Запозичення римлянами грецького стоїцизму

Запозичивши стоїцизм, римляни адаптували його доктрини під свої потреби. Вони менше цікавилися логікою та фізикою, ніж греки. Фактично в часи Марка Аврелія, останнього з видатних римських стоїків, логіку й фізику, по суті, відкинули: у своїх "Розмислах" Марк Аврелій тішиться, що не марнував часу на вивчення цих дисциплін.

Римляни також внесли незначні зміни до етичної програми грецьких стоїків. Як ми вже знаємо, їхньою головною етичною метою було досягнення доброчесності. Римські стоїки це зберегли, але в них ми постійно бачимо просування другої цілі: досягнення спокою. І під спокоєм вони не мали на увазі стан зомбі(пропагування такого спокою, зрештою, суперечило б розумності, яку стоїки вважали засадничою для доброчесного життя). Стоїчний спокій - це радше був психологічний стан, якому притаманний брак негативних емоцій на кшталт горя, гніву й тривоги і наявність позитивних емоцій, як-от радості.

Для римських стоїків цілі досягнення спокою й досягнення доброчесності взаємопов'язані, і внаслідок цього, обговорюючи доброчесність, вони також обговорюють і спокій. Зокрема, вони вказують, що одна з вигод досягнення доброчесності - те, що ми вслід за тим сповнюємося спокою. Тож на початку своїх "Бесід" Епіктет радить нам прагнути доброчесності, але тут-таки нагадує, що доброчесність "призначена...принести щастя, і непідвладність пристрастям, і душевний спокій" і що "вдосконалення на шляху до доброчесності - це вдосконалення на шляху до всіх цих душевних станів". Фактично він заходить так далеко, що визначає душевний спокій як результат, на який націлена доброчесність.

Оскільки римські стоїки витрачали стільки часу на обговорення спокою(як побічного продукту доброчесного життя), то справляли враження геть не зацікавлених у доброчесності. Погляньмо, наприклад, на Епіктетів "Енхейридіон"("Підручник"). Флавій Арріан(один із учнів Епіктета) уклав збірник його робіт, щоб представити римським читачам 2 століття доступний виклад стоїцизму. Хоча в "Енхейридіоні" воно порад Епіктета, як слід чинити, якщо хочеш досягти спокою й зберегти його, Арріан не вважав за потрібне згадувати про доброчесність.

І останнє зауваження щодо зв'язку, який вбачали римські стоїки між ціллю досягнення доброчесності й ціллю досягнення спокою. Крім тверження, що прагнення доброчесності принесе нам спокій, гадаю, римські стоїки також заявили б, що досягнення спокою допоможе нам досягнути доброчесності. Тому, хто не є спокійним(тобто відволікається на негативні емоції на кшталт гніву чи горя), може бути складно діяти так, як підказує йому розум: емоції пануватимуть над інтелектом. Тож ця людина може заплутатись в тому, що є істинним добром, унаслідок цього не прагнути його і зрештою не домогтися доброчесності. Для римських стоїків прагнення доброчесності й прагнення спокою є складниками благотворного циклу - насправді подвійного благотворного циклу: прагнення доброчесності виливається у певний ступінь спокою, який, своєю чергою, полегшує досягнення доброчесності.

Чому римські стоїки приписували досягненню спокою визначнішу роль, ніж їхні грецькі попередники? Гадаю, частково причина така: римські стоїки не були такі певні в здатності чистого розуму мотивувати людей. Грецькі стоїки вважали, що найкращий спосіб спонукати людей досягати доброчесності - допомогти їм зрозуміти, що є благом: якщо людина це зрозуміла, вона, покладаючись на свій розум, обов'язково їх домагатиметься і в такий спосіб стане доброчесною. Тож грецькі стоїки не мали особливої потреби згадувати благотворні побічні продукти стремління до доброчесності, зокрема найголовніший - досягнення спокою.

Римські стоїки, певно, гадали, що для їхніх співвітчизників-римлян не буде очевидним, чому їм слід досягати доброчесності. Вони також визнавали, що звичайні римляни інстинктивно поціновують спокій, тож, відповідно, будуть сприйнятливі до стратегій його досягнення. Римські стоїки, як видається, дійшли такого висновку: якщо загорнути доброчесність у спокій(точніше, вказати на спокій, якого люди досягатимуть зі здобуттям доброчесності) - це надасть стоїчним доктринам привабливості у сприйнятті звичайних римлян.