Кожен момент може бути останнім
Übersociety
Ссылка на русскую версию статьи 🇷🇺
Давно я не нагадував вам про практичні навички стоїцизму. Нарешті, трошки відновившись від пригод на східному фронті Україно-російської війни, я знайшов у собі сили повернутися до моїх улюблених текстових медитації. Дякую фортуні, що підготувала мене до цього!
Ми без проблем можемо пасивно погоджуватись з книгою (або цим текстом) покивуючи головою в процесі читання. Або поставити лайк на постик в інстаграмі, з красивою картинкою та неординарною цитаткою якогось скандинавського постмодерніста.
Але як довго ця інформація буде з вами? Як швидко цей месседж сплине з вашою пам’яті без сліду? Це критична проблема для багатьох тих, хто прагне стати краще за себе вчорашнього. Тих, хто дійсно прагне жити принципами філософії, хто покладає на них сподівання у житті буденному та у екстремальних ситуаціях.
Філософія стоїцизму була розроблена для практичного використання, аби завжди бути у пригоді. Навіть назва книги Епіктета Енхірідіон вказує на це. Як писав А.А. Лонг у нещодавньому перекладі Епіктета для Пресси Прінстонського університету:
“Перші використання слова Енхірідіон стосуются посилання на карманний ніж або персональний клинок. Автор вірогідно хотів запропонувати коннотацію утилітарного або оборонного характеру своєї роботи. Це відповідало-б настановам автора на початку та в кінці тексту, аби читач тримав описані мудрості “під рукою” (προχειρον - прохеїрон).”
Недвузначна підказка від автора, егеж? Це не просто книга, не просто підручник, це об'єкт створений щоб доповнювати персону. Аби служити й захищати власника в щоденних випробуваннях.
Коли мова заходить про Memento mori (“пам’ятай, що помреш”), різні покоління по різному намагалися увіковічнити це послання для нащадків. Їх намагання можна бачити у багатьох витворах мистецтва, прозі, музиці, скульптурі, архітектурі та прикрасах.
Деякі римські генерали наказували своїм радникам нагадувати їм про їх смертність в моменти їх військового тріумфу. Філософи та політики тримали череп у себе на робочому місці. У ранніх текстах Буддизму, важливою темою є маранасаті, що перекладається як “пам'ятай про смерть”. Деяких Суфіїв (послідовник Суффізму, родом з Перської затоки або Туреччини) називали “людьми могил/кладовищ” через їх часті візити до місць захоронень. У Європі часів ренесансу були популярні молебні буси з гравіюванням memento mori. Легендарні митці, від Рембранда до Демієна Хірста творили в жанрі memento mori на відстані у сотні років. Під церквою Santa Maria della Concezione dei Cappuccini в Римі знаходится склеп побудований у 1630-х роках, декорований останками 4000-чь монахів. В центрі склепіння знаходится табличка з карбуванням на трьох різних мовах: “Ким є ти - колись були ми; Ким є ми - станеш ти.”
Усі вони намагалися запам'ятати, тримати в голові розуміння того, що кожен момент може бути останнім.
Автор статьи Petr Sacra