Роздуми про соло-ігри

Останнім часом в моєму інфополі то тут то там спливають "Соло НРІ". Мені цей формат максимально чужий, але загалом можна поміркувати на цю тему.

Ключовим аспектом саме НРІ є те, що одна сторона (гравець) описує дії свого агента (персонажа, фракції, країни), обмежуючись спільним уявним простором ("фікшеном") і тим контекстом, який задала інша сторона (ведучий). Ця сторона не вибирає з завчасно заданих варіантів, проте і що завгодно зробити не може. Її дії впливають на уявний простір, проте їх наслідки та можливі подальші дії визначаться чужою інтерпретацією цього простору. До того ж важливо, що у цих двох сторін різні агенди, і саме ця асиметрія створює те саме цікаве напруження, властиве НРІ.

І ось в соло іграх подібної динаміки досягти практично неможливо. В них можна придумати правила, де гравець гратиме персонажа, проте він буде обмежуватися закритим списком дій звичайних настільних ігор. Або ж можна зробити гру, побудовану на інтерпретації випадковості, але це буде скоріше "гра про створення історії" і все ще далекою від НРІ. Бо можна гейміфікувати письменництво, але це все ще буде власне письменництвом.

Але мені все ж прийшли на думку декілька варіантів, де цей ключовий аспект НРІ можна втілити хоча б частково.

Перший підхід, це зберегти цю асиметричність ролей. І оскільки у нас гравець лише один, то він має перемикатися між ними. До того ж потрібно побудувати гру чисто на відкритій інформації, щоб нівелювати потребу в самостримуванні. Це щось схоже на самостійну гру в шахи, де гравець ходить то за одну, то за іншу сторону не піддаючись жодній і докладаючи всіх зусиль, щоб зробити максимально вдалий хід.

Як приклад, в нашій грі є суперзлодій і супердетектив. Гравець спершу грає за суперзлодія й описує як він виконує пограбування і як він замотує сліди. Потім гравець перемикається на роль супердетектива, який знає що сталося через своє професійне провидіння, але йому потрібно знайти докази, щоб вийти на суперзлодія. Супердетектив влаштовує на нього ідеальну облаву, гравець перемикається вже на роль суперзлодія, який через свій талант знає всі деталі облави і вже за цього гравець думає як він може вислизнути.

Всі деталі сцени існують якщо вони можуть існувати, тобто якщо суперзлодій не заявив що приспав сусідів, значить супердетектив може їх допитати. А якщо заявив – то може допитати сусідів дому навпроти, які могли щось бачити з вікон. В усякім разі "атакуюча сторона" має бути максимально точною, а "сторона захисту" може використовувати все, що не перечить здоровому глузду.

Тут можна додати якихось кидків чи перевірок, щоб форсувати більш хаотичні злочини та облави. Або ж можна додати ріст ставок, щоб кожен наступний злочин був масштабнішим, наприклад цілився на більшу суму грошей. Але в принципі це вже формат в якому я можу уявити саме "Соло-НРІ", бо кожна сторона приймає рішення згідно фікшену, напряму впливає на нього через персонажа, але обмежена наративом іншої сторони. Хоч за обидві сторони грає одна людина.

Другий підхід трохи чітерний, проте мені здався теж цікавим. Загалом різні соло-ігри для відчуття "нрішності" дають гравцеві звичну гру за персонажа, проте намагаються емулювати ведучого різними табличками і оракулами. Проте через такий сильний акцент на випадковості, саме вона визначатиме що далі відбудеться. Тож замість прийняття рішень в контексті спільного уявного простору гравець скоріше просто інтерпретує випадковість і пише історію. НРІ звісно ж до цього не зводяться.

Проте що, якщо емулювати не майстра гри, а гравців. Гравець соло-гри готується до неї як до звичайної НРІ, веде її як звичайну НРІ своїм гравцям, проте їх дії він емулює оракулом і визначає випадковим чином.

В цьому випадку соло-гравець робить щось наближене до того, що він робить при проведенні звичайних НРІ, тут немає конфлікту з закритою інформацією й перемиканням на позицію віртуальних гравців. Він все ще має приймати рішення щодо гри, хоч всі дії персонажів задаються оракулом і інтерпретуються соло-гравцем.

Тобто ця соло-гра є саме "соло НРІ" в тій мірі, в якій ми можемо сказати, що людина "грає в НРІ" на позиції ведучого. Саме ця деяка вільність в трактовці робить цей варіант дещо нечесним. Проте як мінімум він виглядає як хороша плейтест-практика.

Підсумовуючи, це здається єдині два варіанти як зробити соло гру такою, щоб її можна було б назвати "Соло-НРІ". Я не те щоб зібрався розробляти якусь таку гру чи зацікавився цим форматом. Проте про це було цікаво порефлексувати й трохи поміркувати що є таке ці наші НРІ.