Крізь холод, голод і тяжкі травми: історія втечі з шахт Донбасу підлітка-вестарбайтера Жака Сандулеску

Історія починається в Румунії наприкінці 1944-го, коли радянські війська в цю країну. 16-річний Жак Сандулеску поспішав до школи, коли його захопили радянські військові та з великою партією місцевих цивільних відправили на Донбас. Нікого не збентежило, що Жак був неповнолітнім. «Визволителі» повезли його як невільника на примусові роботи на схід.

Хлопець був етнічним німцем на ім’я Герман Пфафф. Жаком Сандулеску він став пізніше.

Жак описує, як їх три тижні везли на схід у нелюдських умовах: «На одній зупинці нам дали сокиру на пів години та дозволили прорубати дірку в підлозі біля дверей. Замість того, аби випорожнюватися, виставляючи свої дупи з вікна, поки двоє інших людей тримали ковдру, аби якось прикрити, тепер можна було робити це через дірку за цією ковдрою. Сечовипускання було не проблемою для чоловіків, оскільки у дверях до вагона була велика щілина. Але дівчата або жінки мали для цього ховатися за ковдрою.

Хлопець потрапив на шахту № 28 біля Ровеньків, що на території нинішньої Луганщини. Табір невільників із заходу знаходився між Венгерівкою та Михайлівкою. У таборі люди вмирали від постійного недоїдання, холоду й виснажливої праці. Тут вони отримували пайку по 300 грамів хліба на день.  Жака врятувало здоров’я, кремезна від природи статура й оптимізм. Юнак добре працював, і його відібрали для робіт на шахту, де видавали втричі більше хліба, по кілограму на добу.

Згодом кмітливого, працьовитого та дуже сильного й високого хлопця помітило керівництво. Тож юнакові почали довіряти: наприклад, вільнонаймані працівники стали запрошувати хлопця до себе на вечерю. Та все ж він прагнув якомога швидше повернутися додому. Аж ось серед конвоїрів з’явився справжній садист, який одного разу без причини вистрелив Жакові у спину. Куля пройшла навиліт через грудну клітину.

Чоловік декілька разів сильно побив Жака, так, що той вирішив не виходити з шахти взагалі. Їжу йому в шахту приносив румун Омар, з яким вони потоваришували та довіряли одне одному. Потім якось Жак потрапив під завал, і цей Омар його врятував. Жак дивом вижив, але отримав серйозні травми ніг. Його поклали у лікарню, та  лікування майже не надавали. Рани на ногах не загоювалися, і одного разу він почув слово «ампутація».

Жак вирішив більше не зважати та тікати

Це було майже безнадійно: зима, хлопець з поламаними ногами, без відповідного одягу та взуття, харчових запасів — цілковита авантюра.

Але Жаку дивом вдалося прокрастися спочатку через Польщу, потім — у радянську зону Німеччини, а звідти — у зону, контрольовану союзниками. Останні метри до німецького табору біженців він долав уже майже без свідомості. Хлопця знайшли неподалік від того табору. Місцевому лікарю вдалося врятувати ноги Жака. Пізніше юнак отримав першого за три роки листа від батьків: вони писали, що його сестру теж забрали на схід, і вона померла у першу ж зиму у таборі під Макіївкою, за якихось 50 кілометрів від Жака.

У 1949 році Жак емігрував у Канаду, а звідти — у США, де став боксером. У 1955-му його призвали в американську армію. Жак відслужив у Європі, закінчив там Сорбонну, вивчаючи літературу та філософію, отримав громадянство США й став успішним підприємцем — тримав джаз-бар. Також він знімався у кіно та рекламі.

Крім того, Жак нарешті знайшов свого друга Омара та допоміг йому емігрувати у США.

Досвід пережитого у шахтах був настільки жахливим і глибоким, що Жак ніколи не наважився завести дітей. За словами його дружини Енні Готліб, найбільший страх для нього був опинитися на місці свого батька, який не зміг захистити своїх дітей. У 1999 році Жак із дружиною приїхали до Києва у справах — його запросили туди на турнір карате. Він вирішив злітати на Донбас і знайти ті поселення, де була його шахта. Чоловік повертався туди й наступного року, і ці візити щоразу трохи зцілювали його.

Одного разу Жак отримав листа від підлітка з Орегону. Хлопець просив копію його книжки про пережите на Донбасі — виявилось, що його вчитель читав її своїм учням упродовж 28 років, і книжка зносилася. Жак поїхав і туди, аби зустрітися з учнями й тим вчителем. Нарешті він відчув себе почутим.

Жак Сандулеску помер 19 листопада 2010 року у Чапел-Гілл, що у Північній Кароліні. «Вільному радіо» вдалося зв’язатися з його вдовою, яка живе у Нью-Йорку. Енні Готліб-Сандулеску розповіла, що слідкує за подіями на українському сході та знає про російсько-українську війну. Жінка додала, що прагне розвіяти попіл коханого в тих місцях, де пройшли його найтяжчі роки. Та нині ті райони окуповані й недоступні для туристів.

У листі журналісту «Вільного радіо» вдова Жака Сандулеску пише:

«У 1990-х, коли ми багато подорожували в Україну у справах  діяльності Жака у федерації кіокушинкай карате, ми сподівалися, що зустрінемо когось, хто хотів би перекласти його книгу російською та/чи українською. Її переклали норвезькою, румунською, німецькою та японською. Гадаю, ми не могли знайти нікого, бо в той час люди там фокусувалися на майбутньому, а не на минулому. Але майбутнє виявилося розчаруванням, а минуле каже «Я намагалося вам розповісти».

За словами Енні, Жак завжди хотів, аби за історією його життя зняли фільм, і багато років тому він продав права на таку стрічку одній команді фільммейкерів, які досі мають плани її створити.

Матеріальна підтримка:

Одноразова: приват 4149499158805604

монобанк 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_

BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory