Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США

Причини і передумови війни за незалежність північноамериканських колоній Англії. Ухвалення конституцій штатів в революційний період. Білль про права. Основні етапи війни за незалежність, її результати та вплив на державотворення Сполучених Штатів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1 Причини і передумови війни за незалежність північноамериканських колоній Англії
1.1 Соціально-економічний та політичний розвиток колоній в кінці XVII та на початку XVIII ст.
1.2 Посилення колоніального гніту з боку Англії в першій половині та середині XVIII ст..
2 Основні етапи війни за незалежність та її результати
2.2 Другий континентальний конгрес. Декларація незалежності 4 липня 1776 року
2.3 Ухвалення конституцій штатів в революційний період
2.4 Формування центральної північноамериканської влади епохи війни за незалежність. „Статті Конфедерації і вічного союзу”
3 Вплив війни за незалежність колоній на державотворення Сполучених Штатів
3.1 Посилення боротьби народних мас за поглиблення соціально-економічних перетворень
3.3 Прийняття поправок до Конституції. Білль про права
4 Історичне значення війни за незалежність для подальшого розвитку державності в США
Актуальність теми дослідження. Безперечним лідером і гарантом світової і, зокрема, західної цивілізації є Сполучені Штати Америки. Вони відіграють ведучу роль на світовій арені, служать еталоном державного устрою, стилю життя, демократії. Нині вони дійсно мають великий вплив на динаміку розвитку всієї світової спільноти.
З моменту утворення на території сучасних Сполучених Штатів перших англійських переселенческих колоній в першій половині XVII століття і до юридичного оформлення США в єдину федеральну державу після ухвалення Конституції в 1787 році, пройшло трохи більше, ніж півтора століття. Але саме в той період були закладені основи американської державності, створені передумови для появи на світ юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки - Конституції 1787 року.
Проте, не дивлячись на наявність в юридичній літературі - як у вітчизняній, так і закордонній - значної кількості робіт, присвячених основним аспектам розвитку держави і права Сполучених Штатів, дослідження антиколоніальної війни 1775 - 1783 р.р., яку частіше називають Американською революцією XVIII ст., її вплив на американське суспільство і здійснені завдяки ній обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення, незмінно залишаються однією з найзначущіших в історії США.
Ступінь наукової розробки теми. Основні положення курсової роботи опубліковані в роботах таких видатних дослідників північноамериканської історії, як М.М. Болховитінов, В.В. Согрін та ін.
Об'єктом дослідження курсової роботи є боротьба північноамериканських колоній за незалежність, вплив цієї боротьби на створення Сполучених Штатів, на подальший розвиток державності і права.
Предметом дослідження служать взаємостосунки в суспільстві в період війни за незалежність колоній, їх єство, відмінні риси і особливості, як одного з інститутів конституційного права.
Крім того, предметом дослідження є можливе запозичення Україною позитивного досвіду рішення проблем розвитку державності в США.
Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії держави і права. Для розв'язування поставлених питань використано такі методи наукового дослідження, як: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Метою курсової роботи є дослідження значення боротьби за незалежність північноамериканських колоній Англії для державотворення Сполучених Штатів, а також для подальшого розвитку державності і права в США.
Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:
Ш охарактеризувати соціально-економічний та політичний розвиток Північно-Американських колоній наприкінці ХVІІІ ст.;
Ш здійснити аналіз причин та дослідити етапи війни за незалежність США;
Ш дослідити формування державних та політично-правових інститутів під впливом визвольної боротьби колоній;
Ш проаналізувати причини соціальних конфліктів, які виникли в процесі війни за незалежність;
Ш проаналізувати вплив війни за незалежність англійських колоній на подальший розвиток державності;
Ш дослідити історичне значення визвольної війни північноамериканських колоній Англії;
1 Причини і передумови війни за незалежність північно-американських колоній Англії.
На початку даної роботи ми повинні дослідити, як виникли англійські колонії на Східному узбережжі Північної Америки, їх соціально-економічний стан в першій половині XVIII ст. та передумови, які передували війні за незалежність.
1.1 Соціально-економічний та політичний розвиток колоній в кінці XVII та на початку XVIII ст.
Почало англійським володінням на атлантичному побережжі Північної Америки було встановлено в 1607 році, коли була заснована перша з колоній - Віргінія. Її засновниками були купці з Лондонської торгової компанії. За океан з Англії, Шотландії та Ірландії відправлялися бідняки шукаючі в Новому Світі поліпшення своєї долі. Компанія перевозила їх на своїх судах. Там вони попадали в боргову кабалу до купців і крупних землевласників, які отримали грамоти від короля на землі в Америці. Поступово на Атлантичному узбережжі Америки утворилося 13 колоній, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись в різних колоніях.
В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням королівських чиновників (Південна Кароліна, Джорджія); приватновласницькі - вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд), а також колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами. В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення [12].
В північних колоніях головне становище в сільськогосподарському виробництві займало вільне, середнє і дрібне фермерство. В південних - велике плантаційне сільське господарство, яке ґрунтувалося на праці закабалених білих переселенців і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих ( на початку війни за незалежність з 2.5 млн. населення колоній, 500 тисяч були рабами неграми) [9,190]. В південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях не прижився. Не останню роль у цьому відіграв достаток „вільних земель”, що дозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів - індіанців [1].
В колоніях, в зоні, вільній від утруднень цехового ладу, розвивалося мануфактурне виробництво в формі дрібного товарного виробництва, крупної централізованої та розсіяної мануфактури. Розвитку сталеплавильної мануфактури сприяла наявність великих родовищ руди, доступних джерел водної енергії, велика кількість деревного палива.
Американська буржуазія, яка була сконцентрована в основному в північних колоніях, досягла успіху в суднобудуванні і рибальстві. Мешканцям півночі вдалося поставити на широку ногу торгівлю з Вест-Індією. Фермерські сім'ї виготовляли цвяхи, замки, ткали полотно, яке потім оброблялося й забарвлювалося.
Південні колонії в цьому дещо відрізнялися. Плантаційне господарство Півдня служило джерелом сировини для метрополії, що відповідало інтересам англійської буржуазії. В XVIII сторіччі різко зріс попит на тютюнову продукцію. Це дозволило збільшити виробництво тютюну до 1776 року майже в чотири рази в порівнянні з початком сторіччя - з 28 мільйонів фунтів до 102 мільйонів фунтів [4].
Поступово суперечки між метрополією і колоніями росли, загострювалися, і в другій половині вісімнадцятого століття обстановка дійшла до межі.
1.2 Посилення колоніального гніту з боку Англії в першій половині та середині XVIII ст.
Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії в першій половині XVIII сторіччя. Вона була спрямована на те, щоб стримати промисловий розвиток колоній, перетворити їх в сировинний придаток метрополії, усунути невигідну конкуренцію дешевих американських товарів. На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку.
В 1763 році Георг III видав указ, який забороняв колоністам займати вільні землі і селитися на захід від Аллеганськіх гір [9,190]. Цей захід позбавляв рабовласників можливості захоплювати вільні землі і переносити туди плантації з виснажених ділянок в південних колоніях. Крупні земельні спекулянти теж втрачали можливість свого збагачення на захопленні нових земель. Королівський указ зачіпав також інтереси дрібних орендарів, які бажали піти на захід і стати там самостійними фермерами. Орендарям доводилося залишатися на землях, що належали крупним англійським власникам, і продовжувати сплату їм так званих твердих рент. Указ 1763 р. протегував крупній земельній аристократії і хутроторговцям, скуповуючим хутровину у індіанців за Аллеганами, які побоювалися, що масове переселення колоністів на західні землі підірве індіанський хутровий промисел і позбавить крупних землевласників робочої сили в східних районах.
Заключним приводом відкритого протистояння став введений англійським парламентом в лютому 1765 року закон про гербовий збір на більшість товарів побутового споживання, які завозились в Америку. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію про непідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту в колоніях. В результаті об'єднаного руху колоній, більшість податкових законів були відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Був введений постій англійських військ в будинках громадян, організовані самостійні митниці в колоніях. Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общин стала вимагати суду над політичними лідерами колоністів - „підмовниками”. У відповідь в колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно з яким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, і тим самим виконавча влада ставала незалежною.
Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. „чайним законом”; який надав Ост-Індійській компанії привілеї на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торговців і багаточисельних контрабандистів. Боротьба проти ввозу чаю вилилась в знамените Бостонське чаювання (грудень 1773 р.), коли під керівництвом створеного в Бостоні комітету колоністів вантаж чаю був викинутий в океан. У відповідь англійський парламент видав серію „репресивних актів” (березень 1774 р.), згідно з яким порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії.
Підсумовуючи питання, розглянуті в першому розділі, можна сказати, що північноамериканські колонії Англії виникли на початку XVII ст. і поступово, до середини XVII ст. утворилося тринадцять колоній. Вони розподілялися на три групи: коронні, приватновласницькі і колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій.
Поштовхом до боротьби колоній за своє державне відокремлення від метрополії стала політика Англії, спрямована на стримання промислового розвитку колоній, перетворення їх в сировинний придаток метрополії.
2 Основні етапи війни за незалежність та її результати
Війну за незалежність колоній, яка по суті була Американською революцією XVIII сторіччя можна поділити на три етапи. Перший етап - з квітня 1775 року, коли почалися воєнні дії і закінчився проголошенням незалежності Сполучених Штатів в липні 1776 р. Основною подією другого етапу Американської революції була спроба об'єднання колоній, формування центральної північноамериканської влади і підписання „Статей Конфедерації і вічного союзу”. Третій, останній етап революції закінчився прийняттям Конституції США в 1787 році і поправок до неї, які носили демократичний характер і були оформлені, як „Білль про права”.
В цьому розділі курсової роботи ми розглянемо перші два етапи війни за незалежність, зробимо аналіз документів, прийнятих в ході революції.
Прихильники збереження панування Англії складалися головним чином з крупних землевласників східних районів, власників земель, дарованих королем, частини плантаторів, привілейованих купців, які побоювалися втрати англійського ринку, урядовців, англійського духівництва. Ці групи населення складали основу консервативної течії - лойялістів . Її представники, подібно прихильникам посилення королівської влади в Англії, іменували себе торі. Лойялісти бачили в англійській монархії оплот проти народного руху.
Сили опозиції об'єдналися під загальним найменуванням вігів. Серед них цілком виразно намітилися два напрями. Першим і найвпливовішим з них була течія помірних, яка спиралася на патріотичні угрупування плантаторів і буржуазії, зацікавленої в захопленні західних земель і відміні ускладнень, накладених Англією на економічний розвиток колоній. Плантатори і буржуазія сподівалися добитися розширення самоврядування колоній шляхом тиску на англійський уряд, не йдучи на остаточний розрив з Англією.
Другу течію серед вігів складали революційно-демократичні шари фермерів, робочих, дрібних торговців і приєднавшихся до них представників революційної буржуазної інтелігенції, схильних до рішучих дій.
По ініціативі найбільш політично-активних штатів - Масачусетса і Віргінії - був оголошений розрив торгівельних відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби,були скликані представники на загальний конгрес колоній. Перший Континентальний конгрес в Філадельфії (5 вересня - 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про державне самовизначення, але поки ще тільки на основі прав „англійських громадян”. Не розриваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їх статусу і прав.
Рішення Конгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. В зв'язку з партійними протиріччями в британському парламенті, Палата общин вибрала різко опозиційну лінію поведінки по відношенню до колоній. На основі резолюцій Конгресу в окремих колоніях відбулися перевибори в законодавчі збори, в результаті яких більшість склали прихильники відкритого розриву і навіть війни з метрополією. Особливу роль відіграли Віргінські збори, в яких видатний громадський діяч і літератор П. Генрі відкрито проголосив стан війни з метрополією. В лютому 1775 р. розпочалося формування конституційної армії колоній, а 19 квітня битвою при Конкорді почалися воєнні дії.
2.2 Другий континентальний конгрес. Декларація незалежності 4 липня 1776 року
Десятого травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний конгрес, який з огляду на обставини, відіграв роль першого центрального уряду. Саме цей Конгрес вимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання. Успішній боротьбі проти Англії заважала роз'єднаність повстанських загонів та відсутність централізованого керівництва, тож першочерговим завданням було створення регулярної армії. Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгрес затвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном, -- армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала і наступна робота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктами харчування. Ще одним важливим напрямком його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.
Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв'язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами -- штатами.
Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування -- лоялістами. Коли останні перейшли до збройних виступів, Конгрес доручив 2 січня 1776 року нагляд за ними місцевим органам влади. Велику допомогу в цьому відношенні надали комітети безпеки. Вони брали участь у комплектуванні армії, провадили арешти підозрілих, активно боролися проти лоялістів.
Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності.
В червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на розгляд конгресу резолюцію. „Об'єднані колонії, -- було сказано в ній, -- по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будь-яких зобов'язань перед британською короною. Всі політичні зв'язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними” [3]. Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п'яти членів.
За дорученням комісії, текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року -- Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.
Декларація незалежності стверджувала: всі люди створені рівними, всі вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких -- життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь-яка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд.
„Звичайно, обережність, -- було сказано в Декларації, -- радить не змінювати уряд з неважливих або тимчасових причин”. Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ під владу необмеженого деспотизму, то народ „не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд” [2]. Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ цього висновку, Декларація перелічувала далі всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній (відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковій тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.
Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: „...колонії є і по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього часу вони звільняються від усякого підданства британській короні і будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім поривається”[6]. Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.
Декларація незалежності була зустрінута з величезним ентузіазмом. Водночас Декларація виражала класові інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права корінного населення Америки -- індіанців. Всупереч проголошеним у Декларації принципам, з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство і торгівлю рабами, як „жорстоку війну проти самої природи людства”. І все-таки, проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду, мали величезне прогресивне значення. З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий -- формування нової держави і перемоги над її супротивниками.
2. 3 Ухвалення конституц ій штатів в революційний період
На другому етапі стає особливо помітним, що війна за незалежність за характером, основними завданнями та рушійними силами була буржуазною революцією.
Народ заявив про себе зразу ж після проголошення американської незалежності в липні 1776 р. Протягом декількох місяців в Північній Америці була повністю ліквідована монархічна гілка влади, затвердився республіканський устрій і в усіх штатах прийняті безпрецедентні по демократизму конституції. За об'ємом та глибині висунутих і реалізованих демократичних і політичних вимог, Американська революція перевершила Англійську революцію XVII і Французьку XVIII ст.
Процес ухвалення штатами своїх конституцій почався 6 січня 1776 року, коли Нью-Гемпшир прийняв свою першу конституцію. З невеликим запізненням Континентальний конгрес прийняв 10 травня 1776 року резолюцію, де рекомендував колишнім колоніям створювати свої вищі органи власті.
В двох штатах - Нью-Гемпширі і Массачусетсі - проекти конституцій були передані для ратифікації рядовим виборцям. В деяких штатах конституції, перш ніж бути схваленими представницькими зборами, широко обговорювалися у виборчих округах.
В багатьох штатах розробка і ухвалення конституцій були передані особливим представницьким органам - конвентам, які обиралися на більш широкій і демократичній основі, ніж звичайні законодавчі збори. Такі конституції були схвалені в Пенсільванії, Нью-Йорку, Делавері, Мериленді, Північній Кароліні і Джорджії. Ідея і інститут конвенту були продуктом демократичної правотворчості революційного періоду.
Високу оцінку з боку одного з „батьків-засновників” США, Т. Пейна, отримала діяльність пенсільванського конвенту, який схвалив одну з найдемократичніших конституцій революційного періоду: „Пенсільванський конвент, президентом якого був Бенджамин Франклін, після розробки конституції розпорядився опублікувати її текст, але не для того, щоб відрекомендувати її як щось узаконене, а з метою ознайомити з конституцією народ і з'ясувати, згоден він з документом чи ні. Сам конвент на цей час перервав засідання” [12].
Конституції штатів не тільки були схвалені за допомогою незвичної для того часу демократичної процедури, але й проголошували цілу низку безпрецедентних демократичних принципів. Як це виявилося можливим? В революційний період дрібнобуржуазні партії добилися серйозних успіхів в багатьох питаннях, в першу чергу в розподілі владних повноважень на свою користь. Їх вплив різко виріс внаслідок демократизації виборчого права і реформи виборчих округів. Майновий ценз був понижений в більшості штатів, причому в Пенсільванії і Вермонті право голосу було поширено на всіх платників податків.
Демократичний характер носило розширення в багатьох штатах норм представництва західних територій, населених переважно дрібними фермерами, які підтримували фракції „локалистів”. До 1776 р. майже у всіх без виключення колоніях квоти представництва приатлантичних графств в асамблеях створювали явну перевагу над західними районами. В революційний період представництво більш заможних східних і менш заможних західних графств було вирівняно. Показовий приклад Пенсільванії: до революції в місцевій законодавчій асамблеї було вдвічі більше представників східних графств, а в революційний період подвійною чисельною перевагою володіли вже депутати західних районів[12].
Ці реформи спричинили серйозну зміну соціального складу представницьких органів влади. За підрахунками Дж. Мейна, число делегатів від верхнього класу в порівнянні з колоніальним періодом знизилося в нижніх палатах з 60 до 35%, а представництво фермерів і ремісників збільшилося з 20 до 40% [15]. При цьому в північних штатах чисельність депутатів з дрібновласницьких шарів населення навіть перевершила чисельність депутатів із заможних і багатих шарів. Дещо іншою була картина у верхніх палатах, але, по висновку того ж Мейна, сенати революційного періоду, як правило, проводили лінію, яка мало чим відрізнялася від курсу нижніх палат. При цьому тільки в Мериленді, Південній Кароліні і Віргінії представники багатих і заможних шарів явно переважали у верхніх палатах [4].
Конституції штатів революційного періоду включили цілу низку нововведень, направлених на демократизацію устрою і функцій державної влади:[3]:
а). В усіх штатах восторжествував демократичний принцип розподілення влади, внаслідок чого законодавча гілка, як найближча до виборців, була піднесена над виконавчою гілкою влади.
б). Законодавчим зборам було передано багато традиційних повноважень виконавчої влади. В більшості штатів законодавчі збори отримали право обирати губернаторів. Це явно порушувало класичну схему розподілення влади, означало підкорення виконавчої гілки законодавчої.
в). Надання законодавчим зборам права імпічменту - усунення з посади голови виконавчої влади і інших її представників.
Схема організації самої виконавчої влади також була ослаблена. Всі штати, за винятком Південної Кароліни, відкинули загальноприйнятий в колоніальний період принцип єдиної і неподільної виконавчої влади, якою у всьому обсязі була наділена одна особа. Конституції штатів протиставили принцип колегіальності виконавчої влади. В кожному штаті створювалася виконавча рада, губернатор (або президент) був не більш ніж її головою. Більшість конституцій штатів революційного періоду позбавляла виконавчу владу не тільки абсолютного, але і відкладального вето. В конституціях більшості штатів вводилися щорічні перевибори губернаторів і обмежувалася можливість переобрання однієї особи на цій посаді.
Піднявши законодавчу владу, автори конституцій штатів приділили пильну увагу для її демократизації. Вони розкритикували концепцію „змішаного правління”, згідно якої законодавчий орган повинен був складатися з двох палат, при цьому перша з них захищала інтереси верхнього прошарку, а друга - представляти націю в цілому. Їй була протиставлена концепція „чистої демократії”, що в тій чи іншій мірі вплинула на політичну практику в більшості штатів. В Пенсільванії, Джорджії і Вермонті верхні палати були взагалі скасовані і створені однопалатні законодавчі асамблеї. В інших штатах була організована двопалатна законодавча влада, але її призначення часто бачили не в представництві різних соціальних інтересів, а в забезпеченні всередині законодавчої влади принципу заборон і противаг. Крім того, у всіх випадках нижні палати користувалися набагато більшими повноваженнями, ніж верхні. Нижні палати повсюдно переобиралися щорічно, це було повинно забезпечити максимальний контроль над палатами з боку виборців. В цілому в організації нижніх палат якнайповніше втілилася революційна демократична концепція. [12].
2. 4 Формування центральної північноамериканської влади епохи війни за незалежність. „Статт і Конфедерації і вічного союзу”
Другий етап революції ознаменувався і тим, що в цей час було зроблено перший крок до об'єднання колоній. Підходи, співзвучні демократичним доктринам, зробили істотний вплив на формування центральної північноамериканської влади епохи Війни за незалежність. В очах більшості патріотів єдиною конкретною формою централізованої державної влади напередодні революції виступала метрополія. Недивно, що центральна влада довгий час розглядалася ними як головне джерело деспотизму, а її викоренення оголошувалося найважливішою метою Американської революції. Суверенні штати відкидали як унітарну, так і федеральну форму державного об'єднання, погоджуючись тільки на створення конфедерації, тобто самої хиткої форми державного союзу. Штати намагалися зберегти щойно здобуту незалежність, при обговоренні компетенції і функцій союзних органів бажали максимально обмежити їх права. Виявилися розбіжності і недовір'я між південними і північними штатами. Через те процес розробки конституції затягнувся, а саме об'єднання набрало своєрідної форми у вигляді конфедерації.
Одночасно з утворенням комісії для розробки проекту Декларації незалежності була сформована ще одна комісія для розробки конституції об'єднаних колоній. Вже 21 липня 1776 року Б. Франклін представив Конгресу проект під назвою „Статті конфедерації і вічної унії”, за яким колонії мали утворити „постійний союз дружби” з центральними органами влади, але при збереженні повної внутрішньої автономії штатів. Цей союз мав називатися „Об'єднані колонії Північної Америки” [9,191].
Проект Б. Франкліна було покладено в основу роботи спеціального комітету, до складу якого ввійшли делегати від дванадцяти штатів. Опрацьований комітетом проект був представлений Конгресу, і після багаторазового обговорення його ухвалили у листопаді 1777 року і передали на обговорення та схвалення законодавчих органів штатів. Остаточно він набув чинності 1 березня 1781 року у вигляді першої конституції Сполучених Штатів Америки під назвою „Статті конфедерації і вічного союзу”.
Схвалені Континентальним конгресом Статті Конфедерації проголошували вступ північноамериканських штатів до „непорушної ліги дружби”, і в першій по важливості (другій за рахунком) статті оголошувалося, що „кожний штат зберігає суверенітет, свободу і незалежність” в здійсненні прав, „безумовно не делегованих Сполученим Штатам, що зібралися в конгресі” [12].
Оскільки про верховенство Конфедерації в проекті не згадувалося, штати виступали як самостійні держави. Хоча повноваження конгресу виглядали вельми переконливо: він наділювався винятковим правом вирішувати питання війни і миру, призначати і приймати послів, вступати в міжнародні угоди, визначати курс і кількість грошей в обігу і деякими іншими, - вони були точно визначені, перераховані і регламентовані. Всі права конгресу, в тому числі й „виняткові”, супроводжувалися обмовками, які підкреслювали суверенітет штатів.
З трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової - Статті Конфедерації зафіксували (в тому вигляді, як вона вже оформилася стихійно) створення лише однієї, законодавчої, в вигляді конгресу. Що стосується вик
Значення війни за незалежність для розвитку держави і права США курсовая работа. История и исторические личности.
Дипломная работа по теме Основания административной ответственности
Курсовая работа по теме Розрахунок абсорбера з сітчастими тарілками для уловлювання аміаку із газової суміші водою
Примеры Отчетов По Педагогической Практике Магистранта
Реферат по теме Анализ линейной стационарной цепи
Эссе Богатство Вещь Необходимая Для Счастья
Лучшие Сочинения О Маме
Реферат: Гендерные особенности нравственной социализации личности. Скачать бесплатно и без регистрации
Культура Труда Реферат По Технологии
Курсовая работа: Коммуникативные стратегии детского издания. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат по теме Надзор за безопасностью вакцин: система учёта неблагоприятных событий по вакцинам (СУНСВ)
Реферат: Литературная деятельность Спинозы
Дипломная работа по теме Исследование процесса нагрева аккумуляторных батарей
Реферат: "Зелёные деньги" Республики Беларусь. Скачать бесплатно и без регистрации
Расширяется Функциональность Существующих Систем Электронных Рефератов
Курсовая работа по теме Защита прав взыскателя, должника и других лиц в исполнительном производстве
Реферат: Когнитивные процессы
Курсовая работа по теме Место системы сдержек и противовесов в системе разделения властей (опыт зарубежных стран и России)
Сочинение По Комедии Недоросль Характеристика
Контрольная работа: Синдром Шерешевского-Тернера
Дипломная работа по теме Результаты выращивания молоди осетровых на кормах стандартной рецептуры с добавлением пробиотика
Коллизионные нормы в международном частном праве - Государство и право курсовая работа
Особливості правового статусу працівників сільськогосподарських підприємств кооперативного типу - Государство и право контрольная работа
ДНК. Основы генетического материал - Биология и естествознание контрольная работа