно. – Джісок затримав подих. Незручно розуміти, що його розглядає Щось.

– «Навіть якщо це так», це все змінює. – Він зупинився перед Джісоком. – Я дам те, що ти хочеш. Прямо на твоїх очах. А ти натомість віддаси свою душу Іншому терміном на десять років.

– Чому іншому? Мою пропозицію Ти ж виконуватимеш?

– Ти просто не розумієш, чого варта лише одна твоя душа, наповнена жаром та ненавистю. – Він торкнувся вказівним пальцем футболки, а Джісоку здалося, що його тіло наскрізь пройшли холодним електричним струмом.– Ти соціопат, готовий на все лише відчувати насолоду від своєї злості. – Він показав пальцем на себе. – А я не можу зробити тебе таким самим, як я. Тобі треба віддати душу комусь іншому, щоб Він зміг здійснити пропозицію з мого боку. Я допоможу тобі викинути сміття з твого життя, і віддам твою душу комусь сильніше, а через десять років Він, просто забере її як свою власність. – Він покликав руками убік, ніби пропонуючи обійми. – Як тобі така угода?

– Хіба таке можливе? Ти ж просто просиш мене стати таким, як Ти.

– Ну.. Нам обом таке вигідно. Ти позбавиться того хлопця, а я отримаю тебе як нагороду і мені не потрібно буде поводитися з тобою як з іграшкою, адже ти такий самий як я. – Він посміхається. Його ряди зубів рівні та білі. Зовсім не гострі, як це описують у книгах та казках. І Джісок чомусь впевнений – він такий самий як Він.

– Мені треба підписати щось, чи просто потиснути тобі руку?

– Боже, – Джісок посміхнувся. Те, що прийшло з полум'яного Пекла, говорить про Бога. – Ти зруйнував усі мої сподівання. Що ж ви, люди, так любите фанатські фільми. – Він притис руку до голови ніби це Він зараз у фільмі і йому потрібно зобразити драматичну даму. – Думаю, я можу взяти в тебе все, що завгодно. Ти все одно десять років мене не пам'ятатимеш. – Він дістав з кишені лезо і віддав його в руки Джісока. Той, без сумніву, приклав його до зап'ястя, ніби завдав собі шкоди все своє життя, але при цьому не хотів померти від вскритих вен. Тонка червона смуга крові миттю залила долоню і почала капати на підлогу. Він дивився на це з насолодою, а Джісок затамувавши подих спостерігав що ж буде далі. За мить Він приклав зап'ястя до своїх губ і самого Джісока пробрало холодом. Він ніби опинився в якомусь вампірському фільмі, де все було надто реалістично.


Угода укладена, залишилося тільки чекати.


Джісок нічого не пам'ятав, рана на його зап'ясті зовсім ні про що йому не нагадувала і ранок задався таким, як і завжди.

Він так само відчував ненависть і огиду до університету і того хлопця. Він пам'ятав, що вчора мав зробити, але чомусь зовсім нічого не згадувалося.


Увечері Джісок повертався з підробітку. Він йшов тією ж дорогою, що й завжди. Звуки проїжджаючих повз машини його не лякали, а миготливі ліхтарі великого міста заспокоювали. Він йшов мостом, на який зовсім не світили ліхтарі. Він був, мабуть, єдиним неосвітленим місцем за цей вечір. З обох боків була проїжджа частина, де їздили машини і світили Джісоку дорогу фарами кілька секунд.

– Ну привіт. – На бруківках хтось сидів. У нього довге волосся, а на голові щось схоже на роги. При світлі машин, що проїжджають повз, видно що він одягнений у чорну футболку і джинси. – Готовий до нашого шоу?

– Чорт забирай, хто ти, і що за шоу? – Джісок готовий бігти, якщо не почує відповіді в цю ж секунду. Ця постать у темряві виглядала жахливо, навіть майже до смерті.

– Дивись. – Невідомий дивиться вперед і прямо цієї ж секунди лунає гуркіт і скрип коліс. Хтось розбився на великій швидкості. Машини загальмували, а перехожі з жахом підбігли до ДТП. Джісок побіг на допомогу і завмер у жаху: людина, що розбився на мотоциклі був його одногрупником, що стільки років його принижував. Його мотоцикл валявся з іншого боку дороги, а сам водій виглядав жахливо. Його голова майже в м'ясо розбита, сам він лежить у майже зім'ятому стані, а його живіт по-тварини розпоровся, ніби він мотоциклом їхав уже мертвим і розрізаним. Хтось із перехожих кричить про швидку і про те, що він ще дихає, а Джісок стоїть і не може повірити своїм очам та почуттям – йому подобається ця картина. Він ніби на ньому випустив усю злість. Ніби це він тільки-но тесаком покромсав цього хлопця.

Джісок обернувся на міст, де дві хвилини тому він розмовляв із Незнайомцем. Він показав йому жест "чао" і зник за деревами.


Можливо, через десять років Він прийшов за Джісоком знову, нагадуючи йому, що зробив для нього. І тоді Джісока знову котить хвилею ненависті про насолоду від неї.

Report Page