Навчання під час війни: як не з'їхати з глузду?

Усі описані проблеми ефективніше вирішувати з психологом, аніж самостійно. Тому рекомендую звернутися до спеціаліста, якщо відчуваєте гостру потребу у підтримці. 

Автор: Ірина Юріївна Фурта, викладачка з ФПСР

Час читання: 9 хв.

Як вирішити проблему сприйняття матеріалу під час війни?

Взагалі, це нормально, що навчатися під час війни складно. Наші креативні та когнітивні здібності, необхідні під час навчання, знижуються, коли організм перебуває у стані стресу. Бажано, щоб за таких обставин, викладачі були більш лояльними до студентів, підбадьорювали їх, але водночас оцінювали їх справедливо. Освітній процес має залишатися відмінним. 

Ви можете самостійно підвищити свою стресостійкість. Рекомендації щодо цього дуже нудні, тому їх складно дотримуватися, хоча працюють майже стовідсотково. Вам варто спати 7-9 годин на добу, харчуватися збалансовано, гуляти на свіжому повітрі або активно проводити час. Справа в тому, що постійний стрес виснажує нашу нервову систему, а для його успішного подолання потрібно вести здоровий спосіб життя. Спілкування – важлива життєва потреба особистості. Варто комунікувати саме з тими людьми, які заряджають вас позитивними емоціями, та намагатися уникати токсичних персон.

Порада викладача, а не психолога – попросіть свого педагога дати вам додаткові чи альтернативні завдання, щоб підвищити бал. Поділіться своїми труднощами або проблемами та зверніться за консультацією. Зазвичай, викладачів тішить зацікавленість студентів у їхньому предметі, тому вони не відмовлять у допомозі. 

Онлайн чи офлайн? Що краще з точки зору психології? 

Однозначної відповіді саме з психологічної точки зору немає. Як під час війни, так і під час ковіду були студенти, які віддавали перевагу тій чи іншій формі навчання. А ось фактори фізичної небезпеки зросли під час війни, особливо згадуючи, що ковід найбільш небезпечний для літніх людей, а ракети зовсім не ейджисти.  

Очне навчання безперечно краще тим, що дає студентам можливість соціалізуватися та отримати досвід неформального спілкування з викладачами і колегами, а також сама атмосфера аудиторного навчання  більше мотивує до роботи. Це особливо важливо для студентів з більш екстравертованим типом характеру, проте є корисним і для інтровертів, навіть якщо вони думають: “Ух, посидіти вдома було б набагато краще!”. Справа в тому, що людина – це соціальний вид, і від спілкування з людьми нам всім стає краще (звичайно, якщо ці люди ставляться до нас добре). Різниця тільки в кількості спілкування: екстравертам потрібно більше, інтровертам – менше. 

Також всім молодим людям важливо відпрацьовувати соціальні та комунікативні навички, а університет – гарний тренувальний майданчик для цього. Деякі студенти зізнаються, що їм дуже важко змусити себе навчатися онлайн, а під суворим наглядом викладача вчитися простіше. Не слід забувати і про те, що багато студентів живуть разом із членами родини, які не завжди серйозно ставляться до потреби у тиші на дистанті. 

Дистант має свої, очевидні для всіх, переваги – не потрібно витрачати час і гроші на дорогу, мерзнути взимку в холодних аудиторіях. Викладач має можливість швидко демонструвати медіа-матеріали усьому курсу (навіть не потребуючи великого екрану), студенти та викладачі можуть знаходитися у будь-якому куточку світу, а лекції можна записувати та переглядати пізніше. Особисто для мене, став відкриттям Google Classroom, за допомогою якого можна зосереджувати усі матеріали курсу в одному місці та ділитися ними зі студентами. 

З іншого боку, я не раз чула від самих студентів фразу: «Хто хоче навчатися, той буде вчитися незалежно від форми». Я з цим згодна, проте завдання викладачів та університету допомагати в цьому процесі, а не ускладнювати його.

Чи складніше викладачам?

Зараз складно усім учасникам освітнього процесу, і викладачі не виключення. Чи складніше їм, аніж студентам? Ні, немає сенсу мірятися кому гірше. Чи складніше їм, ніж до війни? Звісно! Під час ковіду викладачі зіштовхнулися з тим, що впродовж короткого проміжку часу  їм необхідно було опанувати нові інструменти роботи, розробити нові матеріали для студентів або оцифрувати їх. Все це необхідно було виконувати у свій вільний час, маючи на фоні тривогу з приводу захворюваності. А вже на заняттях викладач часто стикався з невмотивованими чорними квадратиками під час конференції. Якщо студент не спав під час лекції чи семінару, то це вже пощастило. Інакше це б було розчаруванням після всієї додаткової роботи, яку він зробив.

Коли розпочалася повномасштабна війна, викладачі більше адаптувалися до умов дистанту, але з’явилися нові виклики. Ми так само боїмося війни та хвилюємося за своє майбутнє, проте наш прямий обов’язок – підтримувати студентів. У перший день війни більшість викладачів продовжила працювати, маючи такі самі вибухи на фоні та інформаційний шквал, який навіював паніку. Тепер ми трохи адаптувалися (людина звикає до всього, інколи це навіть трохи лякає), але війна все ще триває, приносячи з собою повітряні та особисті тривоги. Усі викладачі зараз певною мірою відповідальні за моральний стан студентів, а ті, хто викладає очно, буквально будуть відповідальними за їхні життя. Звичайно, що це не просто.

Як не почувати провини за боязкість, через яку втрачається мотивація/інтерес до навчання?

Скоріше за все це потрібно пропрацювати індивідуально з психологом, тому що корені почуття провини можуть бути різні. Просто перестати відчувати її навряд чи вийде. Однак, ви можете подумати про те, звідки саме у вас це почуття. У яких ще ситуаціях ви відчуваєте провину? Чому відчуття страху робить вас гіршими у власних уявленнях? Чи звинувачували б ви свого друга за те, що йому страшно? Які є для вас шляхи для зменшення відчуття страху?

У будь-якому разі, я не знаю більш відповідної ситуації для такої емоції як страх, ніж війна. Давайте визнаємо, що війна – це дійсно страшно. Незважаючи на те, що деякі люди намагаються себе переконати, що це не так.

Страх – це еволюційно зумовлений психічний процес, спрямований на збереження цілісності організму, на уникнення небезпеки. Страх викликає стресову реакцію, мобілізує наш організм, змушує нас тікати або боротися, і в природі, зазвичай, перша реакція – втеча. Тому тварина, відчувши страх, тікатиме, у іншому випадку – боротиметься. 

Люди ж від тварин відрізняються тим, що можуть аналітично оцінити ситуацію і зважити чи є прямо тут і зараз реальна  небезпека, а потім вже раціонально вирішувати чи доречно тікати або боротися. Наприклад, ваше тіло відчуває страх на іспиті, проте раціонально ви розумієте, що якщо ви втечете або поб’єте викладача – наслідки будуть неприємними, тому залишаєтесь і складаєте іспит, маючи неприємні симптоми стресу, такі як: озноб, нудота та розлад шлунку, тремтіння, зниження пізнавальних здібностей та тунельний зір.

Якщо стрес хронічний і ми відчуваємо його симптоми постійно – це виснажує організм. Закономірно, що у такому стані втрачається інтерес і мотивація до навчання, знижуються пізнавальні та когнітивні здібності. Багато з тих, хто раніше фонтанував ідеями та мотивацією, стають більш пасивними та трохи «гальмують». У цьому об’єктивно нема нічиєї провини, крім дій країни-агресора росії.

Ви здатні лише максимально убезпечити себе, наскільки це можливо. Надати своєму тілу і психіці достатньо ресурсів для подолання стресу, а це знову ж таки про нудний здоровий спосіб життя та спілкування з приємними людьми. 

Як не дати інфопростору затягнути себе та звернути увагу на важливі речі?

Як і раніше, раджу додати більше піклування про себе і своє тіло, можливо обмежити час читання новин до 1 години, (що важливо) не перед сном. Тобто, окей, ви можете мати 1 годину на «легальне» відстеження новин і переживань, але потім ви займаєтеся іншими речами, навіть якщо для цього потрібно вимкнути телефон. Затягування в інфопростір зараз найчастіше відбувається через ілюзію, що так можна контролювати своє життя.

Звичайно, потрібно бути у курсі новин, але в цілому більшість з них ніяк не вплинуть на ваші життя, а надважливі та екстрені ви й так дізнаєтесь, без постійного моніторингу. Якщо є можливість, добре було б зайнятися чимось корисним, окрім університету: хобі, роботою, допомогою близьким, волонтерством, тощо.

Коли ми починаємо діяти і бачити результат своїх дій, а не просто переживати, то знову відчуваємо контроль над власним життям і необхідність відстежувати всі новини стає меншою. Також слід обдумати, якщо навчання в університеті для вас «важлива річ», то чим саме вона важлива. Це може допомогти віднайти мотивацію.

«Безпечні установи в голові під час хвилюючих моментів, які спускатимуть на землю», умовно коли відчуваєш тривогу. Завдяки таким установам, будеш собі підказувати, що все добре

Напрацювання нових установок процес досить тривалий та індивідуальній, тому зазвичай проходить з психологом. 

Замість цього пропоную техніки «заземлення», які перевірені та допомагають зменшити вплив тривоги. Кожен може обрати слушні для себе.

1. Рухайтесь та сконцентруйте увагу на своїх рухах. Які м’язи задіяні при кожному русі? Що ви відчуваєте, коли рухаєте кінцівками? Як змінюється температура вашого тіла? Це допомагає вашому тілу згадати, що ви тут і зараз, живі, а отже можна знизити тривогу.
2. Зверніть увагу на ваші стопи, як вони торкаються підлоги та відчувають силу земного тяжіння. Ви можете робити це стоячи або сидячи. Уявіть, що ваші стопи – фундамент міцного будинку, відчуйте як вони дають вам опору.
3. Займіться хатніми справами, які потребують від вас рухів: помийте посуд, переберіть речі у шафі, протріть пил, помийте підлогу, тощо.
4. Оберіть категорію об’єктів, наприклад «зелене» і намагайтеся відшукати навкруги 10 об’єктів цього кольору. Це допомагає переключити мозок на конкретне завдання.
5. Зверніть увагу на вигляд людей навкруги та намагайтеся вгадати їхню професію, стиль життя.
6. Сконцентруйте увагу на своєму диханні. Комусь більше допомагає глибоке дихання, проте це індивідуально, головне тут – ваша увага. Можливо ті, кому подобається саме ця техніка, будуть також зацікавлені в техніках mindfulness.

Як адаптуватися до виду очного чи дистанційного навчання тим студентам та викладачам, які перебувають на гарячих/окупованих територіях?

Я дуже співчуваю тим студентам та викладачам, які опинилися в такій ситуації. Я в ній не знаходилася, тому можу висловлювати лише власні припущення. У першу чергу, необхідно подбати про власну фізичну безпеку – ніяке навчання та робота не коштують вашого життя та здоров’я. Студентам раджу, знову ж таки, дбати про власні ресурси та домовлятися з викладачами відразу про той об’єм та вид завдань, який вони можуть виконати. За можливістю добре б виходити на зв'язок під час дистанційних занять, навіть якщо важко знайти в собі сили та мотивацію на це – відчувати себе частиною групи може бути корисним для вас.