Духовний та історичний контекст Мухомора

Починаючи з 1960-х років випадкове та експериментальне використання мухомора в західних культурах постійно зростає. Однак кажуть, що вплив мухоморів, які зустрічаються в Північній Америці та Центральній Європі, не такий же, як у Сибіру. Будемо дізнаватись походження цього чарівного та визначати культурний та історичний спадок ритуального та загадкового гриба.

У цій статті будемо досліджувати

— Походження та характеристику мухомора

— Історію ритуального використання мухомора

— Культуру мухомора в Європі

— Останні дослідження фармакології

— Методи вживання мухомору в історії, які актуальні і зараз

Походження і характеристика мухомора

Гриб Amanita muscaria (мухомор) широко поширений по всій континентальній Європі та Великобританії. Його загальна назва свідчить про те, що він використовувався для знищення мух. Біологічно активні сполуки, що містяться в грибі, залишалися загадкою протягом тривалого періоду часу, але врешті-решт із гриба було виділено чотири основні галюциногени: мускарин, мусцимол, мусказон та іботенова кислота. Шамани Східного Сибіру використовували гриб як засіб для сп'яніння і галюциноген.

Мухомор, або як його ще називають Amanita muscaria — це великий, самобутній, «чарівний» гриб, який зазвичай зустрічається на Британських островах, у Північній Америці, Європі, Сибіру та Азії з певним психоделічним ефектом.

Гриб широко поширений у південній півкулі, включаючи Нову Зеландію, Австралію, Південну Америку та Південну Африку. Зазвичай мухомор можна знайти під соснами. Незважаючи на те, що він не пов’язаний з іншими психоактивними грибами, такими як псилоцибін, він також використовувався в шаманській культурі для спілкування зі світом духів. Колір його капелюшка межує від помаранчевого, червоного до яскраво-червоного кольору і йде діаметром від 8 до 20 см. У природі його можна знайти в березових, соснових, ялинових лісах.

Гриб отруйний, але смертельна реакція трапляється рідко, якщо не з’їсти десятки грибів сирими. Більшість смертельних випадків (90% або більше) відбувається внаслідок проковтування зеленувато-жовтувато-коричневого плямистого вида (Amanita phalloides) або (Amanita virosa).

Мухомор містить ряд психоактивних сполук:

-Іботенова кислота

-Мусцимол

-Мусказон

-Мускарин

Найбільш значущим є мусцимол (3-гідрокси-5-амінометі-1 ізоксазол, ненасичена циклічна гідроксамова кислота).

Мускарин був відкритий у 1869 році і протягом тривалого часу вважався активним галюциногенним агентом, аж до кінця 1960-х років, коли відомі вчені доктор Альберт Хофман і доктор Ріхард Шультес відкрили майже одночасно з доктором Ойгстером у Швейцарії та Доктор Такемото в Японії, що активні сполуки насправді були іботеновою кислотою та мусцимолом. Мускарин зв'язується з мускариновим ацетилхоліновим рецептором, збуджуючи нейрони, що несуть ці рецептори.

Історія ритуального використовування мухомора

Стародавні племена та цивілізації використовували галюциногенні гриби, щоб проникнути у світ духів. Мухомор був грибом, який використовувався в релігійних або шаманських цілях. Шаманське приготування та використання гриба мало на меті викликати вищий рівень свідомості, яскраві бачення, духовне зростання, піднесення та гіперактивність.

Гриби змінювали сприйняття зору, звуків, почуттів та думок користувача. Шамани були посередниками між простим народом і невидимими духами.

Шамани, або знахарі, Східної Азії та Сибіру використовували гриби подумки «перелітаючи» на інші рівні реальності.

Археологічні та лінгвістичні дані свідчать про використання мухомора приблизно 3000-6000 років до нашої ери. Деякі вчені вважають, що він може простягатися ще далі в історію і що це може бути найбільш архаїчний ентеоген, відомий людству.

Виявляється, мухомор був відомий у всьому Сибіру, але не використовувався повселюдно. Деякі племена ніколи не використовували його, тоді як інші споживали його лише ритуально в духовному контексті, або використовували в медицині, ритуалах чи просто для розваг. Але цей звичай найкраще задокументувався в північно-східному Сибіру, де в деяких громадах він зберігся і донині.

Але не тільки сибіряки використовували цей незвичний гриб. От, наприклад, даоси стародавнього Китаю також використовували мухомор і часто згадували у своїх письменах про «Божественний гриб безсмертя». Його також, використовували в стародавній Індії та Скандинавії.

Мухомор використовувався в Сомі (священному напої давніх арійців), про яку йдеться приблизно в 150 гімнах індуїстської Рігведи Індії. Ці гімни були написані між 1500-500 рр. до н.е. арійцями, які мешкали в долині Інду.

Сома (або Чандра) був богом місяця, а також священним напоєм, якому також поклонялися. Незважаючи на численні припущення щодо ідентичності рослини, мухомор відповідає багатьом ведичним описам як допоміжний засіб для спілкування з богами. Також, але рідше, вважають, що це амріта, про яку йдеться в буддистських писаннях.

Культура мухомору в Європі

Мухомор протягом тривалого часу зображався на листівках для зимових та різдвяних свят у Центральній Європі, також його можна знайти у вигляді вінків та прикрас для дерев.

Сучасний образ Санти можна простежити як злиття кількох персонажів популярних європейських уявлень. Наприклад, більш язичницький скандинавський домашній гоблін, який давав захист від злих духів в обмін на бенкет, або візантійський архієпископ 4 століття, який став святим Миколаєм і був відомий своєю добротою до дітей. 

Зовсім недавно були зроблені припущення про те, що в Сибіру використовування мухомору, можливо, також зіграло певну роль у розвитку легенди про Санта-Клауса.

На святах середини зими шаман заходив у юрту через димову трубу й спускався по центральній опорній березовій жердині, приносячи з собою мішок мухомора, який клали в панчохи над каміном, де їх можна було висушити для святкового використання. Після завершення своїх церемоній він виходив тим самим шляхом, яким увійшов. Звичайні люди повірили б, що сам шаман міг літати за допомогою «літаючих» північних оленів, які, як вони вважали, любили їсти мухомори. Сучасний Санта тепер одягнений у ті ж кольори, що й мухомор, тягає мішок, наповнений подарунками, входить і виходить з дому через димохід, може літати з оленями та живе на «Крайній Півночі»

Останні дослідження фармакології

Грибні дослідники позначають мухомор знайомим попереджувальним символом у вигляді черепа та кісток поруч із назвою. Проте, незважаючи на таку репутацію, дані з усього світу свідчать про те, що в минулому (а в деяких місцях навіть до наших днів) люди насправді насолоджувалися досить близькими стосунками з цим «дуже небезпечним» грибом. Мабуть тому, що це не звичайна отруйна поганка, а потужний психотропний ентеоген з дуже яскравою історією та фольклором.

Сучасні дослідження показали, що хімічний склад мухомора досить складний. Раніше хіміки помилково припускали, що психоактивний принцип мухомора міститься в алкалоїді тропану, відомому як мускарин.

Мускарин — речовина, споріднена групі алкалоїдів, присутніх в інших «відьминих травах», таких як белена і беладона, має дуже неприємний вплив на ЦНС, включаючи рясне слиновиділення, сльозотеча та потовиділення. Однак його концентрація в грибі насправді дуже низька (приблизно 0,0003%). Крім того, він не легко перетинає гематоенцефалічний бар’єр і не має психотропного ефекту – отже, він навряд чи є кандидатом на роль принципу, який бере участь у виробленні відомих властивостей гриба, що змінюють свідомість.

Лише в середині шістдесятих років справжні ентеогенні сполуки мухомору були точно визначені як іботенова кислота та мусцимол, її декарбоксилована похідна. Дослідження дійшли висновку, що справжній психотропний ефект, швидше за все, виробляє мусцимол , оскільки 50-100 мг іботенової кислоти виробляє такі ж ефекти, як 10-15 мг мусцимола (Чілтон, 1975).

Методи вживання мухомору в історії, які актуальні і зараз

Коряки готували гриб декількома різними способами. Найпоширеніший з них Кип'ятіння:

— Відварювали гриби для приготування грибного супу. Але професіонали кажуть, що цей метод знижує його ефективність. Для п'янкого ефекту знадобиться більше грибів.

Сушка:

— Іноді сушені гриби замочували в дистильованому соку чорниці – досить сучасний метод, оскільки дистиляція досягла Сибіру лише в 1500-х роках.

Синергічне змішування з вербовою травою

Іноді їх змішували з соком верби. Наскільки нам відомо, жодних досліджень щодо можливої синергічної дії цієї комбінації не проводилося.

Але ми, команда Fera Genetics, рекомендуємо такі методи вживання мухомору:

Водний настій або відвар

Очищені та подрібнені червоні мухомори слід залити чистою відстояною кип'яченою водою. На 100 г свіжих грибів беруть 200-300 мл води. Відвар тримати дві доби в темному і прохолодному місці. Після тривалого настоювання настій проціджують і забирають в холодильник, де він зберігається не більше трьох діб. Настої мухомора зазвичай приймають по 10-100 мл 2-3 рази на день до їжі.

Мухоморний чай

Закип'ятити невелику кількість води, скільки вам зручно випити за один раз. Додати 2-3 потовчені таблетки вітаміну C або чайну ложку лимонного соку. Засипати 1 подріблений сушений капелюшок мухомора і кип'ятити на повільному вогні 15 хвилин. Протягом останніх трьох хвилин кипіння додати чайний пакетик, щоб перебити смак грибів (не обов'язково). Процідити чай, викинути залишки грибів, остудити і додати трохи цукру або іншого підсолоджувача за смаком.

Мікродозинг

Найдієвіший метод з ефектом накопичування, який зберігає в собі всі важливі для організма елементи.

Також ви можете самостійно варіювати кількість грибів, в залежності від ваших запитів.

Мікродозинг Мухомора – це:

- Зникнення «неспокійного розуму»;

- Нормалізація сну;

- Підвищення працездатності;

- Вихід із депресії та прикордонних психологічних станів;

- Підвищення впевненості у собі, загальної позитивності, легкості у спілкуванні;

- М'яка відмова від психотропних лікарських препаратів та їх заміщення;

- Креативність мислення, вирішення важких завдань та старих проблем;

- Ноотропна дія (омолодження структур головного мозку);

- Зниження тяги до куріння та алкоголю - відмова від шкідливих звичок;

- Допомога в практиках медитацій.

Спробувати для себе мікродозинг мухомора ви можете написавши нам