Роль цінностей у структурі буття особистості.

“Мораль, котру може розділити кожен - по суті аморальна.”

― Фрідріх Ніцше

Працювати над текстом слід з урахуванням деяких важливих деталей, стосовно його написання та формування ключової гіпотези. По-перше, переклади виключно заради цитування. Оригінальний драфт тексту мусить бути створений українською, та лише згодом може бути адаптований до інших мов, з урахуванням усіх потенціальних феноменів (а) використання українськомовної філософської, соціологічної та інших, термінології; (б) перекладання і інтерпретації філософської роботи, її основних тезисів, пропозиції та аргументів.

1. Цінності – це…
2. Буття – це…
3. Особистість – це… 
4. Структура – це…
5. Буття особистості – це…
6. Структура буття – це…
7. Структура буття особистості – це…

TRUE = (Ц ⇒ (Б ⇔ (Ц ∧ Ψ ))) 

Питання ролі цінностей у житті завжди викликає нервову посмішку у людей, що зверхньо відноситься до філософії. Адже з погляду пересічної людини це питання звучить безглуздо. Цінності особистості - це невід'ємна частина життя, і в кожного вони різні, але спільним є факт важливості їх ролі. Чи що, ми зараз будемо серйозно міряти та визначати вектор та потужність, чи ефективність моральних ідеалів, з точки зору якоїсь нейробіології? Чи може ми будемо самолюбно постулювати очевидні істини важливості моральних чеснот у житті? Здається, що більш продуктивною діяльністю буде зосередитись на вирішенні питань, які саме цінності мусять бути першочерговими для буття людини. Що нам буде більш корисним, патріотизм чи турбота про близьких? Чесноти правди, чи успіху? Треба-ж вибрати щось одне, спільне. Аби усі могли це розділити...

Чи можуть бути цінності спільними?

Оце вже далеко не так просто, як може здатися на перший погляд. Як вірно каже нам народна мудрість, диявол - у дрібницях. Вибравши одну, чи декілька непротидійних цінностей, ми тим самим диктуємо та нав’язнемо ці цінності тим, хто їх не поділяє. Виходячи з чого ми можемо заявити, що наші вибрані цінності є правильними? Вони добрі? А чому добро є цінністю? Тому що добрі вчинки роблять людям добре? А чому це - добре? Ба більше, чому ми мусимо робити те, що добре, а не те, що погано? Ми стикаємося з фундаментальним парадоксом етики - вона не обґрунтовує свої положення. Вона постулює їх. 

Коли ми, як дослідники, стикаймося з питанням визначення цінностей, у будь-якому сенсі та відношенні, невідворотно ми мусимо приймати рішення на підставі наших моральних інтуїцій. Деякі люди вважають, що інтуїція - це лише переконання, і, отже, ця “інтуїція” не пропонує нам способу нічого пізнати, оскільки ми не хочемо сказати, що просто віруючи в щось, я це знаю. Більш складне занепокоєння полягає в тому, що те, що ми вважаємо інтуїцією, може бути продуктом попередньо існуючих вірувань, можливо, через підсвідомі умовиводи. Можливо, твердження "насолода краща за страждання" мені здається вірним лише тому, що я вже в це вірю або вірю в те, з чого це випливає. На ці занепокоєння є дві відповіді. 

По-перше, думка про те, що інтуїція спричинена переконаннями, не може пояснити походження наших моральних переконань. Безперечно, деякі моральні переконання пояснюються висновками з інших моральних переконань. Але оскільки жодна моральна теорія не може бути виведена з цілком неморальних, або радше фактологічних передумов, ми повинні починати з деяких моральних переконань, які не виводяться з будь-яких інших переконань. Звідки беруться ці вихідні моральні переконання? Ми просто приймаємо їх повністю довільно? Ні; це не феноменологія моральної віри. Ми приймаємо основоположні моральні переконання, тому що вони здаються нам правильними; ми не вибираємо їх випадковим чином.

По-друге, моральні інтуїції загалом не спричинені попередніми моральними переконаннями, оскільки моральні інтуїції часто або суперечать нашим моральним теоріям, що раніше існували, або просто не пояснюються ними. Загалом немає нічого поганого в орієнтуванні світом на закладі своїх моральних інтуїцій, лише треба змиритися з тим, що вони - є початок нашого психічного світу, а не результат досвіду.(1)

Цінності якогось проекту, спільноти чи індивіда - це те що має бути, а не те, що в нас є. Цінності не можна поміряти чи оцінити об'єктивно, тому що їх фундаментальна природа лежить світи метафізики, чи, якщо точніше, мета-етики. Це тому, що визначаючи мету дослідження, кажучи, що один специфічний стовпчик даних, важливіший для нас, як для виду, ніж інший стовпчик - ми робимо припущення, що саме ці факти більше відповідають якійсь нашій цілі. 

Цілі досліджень завжди будуть лежати поза об'єктом дослідження, адже наукова робота спрямована на побудову та перевірку моделі навколишнього світу. Наукове дослідження намагається віддзеркалити природу речей (тут, на мою думку, зайвим буде вживання прийменника “істинну”, адже поняття істини нічим не краще поняття справедливості). Цінності ми формуємо безпосередньо на закладі факту нашого поділу в стані актуальної природи речей. Але це вже спекуляції.

Коли ми апелюємо до цінностей з метою їх оцінки чи аналізу ми неминуче мусимо відкинути “рятувальний жилет” деяких звиклих нам матеріалістичних положень В основному тому, що визначення, вибір і оцінка цінностей - це моральне судження. Моральні судження відносяться до суджень нормативної природи, тобто до таких, котрі є підґрунтям для подальших дій. Нормативне твердження не мусить, а інколи і не може, бути аргументованим, радше воно є аргументом на користь тверджень подальших. Нормативні твердження дають нам змогу створювати відношення між фактами, та описовими твердженнями. Це подібно до відношення описової частини, та діалогів головних постав у романі, де факти є лише описом навколишнього світу, а цінності - метафори та діалоги. Хороший роман мусить бути збалансованим. Хороші діалоги не можуть відбуватись без гарно описаних героїв та сцен, а колір та життя описам надають саме герої, що зв'язують факти між собою, надаючи місцям та речам глибини і текстури.

Моральне судження не можна зробити на підставі якихось емпіричних даних, адже для цього необхідно спочатку спростувати відомий аргумент Девіда Гіюмаа, описаний у “Трактаті про людську природу”(2), звучить так:

Я помітив, що в кожній етичній теорії, з якою мені досі доводилося зустрічатися, автор протягом деякого часу міркує звичайним чином, встановлює існування Бога або викладає свої спостереження щодо справ людських; і раптом я, на свій подив, помітив, що замість звичайної зв'язки, вживаної в пропозиціях, а саме «є» або «не є», не зустрічаю жодної пропозиції, в якому не було б в якості зв'язки «повинно» або «не повинно». Ця підміна відбувається непомітно, але тим не менш вона надзвичайно важлива. Раз це «повинно» або «не повинно» висловлює деяке нове ставлення або твердження, останнє необхідно взяти до уваги і пояснити, і в той же час повинно бути зазначена підстава того, що здається зовсім незрозумілим, а саме того, яким чином це нове ставлення може бути дедукцією з інших, абсолютно відмінних від нього.

Ми не можемо навіть почати розмірковувати над тим, які цінності більш корисні людині, поки не дізнаємося, на що вони впливають. Це питання можливо почати розпрацьовувати тільки після того, як ми визначимося з термінологією проблеми та, так-би мовити, зафіксуймо дискурс (3). Визначаючи роль цінностей у структурі буття особистості тип-паче необхідно визначитись з поняттями. І це стосується не тільки цінностей, але і поняття буття, особистості, і того, у якому структурному зв'язку знаходяться цінності і особистість.

Уже на закладі цього, за допомогою формального структурального аналізу я можу виділити дві основні групи нашого філософського рівняння: У нас е дві системи взаємодії - буття та особистість. Особистість, як суб'єкт дії; та буття, як об'єкт, чи стан особистості. Цінності мають відношення до структурі буття особистості, отже буття особистості є складеним терміном, чи системою з двох, чи більше, компонентів. Ми знаємо, що принаймні один з цих компонентів - моральні цінності. Можливо, визначивши інші компоненти структури, ми зможемо сформулювати гіпотетичну роль, чи функцію, моральних цінностей. 

Якщо ми говоримо про роль цінностей у структурі буття особистості, то невідворотно ми мусимо адресувати проблему у рамках структуралізму. Було-б справедливо звернутися до форми та стилю континентальних мислителів структуралізму 50-80-х років, таких як Клод Леві Строс (антропологія), Роман Якобсон (лінгвістика), Ролан Барт, Мішель Фуко, Жак Лакан (психоаналіз), Жан Піаже (психологія), Ніколя Бурбакі (математика) та Жерар Женетт (література). Структуралізм став дуже впливовим напрямом спочатку у філософії, а згодом і суміжних наукових течій. Загалом гарно описані принципи та ідеї структуралізму на сторінках “Оксфордського філософського словника”:

Структуралізм — це філософський напрямок, що трактує явища буття, як певну структуру, частини якої пов'язані між собою і утворюють більш всеосяжну систему або структуру. Структуралізм має на меті розкрити структури, які лежать в основі всіх речей, які роблять люди, думають, сприймають і відчувають. За словами філософа Саймона Блекберна, структуралізм — це «віра, що явища людського життя не зрозумілі, окрім як через їх взаємовідносини»(3)

Гадаю, що вдаватися у історичні аспекти становлення структуралізму принесе мало користі для теми дослідження. Перейдемо одразу до практики аналізу, а для цього варто буде зосередитись на дефінуванні складових елементів системи. Нам треба визначити, як ми будемо тут розуміти термін буття і особистість так само, як ми це вже зробили з поняттям цінностей. Можливо трохи коротше, ніж с цінностями 😊 Встановивши останні елементи, ми зможемо «подивитись на них у динаміці та взаємодії», як любив казати Ролан Барт у своїх лекціях, пояснюючи свої моделі лінгвістичного аналізу художніх творів та перших шпальт французької преси. 

Що ми знаємо про буття? Майже нічого конкретного, і дуже багато спекулятивного. Хоче те конкретне, що ми знаємо, може бути не менш спекулятивним, ніж усе інше. Парменід на мою думку дуже добре сформулював усе конкретне, що ми можемо знати про буття, у своїй відомій фразі: “Буття є, а небуття – немає”. Таким чином ми вже можемо використовувати буття, як категорію речей. 

• Те що є – є частиною буття. 
• Буття є в усьому, що є. 
• І нема жодної речі, чи події, якої нема. 
• Тобто все – є. 

Як це відноситься до цінностей? Все просто: 

• цінності – оскільки вони беззаперечно є – мають свій поділ буття. 
• Вони є частиною його. 
• Як і усе інше. 
• Якщо цінності є одночасно чимось метафізичним, і при тому мають поділ на бутті, то буття є таким середовищем де існують щонайменше речі метафізичні, та фізичні (адже яку-б річ я не уявив, вона буде існувати або у формі фізичній, або лише уявній, тобто метафізичній).

Це чудово! Що далі? 

Далі треба уточнити, що буття буває різним. Є буття персональне, в якому знаходжуся я (це ми пояснимо трошки пізніше, з вашої ласки 😊), мої уявлення, мої цінності (адже вони не беруться з довкілля, та можуть бути відмінними від цінностей іншої людини, що також свідчить про те, що ця людина не поділяє ваше суб’єктивне буття), а є буття тотальне, в якому знаходиться усе назване, кожне персональне буття, та усе інше. 

Буття тотальне можна називати всесвітом. Нас цікавить те буття, де моральні цінності грають роль у структурі особистості. Це буде буття, в його суб'єктивно-особистісному визначені, тобто таке: буття, що містить також матеріальний і духовний елементи, відображає життєдіяльність конкретної особистості з її неповторним індивідуальним досвідом, конкретними особистісними проявами буття, що відбуваються тільки із даною людиною, і тим вже відрізняються від загальної течії життя.(4) 

Тепер перейдемо до я-складової нашої системи. Дамо визначення особистості. Особистістю прийнято вважати унікальну духовну систему людини. З часів антики та раніше, персоналія та особистість людини були нерозривно поєднані усередині поняття – душа. В грецькій душа – психе, була тою самою суб’єктивною формою буття, котру я описав вище. І надалі у філософії та психології міцно поселився термін – психіка. Тобто персональна складова розуму, яка включає у себе досвід, темперамент, звички та вподобання, а також моральні цінності. (5)

Цей конкретний індивідуальний досвід, особистісні прояви, характерні тільки для цієї особистості я вважаю буде доречно охарактеризувати як прояви психічного компоненту особистості. Адже психічне - термін доволі вільного трактування, котре означає внутрішній суб'єктивний світ переживань та вражень живої істоти. І якщо ми вже вирішили, що джерело цінностей - внутрішній світ людини, бо там беруть початок моральна інтуїція, то в нашій структурі особистості психічне - необхідний компонент.

Нарешті, очне використання техніки структурного аналізу. Отже, структура буття особистості - це складна динамічна система, в якій ми можемо виділити психічний чинник, моральну інтуїцію та цінності, як продукт взаємодії психічної складової та інтуїції. Динамічна вона тому, що психічне характерне лише для живого, а усе живе мусить бути у русі, бо життя фундаментально залежить від метаболізму, тобто обміну речовин та енергії. Цінності - це мета-етичні положення, сформульовані людьми, для побудови гіпотез того, як слід орієнтуватися у навколишньому світі. 

Інакше кажучи, ми можемо уявити собі структуру буття особистості як систему динамічного балансу. На кшталт корабля з гіроскопічним балансиром. Це складні динамічні системи, що пересуваються у просторі, мають систему навігації та балансування власного положення. Психіка є зосередженням основних центрів маси чутливих системи динамічного балансу особистості. Цінності є частина психічного. Отже психіка людини буде виконувати роль гіроскопа, а цінності – роль компасу. Цінності людини лежать за межами буття персонального, але виходять з нього, і залежать від положення буття персонально, відносно буття тотального.

Буття особистості є послідовний і збалансований рух психічних систем особистості під впливом зовнішнього світу та інших суб'єктів світу. Отже якщо роль цінностей у бутті є навігаційна, то правда, що цінності народжуються із взаємодії внутрішніх факторів, і впливають на положення і напрямок руху нашого суб’єкту буття. А це так, як і у житті - наші цінності впливають на те, як ми сприймаємо речі та події. Якщо для нас є цінним здоров’я - ми будемо більш уважно відноситись до поведінки та самопочуття, свого та інших. Теж саме і стосовно орієнтування у світі - у залежності від того, що ми цінуємо у житті - буде залежати те, які цілі ми будемо ставити перед собою. Також, це правда, оскільки правда, що:

• Цінності е основними навігаційними центрами чутливих системи динамічного балансу психічних систем особистості.
• Буття особистості є послідовний і збалансований рух психічних систем особистості під впливом зовнішнього світу та інших суб'єктів світу.
• Отже, роль цінностей у бутті особистості є навігаційне.

Звичайно, довести це можна тільки користуючись прикладами та ілюстраціями з навколишнього світу. А це робить нашу позицію напрочуд вразливою для критики, оскільки аби відрізнити аналогію від прикладу, чи ілюстрації, потрібно бути трошки уважним, то подумати над структурною композицією тексту, який ти читаєш. Адже ілюструючи свою модель, ти не приносиш нових аргументів, лишень бо використовуєш свої наробітки на практиці. Проводячи аналогію між концептами та ідеями, аби довести вірність своєї позиції не доводить нічого. Абсолютно. Те, що ми можемо порівняти одне з іншим, не означає нічого, порівняти між собою можна що завгодно. Аналогія може спрацювати лише у випадку тотожних речей. Але тотожність можлива лише у світи математичних об’єктів. Коли-ж мова заходить про реальний світ, то тут тотожність неможлива фундаментально. Тому я можу довести свою позицію прикладом буття мета-особистості моєї рідної країни, і заодно трошки покритикувати політичній авангард, який мене стабільно розчаровує упродовж довгих років. Давайте подумаємо, яку проблему можна знайти в український політиці, якщо ми говоримо про моральні цінності?

Наприклад, це те, що українська політологія, політична практика та геополітична позиція залишається на рівні real politik 19 сторіччя. Тобто, у вузах усіх їх навчили говорити красиві лозунги про права, прогрес та розвиток, але усі ці слова залишаються на рівні дешевих лозунгів. У політиків нема цінностей, котрі спрямовували-б їх дію. Політичні сили України – це ситуативні об’єднання, котрі лиш вижирають купу ресурсів для свого становлення, та дуже швидко розпадаються, витрачаючи ще більше ресурсів, у хаотичних припадках передсмертної агонії невіри у свою смерть. Немає довговічних партії, адже вони були створені без цінностей. Від початку вони не могли орієнтуватися у просторі буття, тому їх існування швидко припинялося, припиняється, і буде припинятися, якщо нічого не змінити. На відміну від довговічних партії 20 сторіччя більш просунутих, з точки зору політичної науки, країн Європи.

1. Перефразовані тези з розділу 5 (с. 99-127) Етичного інтуїціонізму. © 2005 Майкл Хумер..
2. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам — М., 1995, с. 229—230.
3. Дейк, ван Т.А .. Дослідження з прагматики дискурсу. Мутон. Гаага, [1981]. XII, 331с.
4. Блекберн, Саймон (2008). Оксфордський словник філософії, перероблене друге видання. Оксфорд: Oxford University Press, ISBN 978-0-19-954143-0
5. Роджерс, Еверетт (1994). Історія спілкування: біологічний підхід. Нью-Йорк: Вільна преса.

Петро Сакра, 

10.01.2021.

Übersociety

Überconfa

Über