are you sure?

Напевне, в кожного з нас є секрети, про які ніхто не знає. Так би мовити, слабкі місця, які ми можемо довірити тільки близькій людині, і то не завжди. Хьонджін зустрічався з хлопцем, який був схожим на кота. Кожного разу, як він дивився на нього, в грудях ніжно тріпотіло. Хьонджін сам по собі був доволі сором’язливим. Він не ходив до зали, як його хлопець, але все ж мав підтягнуте тіло, оскільки займався танцями понад десять років.

Познайомилися вони на вулиці, це було доволі звичайне знайомство. Хьонджін випадково врізався в нього, а потім вибачався разів зі сто п'ятдесят, поки Мінхо не розсміявся, кажучи, щоб той так не хвилювався через це. Саме сором’язливість молодшого зачепила його. Протягом трьох місяців він активно намагався привернути його увагу: дарував великі букети квітів із невеличкими записками, які кожен раз мали різні написи, «випадково» з’являвся в місцях, які Хьонджін часто відвідував. Спочатку той не підпускав його до себе, але все ж здався.

Ці стосунки були ідеальними. Мінхо ледь не здував пилинки з коханого, завжди тримав за руку та захищав, якщо потрібно було. Кожного вечора вони ніжилися в ліжку, дивлячись один на одного. Хьонджін соромився зорового контакту, тому на його щоках завжди квітував легкий рум’янець.

А от Мінхо спокійно реагував на це. Він запросто міг притягнути його до себе і грубо поцілувати при друзях. Здавалося, що для нього це була буденність, прояв кохання до людини. При кожній зустрічі Мінхо стояв поруч із ним, тримаючи за талію, через що по тілу молодшого кожного разу пробігали мурашки.

Окрім спорту, старший ще займався боксом. Більше семи років його тіло набувало підтягнутої форми, на руках виступали вени від постійного напруження. Почав він займатися ним разом зі своїм другом - Чаном. Той, своєю чергою, не був таким спритним, як Мінхо, тому ледь не в кожному спарингу зазнавав поразки. Але старший завжди обіймав його і казав, що той молодець. Дружать вони давно, напевне, з самого дитинства. Об’єднало їх те, що вони побилися за будиночок на дереві. Чан розбив йому губу, а Мінхо ледь не зламав руку. Після цього вони стали нерозлийвода, кожного разу сміючись із цієї історії.

Мінхо брав участь у міських боксерських змаганнях, але ніколи не хотів опинятися на світових. Його не цікавила популярність серед людей, йому важливо було перебувати поруч із коханою людиною. Він завжди запрошував його подивитися на свої бої, але Хьонджін найчастіше відмовлявся, мовляв, не може дивитися, як його б’ють. У відповідь на це Мінхо завжди сміявся своєю котячою посмішкою.

-         Зірочко, - звернувся Мінхо. Він підійшов до нього і обійняв ззаду. Його кісточки пальців були замотані в бинти. - В мене сьогодні знову бій, не хочеш сходити підтримати мене?

-         Я ж тобі вже відповідав на таке питання, - відповів Хьонджін, поклавши долоні поверх його рук. - Я не можу дивитися на таке.

-         Ну, будь ласка, заради мене, один разочок, - сказав Мінхо, залишивши легкий поцілунок на шиї молодшого. Тіло враз ледь не пробило струмом, змусивши здригнутися. - Я зроблю все, що захочеш.

-         Гаразд, - видихнув Хьонджін. - Але тільки один раз!

-         Домовилися, буду чекати, зірочко, - він підмигнув і, випустивши з обіймів, рушив до дверей.

-         Будь обережний! - крикнув молодший, на що Мінхо підняв руку і кивнув.

Хьонджін тяжко зітхнув. Його шия була слабким місцем, про яке коханий не знав. Щойно той торкався її, тіло відразу реагувало невідомим рухом. Це було дивно, оскільки до стосунків Хьонджін такого не відчував. Можливо, Мінхо відкрив у ньому те, що він приховував роками? Він перевів погляд на шафу. Йому не хотілося туди йти, але згадавши благаючий погляд коханого, Хьонджін почав обирати одяг.

Тільки через 30 хвилин він нарешті стояв перед дзеркалом, розглядаючи себе. Він одягнув свою улюблену білу футболку, яка спадала тільки на одне плече, залишаючи інше відкритим, та баггі-джинси. Поглянувши на годинник, він зрозумів, що йому час йти.

Нічний Сеул завжди був у русі. Траса була заповнена машинами, які їхали в різних напрямках. Хьонджін йшов повільно, ніби відтягував час. Його телефон постійно вібрував. Йому не хотілося читати, оскільки він знав, що там буде. Мінхо завжди писав йому багато повідомлень про бій та скидав фото в обтислій формі, змушуючи тіло молодшого напружуватися від краси. Він вирішив, що краще побачити все на власні очі, ніж дивитися на фото.

Будівля була прикрашена якимись рокерськими постерами, авторів яких молодший не знав. Оглянувшись навколо, він повільно відчинив двері і зайшов всередину. Дим окутав легені. Це місце було схоже на збір бандитів, які б’ють людям обличчя за гроші. Хьонджін перевів погляд на дальні двері, над якими висів ліхтар, що освітлював коридор. Отже, саме там усе було. Молодший рушив, затамувавши подих. Біля дверей він довго не міг наважитися відчинити їх. Але все ж зайшов. Ця кімната була просторою, посеред стояв великий боксерський ринг, навколо - багато боксерських груш, біля яких стояли різні хлопці, тренуючись. Щойно Хьонджін зайшов, усі перевели погляд на нього. Від цього йому стало ніяково, але відчувши руки на своїй талії, він полегшено зітхнув. Мінхо притиснувся стегнами до нього та прошепотів:

-         Ти все ж прийшов, зірочко. - навіть через шепіт Хьонджін відчув, що той посміхнувся.

-         Я ж сказав, що тільки один раз, - відповів молодший.

-         Познайомся, це мій друг - Чан, - Мінхо простягнув руку вперед, показуючи на білявого хлопця, який прямував до них.

-         Привіт, я Хьонджін, - тихо сказав молодший, простягнувши руку.

-         О, так це ти, той солодкий хлопчик, про якого Мінхо розповідає кожну секунду, - сміючись, сказав Чан. Вони потиснули руки, а щоки Хьонджіна враз стали рум’яними.

-         Хей! - вигукнув Мінхо і засміявся.

-         Ти б знав, скільки він сказав мені про тебе, інколи його рот хочеться заклеїти скотчем, - сказав Чан, а потім додав: - Хей, розслабся, все буде гаразд. Мінхо найкращий у своїй справі, - він легенько постукав по його плечу. Хьонджін повільно кивнув.

-         Йдемо, - сказав Мінхо до нього, а потім перевів погляд на молодшого: - А ти, зірочко, сядь там, - він показав рукою вперед. Хьонджін кивнув.

Мінхо відпустив його та рушив до свого друга. Молодший полегшено зітхнув та попрямував до крісел. Думки після слів Чана заполонили його голову. Що же такого старший розповідав про нього? І чому це він солодкий хлопчик? Мінхо ніколи так не називав його!

Нарешті настав час бою. Мінхо переодягнувся в майку, яка оголювала його накачані руки, а також широкі шорти, щоб легше рухатись. На руках були боксерські рукавиці. Щойно старший вийшов на ринг, він перевів погляд на Хьонджіна, який сидів і намагався дивитись куди завгодно, окрім нього. Він підмигнув йому, через що щоки молодшого знову вкрилися легким рум’янецем.

На ринг вийшов його суперник. Він був трішки вищим за Мінхо, але форма тіла не така підтягнута. Той почав глузувати з нього, кажучи, що Мінхо ні на що не здатний. Хьонджін хотів обуритись, але помітивши дивну посмішку коханого, враз затих. Він ніколи не бачив Мінхо таким. Той завжди був ніжним з ним, це було видно навіть по посмішці. А зараз вона була більш зухвалою, насмішливою. На ринг також вийшов суддя, який у разі порушень правил зупиняв бій.

Ця битва була незаконною, тому правил було небагато. Звісно, Хьонджіну про це не треба знати, а то він би не відпустив. Суддя підняв руку, натякаючи на початок бою. Тіло молодшого враз напружилось. Мінхо став у стійку, дивлячись прямо на свого суперника. Той зробив це у відповідь, показавши жестом, що йому кінець.

Мах руки судді - і початок бою. Суперник рушив перший, намагаючись нанести перший удар, але навички захисту в Мінхо були доволі хорошими, тому від кожного удару він вміло ухилявся. Хьонджін дивився на це заворожено. Він ніколи не бачив свого коханого настільки серйозним. На його руках враз з’явилися вени від напруги, через що Хьонджін відчув незвичайне відчуття. Йому подобалося бачити Мінхо таким, це навіть збуджувало. Це було дивно, але все ж він не міг відірвати погляду. Старший ухилявся від ударів, очікуючи моменту, щоб завдати вирішальний хук. Тільки коли Мінхо помітив, що суперник став збавляти силу, він зробив різкий поворот корпусу. Свист розсіченого повітря і нищівний хук зліва прилітає прямо в скроню. Секундне заціпеніння - і суперник падає на коліна, повністю втративши координацію. Суддя враз піднімає руки на знак завершення бою. Хлопці навколо рингу засвистіли і стали кричати не своїм голосом, але погляд старшого залишався тільки на завороженому Хьонджіні, який дихав тяжко та пришвидшено, його щоки були такими червоними, що Мінхо таких ще не бачив. Він посміхнувся своєю котячою посмішкою і вийшов з рингу.

Хьонджін повільно піднявся з крісла, намагаючись відновити координацію. Мінхо за декілька секунд зняв боксерські рукавиці, залишивши тільки бинти на пальцях. Він швидко підійшов до нього і, вхопивши за потилицю, впився в його губи. Хьонджін зітхнув та відповів на поцілунок. Мінхо цілував грубо, кусав губи до крові і враз зализував їх на знак вибачення. Хьонджін тільки тихо видихав в його губи, поглиблюючи поцілунок. Руки молодшого опустились на венисті руки коханого, йому хотілось провести по них пальцем, але старший навіть не думав відпускати його. Він не просто тримав його, а притискався, душив його своєю вагою, поглиблюючи поцілунок. Мінхо змушував його привідкрити рота: коли молодший здався, він просунув язик і став цілувати його ще глибше, допоки не закінчиться дихання.

Хлопці, які спостерігали за боєм, після закінчення розійшлися, залишивши їх наодинці. Чан пішов ще перед боєм через погане самопочуття, тому в цій кімнаті залишилися тільки вони. Мінхо нарешті розірвав поцілунок, залишаючи маленьку ниточку слини. Він опустив погляд на шию, яка почервоніла від натиску. Хьонджін дивився на нього затуманеним поглядом, його губи опухли від довгого поцілунку та тремтіли від бажання щось сказати.

Старший важко, рвано дихав, і цей гарячий жар після бою обпікав обличчя Хьонджіна. Мінхо не збирався гаяти час. Його великі, важкі долоні, все ще жорстко перемотані боксерськими бинтами, спустилися з потилиці нижче. Шорстка тканина неприємно й водночас до божевілля гаряче мазнула по відкритому плечу Хьонджіна, здираючи тонку білу футболку ще сильніше вниз.

Мінхо повів руками нижче, вздовж хребта, і різко, по-власницькому схопив Хьонджіна за стегна, одним рухом втискаючи його у своє напружене, спітніле тіло. Хьонджін аж підскочив, відчуваючи, наскільки сильно Мінхо завівся від цієї короткої битви й від того, як його солодкий хлопчик дивився на нього з крісла.

З губ молодшого вирвався такий голосний, збитий стогін, що він миттєво відбився від стін порожнього залу. Тіло Хьонджіна від такої грубої близькості моментально зрадило його - коліна просто підкосилися, і він безпорадно повис на Мінхо, вчепившись пальцями в його мокру від поту майку. Старший лише задоволено посміхнувсь від цієї міттєвої слабкості, перехоплюючи його вище, випадково зачіпаючи пальцями тонку, гарячу талію, від чого Хьонджіна знову пробило диким струмом.

-         Дивись на мене, - грубо наказав Мінхо, затискаючи його своєю вагою так, що забинтовані кулаки вперлися в стіну прямо біля голови молодшого. На руках старшого все ще дико випирали вени після спарингу. - Ну ж бо, Хьонджіне. Подивись, що ти зі мною робиш.

Хьонджін закинув голову, намагаючись зловити повітря ротом, але Мінхо не дав йому шансу. Він нахилився до його шиї, яка повністю відкрилася через опущену футболку. Старший діяв на всі сто: він брудно, мокро провів язиком по чутливій шкірі, злизуючи краплі власного поту, а потім зі всієї сили впився зубами прямо в гарячу жилку під вухом.

У залі знову почувся гучний, протяжний інтимний звук, який Хьонджін просто не зміг стримати. Молодший задихався, плавився в цих залізних обіймах, поки зуби Мінхо залишали на його шиї глибоку, криваву мітку - багрове тату, яке тепер точно не зійде за кілька днів. Присмак солі й заліза на губах зводив обох з розуму.

Мінхо відірвався від шиї, дивлячись на те, як важко підіймаються груди Хьонджіна під білою тканиною. Його велика долоня в бинтах піднялася вище, нахабно лягаючи прямо на горло молодшого, злегка притискаючи його, щоб зафіксувати на місці.

-         Якщо ти не припиниш так голосно звучати, зірочко, я зніму з тебе ці баггі-джинси прямо тут, на підлозі, - низько, майже загрозливо прошепотів Мінхо, дивлячись на покусані, опухлі губи Хьонджіна. - Мені начхати, що сюди хтось зайде. Ти мене почув?

Молодший зміг лише повільно, затуманено кивнути, ловлячи губами кожен ковток повітря. Все його тіло тремтіло, шия нестерпно палала від укусу, а внизу живота все стискалося від дикого збудження. Мінхо задоволено посміхнувся своєю насмішливою котячою посмішкою і, переможно притиснувши його наостанок, повів до виходу, тримаючи руку десь на межі його стегон та талії, показуючи, що тепер усе під його повним контролем.

Мінхо повільно вів його темним, зачуханим коридором, але кожні кілька кроків зупинявся, наче навмисно знущався. Його забинтована долоня не просто лежала на межі стегон, вона брудно й по-хазяйськи спускалася нижче, м'яла тканину баггі-джинсів, змушуючи Хьонджіна ледь не спотикатися на рівному місці.

Коли вони йшли біля роздягалень, де не горіла навіть лампочка, Мінхо різко крутанув молодшого за плече й буквально вбив його спиною в холодну стіну. Хьонджін навіть охнути не встиг, як гаряче, важке тіло боксера знову навалилося зверху, повністю позбавляючи простору.

-         Мінхо... ми ж ідемо... - вичавив із себе Хьонджін, але його голос зрадливо тремтів, а пальці самі собою вчепились в міцні груди старшого.

-         Я не дотерплю до машини, зірочко. Ти занадто голосно звучав там, у залі, - прохрипів Мінхо прямо в його набряклі губи. Його подих був рваним, диким.

Не знімаючи жорстких боксерських бинтів, він без жодних церемоній засунув руку ззаду під футболку Хьонджіна. Шорстка тканина пройшлася вгору по хребту, змушуючи молодшого вигнутися, а потім Мінхо намацав гарячу шкіру на талії й різко, до болю впився туди пальцями, одночасно підбиваючи своїм коліном стегна Хьонджіна вгору.

З горла Хьонджіна вирвався такий солодкий, безнадійний і гучний стогін, що він виснажено захлинувся власним диханням. Голова сама закинулася назад, вдаряючись об стіну, а футболку остаточно змило з плечей. Мінхо тільки цього й чекав. Він усім своїм тазом втиснувся між ніг молодшого так щільно, що Хьонджін відверто відчув весь твердий жар, який зараз розпирав старшого після бою. Це відчуття було настільки інтимним і прямим, що внизу живота Хьонджіна все скрутилося в тугий вузол, а з очей ледь не бризнули сльози від збудження.

Старший припав губами до його гострої ключиці, брудно, мокро облизав її, залишаючи липкий слід, а потім знову піднявся до шиї. Він не просто кусав - він втягував шкіру ротом, смоктав так сильно, що Хьонджін чув цей вологий, хлюпаючий звук власного тіла. Молодший судомно хапав пальцями повітря, його баггі-джинси небезпечно сповзли нижче стегон від того, як грубо Мінхо тримав його за сідниці, підтягуючи ближче до свого паху.

-         Чуєш, як ти течеш від одного мого дотику? - низько, грубо сказав Мінхо, мажучись мокрим від поту лобом об щоку Хьонджіна. - Твоє тіло таке гаряче, блядь. Твоя талія просто створена для того, щоб я її стискав до синців. Боже, як ти мене збуджуєш своїм виглядом, - мокре волосся молодшого прилипло до лоба, водночас на його обличчі була задоволена посмішка. - Ти не уявляєш, як я стримуюсь. Такий весь сором’язливий у повсякденному житті, а там, у кріслі, дивився на мене, як збуджена сука. Я ніколи цей погляд не забуду.

Мінхо витягнув руку з-під футболки й повільно, демонстративно провів жорстким, сірим бинтом по губах Хьонджіна, змазуючи з них слину й розмазуючи капельку крові від минулого укусу. Хьонджін задихався, його зіниці розширилися на все око, він повністю обм'як, тримаючись лише на хватці боксера. Його сором'язливість просто згоріла в цьому темному кутку під брудними, важкими поштовхами стегон Мінхо, який продовжував крізь одяг тертися об нього, доводячи обох до божевілля.

-         Додому, - нарешті видихнув Мінхо, важко відлипаючи від його тіла, але залишаючи свою руку глибоко в задній кишені джинсів Хьонджіна, грубо пальцями стискаючи сідниці. - І тільки спробуй мені закрити рот у ліжку. Я хочу чути кожен твій такий звук.