Виживання парадного портрета в умовах, наближених до природних

У 29 річницю Незалежності Білий Світ публікує статтю куратора проекту "Парадний Портрет" Єгора Анцигіна – про висновки півторарічного вивчення життя та перспектив цього майже занесеного в червону книгу, зникаючого мистецького явища.

0. Ідея vs втілення

Парадний портрет – це проект-дослідження, започаткований ЦСМ «Білий Світ» за кураторства Єгора Анцигіна та Влада Кришовського. Він розпочався в серпні 2018 року і розвивався протягом 2019 року. Проект передбачає переосмислення поняття парадного портрета в умовах сучасного художнього контексту.

Офіційна передмова проекту: Наразі фотографія відняла у картини роль документа, а потім і сама позбулася цієї ролі через тотальне, повсюдне використання. До того, як це сталось, парадний портрет був представницьким зображенням людини з вищого кола і мав підкреслювати її велич, багатство, високий соціальний стан. Часи змінилися, і сьогодні межі між суспільними класами розмиті, а цифрове фото вже вкрай чітке.

Зараз нові соціальні інструменти (фейсбук, інстаграм, твітер) та нові професії (такі, як SMM-спеціалісти) створюють пластичний образ публічної персони в максимально вигідному ракурсі та повному обсязі. І яку саме роль може займати парадний портрет при таких соціальних та медійно-технічних умовах? Чи може існувати таке поняття для українських митців; чи використовують вони його; як саме вирішують для себе поняття парадності та урочистості у картині? Це були одні з опорних точок на початку дослідження.

Повертаючись до умов проекту – кожен учасник отримував полотно 180х120 і мав самостійно вибрати публічну особу незалежної України та вирішити, як саме має виглядати її парадний портрет (композиційно, стилістично, тематично, наративно). Також кожен із учасників дав короткий відео-коментар, де розповів глядачам, кого він обрав в якості персонажа, з якої причини та як саме вирішує поставлену задачу. Це відео було презентоване в експозиціях виставок проекту разом з власне портретами.

Треба зауважити, що стартував проект з 18 художниками та 18 роботами у ЦСМ «Білий Світ», але за час свого розвитку він багато переїжджав, розширювався та презентувався на декількох площадках: на головній локації фестивалю Kyiv Art Fair, у Хмельницькому обласному художньому музеї, у Конгрес-центрі СумДУ в Сумах, та завершив свою подорож у Львівській картинній галереї ім. Бориса Возницького. За цей час до проекту долучились ще 4 художники та додались 5 полотен.

І, коли вже все зроблено, всі роботи створені, а коментарі почуті – прийшов час для підсумків. Бажання зробити висновки було в кураторів одразу – недарма ж перша публічна дискусія була проведена ще у серпі 2018. Тоді й було покладено початок аналізу дослідження.

1. Спочатку був імпульс

Під час першої публічної зустрічі було встановлено, що існування поняття «Парадний Портрет» можливо тільки при наявності двох учасників: художника та замовника. Саме замовник створює необхідні умови, в яких художник починає виконувати роботу в такому жанрі. Ще на етапі підготовки проекту, а саме – шукаючи учасників, ми спостерігали, що художник рідко сам, за власним бажанням почне писати парадний портрет. Сучасним художникам не властивий такий імпульс. В нашому випадку цим імпульсом послужив контекст проекту та наявність куратора, котрий частково грає роль замовника, але знаходиться в більш складних відносинах з художником.

І можна було б припустити, що куратор і був тим самим необхідним замовником, але проект передбачав свободу художника у виборі персонажа та вирішенні задачі, і це заплутує карти відношень. У класичній ситуації замовник повинен вказати митцю, кого і як писати, а в нашому випадку куратор окреслює набагато ширші рамки, в яких художник створює свій твір. З цього випливає, що в художньому дослідженні начебто не вистачає частини формули, і дана лабораторна робота має досить умовні результати. Але дослідження не завершилось в межах однієї виставки, а простягнулося у часі набагато далі, і що сталось з чашками Петрі та усією лабораторією – розповім трохи пізніше.

2. Культурний зріз чи індивідуальна проекція?

Продовжуючи аналіз дослідження, переходимо до наступного етапу створення парадного портрета – вибір персоналії. Кого саме вибрав автор для створення портрета, та з якої причини? І знов постає не найлегше питання – питання вибору. Майже для кожного з митців воно вирішувалось не без перешкод. Ще навіть на етапі розробки проекту ми були вимушені відмовити декільком талановитим художникам, котрі не воліли обирати конкретну українську особистість і прагнули до більшої міри абстракції.

Художник, створюючи роботу, будує відносини з картинною площиною, і в них спостерігається певна інтимність, бо сюжетом найчастіше слугує нежива природа; абстрактні образи; сюжети, але без прив’язки до конкретної персоналії. А коли вже створюється конкретний портрет – то зазвичай це портрет товариша чи подруги у неформальній обстановці. Далеко не кожен автор готовий вийти за межі свого комфорту та пережити досвід діалогу з реальною особистістю, та ще у формі парадного портрета. Але без окреслення конкретних умов ми не отримали б результатів дослідження…

Нарешті зроблений вибір художників формує певний культурний зріз, дуже характерний для такого неоднозначного часу для України, як часи Незалежності. Цей широкий спектр відомих діячів можливо розбити на декілька груп:

–       політики – Кравчук, Янукович, Зеленський, Кличко, Черновецький, Терещенко, Філарет;

–       шоумени – Скрипка, Хамермани, Осадча, Сердючка;

–       письменники – Драч, Костенко, Карпа;

–       різні неповторювані професії:

=         космонавт – Каденюк;

=         філософ – Кримський;

=         аніматори – Кособуко, Капранов, Гаврилішина;

=         режисерка – Муратова;

=         хірург – Амосов;

=         художник – Шерешевський.

І, звичайно, ми б здивувалися, якби деякі художники все ж не вирішили по-іншому трактувати умови концепції. Відомих українських діячів на їхніх полотнах немає, натомість зображені такі персонажі: 1) середньостатистичний пішохід та 2) син художника.

Перед нами постає питання – наскільки вибір персонажів залежить від індивідуальних особливостей бачення художників, і наскільки все ж свідчить про культурну й суспільну специфіку сучасної України та зміни, що відбулись в її інформаційних акцентах порівняно з радянськими часами? І як виглядає герой парадного портрета в еру минаючого постмодерну у посттоталітарному суспільстві? Питання залишається відкритим, але вже з більш конкретними рамками.

3. Класифікація портретів

Наступний розділ аналітики проекту присвячений питанню «Як саме художник вирішує парадний портрет?», і тут нас передусім цікавили наступні моменти, закладені художником у свою роботу:

1.     обраний метод

2.     ставлення автора до персонажа

3.     композиційне рішення

4.     стилістика

Після спроби класифікації усіх творів та коментарів художників одразу можна заявити, що не вийде однозначно і одновимірно розбити портрети на прості групи. Хоча інструменти, методи і емоційне ставлення авторів до персонажів мають багато спільного, та в кожному геніальному чи просто визначному творі найголовнішими є більш тонкі нюанси та деталі. Тому ми і будемо вдивляться в нюанси.

Починаючи з метода роботи художника – можливо віднайти декілька варіантів трактувань значень цього слова. Для мене поняття «метод» є синонімом слова «statement»* – персональний підхід художника, котрий в себе включає і тему, і емоційне забарвлення, і колористику, і над-завдання, і стратегію розвитку художнього доробку. Художній метод неможливо віднайти одразу; він формується разом з характером художника та персональним досвідом і конвертується в умовну червону лінію, котра пронизує усі твори автора і дає змогу уявити його художній доробок загалом.

* є письмовим описом художником своєї роботи. Коротке авторське словесне представлення дає глядачу розуміння роботи. Стейтмент націлений на інформування, зв'язок з художнім контекстом і уявлення основи для роботи; отже, він носить дидактичний, описовий або рефлексивний характер.

Тож, відштовхуючись від заданої точки поняття, можна побачити, що портрети діляться на три категорії:

–       «Ті, хто грає на своєму полі»;

–       «Ті, хто грає на чужому полі»;

–       «Ті, хто грає на кордоні між полями».

Більшість художників залишились грати на своєму полі – вони використовували той самий метод, що і у звичних для себе художніх задачах. Декілька митців повністю вийшли на «інше поле», і причин для тимчасової відмови від своєї звичної художньої мови я бачу декілька: невпевненість у достатній виразності свого методу; слушна нагода спробувати нові підходи; намагання сподобатись глядачу; концепція, що диктує конкретні інструменти виразності.

Останні одиничні випадки у проекті, коли художник грає на кордоні свого і чужого поля, для мене, напевно, є найцікавішими. Їх найскладніше досліджувати, а коли не вистачає аналітичного інструментарію – починаєш застосовувати чуттєвий апарат розуміння твору на кшталт «все зрозуміло, але щось не сходиться». Насамперед це Нікіта Цой з його дефрагментованим портретом Івана Драча. «Супрематичний парадний портрет українського пішохода» Романа Романишина також виділяється зі звичного стиля цього автора.

Наступний аспект аналізу – ставлення автора до персонажа. Тут ми маємо широкий список: повага, захват, іронія, знущання. Використовувати іронію складно, але вона може бути доречним і витонченим підходом до висвітлення важких чи неприємних тем. Гадаю, що для деяких авторів бажання поіронізувати над персоною стало головною причиною взагалі приймати участь у проекті. Розташування портретів на шкалі від тонкої іронії до відвертого знущання – залишимо для глядача. В чому я точно впевнений: дуже невеликий процент замовників хотів би бачити свій іронічний портрет. І водночас безжальна сучасність диктує свої правила і приєднує ще більше префіксів «пост-» перед словами, що описують реальність. Пост-модерн. Пост-іронія. Пост-правда. Пост-парадність.

Підходячи до композиції як до фундаментального інструмента художника, можливо виявити два основних напрямки трактування композиції твору:

1)     домінуюча за пропорціями фігура розташована не по центру формату;

2)     фігура повністю розчинається в абстрактно-деконструктивній чи інсталятивній поверхні твору.

Як було зазначено вище – ми бачимо дуже специфічний «культурний зріз»; так само ми маємо нагоду побачити, наскільки по-різному можливо розвивати і доводити до повноцінного художнього твору одну загально сформульовану задачу.

4. Виживання парадного портрета в умовах, наближених до природних

Ми запитали учасників проекту, чи можливо зараз існування парадного портрета. Думки розділилися, бо є ті, хто вважає, що це поняття повністю вийшло на територію кітчу і що, поважаючи себе, художники не візьмуться за таку тему. Є й ті, хто переконаний, що, задіюючи художнє переосмислення парадного портрета, можливо й надалі створювати цікаві роботи.

Важливо також пригадати про «дослідницьку похибку», котра обмежувала присутність замовника в проекті. Сталося так, що за рік розвитку проекту такою персоною замовника став фундатор та колекціонер інституції Олександр Янович, котрий також долучав до проекту художників. Ця людина, на щастя, має надзвичайно розвинені інструменти комунікації, які кураторам навіть не снилися, і застосовувала їх у складних переговорах з митцями. Деякі художники починали вибудовувати персональні стосунки з галеристом, і наскільки вони створювали роботи на замовлення чи за власним імпульсом – мені невідомо. Але ця подробиця стала моментом, який зменшує похибку і наближує умови дослідження до «природних».

У традиційному варіанті парадного портрета художник поступається своїми естетичними цінностями заради задоволення побажань замовника. У випадку ж дослідження художники, починаючи нехтувати умовами проекту, самі того не усвідомлюючи, виявили постать прихованого замовника та сприяли розширенню його ролі і, зрештою, підтвердили функціональність схеми «замовник-парадний портрет-художник».

На початку 2018 року ми зі співкуратором проекту Владом Кришовським міркували, чому в сучасному українському мистецтві художники мало працюють з портретом як повноцінним мистецьким жанром. Політ думки швидко сформулював концепцію парадного портрета як максимальної точки мистецького портретного жанру, а разом з ним і питання, які потребували відповідей. Підводячи фінальну лінію, зазначу, що поняття парадного портрета цілком може і далі використовуватись в сучасній мистецькій методології, але разом з тим треба усвідомлювати, що сучасний парадний портрет обов’язково буде супроводжуватись безліччю способів інтерпретації цієї задачі. Розумінню цього слугують роботи, представлені на виставці.

Дякую ЦСМ «Білий Світ» і всім художникам за створені роботи та увагу до «Парадного Портрета», і дякую всім інституціями, що прийняли наш проект!

Єгор Анцигін, куратор проекту

***

Підписуйтесь на наші соцмережі:

Телеграм: t.me/WWgallery

Фейсбук: facebook.com/whitewworld

Інстаграм: www.instagram.com/white_world_gallery/