СПРАВА БАБЧЕНКА: ПРАВО НА СПЕКТАКЛЬ

СПРАВА БАБЧЕНКА: ПРАВО НА СПЕКТАКЛЬ



Інсценування вбивства Аркадія Бабченка в Києві поставило важливе етичне питання перед усіми громадянами. Мова йде про можливість ставити державні інтереси (в тому числі боротьбу з тероризмом) вище за певні абстрактні речі, як-от чистота журналістики. Інсценування вбивства А.Бабченка було потрібне для арешту його організатора "на гарячому" при передачі грошей кілеру. Разом з тим, довелося збрехати журналістам про загибель "жертви", аби організатор був впевнений що все відбулося.

Ситуація доволі проста насправді – однак, вона показала одну чітку закономірність: міжнародні організації (особливо правозахисні організації ліволіберального штибу) просто відірвані від реального життя. У день вбивства вони засудили силовиків, мовляв, у країні твориться Бог знає що, акцентуючи на нерозкритих злочинах "критиків влади", згадавши в одному ряду з українським журналістом Павлом Шереметою проросійського публіциста та політика партії "Русский блок" Олеся Бузини - текстик про це очільниця Amnesty International України не посоромилася запостити, і його опублікувала Українська правда. На другий же день, коли виявилось, що ситуацію таки контролюють силовики, а спектакль з псевдозамахом був потрібен аби звинувачення не розвалилося в суді - міжнародні організації знову викатують гору текстів про те, що все невірно, і не можна брехати журналістам, навіть коли це допомагає врятувати одного з них.

В результаті бачимо лише постійне безпідставно критичне ставлення до України: у перший день Україна була погана, бо там вбивають журналістів, у другий день вона була поганою, бо там спецслужби видали журналістам дезінформацію. Часом видається, що вся політика цілого ряду правозахисних міжнародних організацій просякнута якимось кричущим неконструктивом - згадаймо заяву тих же Amnesty Інтернаціонал з засудженням санкцій, які наклала поліція на носіїв заборонених законом георгіївських стрічок і прапорів СРСР, хоча чомусь організація ніколи не заступалась ні за яку іншу заборонену символіку крім комуністичної. Весь час, від цих "критиків" віє якоюсь деструктивною відірваністю від життя, ось вони виносять плакати з гаслом "Смерть нації - квір ворогам", то налітають у коментарі до чергового критику фемінізму на фейсбуці, то вимагають від спецслужб "знайди і покарай!!!", то критикують їх за якісь "секретні тюрми", "брехню журналістам" та інші речі, які насправді мало турбують звичайну людину, якій щодня прокидатись на роботу о 8й ранку (і робота ця на заводі, в офісі, кафе, а не у вільному просторі "Ізоляція").

Традиція вчить нас одному - не можна бути відірваними від життя, порядок вчить нас тому, що не можна заради абстракцій пропускати повз увагу злочини, хай навіть і доведеться збрехати журналістам.