«game boy»

Сону не пам’ятав, коли саме почав чекати повідомлень від цього хлопця.

Спочатку все було просто. Звичайна гра, звичайний випадковий тіммейт, який одного разу допоміг йому пройти складний рівень. Потім вони зіграли ще раз. І ще. А через кілька тижнів, Сону вже машинально перевіряв телефон після занять, у надії побачити знайоме повідомлення.

— Ти сьогодні заходиш?

І чомусь від одного цього речення настрій ставав кращим.

Вони могли годинами сидіти в голосовому чаті, сперечаючись через дурниці, жартуючи одне над одним або обговорюючи все підряд. Іноді Сону ловив себе на думці, що слухає голос Рікі уважніше, ніж саму розмову. Низький, трохи хриплуватий після довгих каток, він дивним чином заспокоював. 

                   ***

Після важкого дня у школі, Сону зайшовши додому одразу підійшов до ноутбуку, і побачивши там повідомлення від Нішімури миттєво усміхнувся. Він зайшов в гру та вони як завжди пару годин поргали, потім Рікі подзвонив йому щоб побажати доброї ночі. 

— Слухай, Сону – трохи задумливо. 

— Що? 

— А може нам зустрітися? Ми ж майже весь день проводимо разом, але ніколи не бачили один одного, хіба що на фотках у профілях. — у Кіма таке відчуття ніби молодший скаржиться. 

— Ну, можна. Але коли? 

— Завтра. Підійде?

— Цілком. 

— Тоді скину тобі геолокацію. До завтра, солодких снів. – прозвучало надто солодко, щоб Сону не усміхнувся сам собі. 

— І тобі.