Згвалтування - проблеми кваліфікації - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Згвалтування - проблеми кваліфікації

Загальна характеристика статевих злочинів. Згвалтування: прблеми кваліфікації. Згвалтування неповнолітніх. Згвалтування неповнолітніх та малолітніх. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Розбещення неповнолітніх.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Згвалтування - проблеми кваліфікації
Саме керуючись мораллю, людина може встановити, що треба вважати насильством. Хоч моралі притаманно багато консервативних рис, вона зазнає істотних змін з розвитком людського суспільства. Так, наприклад, продаж наркотиків у середні віки не була пов'язана з моральністю, а невіра в Бога вважалася не тільки аморальною, а й злочином.
Мораль різних народів і культур також має певні особливості (наприклад, самогубство було для християн одним з найтяжчих гріхів, а для японців -- це чеснота). Проте, незважаючи на це, мораль будь-яких культур відзначається однаковим ставленням до насильства. І саме розуміння останнього, як правило, є дуже схожим.
Отже, можна стверджувати, що задовго до того, як виникло право, людина керувалася принципами моралі, а саме право було і є тісно пов'язаним з нею. Відомий філософ С.Л.Франк зазначав, що «право і мораль -- суть законодавства, які принципово охоплюють усе людське життя і походять у кінцевому підсумку з совісті людини, з поняття належного».
Люди -- це істоти, дії яких у всіх проявах свідомо чи несвідомо скеровуються їхньою волею. Всі людські вчинки є наслідками, які породжуються мотивами і оцінюються совістю. З урахуванням цього можна вважати, що насильство -- це певна дія, яка суперечить уявленням людства про належно-допустиме, а тому викликає негативну реакцію з боку суспільства.
Як захисний засіб від насильства людство протиставило йому спочатку мораль, а згодом -- право. Найдавніше право визнавало покарання за принципом таліону, згідно з яким воно повинно було бути рівнозначним злочину. Насильство, викликане попереднім насильством, у давніх суспільствах не діставало негативної оцінки і повністю відповідало поняттю норми. Звідси цілком зрозумілим стає явище кровної помсти.
У наш час насильство породжує покарання. Однак це не призвело до його зникнення. Можна сказати, що насильство -- це якість, яка певною мірою притаманна людській психіці. І ніякі моральні постулати не можуть викоренити схильності людей до насильства. Проблема насильства була і є актуальною проблемою людського суспільства. Тому і є такою актуальною тема даної курсової роботи: “Згвалтування: проблема кваліфікації”.
Насильство має дуже багато форм. По-перше, розрізняють моральне (психічне) і фізичне насильство. По-друге, насильство може діставати вияв у діях однієї людини проти іншої, групи людей проти особи, одного народу проти іншого, держави проти держави (війна), релігії проти релігії. Як правило, насильство зумовлюється певними причинами.
Протягом багатьох століть філософи намагалися зрозуміти його сутність. Вони ставили перед собою питання: як виникає насильство?; чому зростає рівень насильства в суспільстві?; чи кожна людина здатна до нього?; чи можна виправдовувати насильство?; чи можна його викоренити? Ці та інші питання є актуальними й нині.
Що ж таке насильство? Юридичний енциклопедичний словник дає таке його визначення: це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, що порушує невід'ємне право людини на особисту недоторканність. Фізичне насильство дістає вияв у безпосередній дії на організм людини (нанесення побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо). В результаті цього потерпілому може бути завданий біль, ушкоджене здоров'я і навіть заподіяна смерть.
Психічне насильство полягає у дії на психіку людини шляхом залякування, погроз (зокрема фізичною розправою), здійснюваної з тим, щоб зламати волю потерпілого до опору, до відстоювання своїх прав та інтересів. Психічне насильство може призвести до нервового чи навіть душевного захворювання.
Насильство може бути обставиною, що обтяжує вину (наприклад, при вчиненні злочину з особливою жорстокістю чи знущанні над потерпілим), або способом вчинення злочину (наприклад, вбивство, пограбування) чи ознакою складу злочину (наприклад, зґвалтування).
Отже, насамперед насильство розглядається як злочин. Саме боротьбі проти цього були присвячені статті законів з найдавніших часів. Оскільки насильство є невід'ємною частиною людської психіки і повністю викоренити його неможливо, треба створювати умови, за яких застосування насильства було б вкрай невигідне для злочинця.
Незважаючи на те, що психічне насильство не є таким явним, як фізичне, і вважається менш небезпечним, у людському суспільстві воно зустрічається набагато частіше. Особливістю цього насильства є те, що дуже важко довести факт його застосування, особливо за відсутності речових доказів. Психічне насильство може спричинити погіршення здоров'я людини і навіть її смерть (наприклад, доведення до самогубства). Цікаво, що саме самогубство раніше вважалося злочином. Наприклад, за Петра І особу, яка намагалася накласти на себе руки і не довела справу до кінця, вішали.
Треба зазначити, що не будь-яке фізичне насильство є злочином. За певних умов заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і навіть смерті не вважаються злочинами. Це пов'язано з тим, що основним елементом складу злочину є наявність вини. Отже, за відсутності цього чинника певні дії (в тому числі й фізичне насильство) не вважатимуться злочинними.
Так, не є злочином необхідна оборона. Однак при цьому важливе значення має неперевищення її меж. Необхідна оборона повинна закінчитися, коли агресія нападника закінчена і не може поновитися. До цієї оборони прирівнюється затримання злочинця, яке також може бути пов'язане з насильницькими діями. Не буде вважатися злочином і насильство, застосоване внаслідок збігу обставин, коли відсутній елемент вини (казус) або наслідки дії спричинили меншу шкоду, ніж її відсутність. Не вважаються злочином насильницькі дії, вчинені неосудними особами. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК України виправданим є насильство, застосоване для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло, чи інше приміщення.
Статевими злочинами називають передбачені кримінальним законом сексуальні посягання на статеву волю, статеву недоторканість, умови нормального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.
Родовим об'єктом статевих злочинів є чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих відносин. Він має такі головні норми-вимоги:
1. Статеві відносини допускаються між особами різної статі, кожна з яких досягла певного віку та фізичної і психічної зрілості;
2. Статеві відносини виникають і ґрунтуються на підставах взаємної поваги, добровільності і рівноправності;
3. Переважаючою формою статевих стосунків є шлюб.
Характерна особливість статевих злочинів полягає в тому, що вони мають сексуальні мотиви, спрямовані на збудження чи задоволення статевого інстинкту. Сексуальні дії, які утворюють об'єктивну сторону цих злочинів, завжди спрямовані на конкретного потерпілого. Всі вони навмисні, бо вчинюються з певною метою - порушити чи задовольнити статеву потребу.
Найпоширенішим серед статевих злочинів є зґвалтування.
У новому КК виділено в окремий розділ злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, який включає п'ять статей.
Зміни торкнулись також деяких кваліфікуючих зґвалтування ознак та санкцій основного і кваліфікованих складів цього злочину. Новою кваліфікуючою ознакою за ч.2 ст.152 КК є не тільки повторне вчинення даного злочину, а й злочинів, передбачених ст.ст.153--155 КК України. Решта кваліфікуючих ознак у новому законі, у порівнянні з Кодексом 1960 р., залишилась без змін.
З введенням у дію нового кримінального законодавства змінилось також розуміння такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення зґвалтування групою осіб. Раніше у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. було звернуто увагу на те, що дії учасника групового зґвалтування підлягають кваліфікації за ч.3 ст.117 КК 1960 р. і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не могли бути притягнуті до відповідальності. Вказана вище постанова втратила чинність після прийняття нового законодавства. Зараз відповідно до ст.26 нового КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину, тобто співучасть неможлива з неосудними особами. Це є уточненням поняття співучасті.
Стаття 154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок» (ст.119 КК 1960 р. «Примушування жінки до статевого зв'язку») також передбачає, що потерпілим від зазначеного злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, при цьому вказується, що статевий зв'язок може охоплювати як природні, так і неприродні форми. Ця ж стаття у ч.2 встановлює таку кваліфікуючу ознаку, як примушування до вступу в статевий зв'язок, поєднане з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її (його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів Специфічною ознакою цього злочину є те, що потерпілий (жінка або чоловік) повинен матеріально чи службово залежати від винного. Потерпілими від даних злочинів можуть бути і неповнолітні, а винними -- їх батьки, особи, що замінюють останніх, й ті, які займаються вихованням неповнолітніх.
У новому КК України відсутня стаття про відповідальність за мужолозтво (ст.122 КК 1960 р.). Між тим, такі дії можуть охоплюватись ст.153 КК «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» та ст.154 КК «Примушування до вступу в статевий зв'язок».
Стаття 155 КК «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» передбачає відповідальність за добровільні статеві злочини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Позитивним в регламентації цього складу злочину є те, що ч.2 даної статті встановлює підвищену відповідальність у разі вчинення такого злочину батьком, матір'ю чи особою, яка їх замінює, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки.
Стаття 156 КК «Розбещення неповнолітніх» у порівнянні з раніше чинним законодавством дещо змінена. Зміни торкнулись кваліфікуючих обставин. Так, ч.2 ст.156 КК передбачає більш сувору відповідальність у разі вчинення цього злочину щодо малолітньої особи батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює 3 таким підходом законодавця варто погодитись.
Зґвалтуванням у кримінальному праві називають статевий акт, вчинений проти волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням її безпорадного стану.
Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі.
Деякі автори вважають, що об'єктом зґвалтування є статева недоторканість жінки. Таке міркування неправильне, бо доросла жінка вільна в статевому відношенні, а не недоторкана. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій.
Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.
Сутність зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту насильно, поза волею жінки чи чоловіка, без їх згоди.
Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо опір жінки статевому акту був дійсним, а не удаваним, коли жінка нібито суперечить, а насправді не заперечує проти статевого акту.
У кожній кримінальній справі ця обставина повинна бути з особливою увагою досліджена і доведена, щоб уникнути помилки і не засудити невинного.
При зґвалтуванні статевий акт вчинюється насильно, тобто із застосуванням винним фізичної сили (утримання силою, зв'язування, нанесення ударів, побоїв і такими подібними діями, які дійсно могли змусити потерпілу припинити опір, зламати його).
Якщо при цьому потерпілій будуть заподіяні легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, то все скоєне кваліфікується за ч. 1 ст. 152 КК. Додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потрібно, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у вказаних межах охоплюється диспозицією ст. 152КК. Кримінальний кодекс України. / Кодекси України. - 2001. - № 1
1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, -- карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-- 155 цього Кодексу, -- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього -- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього -- карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
При зґвалтуванні статевий акт вчинюється із застосуванням погрози вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень потерпілій чи її близьким та рідним (дітям, батькам), за умови, що винний погрожував здійснити погрозу негайно.
Не визнаються ознаками зґвалтування такі погрози, які не могли змусити потерпілу особу припинити опір:
а) застосувати насильство колись, у майбутньому;
б) знищити чи пошкодити малоцінне майно;
в) розповсюдити вигадки чи дійсні факти, які можуть уразити гідність потерпілої.
Погрози такими наслідками не позбавляють потерпілої особи можливості вжити відповідних засобів захисту.
Статевий акт визнається зґвалтуванням, якщо він був вчинений з використанням безпорадного стану потерпілої особи, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не могла розуміти вчинюваних з нею дій, або чинити опір винному, який міг усвідомлювати, що потерпіла перебуває саме в такому стані. Такий стан може виникнути через хвороби, похилий вік, фізичні недоліки, малолітство, патологічне сп'яніння і т. ін.
Фізіологічне сп'яніння, алкогольне чи наркотичне теж може бути визнано безпорадним станом, але таке буває лише тоді, коли потерпіла була такою і настільки п'яною, що не могла усвідомлювати дійсності, розуміти того, що з нею робиться, і не могла через це чинити опір насильству.
Для відповідальності за зґвалтування не має значення, через які причини виник безпорадний стан потерпілої - чи його створив винний, чи він виник незалежно від нього, його дій.
Для визначення, чи була потерпіла особа у безпорадному стані внаслідок застосування лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, призначається відповідна експертиза.
а) статевий акт із застосуванням обману (наприклад, брехливої обіцянки одружитися) або зловживання довір'ям ;
б) вимагання вчинити статевий акт будь-яким чином, окрім застосування фізичного насильства, погрози чи використання безпорадного стану потерпілої.
Потерпілою від зґвалтування визнається особа незалежно від її взаємостосунків із винним (знайома, дружина, родичка чи зовсім незнайома), незалежно також від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки. Для визнання особи потерпілою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статеві стосунки.
Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту у фізіологічному розумінні, тобто з моменту заходження статевого органа чоловіка у статеві органи жінки, незалежно від дефлорації і сім'явиливу. Якщо ж винний не зміг, за причин від нього незалежних, ввійти своїм органом у статеві органи жінки то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування за ст. 15 Замах на злочин та ч. 1 ст. 152 КК.
Спроба вчинити статевий акт із застосуванням фізичної сили, погроз чи з використанням безпорадного стану потерпілої визнається замахом на зґвалтування і в тих випадках, коли винний через малоліття чи старість або фізичні недоліки об'єктивно не міг вчинити фізіологічний статевий акт.
Наприклад Практика судів України у кримінальних справах. - К.. 1993 , вироком судової колегії Миколаївського обласного суду М. засуджено за те, що він, перебуваючи у стані сп'яніння, завіз до лісу ученицю 4-го класу С. і, застосовуючи фізичне насильство, зґвалтував її. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, визнала, що М. засуджено безпідставно. Кваліфікуючи таким чином дії засудженого, суд виходив із того, що М. довів до кінця свій намір. Але цей висновок суду є помилковим. Як засвідчила потерпіла С., М. намагався вчинити з нею насильницький статевий акт, але вона кричала, відштовхувала його. За висновком судово-медичної експертизи, у потерпілої не виявлено тілесних ушкоджень статевих органів, характерних для вчинення насильницького статевого акту. Ушкодження на поверхні статевих органів потерпілої свідчить лише про намагання М. здійснити статевий акт, чого він не міг зробити через фізіологічну невідповідність Отже, М. свій злочинний намір до кінця не довів із незалежних від нього причин. За таких обставин судова колегія визнала, що в даному випадку мав місце замах з боку М. на зґвалтування малолітньої потерпілої. У зв'язку з цим, вирок щодо М. змінено, дії засудженого перекваліфіковано на ст. 15 і ч.4ст. 152 КК.
У тих випадках, коли винний відмовився від зґвалтування добровільно, хоча мав можливість це зробити, він звільняється від відповідальності за замах на зґвалтування (ст. 17 КК Добровільна відмова при незакінченому злочині ).
При добровільній відмові від зґвалтування особа підлягає відповідальності лише за ті дії, які містять у собі склад закінченого іншого злочину.
Наприклад, П. був засуджений за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала у своїй постанові, що суд вірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано, як замах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст. 15 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних від винної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані, і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її.
Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру - зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія Обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 1 ст. 125 КК Умисне легке тілесне ушкодження.
Добровільна відмова від зґвалтування можлива лише до початку статевого акту, бо з цього моменту злочин вважається уже закінченим, а від того, що уже закінчилось (вже минулого), відмовитися не можна. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною необхідно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від нього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину. Не може визнаватися добровільною відмова, якщо винний не зміг продовжувати і закінчити злочин з причин, не залежних від його волі (коли йому хтось перешкодив, чи він не зміг подолати опору потерпілої або не міг зґвалтувати потерпілу з фізіологічних причин тощо).
Кримінальна відповідальність можлива і за готування до зґвалтування, якщо буде доведено, що особа вчинила такі дії, які безсумнівно свідчать - винний готувався зґвалтувати певну потерпілу, мав такий намір і для цього створював необхідні умови: готував приміщення, знаряддя (наприклад, для того, щоб пов'язати потерпілу чи привести її до безпорадного стану), шукав певну потерпілу і т. ін.
Безпосереднім виконавцем зґвалтування може бути особа чоловічої чи жіночої статі, яка досягла 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК Вік з якого може наставати кримінальна відповідальність). Співвиконавцями цього злочину можуть бути і чоловіки і жінки.
Частина 2 ст. 152 КК передбачає відповідальність за повторно вчинене зґвалтування, тобто вчинення цього злочину два або більше раз.
Зґвалтування визнається вчинене повторно, тобто особою, яка раніше вчинила такий злочин (ч. 2 ст. 152 КК ):
1. Якщо відносно попереднього зґвалтування ще не закінчилися строки відповідальності за нього (ст. 49 КК Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності ) або не знята чи не погашена судимість (ст. 88 КК Правові наслідки судимості, 91 КК Зняття судимості );
2. Якщо винний вчинив попереднє зґвалтування чи замах на цей злочин;
3. Якщо він у попередньому злочині був виконавцем його або співучасником;
4. Незалежно від того, чи було його засуджено за попереднє зґвалтування;
5. Незалежно і від того, хто був потерпілою у попередньому та повторному зґвалтуванні: та ж сама жінка чи це були різні особи.
Потерпілою при повторному зґвалтуванні може бути і та сама жінка, якщо умисел її зґвалтувати виник у винного вдруге. Дії особи, яка за єдиним умислом, без значної перерви у часі, двічі зґвалтувала одну й ту ж потерпілу, повторності не утворюють і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.
Наприклад, безпідставно за ч. 2 ст. 152 КК були кваліфіковані дії Д., який, перебуваючи у стані сп'яніння, у квартирі П. зґвалтував сплячу Н. і незабаром там же знову вчинив щодо неї такий самий злочин із застосуванням погроз.
Як зазначено у постанові президії обласного суду, кваліфікуючи дії Д. за ч. 2 ст. 152 КК суд припустився помилки, оскільки виходив з того, що Д. зґвалтував потерпілу Н. повторно, тобто вчинив ще один самостійний злочин. Проте зазначені злочинні дії було вчинено щодо тієї ж потерпілої, коли засуджений мав єдиний умисел, тому їх не можна розглядати як самостійний злочин. Всі ці дії повністю охоплюються ч. 1 ст. 152 КК.
При вирішенні питання про повторність зґвалтування не враховуються ті випадки, коли потерпіла від зґвалтування не подавала заяви про притягнення винного до відповідальності.
а) зґвалтування, за які знята чи погашена судимість, стосовно яких уже закінчилися строки притягнення до відповідальності;
б) якщо особа, яка вчинила злочин, за попереднє зґвалтування була у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності.
При вчиненні двох і більше зґвалтувань, передбачених різними частинами ст. 152 КК, а також при вчиненні в одному випадку замаху на зґвалтування або співучасті в цьому злочині, а в іншому - закінченого зґвалтування, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів .
Не виникає повторності і тоді, коли потерпіла від першого зґвалтування не подала заяви про порушення справи про притягнення винного до кримінальної відповідальності. У такому випадку дії винного кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 КК.
Зростаюче безробіття, зменшення можливості отримати освіту, адекватну медико-соціальну і психологічну допомогу призвели до втрати соціально-моральних орієнтацій, деформації сексуальної поведінки, збільшення сексуального насильства, погіршення здоров'я, особливо серед молоді. Косенко С. Захист новим кримінальним законом неповнолітніх від статевих злочинів // Право України . - 2002 . - №5. - с.41
Особливо важливо охороняти права неповнолітніх потерпілих, які значно страждають від сексуального насильства. У міжнародному праві одержало загальне визнання положення, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
На жаль, у нашій країні, як і в усьому світі, діти і підлітки стають жертвами статевих злочинів.
Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування вважаються особи віком від 14 до 18 років.
Кваліфікуючими ознаками ч. 4 ст. 152 КК є :
1. Спричинення зґвалтуванням особливо тяжких наслідків;
2. Зґвалтування малолітньої потерпілої чи малолітнього потерпілого.
Особливо тяжкими наслідками, які дають підстави кваліфікувати дії винного за ч. 4 ст. 152 і КК можуть бути смерть або самогубство потерпілої, втрата будь-якого органа чи його функцій, душевна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата здатності до дітонародження, а також зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування . За ч. 4 ст. 152 КК зґвалтування кваліфікується як тоді, коли винний передбачав настання особливо тяжких наслідків, так і тоді, коли він міг і повинен був їх передбачити.
Зґвалтування чи замах на зґвалтування, поєднані із заподіянням потерпілій тілесного ушкодження, визнаного тяжким, лише за ознакою небезпечності для життя, на момент його заподіяння не можуть вважатися такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії кваліфікуються за сукупністю ч. 1 ст. 121 КК Умисне тяжке тілесне ушкодження і ч. 1 ст. 152 КК.
Якщо потерпіла при зґвалтуванні була поставлена під загрозу зараження вірусом імунодефіциту людини або сифілісом, але захворювання не настало, то дії винного кваліфікуються за сукупністю ст. 152 КК і ч. 1 ст. 130 КК Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби або ч. 1 ст. 133 КК Зараження венеричною хворобою, оскільки такі наслідки не настали.
Заподіяння при зґвалтуванні чи замаху на зґвалтування смерті потерпілої кваліфікується за сукупністю п. 10 ч. 2 ст. 115 КК Умисне убивство та ч. 4 ст. 152 КК. Якщо смерть була заподіяна необережністю, то все скоєне охоплюється ч. 4 ст. 152 КК. Додаткова кваліфікація цих дій ще й за ст. 119 КК Вбивство через необережність буде зайвою.
У тих випадках, коли смерть потерпілої сталася не внаслідок зґвалтування її, а внаслідок того, що вона була залишена винним у небезпечному для життя становищі, дії винного утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за ч. 1 ст. 152 і ч. 2ст. 135 КК Залишення в небезпеці.
Малолітнім потерпілим може бути особа чоловічої статі.
Зґвалтування малолітньої, тобто дівчинки віком до 14-ти років, кваліфікується за ч. 4 ст. 152 КК лише тоді, коли винний знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з малолітньою чи міг і повинен був це передбачити. Якщо винний сумлінно помилявся щодо віку потерпілої, то його дії кваліфікуються за ч. 1 чи ч. З ст. 152 КК.
Згода малолітньої на вчинення з нею статевого акту юридичного значення не має, оскільки дівчинка в такому віці не розуміє характеру та значення таких дій. Тому вчинення статевого акту з малолітньою завжди належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 152 КК.
Заподіяння малолітній потерпілій при зґвалтуванні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя на момент їх вчинення, утворює сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121 КК і ч. 4 ст. 152 КК України.
Відповідальність за зґвалтування настає з чотирнадцяти років.
Карається зґвалтування за ч. 1 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років, за ч. 2 ст. 152 КК позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, за ч. З ст. 152 КК позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років і за ч. 4 ст. 152 КК - позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
Падіння моральних устоїв призвело до зниження суспільної активності в сфері протидії злочинності і поширення таких негативних явищ як пияцтво, наркоманія, проституція, що живлять злочинність.
Основна особливість структурних і функціональних змін кримінальної політики в демократичному суспільстві має полягати в перетворенні кримінологічного попередження на основний засіб боротьби зі злочинністю. Попередження злочинів має посісти значне місце в правоохоронній діяльності органів внутрішніх справ та інших державних органів і базуватися на принципах моралі і права. Водночас це не означає послаблення уваги до розробки І здійснення заходів каральної політики. Навпаки, ці процеси є взаємопов'язаними і взаємообумовленими: чим більше уваги суспільство приділяє попередженню злочинів, тим більше право воно має суворо питати за порушення законів.
Кваліфікація сукупності злочинів: труднощі при розмежуванні понять неодноразовості і продовжуваного злочину. Реальна та ідеальна сукупність, правила визначення покарань. Особливості кваліфікації статевих злочинів: згвалтування, мужолозтво, лесбіянство. контрольная работа [29,7 K], добавлен 08.07.2008
Загальна характеристика статевих злочинів. Зґвалтування: проблеми кваліфікації кримінального злочину. Групове зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до статевого зв'язку. Зґвалтування та розбещення неповнолітніх. курсовая работа [41,8 K], добавлен 15.11.2013
Загальна характеристика статевих злочинів та їх законодавче регулювання в зарубіжних країнах. Визначення поняття згвалтування як найбільш тяжкого посягання на статеву недоторканість особи. Об'єктивна і суб'єктивна сторона складу злочину та його види. курсовая работа [62,8 K], добавлен 19.07.2011
Історичний аспект захисту статевої недоторканості неповнолітніх осіб. Міжнародно-правові напрямки криміналізації розбещення неповнолітніх. Огляд змісту суспільно-небезпечної розпусної дії. Призначення кримінального покарання за розбещення неповн
Згвалтування - проблеми кваліфікації курсовая работа. Государство и право.
Реферат По Психологии На Тему Мотивы Потребления
Доклад по теме 765 лет Ледовому побоищу
Реферат по теме Невербальное общение, его сущность и значение
Эссе Воспитатель Идущий В Ногу Со Временем
Реферат по теме Попередні впливи гештальтпсихології
Александр 1 Курсовая
Курсовая Работа Убийство В Состоянии Аффекта
Доклад: A.F.I.
Эссе Специалиста По Социальной Работе
Типы Текстов Объяснительное Сочинение Резюме
Реферат по теме Развитие среднего и малого бизнеса в зарубежных государствах. Christian Louboutin (Кристиан Лубутен)
Дипломная работа по теме Основные методы улучшения качества воды
Кишечные Инфекции У Детей Реферат
Дипломная Работа На Тему Психологія Ведення Ділових Переговорів
Реферат: Эрос в культуре
Реферат На Тему Розвиток Стосунків України З Європейським Союзом У Галузі Авторського Права І Суміжних Прав
Понятие коммуникации
Реферат по теме Вирусы
Реферат На Тему Понятие Убийства
Строительной воздушной известью
Анатомо–морфологические и физиологические адаптации растений к засухе и повышение засухоустойчивости растений - Биология и естествознание реферат
Аудит состояния учета, отчётности и внутреннего контроля филиала "Лакнея" - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Борьба с парафином в условиях НГДУ "Лениногорскнефть" - Геология, гидрология и геодезия дипломная работа