Держава та Релігія

Думки вголос: хто насправді зробив зі Скоропадського Гетьмана?

Загальновідомим є факт державного статусу православної церкви за гетьманату, але значно менш відомим є те, що гетьман Павло Скоропадський був помазаний на гетьманування:

«На Софійському майдані було відправлено урочистий молебен. Спочатку в самому соборі св.Софії єпископ Никодим поблагословив і помазав Гетьмана, а потім усією процесією вийшли на площу. Тут єпископ Никодим після молебна сказав відповідне слово. Хор співав «Многая літа Гетьману всієї України».

Тобто, гетьман став православним монархом в повному розумінні цього слова. Цікавим є те, що його влада не була обмежена з боку демократичних інститутів як влада православних, але конституційних монархів Сербії, Греції, Болгарії, Румунії та Чорногорії. Єдиним джерелом легітимації його влади було помазання. «З’їзд хліборобів» покликав його на гетьманство але не претендував на верховну владу по відношенню до Павла Скоропадського. Гетьман був «делегацією Божественної влади» (за виразом Тихомірова), а не «влади народу».

Символічно, що Павло Скоропадський вже багато років без матеріальної могутності, але зберігаючи на собі печатку помазання, загинув в 1945 році приблизно в той самий час, коли пали останні, хоч і не повноправні, але православні монархії світу (окрім грецької, фінал якої настав в 1970-х).

Православний монарх це особливий сан який перебуває в іншій площині аніж священство але є так само сакральним. Зверніть увагу наскільки дивно виглядає демократичний президент світської держави на церковному соборі навіть в якості гостя. Монарх, навпаки, може і повинен займати чільне місце як на ньому, так і в повсякденному житті церкви. Все ще не завершена епопея зі створення незалежної та єдиної православної церкви в Україні є яскравим свідченням, що релігійний фактор не тільки не втрачає свого значення але й навпаки зростає в усіх сферах суспільства. Ідея держави яка не взаємодіє з церквою натурально не спрацювала. Це факт. Незалежно від того подобається нам це чи ні...

Отже, розвиток політичної теології українського православ’я – це не примха, а необхідність породжена сьогоденням. І саме досвід функціонування православної гетьманської монархії не в далекому середньовіччі, а в близькому нам 20 ст. є тим безцінним досвідом який відіграє не останню в цьому роль...