history

Через великі перепони прокладали шлях нові напрямки в кіномистецтві. Йому відводилось провідне місце в ідеологічній роботі. Звідси виняткова увага до нього. У 60—80-ті роки здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на піднесення рівня роботи всіх кіностудій республіки — Київської ім. О. Довженка, Ялтинської, Одеської, студії хронікально-документальних та науково-популярних фільмів.

Важливою подією для українських кіномитців стало створення Спілки працівників кінематографії України, установчий з'їзд якої відбувся в січні 1963р.

Збільшилася кількість фільмів, випущених на екрани українськими кіностудіями. Якщо на початку 50-х виходило два-три фільми, то в наступні роки — 18—20. Про велику популярність кіно свідчить той факт, що щорічно кінотеатри відвідували в середньому близько 1 млн глядачів.

Визначним явищем українського кіно стала творчість С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики, О. Фіалка, О. Савченка, Р. Сергієнка, К. Муратової, Л. Бикова. Скарбницю українського кіно поповнили такі талановиті стрічки, як "Тіні забутих предків", "Камінний хрест", "Вечір на Івана Купала", "Білий птах з чорною ознакою", "Криниця для спраглих", "Соломія Крушельницька", "Меланхолійний вальс", "Розпад", "Поріг", «В бій ідуть тільки "старики"», "Ати-бати, йшли солдати" та ін.

Про зростання міжнародного авторитету українського кіно свідчить той факт, що в 1965 р. фільми "Тіні забутих предків" та "Білий птах з чорною ознакою" одержали призи на міжнародних фестивалях, що утвердило високий професійний і мистецький рівень українського кінематографу.

Цікава доля самого режисера «Тіней…». У 1965–1968 роках Параджанов разом з іншими діячами української культури протестував проти масових політичних арештів українських інтелектуалів, а його підпис під «Листом проти незаконних політичних процесів» стояв першим. Крім того, Параджанов неодноразово боровся за дотримання свободи слова та друку на території України і за все це став об’єктом переслідування та репресій. За непохитну громадянську позицію його жартома називали «вірменином, який народився в Грузії, змушений був сидіти в російській в’язниці за український націоналізм».

У стилі «українського поетичного кіно» знята й кінострічка «Вірність» режисера Петра Тодоровського (1965). Режисером Леонідом Осикою відзняті художні фільми «Захар Беркут» (1971) за повістю Івана Франка, «Поклонись до землі» (1975), «Гетьманські клейноди» (1993) та інші. Але справжнім «поетичним кіно» стала стрічка «Камінний хрест» (1968) – фільм, котрий на кінофестивалі православного кіно «Золота Оранта» у 1995 році був удостоєний найвищої нагороди.

У 70–80-ті роки ХХ ст. розквіт переживало українське неігрове кіно – випущена серія науково-популярних фільмів про тварин та про можливості людського організму режисера Фелікса Соболєва. Також процвітало українське анімаційне кіно Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила»), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях»). А популярним навіть сьогодні залишається серіал режисера Володимира Дахна «Як козаки…».