Цієї ясної літньої ночі

І цієї ясної літньої ночі я поринаю в свою образу.

 Вона не гостра, а сентиментальна. Вона холодна та рідка, але пасма до чола не ліпить. Вона протікає кріз мої пальці і впадає в ніщо.

Перша робота з цієї, так би мовити, серії. 

На терапії психологиня просила мене описувати свої відчуття фізичними поняттями: мале чи велике, гаряче чи холодне, тверде чи рідке, чи має колір? 

Зазвичай мені складно це сформулювати, але саме у цьому випадку це було доволі легко та швидко. 

У мене було відчуття, наче я можу прощупати свою образу — вона рідка, але не мочить. Я уявляла, наче можу взяти її в свої руки та викатати в кульку. Окрім того, я могла закрити очі та уявити, як занурююся у неї обличчям.

Вона відчувалася, наче рідина з лавової лампи. 

Я завжди плакала на моменті, коли доходило саме до образи, адже не розуміла, що я взагалі зробила неправильно і зі мною повелися так паршиво. Я постійно була тим, хто намагається вирішити проблеми, які створила навіть не я, а чуже хворе сприйняття мене. Я не заслуговувала на це.