the audacity

— Це просто вершина лицемірства! — Фелікс давився обуренням і сміхом, поки Хьонджін дивився на нього спідлоба з виразом стриманного незадоволення. — Ви з Чаном одне одного ледь не зжерли, а ти вирішив влаштувати сцену ревнощів МЕНІ?

Відповісти на це Хьонджіну було нічого. Хоч сміх Фелікса у відповідь на його «ну то й іди до свого Синміна» трохи збив неприємний настрій, змусивший його ляпнути, не подумавши, відступати все одно не хотілося. Правда, продовжувати тему - теж.

— Нема ніякої сцени, — буркнув він.

— Ні-ні-ні, не відмазуйся, ти вже почав!

— Я нічого не починав, просто сказав.

У гримерці було порожньо, але все одно доводилося говорити впівголоса: ця звичка, з’явившись у них одного разу, більше не зникала.

Фелікс кинув телефон у сумку й похитав головою.

— Як скажеш. Але це дурня.

— Як скажеш, — Хьонджін підтис губи, але тут же додав: — Взагалі-то не дурня.

— Та невже?

Хьонджін на секунду замовк, вирішуючи, чи варто це взагалі озвучувати.

— Може, я, блін, теж хочу, щоб ми могли біситися на сцені. — І щойно він це сказав, то одразу зрозумів, що звучить як примхлива дитина, чого й боявся.

— Ти думаєш, я не хочу?.. — брови Фелікса здивовано підскочили, і він спробував стримати розчулену усмішку. — Ти зовсім дурень?..

— Зовсім, — знову буркнув Хьонджін, тепер і сам борючись із бажанням усміхнутися у відповідь. Тінь, що упала на серце після фанміту, розсіялася, і йому одразу стало трохи соромно. Взявши куртку зі спинки стільця, він примирливо сказав: — Гаразд, ти правий, це все дурниці.

Фелікс прикусив губу й подивився йому в очі. У зіницях хлопця танцювали веселі іскри.

— Давай зіграємо?

— У що?..

— Ну, в пеперо, — Фелікс узяв зі столу відкриту пачку із зображенням усміхненого Мінхо й затис паличку зубами. — Дафай, ну!

Хьонджін хихикнув, кинув куртку назад на стілець, закинув руки за спину і спробував схопити зубами інший кінець печива.

Але щойно він це зробив, як Фелікс різко кивнув уперед - пеперо зламалося просто біля губ Хьонджіна. Тоді, відкинувши довгу частину, Фелікс без зволікання поцілував хлопця, ніжно, але водночас нахабно намагаючись язиком відібрати залишки печива. Швидко проковтнувши його, він поглибив поцілунок, обхопивши руками талію Хьонджіна й заплющивши очі. Звісно, Хьонджін не міг не відповісти. Борючись зі сміхом, він одразу поринув в нову гру, запропоновану йому, і поцілунок швидко втратив будь-який натяк на несерйозність, став гарячим і уривчастим, із тихим подихом між дотиками губ.

Хьонджін ледь нахилив голову вбік, і Фелікс різко видихнув йому просто в губи. Чомусь, після цього, поцілунок став грубішим, ніж раніше. Дихання збивалося, губи ковзали неакуратно, без жодної обережності. Фелікс тиснув сильніше, намагався опинитися ще глибше, а його рухи були рвані і жадібні, пронизані “я скучив” до самого краю.

Коли Хьонджін нарешті зміг відсторонитися, на їхніх губах давно не залишилося ні крихти печива. Навздогін на його ріт і щоки впали ще кілька вологих цьомів.

— Відчуваєш різницю? — з усмішкою спитав захеканий Фелікс. — Ще питання залишилися?

Хьонджін похитав головою. Вона крутилася, а світло ламп здавалося набагато яскравішим, ніж до цього.

— Ходімо вже, — він незграбно узяв сумку Фелікса й подав йому, ховаючи обличчя. 

Він бачив своє відображення в дзеркалі за спиною хлопця, і абсолютно не міг дозволити тому побачити, що тепер він виглядає цілком щасливим, а з його вуст не сходить дурнувата самовдоволена посмішка.