Інформаційне забруднення: чим порушення цифрової приватності схоже на глобальне потепління

Скандали на кшталт історії з Facebook та Cambridge Analytica привернули увагу медіа до захисту персональних даних, однак більшість людей досі достеменно не знають, що воно таке — цифрова приватність. Прояснити це питання спробував журналіст The Atlantic Дерек Томпсон. Розповідаємо найцікавіше з випуску його подкасту “Crazy/Genius про те, що таке цифрова приватність, звідки вона походить — і чим її порушення схоже до зміни клімату.

Коротка історія приватності

Порушення приватності можливе лише тоді, коли є що порушувати. Тому сам термін “цифрова приватність” (data privacy) з’явився у США лише в другій половині 19 століття. Це відбулося через появу телеграфу і телефону, а також завдяки хвилі урбанізації та поширенню фотографії. “Миттєві фото і дротові комунікації принесли технології в наш особистий простір, а швидка урбанізація фізично зблизила людей між собою”, пише Томпсон.

Однією з перших судових справ у сфер приватності був позов 1902 року в штаті Нью-Йорк. Жінка судилася з компанією, яка без її згоди використала її фото на пакетах з борошном, не спитавши її дозволу. Хоча суд відхилив позов, цей випадок привернув увагу публіки до захисту особистих даних.

У другій половині 20 століття дебати навколо приватності змістилися з локального до національного рівня. У Штатах під час Холодної війни люди боялися прослуховувань та спостереження; однією з головних причин був наратив шпигунської загрози та "полювання на відьом" маккартизму. Популярність книги Джорджа Орвела “1984”, в якій описується антиутопічний світ диктатури та безперервного спостереження — гарний маркер тодішніх настроїв суспільства Заходу.

Епоха капіталізму спостереження

У 21 столітті уявлення про цифрову приватність сильно змістилося. Наші предки не могли б собі уявити, наскільки багато технологічні компанії знатимуть про наше життя. Якщо ще 30-40 років було практично неможливо (і неймовірно дорого) збирати великі масиви даних про дрібні аспекти поведінки, то зараз Google, Facebook чи Amazon роблять це безперестанку.

Нам здається, що ми отримуємо безкоштовні сервіси. Однак насправді ми платимо за них доступом до збирання інформації про свою поведінку. Великі дані дозволють прогнозувати майбутні кроки людини і навіть ще не сформовані уподобання — а компанії використовують цю інформацію для адаптації своїх продуктів або для реклами.

Американська дослідниця та писменниця Шошана Зубофф називає це “капіталізмом спостереження” (surveillance capitalism). Замість залізної руди капіталісти 21 століття використовують поведінку користувачів соцмереж як сировину для побудови персоналізованих алгоритмів. Як каже Зубофф, така система використовує людей і не залишає їм місця для особистого приватного простору, який потрібен здоровій особистості.

Глобальне цифрове забруднення

Попри всі нещодавні скандали, пов’язані з витоками персональних даних, більшість людей продовжує користуватися цифровими сервісами без особливих побоювань. Ми розуміємо, що порушення цифрової приватності — це погано, однак незрозуміло, чим це шкодить особисто нам. 

На думку журналістки Джулії Анґвін, спроби зрозуміти особисту шкоду від порушення інформаційної приватності хибні із самого початку. Вона порівнює приватність зі зміною клімату і має для цього власний термін — “цифрове забруднення”.

Як і з глобальним потеплінням, так і з приватністю ми не завжди можемо зрозуміти, якого саме збитку завдано конкретно нам, бо головна шкода у цьому випадку — колективна. Збитки важко присвоїти конкретній особі чи компанії. “Навіть якщо у вас буде рак, ви не зможете дізнатися, чи в цьому винна хімічна фабрика неподалік вашого дому”, — каже Джулія.

Приклад з Cambridge Analytica гарно ілюструє різницю між особистою та колективною шкодою. Використання даних Facebook для впливу на американських виборців мало негативний ефект для суспільства і для американської політичної системи. Однак якщо ви б особисто запитали конкретного виборця, на якого вплинула реклама Cambridge Analytica, то він би був переконаний, що зробив свій вибір самостійно.

Щоб боротися з проблемою, потрібно змінити перспективу. Якщо маленька групка активістів почне сортувати своє сміття, це не зупинить зміну клімату. Зупинити його можуть законодавчі заборони, причому їх мають імплементувати багато країн одночасно. Схожа ситуація з цифровою приватністю. Щоб забезпечити захист персональних даних, потрібні масштабні колективні зміни: тиск на уряди, міжнародна співпраця та договори (така собі власна версія Паризької кліматичної угоди) та максимальне поширення ідеї про захист цифрових прав.

——————————————————————————————————————

Автор — Захар Процюк для Телеграм-каналу The Old York Times і видання Vector