Імперіалістична війна і голодні діти

В Україні через війну недоїдає приблизно 1,6 млн дітей. Про це заявив на засіданні Ради Безпеки ООН 11 квітня директор надзвичайних програм ЮНІСЕФ Мануель Фонтейн.

Фонтейн додав, що до ситуації в Україні, ще гірше справи йдуть у Маріуполі та Херсоні, «де діти та їхні сім’ї тижнями сидять без водопостачання та каналізації, без регулярних постачання їжі та медичного обслуговування. Вони ховаються у своїх будинках і під землею, очікуючи, коли закінчиться бомбардування та насилля».

Він уточнив, що всього за шість тижнів війни Росії проти України майже дві третини всіх українських дітей були вимушені покинути свої домівки. Вони були змушені залишити все: свої домівки, школи та часто членів своїх родин.

Дивлячись на подібні новини, є спокуса піддатися українській буржуазній пропаганді та, обвалити праведний гнів на голови ненависних російських окупантів, скинувши всю відповідальність за вищеперераховані жахи на російську сторону. Безумовно, Росія має безпосередню причетність до цих подій, але, аби побачити картину цілком та усвідомити суть того, що відбувається, ми маємо розглянути вищезазначені події, з класової точки зору, тобто насамперед, як марксисти.

На території України зараз іде збройний конфлікт між двома капіталами, Російським та Західним, метою цього конфлікту є перерозподіл ринку збуту, яким є для них наша держава, а також засоби виробництва та транспортні зв’язки, що розташовуються на нашій території. Це цілком природній та неминучій для капіталістичної системи процес, капітал живе доти, доки він росте, розширюється, і коли цей капітал стикається з іншим капіталом, достатньо сильним аби гнути свою лінію — це неминуче рано чи пізно виливається в збройний конфлікт, у результаті якого один капітал поглинає інший. І що є примітним, безпосередні власники цих капіталів, ніколи особисто не беруть участі в цих конфліктах, вони завжди ведуться руками трудової більшості, людей які не мають доступу до засобів виробництва, на їхні ж плечі випадають усі жахи та тяготи війни.

Тож, ми спостерігаємо цілком закономірний процес, доки представники великих капіталів з’ясовують хто володітиме цим конкретним ринком збуту та привласнить засоби виробництва, представники пролетаріату гинуть зі зброєю в руках захищаючи інтереси капіталістів, а їхні родичі, їхні діти, ховаються в підвалах від обстрілів, та страждають від голоду. Та буржуазна влада ніколи добровільно не поступиться своїми інтересами аби зберегти життя своїх громадян, бо першочергове для них — це захист та збільшення свого капіталу, а власні громадяни — скоріше засіб досягнення цих цілей.

У цьому криється сама сутність капіталізму, сутність системи при якій 10 % людства володіють усіма засобами виробництва та експлуатують працю інших 90 %, та привласнюють собі додаткову вартість, виплачуючи робітникам жалюгідні крихти від справжньої вартості їхньої праці. Капіталістам абсолютно байдуже до труднощів, які випадають на долю пролетаріату, що в мирний час, що під час війни, бо трудову більшість вони сприймають не інакше як обслуговчий персонал, людей другого сорту. Вони абсолютно впевненні у власній винятковості, у тому, що їхні положення є наслідком сумлінної праці, та причетності до числа найкращих із найкращих, так званих «вершків суспільства». Думки про те, що вони є паразитами, що живуть чужою працею, вони старанно уникають.

Прикро це казати, але все буде саме так, допоки у світі є капіталізм, а капіталізм — це завжди війна. Рано чи пізно цей, окремо взятий, конфлікт закінчиться, але це не буде кінець страждань трудового люду, ймовірніше, це буде затишшя перед новою бурею, перемир’я, після якого неминуче знов почнеться війна, як після Першої світової, яку недарма називають «Імперіалістичною» через деякий час почалася Друга світова. Може бути, що це станеться не скоро, можливо вам за залишок життя вже не доведеться бачити війну на своїй землі, але, імовірніше, її побачать ваші діти, онуки, та всі наступні покоління, що житимуть у капіталістичному світі. І справа тут геть не в окремо взятих «злих» людях, що стоять у керма окремо взятих держав, справа в самій системі, і якщо ми хочемо побачити кращий світ, у якому небо не буде час від часу здригати гул реактивних двигунів винищувачів, ми маємо цю систему змінити, подолавши її суперечність революційним шляхом. Тільки тоді, коли пробудиться класова свідомість у пролетарів по обидві лінії фронту, лише тоді з’явиться можливість боротися за мир, а не надіятися на ще одне «припинення вогню». Треба обернути ненависть широких мас українського населення проти його справжнього ворога, світового фінансового капіталу, який висмоктувати кров усього людства, а у своїй агонії організовує криваву бійню. І коли наші та іноземні олігархи будуть арештовані новою пролетарською владою, ми не забудемо ні спрагу, ні голод, ні скруту днів теперішніх. І віра панства у свою непереможність і безальтернативність, тим більш стає агресивною, чим ближчою є їхня закономірна поразка. Ні голоду, ні війні, ні капіталізму!

Ні голоду, ні війні, ні капіталізму!