Законодавчий захист економічної конкуренції в Україні - Государство и право научная работа
Главная
Государство и право
Законодавчий захист економічної конкуренції в Україні
Екстериторіальний підхід до припинення антиконкурентних дій в умовах інтернаціоналізації економічних зв’язків, санкції до порушників конкуренції незалежно від їх юридичного місцезнаходження. Способи визначення складу порушень конкурентного законодавства.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Законодавчий захист економічної конкуренції в Україні
В умовах інтернаціоналізації економічних зв'язків і обмежувальної ділової практики законодавство про захист економічної конкуренції у більшості країн світу передбачає екстериторіальний підхід до припинення антиконкурентних дій: санкції застосовуються до порушників конкуренції незалежно від їх юридичного місцезнаходження. Це породжує два типи конфліктів: у відносинах між країнами і процесуальних правових норм. Конфлікти між країнами виникають унаслідок прямого застосування органом захисту економічної конкуренції однієї країни санкцій до компаній і фізичних осіб іншої країни. При цьому рішення, яке приймає національний орган захисту економічної конкуренції, є остаточним: компанії не можуть оскаржити його в міжнародному органі (на відміну, наприклад, від торговельних спорів, які розглядаються органом СОТ з розв'язання спорів - Dispute Settlement Body). Конфліктну ситуацію закладено й у самій формі розгляду справ і прийняття рішень. Якщо в цілому міжнародне публічне право передбачає взаємодію держав в особі їхніх уповноважених органів за різними напрямами діяльності, то у випадку екстериторіального застосування законодавства про захист економічної конкуренції держава в особі свого уповноваженого органу захисту економічної конкуренції вступає у безпосередні правові відносини з юридичними і фізичними особами та приймає обов'язкові для них рішення, що певною мірою суперечить принципам міжнародного публічного права [1-4]. Саме тому питання захисту українських та іноземних суб'єктів господарювання від монополістичних та недобросовісних практик є дуже актуальним. Варто відзначити, що приєднання України до СОТ також дає суб'єктам господарювання право обирати форму захисту своїх прав та законних інтересів. Одночасно аналіз чинного законодавства про захист економічної конкуренції дозволить визначити його недоліки та запропонувати шляхи вдосконалення та гармонізації законодавчого механізму захисту економічної конкуренції.
Конкурентне законодавство в Україні розвивається разом з формуванням економічної системи нашої країни. Першим конкурентним законом в Україні став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.1992 р. [5]. Протягом майже 60 років законодавче регулювання захисту конкуренції було відсутнє і тому можлива ефективність заходів, спрямованих на забезпечення розвитку та захисту конкуренції, оцінювалася, головним чином, на підставі результатів їх застосування в зарубіжних системах конкурентного права.
Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» заклав підвалини захисту конкуренції в Україні. Законом також передбачалося, що: «Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції». Більшість статей Закону присвячена питанням створення та забезпечення функціонування Антимонопольного комітету України. Проте специфічність завдань та фунцій, що покладалися на Антимонопольний комітет України, виявили необхідність створення спеціального нормативного акту, яким став Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. [6]. Закон визначив основні завдання, компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України, правовий статус його посадових осіб та територіальних одиниць, вирішивши питання матеріально-технічного та соціально-економічного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України.
Важливе значення для розвитку конкурентного законодавства мало підтвердження необхідності створення сприятливих умов для ефективного функціонування і захисту конкуренції на конституційному рівні (стаття 42 Конституції України) шляхом надання гарантій державою щодо захисту конкуренції в підприємницькій діяльності та визнання неприпустимості діяльності, спрямованої на монополізацію та недобросовісну конкуренцію.
Одночасно із вдосконаленням антимонопольного регулювання підприємницьких відносин, зростанням кількості новостворених, а також корпоратизованих та приватизованих підприємств змінювалися і приорітети державного регулювання підприємницької діяльності. В цей період головним завданням держави стало створення дієвих механізмів попередження та захисту від недобросовісної конкуренції. Підкреслимо, що саме недобросовісні методи здійснення конкурентної боротьби завдають найзначніших збитків конкуренції, тому що спрямовані, головним чином, на недобросовісне використання об'єктів інтелектуальної власності або на порушення договірних зв'язків та розкриття комерційних секретів. Крім того, на відміну від інших порушень конкуренції прояви недобросовісної конкуренції постійно видозмінюються і їх досить важко кодифікувати. Верховна Рада України 07.06.1996 р. прийняла Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» [7]. У Законі дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Правовий захист від недобросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності здійснюється на основі Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.2001 р. [8], а також Законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [9] від 22.12.1998 р., «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [10] від 22.12.1998 р.
Важливим напрямом конкурентного законодавства є законодавство з регулювання діяльності природних монополій. Варто зазначити, що законодавство у сфері природних монополій за своїм змістом є антиподом антимонопольному законодавству. Проте природні монополії діють лише у тих сферах промисловості, де дія конкуренції неефективна або згубна. На відміну від антимонопольного законодавства та законодавства із захисту від недобросовісної конкуренції, яке передбачає опосередковане державне втручання в економіку, для законодавства у сфері природних монополій характерне жорстке і передусім цінове регулювання ринку, пряме втручання держави в діяльність суб'єктів природних монополій. Відповідно до законодавства перелік суб'єктів природних монополій складає Антимонопольний комітет України. Проте суб'єкти природних монополій в силу свого монопольного становища підпадають під дію Закону «Про захист економічної конкуренції», який не містить для них вилучень. Все це дає підстави відносити законодавство у сфері природних монополій до конкурентного законодавства.
Сьогодні державне регулювання у сфері природних монополій передусім здійснюється на підставі Указу Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 11.12.1997 р. (зі змінами та доповненнями), Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000 року та Указу Президента України «Про основні напрями конкурентної політики на 2010-2015 роки» [11-13].
Особливістю сучасного конкурентного законодавства є формування його на основі найкращих світових аналогів. Проте практика застосування окремих положень чинного законодавства потребує вдосконалення.
Значним кроком на шляху створення ефективної системи захисту конкуренції можна вважати прийняття Закону України «Про захист економічної конкуренції» [14], який замінив Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».
Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку ринкових відносин.
Регулювання конкурентних процесів у Законі України «Про захист економічної конкуренції» базується на поєднанні принципів заборони і контролю. Відповідно до принципу заборони Законом заборонено зловживання монопольним становищем, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання і об'єднань, окремі антиконкурентні узгоджені дії. Відповідно до принципу контролю в Законі визначено перелік узгоджених дій, які можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії спрямовані на вдосконалення виробництва, техніко-технологічний, економічний розвиток та ін.
Закон також визначає законодавчі засади контролю за економічною концентрацією та передбачає спеціальний порядок одержання дозволу суб'єктом господарювання на економічну концентрацію, які можуть бути дозволені. Норми Закону України «Про захист економічної конкуренції» спрямовані суто на ті дії суб'єктів господарювання, які можуть призвести до монополізації ринків. Так, відповідно до Закону не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимонопольного комітету України придбання акцій суб'єкта господарювання банками, а також страховими компаніями за умови наступного їх перепродажу протягом року. Крім того, не потребують окремого дозволу Комітету дії підприємців, пов'язаних відносинами контролю, що спрямовані на вдосконалення управління підприємствами та оптимізації схем корпоративних зв'язків у межах єдиної групи [15]. У Законі на законодавчому рівні визначені процесуальні засади діяльності антимонопольних органів щодо припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, визначені особливі форми оперативної роботи антимонопольних органів, а також підстави та види відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та ін.
Крім того, вперше Закон України «Про захист економічної конкуренції» встановлює вилучення з під дії норм законодавства з захисту економічної конкуренції, зокрема для узгоджених дій малих та середніх підприємців (ст. 7), узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів, якщо ці дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції (ст. 8), узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності (ст. 9).
Варто звернути увагу на те, що Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачені випадки, коли антимонопольні органи не надають дозволу на здійснення економічної концентрації або узгоджених дій за таких умов дозвіл може бути наданий Кабінетом Міністрів України. Фактично законодавець обмежив «монополію» антимонопольних органів на прийняття рішень у сфері економічної конкуренції. З іншого боку, практика надання дозволу на концентрацію або узгоджені дії при забороні таких дій з боку Антимонопольного комітету України створює підвалини для розвитку корупції у цій сфері та обмежує можливості контролю за дотриманням конкурентного законодавства в діяльності Кабінету Міністрів України. Прийняття таких рішень повинно здійснюватися органами виконавчої влади за умови існування дієвої системи громадського та судового контролю за діяльністю відповідних органів, якої на жаль не існує в Україні.
Крім того, Законом передбачено, що якщо дії суб'єктів господарювання не мали значного впливу на умови конкуренції на ринку, не призвели до значного обмеження конкуренції, не завдали значних збитків окремим особам чи суспільству, антимонопольні органи можуть надати рекомендації порушникові, а в разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції.
Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» будь-яка особа має право звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому така особа має право на відшкодування збитків в подвійному розмірі. Таким чином, Закон розширив можливості суб'єктів конкурентного права на захист власних прав та інтересів у сфері економічної конкуренції.
Значний вплив на розвиток конкурентного законодавства мало прийняття нових Цивільного та Господарського кодексів України [16, 17]. Введення у дію з 01 січня 2004 р. Господарського кодексу України (надалі за текстом - ГК України) значно погіршило якість юридичного регулювання питань конкурентного законодавства, яка була досягнута протягом останніх років. Незважаючи на те, що ГК України оперує термінологією Закону України «Про захист економічної конкуренції», між їх нормами існує багато юридичних колізій в частині регулювання питань захисту економічної конкуренції. Закон встановлює об'єктивні критерії для визначення будь-яких узгоджених дій суб'єктів господарювання антиконкурентними та суб'єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) положення на ринку, зловживають ним. Для цього у вищеназваному законі використовується інструмент наслідків таких дій, що дозволяє об'єктивно визначити, чи є будь-які конкретні узгоджені дії антиконкурентними та чи мало місце зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
Всупереч викладеному ГК України вводить суб'єктивні критерії наміру сторін здійснити погоджені дії та/або суб'єкта чи суб'єктів господарювання, які одноосібно чи спільно займають монопольне становище. Аналогічний механізм стосовно неправомірних угод передбачений вітчизняним антимонопольним законодавством, що діяло у попередні роки [5], та з прийняттям Закону України «Про захист економічної конкуренції» втратило чинність. Такий підхід виявився важким у практичному застосуванні. На практиці було досить складно довести суб'єктивні наміри кількох самостійних підприємницьких одиниць (фізичних та/чи юридичних осіб) - учасників угоди.
Таким чином, навіть лише з цієї підстави повернення до зазначеного суб'єктивного критерію повинно розглядатися як значний крок назад у справі захисту економічної конкуренції в Україні.
У законодавстві України фактично існують різні визначення складу одних і тих самих порушень конкурентного законодавства, зокрема - зловживання монопольним (домінуючим) становищем (ст. 13 Закону та 29 ГК України), а також антиконкурентних узгоджених дій (ст. 6 Закону та 30 ГК України), недобросовісної конкуренції (ст. 1, 4-19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ст. ст. 32-36 ГК України) та антиконкурентних дій органів влади місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю (ст. 15 Закону та ст. 31 ГК України).
Також слід зазначити, що у Законі та у ГК України законодавці використали різні підходи до способу визначення складу порушень конкурентного законодавства. За ч. 1 статей 6, 13 та 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у загальному вигляді надано визначення складу вказаних вище порушень. При цьому друга частина цих статей Закону містить у собі невичерпний перелік дій, які визнаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем (7 видів), антиконкурентними узгодженими діями на ринку (8 видів), антиконкурентними діями органів влади, місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю (8 видів). Стосовно ГК України законодавці вибрали інший шлях. У статтях 29-31 ГК України надано вичерпний перелік різновидів дій, які визнаються зловживаннями монопольним (домінуючим) становищем та неправомірними угодами між підприємцями на ринку, антиконкурентними діями органів влади тощо. До того ж за ГК України вказаний вичерпний перелік різновидів неправомірних дій є значно коротшим: для зловживань - 5 та для неправомірних угод - 3 різновиди, для антиконкурентних дій органів влади - 5 різновидів.
Користуючись зазначеними колізіями норм Закону України «Про захист економічної конкуренції» та ГК України, зацікавлені особи намагаються довести у суді перевагу норм ГК України над нормами Закону, а також незаконність кваліфікації органами Антимонопольного комітету України (АМК УКраїни) дій суб'єктів господарювання у такий спосіб:
а) лише за ч. 1 статті 6 та ч. 1 статтей 13, 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (при відсутності кваліфікації дій за ч. 2 статті 6, ч. 2 статті 13 та ч. 2 статті 15 цього ж Закону), що через різноманітність фактичних проявів антиконкурентних узгоджених дій та зловживань монопольним становищем є досить поширеним у практиці територіальних відділень АМК України.
б) за окремими пунктами ч. 2 статті 6, статті 13 або статті 15 Закону, які за визначенням об'єктивної сторони вказаних порушень відрізняються від визначення об'єктивної сторони порушень відповідно за статтями 29 та 30, 31 ГК України або ж за окремими пунктами ч. 2 статті 6 та ч. 2 статті 13, ч. 2 статті 15 Закону, аналогів яких взагалі не передбачено ГК України.
в) лише за нормами Закону України «Про захист економічної конкуренції» при відсутності одночасної кваліфікації дій порушника за ГК України. Зазначене підкріплюється доводами про те, що:
- ГК України та Закон «Про захист економічної конкуренції» прийняті одним і тим самим державним органом - Верховною Радою України, але ГК України - пізніше.
- ГК України як кодифікований нормативний акт виступає основним та головним за ієрархією серед усіх інших законів у галузі правового регулювання економічних відносин в Україні.
На думку інших, у тому числі фахівців АМК України, Закон України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальним законом у сфері захисту економічної конкуренції, у зв'язку із чим його норми повинні мати перевагу при конкуренції з нормами ГК України. На підтвердження цього наводиться наступне обґрунтування.
Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні . Частиною 4 статті 18 ГК України визначено, що правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання, крім Кодексу визначаються також іншими законами України. Відповідно ж до ч. 4 статті 41 ГК України «Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з ГК України, Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та інших законодавчих актів». Крім того, в ГК України також мають місце численні посилання на спеціальні закони у сфері захисту економічної конкуренції, зокрема, у частинах 2 та 3 статті 28 ГК України стосовно визнання монопольного становища за певних умов, визначених спеціальним Законом. За ч. 1 статті 40 ГК України на АМК України, відповідно до його повноважень, визначених законом (на сьогодні - це Закон України «Про Антимонопольний комітет України»), покладається здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від порушень цього законодавства. Відповідно до статті 251 ГК України передбачено відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства у вигляді штрафів. Проте у ГК України не врегульоване питання щодо розміру таких штрафів та порядку їх накладання. Ці питання врегульовано безпосередньо у статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно із преамбулою Закону цей закон визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму у господарській діяльності тощо. Відповідно до статті 3 встановлено, що особливості застосування конкурентного законодавства, зокрема щодо певних галузей промисловості можуть бути встановлені виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Таким чином, норми Закону про захист конкуренції, зокрема закріплені у положеннях його статей 5-14, статті 50, а також у статті 52 Закону, є спеціальними відносно норм, закріплених, зокрема у статтях 29, 30, 31 та 251 ГК України.
З 6 січня 2009 р., тобто вже після набуття чинності ГК України, набув чинності Закон України «Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з питань захисту економічної конкуренції» №1294-IV від 20 листопада 2008 р. Відповідно до підпункту 2 пункту 10 цього Закону, яким було внесено зміни до статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», завданням АМК України визначено, зокрема реалізацію конкурентної політики в частині «здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції … «припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції». Таким чином, Закон №1294-IV від 20 листопада 2009 року встановив, що захист державою в особі АМК України конкуренції у підприємницькій діяльності здійснюється відповідно до спеціальних норм Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також Законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України». Системний аналіз вказаних вище статей ГК України та спеціальних законів свідчить про те, що норми ГК України, які спрямовані на регулювання відносин щодо захисту економічної конкуренції, мають загальний характер і передбачають подальше врегулювання цих відносин спеціальним законодавством.
Прихильники такої позиції ймовірно мають рацію. Проте на практиці під час судового розгляду досить складно довести, що правові норми, на які законодавцем покладено виконання однакових функцій (наприклад, стаття 13 Закону та стаття 29 ГК України, кожна з яких містить у собі визначення складу такого порушення як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) є «більш спеціальною» за іншу. Стосовно зазначеного питання немає єдиної думки серед практикуючих юристів і суддівського корпусу. Найчастіше судді виходять з того, що на даний час Закон України «Про захист економічної конкуренції» не визнаний неконституційним та не втратив чинності. Тому на суб'єкти господарювання покладено обов'язок поруч із відповідними нормами ГК України дотримуватися й вимог вказаного Закону.
Подальший аналіз положень Закону України «Про захист економічної конкуренції» дозволив визначити наступні колізійні аспекти застосування конкурентного законодавства України, зокрема, з прийняттям Закону в конкурентне законодавство були введені нові поняття та категорії, які досить часто мають оціночний характер і не мають прив'язки до кількісно-якісних характеристик, наприклад, «значна конкуренція», «значні обмеження конкуренції», «узгоджені дії, що сприяють техніко-технологічному, економічному розвитку.». Їх застосовано законодавцем, зокрема, у найбільш важливих нормах Закону України «Про захист економічної конкуренції» [18, с. 20]: при визначенні складу таких порушень конкурентного законодавства як зловживання монопольним (домінуючим) становищем та антиконкурентні узгоджені дії на ринку, при визначенні умов застосування амністії до учасників антиконкурентних узгоджених дій, врегулюванні питання щодо визнання монопольного (домінуючого) становища на ринку, а також у ряді інших не менш важливих норм Закону про захист конкуренції.
На думку експертів [19, с. 6], вказане ускладнює практичне застосування конкурентного законодавства через небезпеку неоднозначного розуміння та тлумачення його, що може зумовити численні помилки у правовій оцінці дій суб'єктів господарювання у конкретних випадках правозастосовчої діяльності, як з боку підприємців та практикуючих юристів, так і посадових осіб АМК (його територіальних відділень).
Окремі правники, виходячи з того, що службові зловживання відбуваються в усіх випадках, коли для цього існує будь-яке підґрунтя, вказують на можливість вчинення, за допомогою оціночних понять, посадових зловживань та корупційних діянь з боку спеціалістів та керівників органів АМК.
На думку ж першого голови АМК О. Завади [20, с. 6], вилучити оціночні поняття з норм конкурентного законодавства можна лише взагалі скасувавши такий правовий інститут як конкурентне право. Він стверджував, що ці поняття становлять основу інституту антимонопольного регулювання. Звичайна чітко визначена правова норма не може передбачити усього різноманіття можливих ринкових ситуації [21, с. 9]. Як влучно зауважують експерти-правники, - звичайна норма права черпає інформацію із себе, а норма з оціночними поняттями «вбирає» в себе весь розум оточуючого середовища [23, с. 34].
Таким чином, законодавець за допомогою оціночних понять намагається піддати правовій регламентації ті нестандартні ситуації, які можуть виникнути під час здійснення господарської діяльності в умовах ринку. У свою чергу, саме оціночне поняття уточнюється у зв'язку із застосуванням правової норми у процесі правозастосовчої діяльності або при вирішенні спору стосовно правомірності рішення АМК України чи його органів (у передбаченому законом судовому [23] чи позасудовому порядку). Тобто саме практика виступає у даному випадку критерієм істини.
Варто звернути увагу також і на те, що намагаючись вирішити в одному Законі всі проблеми регулювання конкурентних відносин, розробники та законодавці значно ускладнили механізм правового регулювання економічної конкуренції. Досить часто оцінку певної ситуації (щодо відповідності її нормам чинного законодавства) надає Антимонопольний комітет України. Закон України «Про захист економічної конкуренції» значно розширив повноваження Антимонопольного Комітету України, зокрема, щодо забезпечення доказової бази при здійсненні перевірок дотримання законодавства у сфері економічної конкуренції та застосування заходів відповідальності з одного боку, з іншого - повноваження антимонопольних органів обмежені за рахунок надання Кабінету Міністрів України повноважень на надання дозволу на економічну концентрацію та узгоджені дії, якщо в наданні такого дозволу антимонопольні органи відмовили.
Аналіз матеріалів практики розгляду спорів про порушення конкурентного законодавства, доводить складність практичного застосування чинної Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку.
На думку багатьох експертів, зокрема З. Борисенко [24, с. 30, 25], доведення факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на товарних ринках, що не перебувають у стані природної монополії, на сьогодні є практично неможливим. Причинами для цього є багатоетапність дослідження, необхідного для підтвердження наявності чи відсутності монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку, та необхідність врахування при його проведенні великої кількості різнопланових факторів. Це об'єктивно обумовлює високу вірогідність помилок, через які отриманий результат дослідження не відображатиме реальний стан товарного ринку [26, с. 10].
Так, зокрема кожен товар може мати одну чи кілька груп споживачів, які висувають однакові або різні споживчі вимоги до даного товару [27, с. 39]. Наприклад, темні нафтопродукти для електростанцій виступають як енергоносій, для підприємств хімічної промисловості - як сировина для виробництва хімічних продуктів, для будівельної галузі - як сировина для виробництва руберойду. Інший приклад, - дорогоцінні метали (платина, золото, срібло та ін.) як сировина для електронної чи ювелірної промисловості. Натуральна деревина виступає для меблевої промисловості як сировина для ексклюзивних меблів, для будівельної галузі - як сировина для виробництва паркету, віконних та дверних блоків.
При цьому кожен споживач має власні вимоги до товару. У перших двох з наведених прикладів - це зміст сторонніх домішок у сировині, в останньому прикладі - твердість та відсутність дефектів структури та у разі необхідності - гнучкість.
Кожен споживач має власну групу взаємозамінних товарів з огляду на технологічні та цінові вимоги. Для підприємств теплоенергетики взаємозамінними товарами з технологічної точки зору виступають мазут, вугілля, природний газ та торф. У будівельній галузі аналогами для будівництва стін значною мірою є цегла, натуральне вапнякове каміння та шлакоблоки.
Таким чином, встановлення товарних меж ринку вимагає знань щодо особливостей використання певного виду товару різними групами споживачів з огляду на споживчі характеристики даного товару, а також безпосередніх знань технологічного процесу виробництва.
При застосуванні Методики актуальним також постає питання щодо обґрунтованості географічних меж ринку. У більшості випадків ринкова частка суб'єкта господарювання на національному (загальнодержавному ринку) є незначною, проте на локальному рівні він цілком можливо може бути монополістом. За наявності відповідного обґрунтування географічні межі товарного ринку можуть бути дуже малими. Важливою при цьому є правильна оцінка усієї сукупності бар'єрів доступу на ринок та особливостей споживання товару на ринку.
За Методикою, у разі наявності ознак відкритості ринку, необхідним є здійснення додаткового, досить складного дослідження, спрямованого на уточнення обсягу ринку, кількості потенційних конкурентів тощо. Крім цього, складним завданням є оцінка ринкової влади учасників ринку, зокрема доведення (чи спростування) того факту, що суб'єкти господарювання не зазнають на ринку значної конкуренції. Оскільки поняття «значна конкуренція» до певної міри має ознаки невизначеності: у будь-якому разі не має чітких кордонів, за межами яких конкуренція стає значною [24, с. 9-10].
Все це зумовлює необхідність уніфікації та систематизації конкурентного законодавства України.
Систематизацію конкурентного законодавства України можна визначити як процес впорядкування чинних юридичних актів у сфері конкуренції, приведення їх до певної, внутрішньоузгодженої системи відповідно до об'єктивних потреб розвитку конкурентних відносин. Головною метою систематизації конкурентного законодавства є забезпечення єдності та узгодженості чинних нормативних актів, визначення та остаточне закріплення юридичних, економічних та організаційних засад розвитку та захисту економічної конкуренції в Україні. Водночас йдеться не лише про упорядкування нормативно-правового масиву з питань конкуренції, але й про уніфікацію категоріального апарату конкурентного законодавства, забезпечення єдності термінологічного оформлення нормативних актів [31 c. 272].
Систематизація законодавства взагалі та конкурентного законодавства зокрема спрямована на вирішення певних завдань [31 c. 271-273, 32]: вдосконалення правового регулювання, забезпечення підвищення ефективності правового регулювання конкурентних відносин, що виникають між суб'єктами господарської діяльності, між ними і державою, як в особі певних органів державного управління, так і в особі де
Законодавчий захист економічної конкуренції в Україні научная работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Анализ литературного произведения и текста с точки зрения научных традиций и путей осмысления категорий в ХХ в.
Курсовая работа по теме Стратегия фокусирования
Реферат Чс Характерные Для Московской Области
Реферат: Maggie A Girl Of The Streets Essay
Реферат: Исследование ассортимента и оценка качества масла сливочного. Организация торговли жировыми това
Реферат по теме Пестициды и удобрения. Их роль.
Формирование структуры литых материалов. Размер кристаллов при литье и способы их измельчения.
Курсовая работа по теме Автоматизация на робототехнологическом комплексе
Реферат: Диаграмма направленности антенны
Курсовая работа по теме Осевой компрессор
Курсовая работа по теме Особенности развития гостиничного бизнеса в России
Реферат: Салон "Александра". Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа: Разработка технологической части проекта предприятия по выпуску учебников для детей младшего школьного и среднего школьного возраста. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная Работа По Красивой Речи
Сочинение На Тему 3 Мира Микромир Мегамир
Займы органов власти субъектов РФ и их роль в развитии территории
Реферат по теме Расходы федерального бюджета на национальную оборону, безопасность и правоохранительную деятельность
Оформление Рисунков В Диссертации
Дипломная работа по теме Бухгалтерский учет и анализ движения денежных средств организации
Сочинение На Тему Окружающая Среда
Облік власного капіталу в акціонерних товариствах на прикладі ЗАТ "Компанія Інтерлогос". - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Аттестация аудиторской деятельности - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Теория бухгалтерского учета, анализа и аудита - Бухгалтерский учет и аудит шпаргалка