Злочини проти четі, волі та гідності осіб - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Злочини проти четі, волі та гідності осіб

Характеристика основних об’єктів вчинення злочинів проти волі, честі, гідності особи як юридичних категорій. Незаконне позбавлення волі, викрадення людини. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Незаконне поміщення в психіатричний заклад.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

НА ТЕМУ: «ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЧЕСТІ, ВОЛІ ТА ГІДНОСТІ ОСІБ»
Для написання даної роботи було обрано тему : «Об'єктивні ознаки злочинів проти волі, честі та гідності особи».
Останнім часом у суспільне життя України стрімко впроваджуються європейські норми та принципи, що ґрунтуються виключно на верховенстві прав, свобод та законних інтересів громадян. А тому для вітчизняної правової практики обране мною питання є актуальним, адже українська кримінально-правова наука намагається йти в ногу з часом та, в першу чергу, соціально-європейським розвитком.
Основним джерелом кримінальної науки є Кримінальний кодекс України, в якому в повній ієрархічній послідовності, що, в свою чергу, є абсолютно обґрунтованою, містяться науково визначені диспозиції злочинів та санкції до них. Звичайно, що всі художні визначення етичних категорій на кшталт «честі» чи «гідності» варто або шукати деінде, або обмежуватися вичерпним переліком злочинів, визначених у статтях, що вміщені в окремо виділений розділ. Тому, обравши дану тему, я маю на меті розкрити поняття категорій, що є об'єктом злочинів, вміщених у Розділ ІІІ Кримінального кодексу України для того, аби в повній мірі розтлумачити їх шляхом різнобічного освітлення їх основних властивостей.
Перед написанням роботи розглядалося завдання вивчити основний матеріал теоретичного спрямування з приводу об'єктивних ознак складу злочину та визначити чи є теорія шаблонною, тобто чи усі статті дійсно стовідсотково підпадають під стандарти наявності об'єктивних ознак та елементів в них, та чи теорія лише покладена в основу, а практика її доповнює, змінює або спростовує.
Загальним об'єктом дослідження стало якомога повніша оцінка поняття ознак злочинів проти волі, честі та гідності особи як соціального явища, посилаючись на наукові статті, законодавство та підручники юридичного спрямування.
Більш конкретним предметом вивчення було обрано тлумачення норм статей Розділу ІІІ Кримінального кодексу України із виділенням кваліфікуючих ознак кожного злочину, об'єднаних єдиним об'єктом. Тому також необхідним було розкриття понять волі, честі та гідності як соціальних, юридичних та етичних категорій в цілому.
Для вивчення вище зазначених питань варто було обрати і певний методологічний напрямок. Оскільки методологією науки є сукупність способів, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет науки кримінального права, то в межах своєї роботи я застосовувала наступні методи пізнання: філософський, догматичний, соціологічний, компаративістський та метод системного аналізу.
Перед написанням роботи було зібрано матеріали наукових статей Д. Кирилюка, В.А. Блюмика, Н.А. Придворова та інших науковців; підручників юридичного спрямування за редакцією Т.Б. Патрико, Д.Г. Рубана, Н.І. Бажанова, М.Г. Тофтула та ін., вітчизняного законодавства, а саме постанов Пленуму Верховного Суду України та міжнародних документів, наприклад Декларації ООН про захист осіб від насильницького знищення, Конвенції про рабство тощо. Також я маю на меті використати статті науково-практичних коментарів до Кримінального та Цивільного кодексів України за редакцією різних науковців.
1 . Об'єктивні ознаки складу злочину. Поняття та структура
Згідно з Кримінальним кодексом України злочином визначено передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність) вчинене суб'єктом злочину.
З огляду на обрану мною тему роботи, варто зазначити, що злочином проти волі, честі та гідності особи можна визначити і погрозу заподіяння шкоди визначеним об'єктам - волі, честі та гідності особи взятому в цілому обсязі як соціального явища. Тому тут цікавим моментом можна визначити, що злочином, а отже і кримінально караним діянням, є винна активна суспільно-небезпечна дія, і погроза заподіяння шкоди з точки зору моралі може бути кваліфікована як специфічний прояв деморалізації суспільства.
Ще одним важливим моментом, на якому треба зауважити, це те, що погроза може вважатися кримінально-караною лише у випадку наявності об'єктивно реальної загрози її реалізації. Простіше кажучи, така погроза має бути реальною для виконання.
Інколи, від обмеженості юридичних знань, погрози без їх можливого практичного застосування можуть кваліфікувати як бездіяльність, та це є дуже великою помилкою.
З практичного юридичного вжитку відомо, що бездіяльність - це ситуація, коли особа зобов'язана була вчинити певні дії, могла відвернути вчинення злочину, але з власної волі цього не зробила. В такому випадку така дія визначається кримінально караною. Законодавством визначено вичерпний перелік, коли вище зазначений обов'язок вчинити певні дії випливають з: прямої вказівки закону; професійних або службових функцій; договору; родинних відносин; попередньої поведінки особи; можливості надати допомогу або повідомити про такий стан [1].
Для того аби конкретніше та обґрунтовано дослідити це питання необхідно дати визначення єдиного обов'язкового критерію, аби в подальшому уникнути помилок, щодо кваліфікації протиправних діянь як злочинних. Я маю на увазі поняття складу злочину, тобто сукупності об'єктивних та суб'єктивних ознак, що визначають суспільно-небезпечне діяння як злочин. До таких ознак належить суб'єкт вчинення злочину, об'єкт, на який здійснено посягання, об'єктивна сторона, як зовнішній прояв злочину, та суб'єктивна сторона, як психічне ставлення особи до вчиненого діяння.
Окрім цих основних критеріїв, у кожного з них є свої власні виняткові моменти, такі, як факультативні та обов'язкові ознаки. В межах теми даної роботи я хочу приділити особливу увагу об'єктивним ознакам злочинів, тобто сукупності ознак об'єкту вчинення протиправного діяння та його об'єктивної сторони.
об'єкт - це суспільні відносини, на які посягає злочин, заподіюючи їм певної шкоди або створює загрозу завдання такої шкоди.
суспільні відносини - це відносини між людьми, які існують у суспільстві і регулюються різними соціальними нормами
предмет - це речі матеріального світу, на які здійснюються посягання.
потерпілий - це фізична особа, якій заподіяно моральну, матеріальну або фізичну шкоду.
моральна шкода - це заподіяння шкоди моральним цінностям особи злочинними намірами.
матеріальна шкода - це заподіяння шкоди майну фізичної чи юридичної особи.
фізична шкода - це заподіяння шкоди фізичному здоров'ю людини, тобто цілісності її шкірних покривів, опорно-рухового апарату тощо.
об'єктивна сторона - це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкти кримінально-правової охорони.
дія - це суспільно-небезпечна протиправна, усвідомлена, вольова, активна поведінка суб'єкта.
бездіяльність - це суспільно-небезпечна протиправна, вольова, пасивна поведінка суб'єкта.
суспільно-небезпечні наслідки - це шкода, яка заподіюється злочинними діяннями, суспільним відносинам, що охороняються.
місце - це територія, на якій вчинено злочин
час - це часовий період, протягом, якого вчинено злочин
обстановка - це певні специфічні умови, за яких вчинено суспільно-небезпечне діяння
спосіб - це форма прояву злочинної дії або бездіяльності
знаряддя - це предмети або речі, за допомогою яких було вчинено злочин
2 . Загальна характеристика основних об'єктів вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи як етично-філософських категорій
Основними безпосередніми об'єктами злочинів проти волі, честі та гідності особи є відповідно воля, честь та гідність, якщо розгляди це питання через призму етичної, психологічної та філософської догматики.
Воля людини виражається в тому, на скільки особа здатна долати перешкоди та труднощі на шляху до поставленої та абсолютно визначеної мети, на скільки вона здатна керувати своєю поведінкою в екстремальних та буденних ситуаціях, підпорядковувати свою діяльність певним завданням та обставинам тощо [3].
Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому та цілеспрямовану, в котрій людина здійснює свою визначену мету, яка, як закон, визначає спосіб дій і характер. Основними інструментами регулювання способу та характеру дій особи виступають виявлення ініціативи, напруженість фізичних і розумових сил, вміння долати труднощі, що перешкоджають досягненню мети та стримування відволікаючих від діяльності бажань [4].
Теоретики визначають наступні функції волі: спонукальна функція (організація активності людини).
Даній функції притаманні мимовільність і довільність протікання дій та поведінки, тобто їх зумовленістю свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи зміст дії (робить його більш значущим).
Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.
гальмівна функція (стримування небажаних проявів активності).
Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій чи поведінку, яка суперечить об'єктивним уявленням про зразок. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції [4].
Характерними особливостями волі є те, що:
1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини, та її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.
2. Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.
3. Вольова регуляція - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.
4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом [5].
Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належить її сутності й призначенню, як повинна чинити саме людина.
У широкому сенсі термін «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії чи національної приналежності.
Гідність у вузькому сенсі - це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для суспільства в цілому. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості й почуття власної гідності, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини та громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.
Гідність є не лише самооцінкою, а й сукупністю об'єктивних якостей людини, які визначають її репутацію у суспільстві [6]. Гідність людини - це та цінність, якої вона набуває і яку зберігає в суспільстві. Серед складових такої цінності виокремлюють:
а) особисту гідність (цінність конкретної особистості, сукупність притаманних їй суспільно важливих властивостей);
б) колективну гідність (цінність людини як представника певної соціальної групи - сім'ї, колективу тощо, належність до якої наділяє її певною значимістю);
в) професійну, трудову гідність (цінність, яка пов'язана з професією особистості та визначається основними видами її суспільної діяльності);
г) громадянську гідність (цінність людини як представника народу, як громадянина певної держави);
ґ) людську гідність (цінність людини як представника всього людства).
Отже, гідність - це особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність - це показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність - це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.
Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.
У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального статусу, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини - її праця, міра людяності, що визначає й міру пошани і поваги. Термін «честь» у науковій літературі та періодичних виданнях набуває таких значень:
а) позитивна моральна репутація, добре ім'я окремої людини чи певної спільноти;
в) зовнішній вияв поваги й пошани або прийняті в певному суспільстві знаки вшанування та уславлення;
ґ) синонім найкращих духовних якостей особистості (благородство, совість та ін.);
д) ті якості особистості чи соціальної спільноти, які мають загальне визнання, те, за що віддають шану.
Честь - це перш за все позитивна моральна репутація, яка формується й існує у суспільній думці тієї соціальної спільноти, до якої належить певна особистість. Із цього погляду честь належить не конкретній людині, а існує у свідомості інших людей, які її знають, у думці колективу. Тому феноменом визнання й поваги визначається честь.
Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі.
Репутація - це цілісне уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною, яка виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.
Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг та гідності людини як виконавця конкретної соціальної ролі.
Таким чином, честь і гідність тісно пов'язані між собою. Якщо гідність - цінність людини, то честь - це, по суті, оцінка цієї цінності. Гідність та честь є особистими немайновими благами, невіддільними від особистості, бо виникають з моменту народження [8].
3. Загальна характеристика основних об'єктів вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи як юридичних категорій
Інституту прав і свобод людини належить центральне місце у Конституції України. В ній майже третина статей становить розділ ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», де закріплено достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належать право на повагу до гідності людини (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Норми Розділу III Кримінального кодексу України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність людини [9].
Згідно з нормами юридичної науки право на повагу до гідності та честі людини, на недоторканість ділової репутації вклалося в основу немайнових прав людини та громадянина, що знаходиться під відомчим захистом цивільно-правової науки.
В умовах розкоординованості та антисоціалізації сучасного суспільства необхідно поглянути на проблеми захисту честі, гідності та ділової репутації через призму аналізу положень Цивільного кодексу України, маючи на меті висвітлення найбільш дискусійних питань, що виникають у процесі застосування відповідних норм у практичній діяльності судів, бо саме положення цивільного законодавства надає таким категоріям, як честь, гідність та ділова репутація особи, статусу вищих соціальних цінностей [10].
Відповідно до диспозиції ст. 297 ЦКУ право на повагу до гідності та честі складається з таких складових частин:
б) право на недоторканність гідності та честі;
в) право на захист гідності та честі у випадку порушення.
Право на гідність - це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті.
У свою чергу, право на честь - це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну її оцінку та оцінку її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею.
Поняття «гідність», як і честь, вміщує дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну.
Під об'єктивною (соціальною) стороною гідності розуміється те, що як моральна цінність та суспільна значимість особистості, вона визначається існуючим суспільним чи класовим відношенням та не залежить від людини. Тобто людина вже тільки внаслідок того, що вона є біологічною істотою, наділена певною об'єктивною гідністю. Ось чому інколи об'єктивний аспект гідності називається людською гідністю, або антропною гідністю безвідносно до індивідуальних якостей людини, соціального статусу, професійної належності тощо.
Суб'єктивна (індивідуальна) сторона виявляється в усвідомленні та почутті особистої гідності, своєї гідності як людини, особистості, як представника тієї чи іншої спільності чи певної групи, що обумовлюється можливістю людини відображати не лише об'єктивний світ, а й себе в цьому світі - свою роль та місце в ньому. Саме суб'єктивна сторона гідності виконує мотивувальну функцію в поведінці людини, що розуміється деякими авторами як зовнішня сторона гідності, або індивідуальна (особиста) гідність.
Під поняттям «гідність особи» слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біо-психо-соціальної істоти. При цьому, що стосується цивільно-правового регулювання та захисту, то вони можливі лише стосовно правовідносин, які виникають щодо об'єктивної сторони гідності особи, в той час як суб'єктивна сторона для правового впливу є недосяжною і відновлюється лише внаслідок відновлення об'єктивної сторони. Таке розуміння прямо випливає із загальноєвропейських стандартів у галузі прав людини [11].
Право на недоторканність гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, конклюдентними способами, тобто за допомогою міміки, жестів та інших усталених дій, за допомогою засобів масової інформації, електронних комунікацій тощо).
Основним є те, щоб дана інформація:
порушувала дані особисті немайнові права.
Однак поширення інформації є найбільш відомим, однак далеко не єдиним способом порушення гідності та честі. Варто зауважити, що Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначає наступні особливості:
а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;
б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію [12].
До інших способів слід відносити вчинення певних незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, захоплення в заручники, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження та покарання, незаконне поміщення в психіатричний заклад, примусові медичні досліди та експерименти тощо.
Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:
б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;
в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.
ЦКУ наділяє особу можливістю застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб:
б) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема:
ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав;
ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права [13].
4. Психологічна специфіка вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи
Загальною причиною вчинення будь-яких правопорушень є егоїстичне, а точніше - егоцентристське ставлення до суспільства. Це означає, що людина ставить себе вище інших, уявляє себе Богом, що в праві здійснювати самосуд та карати смертю інших. Така особа-злочинець вважає, що вона є єдиною в своєму роді, і що весь світ повинен формуватися навколо її інтересів та можливостей. І якщо хтось досягнув більшого, чи заважає здійсненню поставленої мети, то таку людину необхідно покарати.
Психологи вважають, що такі особи є слабкими та невпевненими у собі через те, що живуть із почуттям невизначеної індивідуальності. Вони неспроможні протистояти перешкодам, долати їх, вони не мають змоги пробачати, гідно програвати та робити висновки, виходячи на рівень самооцінки в силу своєї незахищеності перед суспільством.
Сучасна насильницька злочинність переважно носить побутовий, ситуативний характер. Разом з тим, зростає кількість організованих, заздалегідь підготовлених злочинів, які нерідко характеризуються особливою жорстокістю, зухвалістю та ідейною витонченістю [14].
Кримінологічні дослідження дозволили визначити три основні типи причин вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи: вчинення таких злочинів особами з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю.
Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров'я інших людей, їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильницьких засобів вирішення конфліктів. Посягання на волю чи гідність людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий стереотип поведінки - результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентричної орієнтації. До такого типу можна віднести такі злочини, як захоплення заручників (ст. 147) чи незаконне позбавлення волі (ст.146).
вчинення злочинів особами які припускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не виражена.
Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння певними цінностями, в ім'я яких приносяться в жертву блага іншої людини. Цей тип злочинів становить 20 % і до них можна віднести такі злочини як використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1) чи експлуатація дітей (ст. 150).
Вчинення злочинів ситуативними злочинцями (тими, які вчинили посягання під впливом несприятливої життєвої ситуації).
У їх поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство як реакцію на ситуацію, що сприймається ними гостро конфліктною. Серед насильницьких злочинців такі особи становлять близько 30 %. До таких злочинів можна віднести захоплення заручників (з метою отримання грошової винагороди) (ст. 147) чи торгівля людьми (також із корисливих мотивів задля відвернення власного розорення) (ст. 149) [15].
Традиційно до чинників цих злочинів відносять:
1) негативний вплив мікросередовища;
2) пияцтво (використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1);
3) неприязні міжособистісні стосунки (поміщення в психіатричний заклад ст. 151);
4) конфліктні ситуації між злочинцем і потерпілим.
В одних випадках вони виникають раптово, в інших є результатом розвитку тривалих неприязних стосунків. У будь-якому разі тут значну роль відіграє поведінка потерпілого, яка слугує віктимогенним фактором (поміщення в психіатричний заклад ст. 151 чи незаконна угода щодо людини ст. 149).
5) недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі (може бути першопричиною будь-якого злочину проти волі, честі та гідності особи) [16].
Отже, дослідивши дане питання, можна визначити, що вчинення злочинних дій є наслідком не лише певних психічних вад злочинця, а й тієї несприятливої ситуації у суспільстві, яку ми щодня створюємо власноруч.
5 . Об'єктивні ознаки окремих видів злочинів П роти волі, честі та гідності особи
1) Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст.146)
1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Суспільна небезпечність незаконного позбавлення волі або викрадення людини полягає в тому, що таке діяння посягає саме на недоторканість людини, яка охороняється і гарантується Конституцією, а якщо воно діється за обтяжуючих обставин, то додатково ставить у небезпеку життя та здоров'я потерпілого.
Об'єктивна сторона злочину відповідно до диспозиції статті передбачає:
Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема у таких випадках, як:
а) законне ув'язнення людини після її засудження компетентними органами;
б) законний арешт або затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;
в) законний арешт або затримання людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню її після його вчинення;
г) затримання неповнолітньої особи на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним державним органом;
ґ) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду до країни, або людини стосовно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції [17].
З юридичної точки зору волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей (статті 19 і 23 Конституції України), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як:
свобода та особиста недоторканність,
право на невтручання в її особисте життя,
право на вільний вибір місця проживання (статті 29, 32, 33 Конституції України) [18].
Ці елементи ґрунтуються на статтях 271-272 Цивільного кодексу України, що визначають зміст особистого немайнового права, який становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Також необхідно зазначити, що фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
Відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» кожна людина має право на свободу пересування.
Свобода пересування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати.
Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік [19].
Тривалість у часі стосується, як правило, незаконного позбавлення волі. Зміст її
Злочини проти четі, волі та гідності осіб дипломная работа. Государство и право.
Формы Проведения Практических Работ
Русский Язык 5 Класс Годовая Контрольная Работа
Рефераты Работы
Доклад по теме Общая характеристика Псковской Судной грамоты, ее система, источники
Курсовая работа по теме Гіросопічні та дисипативні сили. Гіроскопічні та коріолісової сили інерції
Реферат: Методы и пути оптимизации адаптации периода работников
Финансы Предприятия Курсовая Работа
Дипломная работа по теме Грошова оцінка земель в Україні
Сочинение: Сецесія, місто і текст
Абай Жалғыздығының Сыры Эссе
Дипломная работа по теме Химический язык
Курсовая работа по теме Ведение бухгалтерского учета на предприятии
Учебное пособие: Основы внутренней и внешней политики фашизма
Запись На Лабораторные Работы Горный
Реферат: Міжнародні акти в галузі прав і свобод громадянина
Реферат по теме Аналитическая философия сознания
Агропромышленный Комплекс Курсовая
Курсовая Работа На Тему Програмний Комплекс Для Роботи (Розробки) Візитних Карток
Курсовая работа по теме Экономические и социальные последствия вступления России в ВТО
Контрольная работа по теме Бухгалтерский учет внешнеэкономической деятельности
Гарантии независимости адвоката - Государство и право дипломная работа
Кулинарное искусство Китая - География и экономическая география курсовая работа
Кольская сверхглубокая скважина - Геология, гидрология и геодезия презентация