Злочинність як соціально-правове явище - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Злочинність як соціально-правове явище

Злочинність як одна з найгостріших проблем суспільства. Латентна злочинність та її вплив на кількісні показники правопорушень. Кількісні показники та їх облік в діяльності органів внутрішніх справ. Кількість злочинів у 2010-2014 роках на Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Актуальність теми дослідження. Успіх боротьби зі злочинністю багато в чому визначається проведенням глибоких кримінологічних досліджень найбільш важливих компонентів предмета кримінології та використанням результатів таких досліджень на практиці попередження злочинів. Кримінологічні дослідження являють собою вивчення з використанням досягнень науки на основі спеціально розроблених методів і методик різноманітних соціальних, правових, моральних, соціально-психологічних та інших факторів, що позитивно або негативно впливають на злочинність, її причини та умови, особистість злочинця, попередження злочинів.
Основними цілями кримінологічних досліджень є: глибоке пізнання факторів, що впливають на злочинність, їх взаємозв'язок та закономірностей прояву; винесення обґрунтованих пропозицій про прийняття на різних рівнях управлінь рішень, реалізація яких дозволила б знизити негативний і підвищити позитивний вплив зазначених чинників на кримінальну ситуацію в країні; здійснення конкретного аналізу кримінологічної обстановки в країні, окремих регіонах та територіальних утвореннях за певні часові періоди; виявлення найбільш криміналізованих сфер суспільного життя, особливо суспільно небезпечних видів злочинності в них, активізація правоохоронної діяльності шляхом розробки і реалізації державних регіональних комплексних програм протидії злочинності; аналітичне забезпечення в результаті оперативних досліджень вирішення конкретних завдань, попередження окремих видів злочинів шляхом проведення правоохоронними органами спеціальних профілактичних операцій.
Особливе значення кримінологічні дослідження мають для глибокого пізнання та оцінки злочинності в цілому. Саме пізнання злочинності дозволяє робити обґрунтовані висновки з тим, щоб своєчасно прийняти і реалізувати рішення, що стосуються протидії їй, маневрування в цих цілях наявних сил і засобів. В ході кримінологічногодослідження злочинності виявляються: ступінь її поширеності, інтенсивності і суспільної небезпеки, основні тенденції розвитку; соціально-правові характеристики злочинності, механізм її породження та функціонування; характеристики злочинності, що відображають її внутрішні особливості (організованість, кримінальний професіоналізм, сфери розповсюдження і т.п.).
Дана проблема досліджувалася багатьма українськими та зарубіжними науковцями-кримінологами. Серед них потрібно виділити праці таких вчених як Н.Ф. Кузнецова, В.Н. Кудрявцев, В.А. Аванесов, Л.А. Волошин, С.Є. Віцин, О.М. Джужа, Ю.В. Алксандров, А.П. Гель, Г.С. Семаков, А.Ф. Зеленський, І.І. Карпець, Я.Ю. Кондратьєв, Н.А. Стручков, А.С. Шляпочніков, Г.Н. Забрянський, А.П. Закалюк, Ю.В. Бишевський, А.А. Конєв, В.Ф. Оболенцев, Г.А. Кригер, П.І. Гришаєв, В.В. Сташис, Н.А. Беляєв, М.Д. Шаргородський, Е.А. Саркісова, О.Г. Фролова, В.Л. Чубарєв та інших.
Метою даної роботи є багатоаспектна характеристика такого інституту кримінології, як кількісні показники злочинності.
Згідно висунутої мети, завданнями роботи є:
Визначити поняття злочинності та її класифікацію;
Розкрити поняття латентної злочинності та її вплив на кількісні показники злочинності;
Охарактеризувати окремі кількісні показники злочинності (рівень, коефіцієнт, динаміка, питома вага) та визначити методику їх вимірювання;
Проаналізувати кількісні показники злочинності в Україні вперіод 2010-2014 рр.;
Визначити порядок обліку кількісних показників злочинності в діяльності органів внутрішніх справ.
Об'єктом дослідження є злочинність як суспільно-небезпечне соціальне явище, що отримує правову оцінку.
Предметом дослідження є кількісні показники злочинності: поняття, види та методика їх вимірювання.
Методи дослідження - системний, функціональний, аналітичний та спеціально-юридичні методи - порівняльно-правовий, історико-юридичний, формально-логічний та інші засоби наукового пізнання.
У роботі використані нормативно-правові акти України, підручники з кримінології та статистики, монографії та публікації окремих вітчизняних та зарубіжних авторів.
Робота складається з вступу, 3 розділів основної частини (які мають підрозділи), висноків, списку використаної літератури та додатків.
Розділ 1. Злочинність як соціально-правове явище
1.1 Визначення та класифікація злочинності
Злочинність, її сутність та природа належать до предмета науки кримінології, становлять один з основних його елементів. Теорія злочинності займає центральне місце у кримінологічній науці. Вона містить теоретичні та методологічні положення щодо наукового розуміння природи, сутності, поняття злочинності, форм її проявів, основних кримінологічних характеристик, показників останніх, методологічних засад їх вимірювання тощо. Тому, вивчення кількісних показників злочинності неможливо без визначення поняття та характеристики злочинності вцілому.
Злочинність є однією з найгостріших проблем суспільства. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні десятиліття, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру.
Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти вже у Арістотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. З початком формування суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII столітті до неї зверталися Ч. Беккаріа, Д. Дідро, Вольтер, К. Гельвецій, Ш-Л. Монтеск'є, І. Бентам, Дж. Лок та інші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, пропонували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження.
Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та інші. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до злочинців кримінальних покарань неефективною. Подолати злочинність, на їхню думку, можна лише шляхом повної пербудови суспільства на соціалістичних засадах.
Сучасний погляд на це явище почав формуватися у ХІХ ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складені у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, засновані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпетью, французом Гері і видатним бельгійським математиком і астрономом А. Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глибше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності. Суспільство несе у собі зародки всіх злочинів, що мають бути вчинені, тому що в ньому наявні умови, які сприятимуть їхньому розвитку, воно, так би мовити, готує злочини, а злочинність є лише засобом. Будь-який соціальний стан передбачає, відповідно, певну кількість та певний порядок проступків, які є необхідним наслідком його організації.
В радянській кримінології після її відродження визначенню злочинності спочатку не приділялося багато уваги. В першому підручнику з кримінології цьому питанню був присвячений невеличкий параграф. У ньому вказувалось, що Їзлочинність містить у собі всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу в даному суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів. Далі розглядалися стан, структура та динаміка злочинності. Особливо підкреслювалось, що злочинність є явищем соціальним.
Найбільш серйозною працею в 60-х роках про злочини і злочинність була монографія Н.Ф. Кузнецової «Преступление и преступность». Як зазначала Н.Ф. Кузнецова, злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, які вчиняються у певній державі у певний період часу.
Основні положення цієї роботи дістали загальне визнання і відтворювалися у багатьох підручниках з кримінології. Майже в усіх виданих в останні десятиліття працях підкреслювалася соціальна природа злочинності, її історичність і класова обумовленість, розкривалися кількісні і якісні характеристики цього явища, співвідношення злочину і злочинності.
Ряд авторів аналізували злочинність у ширшому контексті, як вид поведінки, що відхиляється від встановлених суспільством соціальних норм. У деяких працях злочинність пропонувалося розглядати як своєрідну систему. Для досліджень злочинності радянського періоду були характерні певні методологічні недоліки, які стримували розвиток наукових поглядів на цю проблему. Це, по-перше, ідеологічна забарвленість питання про злочинність, яка і досі не зникла повною мірою і продовжує обмежувати науковий пошук, знижує ступінь об'єктивності дослідження. По-друге, мало місце переважання юридичного підходу до розгляду злочинності при недостатньому застосуванні історичного, соціологічного, економічного та соціально-психологічного методів аналізу. По-третє, для значної кількості праць, характерним є загальнотеоретичний, умоглядний погляд на злочинність, явно недостатнє використання даних статистичного аналізу, результатів кримінологічних досліджень реального стану злочинності та окремих видів злочинів.
Злочинність - є одним з центральних об'єктів дослідження науки кримінології. За своєю суттю злочинність - явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам.
До 90-х років ХХ ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянський кримінології панувало таке тлумачення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється і охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками.
Піддаючи критиці наведене визначення, А.Зеленський обґрунтував свою думку так:
У наведеному визначенні злочинність як соціально-правове явище є „логічним монстром”, оскільки словосполучення „соціально-правове явище” позбавляє сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії у житті суспільства (техногенні катастрофи та природні катаклізми) набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами.
Точніше буде визначення злочинності не як сукупності злочинів, а як система, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто імовірнісної системи.
Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності.
Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи і в усіх країнах, не можна визнати найнебезпечнішим проявом деструктивних сил людини.
Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймовірної системи - певна цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими цієї множини.
Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тобто через конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретному випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, протиправність, винність, караність. Водночас кожний окремий злочин за змістом має множину ознак, що перебувають за межами загального поняття злочинності.
Також серед кримінологів поширене і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що само детермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризується кількісними і якісними показниками.
Узагальнення та певне переосмислення наукових поглядів на злочинність дає підстави для виділення її суттєвих ознак.
Злочинність за своєю суттю - явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам. У той же час деякими мислителями ставилося під сумнів таке розуміння. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.
Чи є злочинність вічною? Це питання має абстрактний характер. В радянській кримінології відстоювалась ідея про те, що злочинність є явищем в історичному плані тимчасовим, яке повинно зникнути в комуністичному суспільстві. Згодом ряд кримінологів відмовилися від цього погляду.
Вважається, що застосування такої невизначеної категорії, як «вічність», в даному контексті є ненауковим. Можна лише стверджувати, що злочинність існувала й існує в усіх країнах і типах суспільства, а також те, що вона існуватиме в найближчу історичну епоху.
Злочинність є відносно масовим явищем. Це означає, що абсолютна більшість актів поведінки в суспільстві є соціально-позитивними або соціально-нейтральними. Соціальні відхилення як позитивного (героїчні вчинки, випадки самопожертви), так і негативного характеру, в тому числі злочини, становлять дуже невеликий відсоток актів людської поведінки. Тим не менше, вони є досить розповсюдженими й істотно впливають на життя суспільства. Визначити й обґрунтувати якісь кількісні параметри злочинності, які є «нормальними» для суспільства наука в даний час не може. Рівень злочинності є дуже різним залежно від низки економічних, соціальних, політико-правових, культурно-історичних та соціально-психологічних факторів, що діють в кожній країні. Так, згідно з даними Інтерполу, коефіцієнт злочинності у розрахунку на 100 тис. населення в 1997 р. був найвищим у Фінляндії (14027) та Швеції, які за загальним визнанням є країнами з високим рівнем життя.
Важливою ознакою злочинності є її правовий характер. Це означає, що до злочинів належать тільки суспільно небезпечні діяння, які прямо передбачені кримінальним законом і вчинення яких тягне встановлене цим законом покарання. Ця ознака дозволяє відокремити злочини від менш небезпечних правопорушень, а також реально існуючих діянь, які об'єктивно є суспільно небезпечними, але не визнаються такими кримінальним законом, тобто є некриміналізованими. Криміналізація чи декриміналізація в праві є єдиним легальним засобом зміни кола діянь, що є злочинними.
Злочинність має історично мінливий характер. Протягом усього розвитку суспільства коло злочинів дуже істотно змінювалось. З ускладненням суспільних відносин збільшувалась і загальна кількість видів злочинів, ряд діянь були декриміналізовані, а то й взагалі перестали траплятися, виникли нові різновиди злочинних посягань. Мінливість властива багатьом соціальним явищам, але в даному випадку вказівка на цю ознаку не є зайвою. Справа в тому, що злочинність є дуже чутливою щодо змін у житті суспільства і чітко відтворює їх.
До цього часу злочинність розглядалася як сукупність усіх злочинів, вчинених у певному суспільстві. Багато авторів вживають більш конкретне, формулювання - сукупність злочинів, вчинених на певній території (країні, області, районі тощо) в певний проміжок часу. Це дозволяє охарактеризувати її кількісні параметри. Слід зазначити, що злочинність є статистичною сукупністю актів протиправної поведінки, не погоджених і прямо не пов'язаних між собою. З цього положення випливають два питання, які багато обговорювалися в літературі. Йдеться про співвідношення конкретного злочину та злочинності, а також сукупності конкретних злочинів та злочинності. Співвідношення злочинності і конкретних злочинів зазвичай розглядається як співвідношення цілого і частини, загального й одиничного. Тільки реальне існування конкретних злочинів, їх повторюваність дозволили сформулювати поняття злочинності. Злочинність не виявляється іншим чином ніж через процес постійного вчинення конкретних злочинів, які взяті в часових та територіальних межах, створюють певну сукупність.
Між тим популярною є думка про те, що злочинність не зводиться до сукупності злочинів. Стверджується, що вона виявляє себе як в конкретних злочинах, так і в особах, які їх вчиняють, або включає всю сукупність вчинених злочинів і суспільно-небезпечних наслідків. Такі тлумачення по суті порушують логіку побудови визначення, оскільки призводять до включення до нього явищ, які знаходяться за його рамками. Насправді необхідними елементом кожного конкретного злочину є особа, яка його вчинила, і це є беззаперечним. Можна сказати, що є коло осіб, які вже вчиняли злочини або мають схильність до злочинної поведінки, але ці явища не охоплюються поняттям злочинності і є самостійними кримінологічними категоріями. Щодо наслідків, то безпосередні наслідки злочинів прямо зазначені в кримінальному законі і входять до поняття злочину, а взяті в масі - до поняття злочинності. Щодо більш віддалених наслідків конкретних злочинів та злочинності в цілому, то вони також є самостійним явищем, яке виходить за межі злочинності і може розглядатися як соціальні наслідки злочинності.
Наприкінці 70-х рр.. у радянській кримінології набув поширення погляд, відповідно до якого злочинність має системно-структурний характер, що вона є певною системою. Проте й дотепер це не є загальновизнаним. Спроби обґрунтування злочинності як специфічного системно-структурного утворення робилися різними кримінологами.
Одні автори вважали, що при системному підході до дослідження цього явища йдеться про взаємозв'язок, взаємозумовленість злочинності та її причин, на думку інших - про взаємозв'язок злочинів і осіб, які їх скоюють. Треті вказували на взаємозв'язок різних підструктур (елементів) злочинності. Зокрема, С.Е. Віцин зазначає, що для цього явища характерний комплекс взаємозалежних елементів. Ними визнаються і окремі злочини, і види злочинності. Стосовно останньої вони виступають у якості підсистем.
Ці погляди розвивалися в рамках популярних у той час методологічних течій - системного підходу та загальної теорії систем. Проте, деякі науковці вважають ідею про системний характер злочинності є сумнівною. По-перше, взаємозв'язок, який існує між видами злочинності, окремими злочинами не має самостійного характеру, й є лише відбитком тих закономірностей функціонування суспільства, що обумовлюють існування суспільства, що обумовлюють існування злочинності. Самі автори цих тверджень визнають, що конкретні злочини не пов'язані між собою. Те саме можна сказати про певні види злочинів. Те, що існує професійна та організована злочинність, злочинне середовище, яке утворюється на основі зв'язків між особами, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, не дає достатніх підстав говорити про злочинність як про систему. По-друге, прихильники цієї ідеї надзвичайно широко трактують саме поняття «система», відповідно до якого майже будь-яка сукупність одночасно існуючих, будь-чим пов'язаних явищ, може розглядатися як система.
Розуміючи умовність і неповноту, властиві будь-якому визначенню, можна констатувати, що найбільш обґрунтованим і поширеним тепер є визначення злочинності як негативного, соціального, історично мінливого правового явища, що полягає у вчиненні частиною членів суспільства вчинків, які заподіюють шкоду іншим членам суспільства або суспільству в цілому, відповідальність за які передбачена кримінально-правовими нормами.
Злочинність є вкрай неоднорідним явищем. Діяння, які вона об'єднує, є схожими тільки за двома загальними ознаками: всі вони становлять небезпеку для суспільства і відповідальність за їх вчинення передбачена кримінальним законом. У всьому іншому вони дуже різноманітні й істотно різняться між собою. Це зумовлює необхідність виокремлення різних видів злочинності. Критерії цього виділення можуть бути різними і, відповідно, існують різні класифікації злочинів. Але всі вони мають значення для кримінологічної характеристики злочинності.
За кількістю вчинених злочинів розрізняють первинну (сукупність злочинів, вчинених уперше) і рецидивну (сукупність повторних злочинів) злочинність.
В якості особливого її різновиду останнім часом виділяється професійна злочинність (сукупність злочинів, що вчиняються постійно і є для злочинця основним джерелом існування).
За статтю виділяють злочинність чоловіків і злочинність жінок. За віком - злочинність дорослих і неповнолітніх. Також можна розрізняти злочинність молоді та інших вікових груп.
За мотивацією діяння виокремлюють корисливу, насильницьку і корисливо-насильницьку злочинність. За іншими критеріями розрізняють професійну, економічну, екологічну, організовану, корупційну, рецидивну, необережну злочинність тощо. Можна виділити види злочинності за розділами Особливої частини Кримінального Кодексу України.
Така класифікація допомагає, по-перше, конкретизувати вивчення багатьох проблем, а по-друге, є важливою для вирішення практичних завдань боротьби зі злочинністю загалом та окремими її видами.
Злочинність - це деяка стійка єдність, цілісне в певному значення утворення. Поняття ж цілісності в сучасній науці є підґрунтям системно-структурного підходу до вивчення об'єктів і явищ навколишньої дійсності. Багато з них завжди можна уявити у вигляді комплексу взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність. Системний підхід може бути застосований і до вивчення злочинності.
Доказ цілісності злочинності полягає, по-перше, в тому, що на відміну від окремо взятих злочинів вона є закономірним явищем, по-друге, в межах всієї злочинності між окремими її проявами і параметрами існують певний зв'язок і залежність, по-третє, тільки при аналізі злочинності взагалі біль рельєфно виявляються її певні взаємозв'язки і взаємозалежність з іншими соціальними явищами.
У зв'язку з цим злочинність з огляду на системно-структурний підхід розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об'єднані в однорідні групи. Специфічний зв'язок цих елементів створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом явище - злочинність.
«Конкретний злочин», «окремий вид злочинів, а також їх об'єднання в однорідні групи» і «злочинність» - не тотожні поняття. Між ними слід проводити принципову відмінність: вони знаходяться в діалектичному взаємозв'язку одиничного, особливого і спільного (загального). Названі три філософські категорії співвідносяться між собою таким чином: а) загальне існує лише окремому, через окреме, причому воно лише приблизно охоплює всі окремі предмети; б) будь-яке одиничне неповно входить у загальне; в) особливе є зв'язуючою ланкою між окремим (одиничним) і загальним, тобто щодо одиничного особливе є загальним, а щодо спільного (загального) - одиничним.
Злочин завжди вчиняється конкретною особою, він - явище (подія), одиничне, яке несе на собі відбиток індивідуальності. Існуюча в суспільстві злочинність і окремі види (групи) злочинів - це явища, що відображають одну із сторін поняття суспільного організму, визначеного наперед соціальними умовами життя суспільства, це відносно масові категорії, що характеризуються статистичними закономірностями. У злочинності проявляється не індивідуальна воля, а дія суспільних закономірностей.
Злочин (одиничне) проявляється в особливому (в певних видах злочинів) і загальному. В свою чергу злочинність (загальне) включає в себе окремі види злочинів (особливе) і конкретні злочини (окреме). Злочинність відображає найбільш істотні риси окремих злочинів, абстрагуючись від випадкових і індивідуальних ознак, що мають значення для конкретних злочинів.
Отже, враховуючи короткий аналіз перелічених вище ознак злочинності, сформулюємо її визначення. Злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно-небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Таке визначення містить найбільш загальні істотні ознаки злочинності: дає досить повне уявлення про неї; розкриває її природу, походження і зміст, дозволяє відрізнити її від суміжних соціальних явищ.
1.2 Латентна злочинність та її вплив на кількісні показники злочинності
Латентність злочинності -- це ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так є і тепер. У зв'язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений характер, далеко не завжди відповідає дійсності. За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана, «темна цифра» злочинності.
Питання, пов'язані з латентною (прихованою) злочинністю, належать до найважливіших і одночасно найскладніших проблем кримінології. Ефективна протидія злочинності, встановлення над нею дієвого соціального та державного контролю потребують дослідження реальних масштабів злочинності, прогнозування її «поведінки», визначення адекватної антикримінальної стратегії й тактики.
Однак спиратися при цьому виключно на дані офіційної статистики злочинності, як одностайно вважають науковці та більшість спеціалістів практиків, не можна, оскільки такі дані не повною мірою відображають реальний стан злочинності в державі.
Офіційна статистика відображає не стільки стан злочинності, скільки стан її реєстрації в країні. Вітчизняні дослідники справедливо наголошують, що прихована злочинність суттєво спотворює наші уявлення про кримінологічну ситуацію, реальний стан, структуру, характер, динаміку злочинності, про розмір і характер завданої шкоди.
Отже, на підставі вищевикладеного, можна зазначити, що латентна злочинність спотворює дані про реальну злочинність, а тому потрібно визначити, чи впливає вона на кількісні показники злочинності і якщо так, то яким чином.
Вимірювання рівня злочинності ти інших її показників ведеться на основі даних про зареєстровані злочини. Давно відомо, що з різних причин реєструються не всі вчинені злочини. Фактична кількість вчинених злочинів завжди більша від зареєстрованої:
Фактично вчинена злочинність, яка не стала предметом реєстрації злочинів, називається латентною (від лат. Latens (lateпtis) - прихований, невидимий). Латентна злочинність, її розміри обумовлюють викривлене, неповне уявлення про злочинність в цілому і тому мають вивчатися, визначатися для отримання більш адекватного уявлення про фактично вчинену кількість злочинів. Проте на офіційну статистику латентна злочинність не впливає, оскільки просто не береться до уваги.
Під латентною (прихованою) злочинністю у кримінології та правоохоронній практиці розуміють сукупність злочинних діянь, що були реально вчинені, але не стали відомі органам кримінального судочинства і відповідно не відображаються в офіціальній статистиці.
Злочини, що стали латентними, відрізняються від інших та між собою причинами та механізмами набуття латентності. Існує досить поширена думка про те, що латентність є ознакою злочинності в цілому, що латентність та процес латентизації, тобто набуття злочинністю властивості латентності, характерні тією чи іншою мірою усім видам злочинів, оскільки переважна більшість осіб, які вчиняють злочини, прагнуть залишитися невикритими, невідомими для офіційної системи кримінальної юстиції.
З іншого боку, є противники використання самого терміна «латентність», який, мовляв, є штучним утворенням науковців-кримінологів і до поняття «латентна злочинність» нічого не додає, особливо у сфері практичної діяльності. З цим не можна погодитися, оскільки доведено, що латентні злочини мають різні причини та механізми набуття ознаки латентності, а звідси передбачаються різні форми і засоби скорочення латентної злочинності, насамперед через гальмування процесів набуття злочинами ознаки латентності.
У кримінологічній літературі пропонується кілька варіантів поділів латентної злочинності. За одним з них її поділяють на природну, штучну та межову. При цьому природною латентністю називають сукупність вчинених злочинів, про які не відомо правоохоронним органам, що здійснюють їхню реєстрацію. До штучної латентної злочинності при такому поділі відносять злочини, про вчинення яких стало відомо правоохоронним органам, але вони з різних причин не беруть їх на облік. Межовою латентністю називають сукупність тих злочинів, вчинення яких не відомо потерпілому, або факт їхнього вчинення несприймається чи не усвідомлюється потерпілим як злочин.
Запропонований варіант поділу, на думку Закалюка А.П., не охоплює всі можливі причини та механізми латентизації злочинів. Крім того, деякі із запропонованих груп, зокрема межова латентність, не мають чітких критеріїв виділення. Тому він пропонує інший варіант поділу латентних злочинів залежно від причин і механізмів їхньої латентизації. Він реалізований у Програмі вивчення причин латентності злочинів та розробки засобів забезпечення боротьби з латентною злочинністю. Програма затверджена прем'єр-міністром України 01.12.1998 р. Та реалізована у правоохоронних органах і наукових установах України. Згідно з цим поділом всі латентні злочини з названих підстав (причини і механізми набуття латентності) поділяються на шість основних груп.
Злочинні прояви, які з низки причин (вчинення з необережності, правова некомпетентність тощо) помилково не сприймаються як передбачені Кримінальним кодексом України кримінально карані діяння.
Злочини, про які потерпілі з різних мотивів не повідомляють компетентним органам.
Злочини, в яких немає персоніфікованого потерпілого суб'єкта, заінтересованого повідомляти про їхнє вчинення (посягання на державні, загальносуспільні об'єкти та відносини).
Злочини, факт вчинення яких відомий обмеженому колу осіб або лише винуватцям, проте через вжиття ними спеціальних заходів щодо нерозповсюдження відомостей про згадані прояви, а також через незаінтересованість у цьому потерпілих, повідомлення про злочини не надходять до правоохоронних органів. Дуже часто такі злочини вчиняються у тіньових сферах економіки, у податкових відносинах, у процесі незаконного обігу наркотиків, у корумпованих ланках апарату управління. Вони спостерігаються і серед злочинів так званого загальнокримінального (н
Злочинність як соціально-правове явище дипломная работа. Государство и право.
Реферат по теме Репродукция вирусов. Противовирусный иммунитет
Взаимосвязь Основных Сфер Общества Эссе
Реферат На Тему Рекламная Компания Тур-Фирмы
Эффективность производства. Анализ эффективности производства
Реферат Использование Икт В Школе
Реферат по теме Биологические ритмы человека
Контрольная работа по теме Разрешение проблемных ситуаций с помощью норм права
Сочинение На Тему Радость
Реферат: Анализ затрат на качество продукции. Скачать бесплатно и без регистрации
Кт Диагностика Реферат
Контрольная работа: Нейроанатомия движения и высшей нервной дятельности
Контрольная работа по теме Разработка базы данных 'Сеть ресторанов'
Лабораторная Работа Распределенная Система
Сердечно Сосудистые Заболевания Реферат Кратко
Курсовая работа по теме Управление инновационными проектами на предприятии
Контрольная работа по теме Маркетинговый анализ деятельности предприятия
Сочинение Мой Родной Язык 10 Класс
Дипломная работа по теме Анализ особенностей конструктивизма как одного из направлений в искусстве советского периода
Контрольная работа по теме Производственный цикл производства деталей. Система управления запасами предприятия
Курсовая работа: Визначення енергетичних параметрів газотурбінної установки
Требования к искусственному освещению и средства защиты от ультрафиолетового излучения - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат
Учет арендованного имущества - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Тютюнопаління - Безопасность жизнедеятельности и охрана труда реферат