beast au.

  Під пильним наглядом високої тіні позаду Чюя запивав вже третю таблетку вином, знаючи, що навіть ця не допоможе йому позбавитися головного болю хоча б на годинку.

  Вечірній пейзаж вже розпливався перед його очима, та він не мав наміру зупинятися, бажаючи досягти тієї точки спʼяніння, коли він не зможе розгледіти навіть власних рук. Тільки щоб не бачити цю височезну й худорляву тінь, яка скрізь ходила по його стопах, тягнучи за собою лише смуток та гору печалі. У цього створіння навіть не було обличчя, лише сіра напівпрозора статура, але Чюя відчував як його невидимі очі скоро просверлять в його голові діру, не лишивши жодного шансу на спасіння. 

  Скільки б разів він не намагався довести себе до майже несвідомого стану, він завжди впізнає цей силует. Його уява завжди буде домальовувати йому каштанове волосся, чорний костюм, білі бинти та криваво-червоний шарф, який своїми краями досягав самих колін. Скільки б він не намагався напоїти свій мозок міцним алкоголем, затьмаривши зір сигаретним димом, він завжди буде відчувати це знайоме поколювання на кінчиках пальців, коли намагається торкнутися тіні. Його мозок досі памʼятає яким мʼяким на дотик було волосся і якою ніжною під його пальцями була ця колись по-живому бліда шкіра.

  Він бачив цей силует на іншому боці свого ліжка, коли він не мав змоги навіть заснути від кількості алкоголю чи наркотиків у його крові. Все, що він міг відчувати - ніжний, майже невагомий дотик Дадзая до свого обличчя; його руку, яка гладила руде волосся, пропускаючи прядки між своїх пальців; його пальці, які кожного разу ніжно витирали його сльози, що так самотньо стікали по його холодних щоках. 

  Він переслідував його за безсилими спробами щось поїсти зранку і за марними намаганнями змити з себе відчуття його рук на своєму тілі під гарячими струменями води в душі.

  Осаму був поряд, коли він засинав і коли він прокидався, не покидаючи його ні на мить, як це колись робив Чюя, проводячи з ним увесь свій час у ролі правої руки Боса. Тільки зараз це відчувалося як болюча самотність, коли вся його присутність була лише плодом хворої уяви рудого.

  І як би він не намагався жити, його минуле переслідувало його на кожному кроці та в кожній країні, яку він відвідував, намагаючись втекти від спогадів. Можливо це була його провина, можливо десь у глибині душі він сам не хоче тікати від Дадзая, від спогадів про нього і його тіні.

  Але найгіршим в його новому житті були сни, які раз за разом відтворювали сцену як Дадзай переступає за межі даху і повільно падає у повітря, розбиваючись насмерть. Хоча єдине, що бачив Чюя у той день — вже бездиханне тіло у величезній калюжі крові, що не переставала покидати його мертве тіло. Єдине, що він міг зробити у той день це організувати його похорон, після чого очолити Портову Мафію, як найближча фігура покійного Боса. Але все, на що у нього вистачило сил це бути присутнім на церемонії поховання, після чого він відразу ж зник з усіх радарів, не залишивши жодної підказки після себе. 

  «Це тому ти не можеш повернутися на небеса?» - запитував його Чюя, знаючи, що Дадзай вже давно помер.