Право

Право

Кирилл

Пра́во — це обумовлена природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу.

5. Наука, юриспруденція.

Розуміння права

Ідея права

Праворозуміння — це осмислення права через пізнання його сутності та форм прояву в суспільстві, що передбачає пошук відповідей на питання, що таке право, як воно створюється, у вигляді чого існує, в чому підстави його обов'язковості.[2]

Основні підходи до праворозуміння:

  • школа природного права (юснатуралізм) — в основі лежить ідея, що всі норми позитивного права мають ґрунтуватися на певних природних правах людини, котрі є невід'ємними і невідчужуваними, і набуваються людиною з моменту її народження. Представники цієї школи вважають, що право обов' язково має опиратися на мораль, яка є втіленням природних засад. У свою чергу мораль пояснює те, що таке право. Представники: Арістотель, Аквінський, Пуфендорф, Локк, Кант.
  • юридичний позитивізм — цей напрям ґрунтується на тому, що зв'язку між правом і мораллю не існує. Представники вважають, що норми є правовими, незалежно від моралі. (Гоббс) Існують такі напрямки юридичного позитивізму: класичний і сучасний позитивізм.
  • соціологічний напрям — представники цього напряму зосереджували увагу на соціологічних і психологічних чинниках, що впливають на застосування норм права стосовно до конкретних життєвих випадків. Вони робили акцент на вивчені питань про соціальне призначення і ефективність права. Представники вважали, що право створюється судами та іншими державними службовцями у сфері правозастосування. Представники: (Є.Ерліх, Ж.Гурвіч, Р.Паунд, Дж. Френк)
  • психологічна школа права — право розглядається як прояв правої сутності, явище людської психіки, на котру впливають різноманітні чинники, в тому числі законодавство. Тобто право — є сукупністю певних переживань і емоцій, що відображають реальне життя. Представники: Л.Петражицький.
  • марксистське вчення права — представники розглядали право як частину надбудови над економічною основою суспільства. Ця основа і визначає зміст права. Але в цей час і право може здійснювати зворотний вплив на економіку і суспільство. Представники (К. Маркс, Ф. Енгельс).

Об'єктивне право

Пра́во (в об'єктивному розумінні) — система загальнообов'язкових, формально визначених норм, встановлених і санкційованих силою держави і спрямованих на регулювання поведінки людей та їх колективів відповідно до прийнятих в даному суспільстві засад соціально-економічного, політичного та духовного життя. Норми права регулюють суспільні відносини, визнаючи правомірними чи неправомірними певні діяння (дії або бездіяльність), дозволяють або забороняють певні відносини між людьми і об'єднаннями, забезпечують існування суспільства на засадах справедливості, добросовісності, розумності, і забезпечують відповідальність і покарання для тих, хто не дотримується встановлених правил поведінки.

Право є об'єктивним у тому сенсі, що безпосередньо не залежить від волі та свідомості конкретної особи та не належить їй[3].

У розвинутих суспільствах право пов'язане з державою і не може існувати окремо від нього, оскільки його загальнообов'язковість забезпечується заходами державного впливу, а самі норми як правило приймаються, змінюються або скасовуються тільки державними органами. У суспільствах, де державна влада відсутня чи її вплив дуже слабкий, правові взаємини можуть регулюватися встановленими традиціямирелігією.

У свою чергу держава не може існувати без права, тому що нормами права регулюються державний лад, а це форма правління держави, її територіальний устрійполітичний режим. А також організація і порядок діяльності державних органів, міри покарання за невиконання обов'язкових указівок держави, а також інші суспільні відносини, важливі для існування держави.

Поняття «Об'єктивне право» вживається тільки в однині.

Основними ознаками права є:[4]

  • право регулює суспільні відносини — воно забезпечує соціальний порядок, впорядковує поведінку людей, що визначаються суб'єктами права;
  • право є універсальним — вимоги права стосуються всіх осіб, які повинні їх виконувати;
  • право має нормативний характер — воно встановлює конкретне правило поведінки, норму;
  • право є систематизованою сферою — елементи права пов'язані між собою й об'єднані у певні структурні підрозділи;
  • формальність права — норми права закріплюються в нормативних актах та інших письмових джерелах, що однаково тлумачаться;
  • право є обов'язковим — підтримується різними засобами, зокрема головна увага приділяється легітимності та примусу;
  • держава забезпечує ефективну дію права — держава підтримує право.

Суб'єктивне право

Пра́во, або ж права́ (право в суб'єктивному розумінні) — це офіційно визнані можливості, які має в своєму розпорядженні фізична чи юридична особа. Тобто, це право, що належить окремій особі — суб'єкту права[1] і є мірою її можливої поведінки.

Наприклад, громадяни мають право на працю, відпочинок, охорону здоров'я, майно тощо, організації мають право на майно, провадження господарської діяльності, та ін.

Суб'єктивне право — саме те право, що вживається як в однині, так і в множині (див. суб'єктивні права).

Природне право

Виокремлюють таке поняття, як природне право, тобто мається на увазі сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відбивають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватися взаємовідносини між людьми, а тому є вічними і незмінними, як сама природа.

Природне право протиставляється позитивному (створеному людьми).

Позитивне право

Позитивне право — це право, яке існує внаслідок утвердження його органами державної влади. Воно виникає з формуванням державності. Позитивне право міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. Позитивне право має фіксувати природне право, однак наскільки це реально відбувається — залежить від політичного режиму тієї чи іншої держави.

Джерела права

В юриспруденції використовуються такі основні значення джерела права:

- ідеалістичне- джерело права визначається як першоджерело;

- матеріальне- джерелом права є фактори, що створюють право;

- формально- юридичне- ототожнення права з формами права;

- а також інші значення, наприклад, джерело права — це сила, що створює право[1].

Джерело права (у формально-юридичному значенні) — це способи зовнішнього закріплення правових норм.

Джерелами (або формами) права в різних правових системах визнаються:

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий спеціальними суб'єктами, котрі володіють відповідними повноваженнями, і приймається у встановленій формі та за конкретно визначеною процедурою, а також має на меті встановлення, зміну чи скасовування норми права.

Правовий прецедент — це рішення судового або адміністративного органу, яке використовується, як взірець при розгляді всіх аналогічних справ у майбутньому.

Правовий (санкціонований) звичай — це визнане державою правило поведінки, що являє собою багаторазове повторення певних дій, і стає частиною національного законодавства.

Нормативний договір — угода двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення норм права. (конституційний договір, міжнародний договір, адміністративний договір)[6]

Цей перелік не є вичерпним, особливо з історичної точки зору.

Принципи права

Принципи права — це вихідні положення права, що є основою для його формування. Це загальні і стабільні вимоги, що сприяють узгодженню та захисту суспільних цінностей, визначають характер права і напрями його подальшого розвитку . Принципи є базисом права, містяться у його змісті, виступають як зразок для формування права. Вони віддзеркалюють основні зв'язки, які реально існують у правовій системі.[3,ст.5-10]

Залежно від сфери дії принципи поділяються на: загальні, галузеві, міжгалузеві, принципи підгалузей і інститутів права.

Загальні принципи права — це принципи, які характерні для права в цілому, діють у всіх галузях та інститутах права.

Принципи права — це аксиоматичні поняття, на яких будується і функціонує правова система.

Загальні принципи права:

  • Принцип свободи — право виступає як міра свободи — політичної, економічної, ідеологічної;
  • Принцип справедливості — право виступає як міра справедливості;
  • Принцип рівності — це рівність усіх перед законом, рівність прав і обов'язків, незалежно від національної релігійної й іншої приналежності, службового й іншого положення, рівна відповідальність перед законом;
  • Принцип гуманізму  — це право на життя, здоров'я, особисту волю і безпеку, право на охорону своєї честі і репутації, недоторканість особи й ін;
  • Принцип демократизму  — означає, що право і законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного, формуються через форми народовладдя: безпосередню і представницьку демократію;
  • Принцип законності — виражається у вимогах а) якості нормативно-правових актів, несуперечності їх один одному (між ними має бути ієрархічна субординація залежно від юридичної сили); б) суворого додержання та виконання юридичних норм, правових приписів усіма суб'єктами — громадянами, їх громадськими та некомерційними організаціями, посадовими особами, державними органами. Передбачає також недопустимість зловживання суб'єктивним правом; в) невідворотної відповідальності за вину громадян і посадових осіб.

Функції права

Функції права — це основні напрями впливу права на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами

За сферою правового впливу розрізняють такі функції:

  • економічна — регулювання економічних відносин;
  • політична — регулювання політичних відносин;
  • ідеологічна — формування суспільної свідомості шляхом правового визнання або заборони певних ідеологій;
  • екологічна — регулювання відносин природокористування;
  • культурна-виховна — регулювання відносин у сфері науки, освіти і культури.

За характером впливу на свідомість і поведінку суб'єктів суспільних відносин:

  • нормативно-регулююча — регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин;
  • інформаційна — доведення до відома змісту державної волі;
  • комунікативна — сприяння організації правовідносин між їх учасниками;
  • орієнтаційна — визначення ціннісних критеріїв поведінки;
  • виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості;
  • захисна — охорона соціальних цінностей від посягань на них.

За характером впливу:

  • статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;
  • динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;
  • установча — первинне заснування певних соціальних інститутів;
  • інтегративна — системоутворюючий вплив на суспільні відносини;
  • охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;
  • запобіжна — запобігання виникненню небажаних суспільних відносин.

За сферою, на яку поширюються функції права:

  • загальноправова;
  • міжгалузева;
  • галузева;
  • правовий інститут;
  • норма права.

Система права

Система права — це обумовлена характером суспільних відносин внутрішня будова (структура) права, що полягає в об'єднанні правових норм в інститути, підгалузі та галузі права[10] (елементи системи права). Це комплекс юридичних норм певної держави, який характеризується єдністю, узгодженістю, взаємопов'язаністю.

У системі права існують глобальні розподіли (дихотомії) «Матеріальне-процесуальне» та «Публічне-приватне».

  • Матеріальне право регулює суспільні відносини, які реально склалися між людьми (суб'єктами права) і мають бути організовані. Схематично, матеріальні норми відповідають на питання «що?»
  • Процесуальне право регулює порядок вирішення конфліктів, розслідування і судового розгляду злочинів тощо. Схематично, процесуальні норми відповідають на питання «як?»

«Публічне право є те, що відноситься до положення Римської держави, приватне — те, що відноситься до користі приватних осіб.

 »— Ульпіан

Оригінальний текст (лат.)

  • Публічне право — сукупність правових норм, які регулюють сферу публічних (державних) інтересів. Юридичний пріоритет має воля органів державної влади, хоча спрямована вона на захист інтересів особи та населення в цілому. До публічного права належать конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне, процесуальне право.
  • Приватне право — сукупність правових норм, які регулюють сферу приватних інтересів окремих осіб, громадян та їх об'єднань. Це норми цивільного, торгового, господарського тощо права.

Приватне і публічне право взаємопов'язані, оскільки держава захищає приватні інтереси осіб, а особи здійснюють свою майнову, господарську діяльність хоча і незалежно від влади, але на основі визначених державою норм, тобто приватне право ґрунтується на публічному праві, яке охороняє і захищає норми приватного.

Правові інститути

Інститут права (правовий інститут) — сукупність правових норм, які:

  1. регулюють однорідні суспільні відносини, які зв'язані між собою як якісно самостійна та відокремлена група
  2. є суттєвими і самостійними, утворюють цей інститут в межах комплексної галузі права
  3. регулюють окремий вид суспільних відносин і становлять відокремлену частину в межах галузі права.

Існують такі ознаки інституту права:

  • наявність сукупності правових норм
  • їх юридична однорідність
  • об'єднання норм права стійкими закономірностями і зв'язками.

Підгалузі права

Підгалузь права — сукупність (об'єднання) правових інститутів, яка об'єктивно складається в межах однієї галузі права. Регулює специфічне коло правовідносин в межах сфери правового регулювання відповідної галузі права.

На відміну від інституту права, не є обов'язковим елементом галузі права.

Наприклад, існують парламентське, муніципальне правовиборче право в межах конституційного правабюджетнеподаткове право в межах фінансового праваавторськеспадкове тощо в межах цивільного правакорпоративне право в межах господарського правагірниче праволісове право в межах екологічного права.

Галузі права

Система права поділяється на галузі права залежно від предмету та методу правового регулювання.

  • Предмет правового регулювання — це суспільні відносини, які регулюються даними юридичними нормами. Елементами предмету правового регулювання є суб'єкти, їх поведінка, об'єкти (предмети та явища, з приводу яких виникають правові відносини), соціальні факти (обставини, випадки), через які настають чи припиняються правові відносини.
  • Метод правового регулювання — спосіб впливу владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних способів. Визначає, як право реагує на суспільні відносини. Обумовлюється характером зв'язків між суб'єктами (рівність чи підлеглість), способом регулювання (заборона, заохочення, дозвіл, зобов'язання тощо), юридичними наслідками (заохочення чи юридична відповідальність).

Отже, галузь права — це система юридичних норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя.

Галузі права можна поділити на такі три види:

Основні галузі права

  • Конституційне право — сукупність правових норм, які регулюють становище людини в суспільстві і державі, принципи суспільного і політичного ладу, організацію і діяльність системи органів держави та місцевого самоврядування, тобто відносини між людиною, суспільством і державою.
  • Цивільне право — сукупність правових норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини (честь, ім'я, авторство тощо) між громадянами. Виникають ці правовідносини з приводу володіння, користування і розпоряджання власністю, її продажем та купівлею, спадкоємства тощо між фізичними та юридичними особами — суб'єктами цивільного права.
  • Адміністративне право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час виконання органами державної влади виконавчо-розпорядчої діяльності. Ці відносини є предметом правового регулювання, метод (правового регулювання) імперативний. Однією з сторін завжди виступає посадова особа чи державний орган.
  • Фінансове право — сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають під час виконання державою дій, які пов'язані з формуванням і виконанням бюджету, грошовим обігом, податками тощо. Суб'єктами цих відносин є органи держави, а також фізичні та юридичні особи.
  • Земельне право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням землею. Методами правового регулювання є дозволи та заборони.
  • Екологічне право об'єднує правові норми, які регулюють відносини у сфері освоєння, використання та охорони природного середовища з метою зберігання природних багатств, запобігання екологічно шкідливого впливу діяльності людини на її середовище існування, забезпечення раціонального природокористування. Правові норми цієї галузі визначають порядок охорони природи, порядок проведення контролю за дотриманням нормативів якості навколишнього середовища тощо.
  • Трудове право — сукупність правових норм, які регулюють правовідносини між наймодавцем і працівником: організація праці, робочий час і час відпочинку, вид та розмір заробітної плати, умови виникнення, зміни та припинення трудових відносин тощо. Суб'єктами права є працівники, з одного боку, та організації, підприємства — з іншого, а також профспілки.
  • Кримінальне право об'єднує правові норми, які визначають суспільно небезпечні діяння (злочини) та міру відповідальності за їх вчинення. Кримінальне законодавство визначає коло державних органів, їх права та обов'язки щодо осіб, які вчинили злочин, складові злочинів, види санкцій та порядок їх призначення тощо.
  • Цивільно-процесуальне право — сукупність правових норм, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Норми галузі визначають права та обов'язки сторін, між якими виникла суперечка про право (позивачів і відповідачів), судових і прокурорських органів з приводу судового розгляду цивільних справ, порядок подачі позову, підсудність та інші питання, які виникають під час розгляду судами цивільних справ.
  • Кримінально-процесуальне право – система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів досудового слідства, прокуратури та суду зі встановлення об'єктивної істини та вирішення інших завдань судочинства, розгляду та розв'язання кримінальних справ, здійснення правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини. Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права загальної та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути.

Міжнародне і національне право

Право існує у таких системах права, як: міжнародне і національне право.[15]

  • Міжнародне право — це система права, яка є результатом спільної нормотворчості різних держав та інших суб'єктів світової спільноти і регулює міжнародні відносини.
  • Національне право — це система права, що виникає за посередництвом нормотворчості держави і забезпечує внутрішнє правове регулювання.