Захист прав боржника за договором факторингу - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Захист прав боржника за договором факторингу

Поняття та історичний розвиток, зміст, предмет, форма та суб’єктний склад договору факторингу. Захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом і фактором, від "колекторських" організацій. Аналіз типового стану проблеми та недоліків в даній сфері.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Розділ І. Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві
1.1 Поняття та історичний розвиток договору факторингу
1.2 Предмет, форма та суб'єктний склад договору факторингу
Розділ ІІ. Правове становище боржника у разі порушення його прав за договором факторингу
2.1 Захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом
2.2 Захист прав боржника у разі їх порушення фактором
2.3 Способи захисту прав боржника від «колекторських» організацій
Розділ ІІІ. Удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу
2.1 Недосконалість вітчизняного законодавства
2.2 Досвід зарубіжних країн захисту прав боржника за договором факторингу
2.3 Шляхи удосконалення законодавства щодо захисту прав боржника за договором факторингу
Цивільне право - одна з фундаментальних галузей правової системи України. Його можна вважати правом громадян, юридичних осіб та інших суб'єктів цивільних правовідносин, оскільки воно покликано регулювати переважну більшість їхніх взаємин як майнового, так і немайнового характеру.
Розгляд даної теми є дуже важливим при вивченні цивільного права. Насамперед, про це свідчить те, що ціла глава Цивільного кодексу України присвячена даному питанню. Актуальність теми, по-перше, полягає у тому, шо вона дозволяє детально вивчити захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом або фактором. По-друге, при дослідженні даного питання відбувається детальне ознайомлення з самим договором факторингу. Важливою є практична точка зору даної роботи. Адже отримані знання можна застосувати на практиці. Наприклад, при захисті прав від «колекторських» організацій.
При вивченні будь-якої теми важливим аспектом є використані матеріали, тобто література. Сюди включають також найбільш цінні та актуальні роботи у даній сфері. Так, у цьому випадку основною літературою є Цивільний Кодекс України та науково-практичний коментар до нього.
Перш ніж розпочати дослідження, має бути поставлена мета.
Мета даного дослідження полягає у тому, аби з'ясувати як саме боржник може захистити свої права у разі їх порушення за договором факторингу. Мета тісно пов'язана із завданнями. Мета - це кінцевий науковий результат, якого прагне досягти автор роботи у процесі власного дослідження. Завдання, у свою чергу, це конкретні шляхи, засоби досягнення поставленої мети.
Завдання цієї роботи передбачають такі елементи:
· вирішення теоретичних питань, що відносяться до договору факторингу (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вирішення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);
· всебічне вивчення практики вирішення проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду (таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження);
· обгрунтування системи заходів щодо її вирішення;
· розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження.
Важливим для написання роботи є визначення об'єкта та предмета дослідження, їх співвідношення.
Під об'єктом розуміється те явище (процес), яке створює досліджувану ситуацію та існує незалежно. Предмет міститься в межах об'єкта і являє собою частину від цілого. Вони співвідносяться як загальне і часткове. В кожному об'єкті може бути декілька предметів, однак концентрація на одному з них означає, що інші предмети дослідження залишаються осторонь.
У даному випадку об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між боржником та клієнтом або між боржником та фактором.
Предметом є захист прав боржника під час його участі у даних відносинах.
Не менш важливим є обрання методу за допомогою якого буде відбуватися вивчення конкретної теми.
Дана робота основана на діалектичному методі дослідження, адже він відіграє головну роль у теоретичному осмисленні об'єкта. Він використовується в усіх галузях науки та на всіх етапах наукового дослідження. Дозволяє дослідити всі явища у взаємозв'язку, взаємообумовленості та історичному розвитку. Також свою роль відіграє й історичний метод, що дає можливість дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей і суперечностей. З історичним методом пов'язаний порівняльно-історичний. Він спрямований на зіставлення виявлених історичних фактів із іншими, схожими фактами, у тому числі з однотипними фактами, властивими іншим історичним періодам.
При вивченні даної проблеми також були застосовані такі принципи як:
· принцип багатофакторності (передбачає вивчення всього комплексу факторів, що впливали на предмет дослідження),
· принцип усебічності (аналіз явищ у всій складності їх взаємозв'язків).
Розділ І. Теоретико-правова характеристика договору факторингу в цивільному праві
1.1 Поняття та історичний розвиток договору факторингу
Сучасне визначення договору факторингу міститься в Цивільному кодексі України, зокрема, у статті 1077, яка має назву «Поняття договору факторингу». Так, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) [1, ст. 1077].
У нашій країні факторингові операції почали застосовуватися у 90-ті роки ХХ ст. на основі запозиченого досвіду фінансової діяльності. Проте на даний момент факторинг не набув значного поширення в Україні.
Якщо розглядати факторинг з економічного погляду, то він передбачає придбання права грошової вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі, а тому законодавець відніс його до кредитних операцій (п.3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність») [2]. Також дані правовідносини регулюються Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» [3].
Перше офіційне визначення поняття "факторинг" давав Закон України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого під ним розумілась операція щодо уступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредитору з попередньою чи наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору [4]. Однак, на даний момент цей закон втратив чинність на підставі Податкового кодексу від 02.12.2010.
Як свідчить аналіз положень цивільного законодавства договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Подібними до цього договірного зобов'язання є правовідносини, які складаються з приводу відступлення права вимоги, а також відносини, основані на кредитному договорі.
Договір факторингу небезпідставно можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Він характеризується:
а) диспозитивним характером виникнення правовідносин;
б) спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору);
в) предметом зобов'язання (суто грошові вимоги).
Причому договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому клієнт не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 Цивільного кодексу).
Враховуючи, що сферою застосування факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, договір факторингу також має і окремі риси кредитного договору. Однак цю схожість зумовлено лише метою виникнення та наслідками реалізації договірного зобов'язання [4].
Взаємний договір - це договір, в якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії викликає обов'язок іншої сторони надати певні матеріальні блага.
Консенсуальний договір - такий, що вважається укладеним з моменту досягнення угоди зі всіх істотних умов у формі, необхідній за законом.
Ознака відплатності означає те, що у даному випадку наявне зустрічне майнове задоволення сторін договору.
* договір із метою забезпечення виконання зобов'язання [4].
1.2 Предмет, форма та суб'єктний склад договору факторингу
Предмет договору факторингу визначений статтею 1078 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши дану статтю та звернувшись до коментарів, можна поділити предмет договору факторингу на такі складові:
* право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога);
* право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога);
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається, тобто не є необхідним підписання актів приймання-передачі тощо.
Тобто, у частині 2 ст. 1078 Цивільного кодексу встановлено й момент переходу права вимоги за договором факторингу, за яким відступлення вимоги обумовлене певною подією - за таким договором право вимоги переходить до фактора з моменту настання цієї події. Так, зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися в якості забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. У такому правочині невиконання клієнтом своїх зобов'язань зумовлює перехід права вимоги до фактора.
Окрім того, предметом договору факторингу може бути надання клієнтові додаткових послуг, які пов'язані із переданим правом грошової вимоги (ведення бухгалтерських рахунків клієнта, пред'явлення до боржника вимог оплати, прийняття на себе ризику невиконання таких вимог та інкасація цих вимог) [6, ст. 1078].
Форма договору факторингу визначається за правилами, закріпленими в ст. 513 Цивільного кодексу України, яка визначає форму правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні. Договір факторингу має бути укладений у тій самій формі, що й первісний правочин, на підставі якого виникло право грошової вимоги, яке передається чи буде передане фактору. Тобто, якщо основний правочин був вчинений в усній формі, усно може бути оформлена і заміна кредитора. Якщо основний правочин було вчинено в письмовій формі, обов'язкова письмова форма встановлюється і щодо правочину про заміну кредитора.
На сьогодні в практиці ділового обороту існує дискусія стосовно того, чи є нотаріальне посвідчення правочину його формою. Ця дискусія породжує питання щодо застосування коментованої статті: чи необхідно нотаріально посвідчувати правочин щодо заміни кредитора, якщо основний правочин був нотаріально посвідчений. Якщо формою правочину вважати тільки усну та письмову, правочин щодо заміни кредитора в будь-якому випадку має бути вчинений в письмовій формі, а нотаріальне посвідчення залишається на розсуд сторін. Якщо нотаріальне посвідчення вважати кваліфікованою формою правочину, то і правочин щодо заміни кредитора треба обов'язково посвідчувати нотаріально. Судова практика поки що не надала відповіді на це питання, але якщо тлумачити коментовану статтю, беручи до уваги частину 2, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі нотаріально посвідченого правочину, також має бути посвідчений нотаріально [6, ст. 513].
Якщо первісний правочин підлягає державній реєстрації, то й договір факторингу також повинен бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації первісного правочину, якщо інше не встановлено законом [1, ст. 513].
Певні особливості, пов'язані з предметом, властиві й суб'єктному складу договору факторингу. Суб'єктний склад цивільних правовідносин становлять особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах.
Коментована стаття визначає суб'єктний склад договору факторингу, надаючи його сторонам власні назви: фактор та клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Тобто для того, щоб мати можливість отримати фінансування під відступлення вимоги, клієнт має бути зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Для того, щоб бути клієнтом у відносинах факторингу, особа повинна мати певну грошову вимогу, що випливає з договору, який пов'язаний з поставкою товарів, виконанням робіт чи наданням послуг (або мати реальну можливість володіти такою вимогою - "майбутня вимога")
Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
В ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" міститься поділ банківських операцій на ті, які можуть здійснювати банки лише на підставі банківської ліцензії та інші. У відповідності до п. 2 даної статті, факторинг (придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів) відноситься до таких банківських операцій, які можуть здійснюватися банками без окремої ліцензії. Отже окремої ліцензії для здійснення факторингових операцій не потрібно.
Говорячи про фактор як про сторону договору факторингу слід зазначити, що особливість суб'єктного складу у цьому випадку полягає не лише в тому, що у відповідності до законодавства, ним можуть бути банк, інші фінансові установи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а більш за все тому, що вказані суб'єкти мають бути спроможними прийняти на себе обов'язок по веденню для клієнта бухгалтерського обліку та надавати йому інші фінансові послуги, які пов'язані з грошовими вимогами, що є предметом відступлення [6, ст. 1079].
Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, визначаються права та обов?язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору .
Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли йдеться про встановлення факту укладання договору.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Так, для договору купівлі-продажу істотними умовами виступають предмет і ціна. Для договору майнового найму, окрім предмета і ціни, істотною умовою є ще й строк договору. Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення серед істотних умов договору називає якість, асортимент тощо [9]. Загалом, в тому числі й для договору факторингу, істотними умовами договору вважаються предмет, ціна та строки укладання даного договору.
Однак, зміст договору не обмежується лише цими умовами договору. Як зазначалося, існують також звичайні та випадкові умови договору.
Так, звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню.
Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони [9].
На прикладі договору факторингу, можна побачити умови, що передбачені конкретними статтями Цивільного кодексу України. Окрім предмета сюди відноситься умова недійсності заборони відступлення права грошової вимоги, що передбачена статтею 1080 ЦК України. Вона полягає у тому, що вказаний договір є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги [1].
Також важливою умовою є те, що клієнт відповідає перед фактором лише за чинність вимоги, що відступається. Однак, ст. 1081 Цивільного кодексу дійсність вимоги пов'язує з двома обставинами: по-перше, клієнт повинен мати право на передачу грошової вимоги, а по-друге, якщо клієнту в момент відступлення не відомі причини, з яких боржник має право не виконувати цю вимогу.
Зміст договору нерозривно пов'язаний з правами його сторін. Адже їх визначають зазначені умови. Зокрема, у Цивільному кодексі України зазначено права фактора.
Отже, зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка підлягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж. В іншому випадку боржник може виконати зобов'язання клієнту і зобов'язання вважатиметься таким, що виконано належним чином [4]. За своєю природою договір факторингу є своєрідним поєднанням кредитного договору (надання фінансування) і договору про надання послуг. До договору факторингу можуть субсидіарно застосовуватися норми Цивільного кодексу про відступлення вимоги, якщо в цьому виникає потреба (прогалини в регулюванні факторингових відносин) і якщо норми про відступлення не суперечать суті правовідносин, що скалися між сторонами в рамках договору факторингу.
Розділ ІІ. Правове становище боржника у разі порушення його прав за договором факторингу
2.1 Захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом
Відносини між учасниками факторингових відносин можна розділити на два види:
– внутрішні (між фактором та клієнтом);
– зовнішні (між фактором та боржником).
Внутрішні відносини регулюються договором факторингу, а зовнішні - договором, укладеним між клієнтом та боржником, право вимоги за яким на підставі договору факторингу відступлено фактору, а також відповідними нормами чинного законодавства [10].
Проаналізувавши дані види факторингових відносин, можна побачити, що фактично клієнт не вступає у відносини з боржником. Однак всеодно існують випадки, коли права боржника можуть бути порушені клієнтом.
Захисту прав боржника за договором факторингу присвячена стаття Цивільного кодексу України, зокрема, стаття 1086, яка є кінцевою у главі 73 (Факторинг). Вона поділена на дві частини залежно від того, ким саме порушуються його права (клієнтом або фактором). Так, ч.1 цієї статті передбачає захист прав боржника у разі їх порушення клієнтом, ч.2 - у разі їх порушення відповідно фактором.
Важливе значення при вивченні даного питання має науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України. Адже в ньому міститься науковий аналіз даної статті.
Суттєвий вплив дій боржника на відносини, які складаються між фактором та клієнтом за договором факторингу, дозволяють говорити про єдиний комплекс факторингових відносин, учасником яких поряд з фактором та клієнтом є також і боржник.
Незважаючи на те, що боржник не є стороною договору факторингу, а останній є дійсним незалежно від волі боржника, законодавець закріпив у Главі 73 Цивільного кодексу норми, які спрямовані на визначення правового становища боржника при відступленні права грошової вимоги, його права і обов'язки при цьому. Права у боржника виникають у зв'язку з виконанням його обов'язку сплатити грошові кошти на користь фактора. Підтвердженням того, що боржник не є стороною договору факторингу є зазначення у самому договорі лише прав і обов'язків фактора та клієнта (Додаток А).
З метою захисту інтересів третьої особи, які порушуються відступленням права грошової вимоги, клієнт несе відповідальність перед боржником за порушення договірної умови, тобто має відшкодовувати збитки боржника, заподіяні відступленням вимоги. Вбачається, що клієнт має право передбачити в договорі факторингу обов'язок фактора відшкодувати клієнту суму, сплачену останнім на користь боржника [6, ст. 1086]. Тобто ми бачимо, що відповідальність клієнта згідно з Цивільним кодексом України полягає у відшкодуванні збитків, завданих боржнику. Які, в свою чергу, згодом можуть бути відшкодовані фактором самому клієнту. Але для цього потрібна вище зазначена умова, тобто зазначення даного відшкодування у договорі. Нагадуємо, що клієнт це одна із сторін у договорі факторингу, нею може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Право клієнта відступити вимогу всупереч умовам договору не розповсюджується на випадки, коли заборона відступлення права вимоги встановлена законом, зокрема, за договором факторингу, так само як і за договором купівлі-продажу неможливо відступити права вимоги, нерозривно пов'язані з особою кредитора [6, ст. 1086].
Цивільний кодекс України щодо захисту прав боржником у разі їх порушення клієнтом зазначає наступне: «У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта» [1, ст. 1086].
Таким чином боржник може захистити свої права у разі їх порушення клієнтом.
2.2 Захист прав боржника у разі їх порушення фактором
Окрім порушення прав боржника клієнтом, можливе їх порушення іншою стороною договору, тобто фактором.
Захисту даних прав присвячена ч.2 статті 1086 Цивільного кодексу України. Однак, положення даної статті не є вичерпними, адже тут мають значення й інші статті.
В результаті відступлення клієнтом права грошової вимоги до боржника в останнього виникає обов'язок здійснити платіж факторові. Виконання боржником грошової вимоги факторові у даному випадку звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом (ч. 3 ст. 1082 Цивільного кодексу). Проте такий обов'язок не є безумовним, а ставиться в залежність від одержання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. В цьому повідомленні повинна бути визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Договором факторингу надавати вказане повідомлення боржникові може бути зобов' язаний як клієнт, так і фактор (ч.1 ст.1082 Цивільного кодексу). У разі неповідомлення боржникові про відступлення права грошової вимоги фактор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків:
– боржник звільняється від необхідності сплати грошових коштів на користь фактора.
При цьому виконання боржником свого обов' язку клієнту (кредитору за укладеним з ним договором) як первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу). Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Невиконання фактором цього обов'язку надає наступне право боржникові:
– здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним як первісному кредиторові (ч. 2 ст. 1082 Цивільного кодексу).
Боржнику надається також право вимагати повернення сплачених факторові грошових сум як безпосередньо від клієнта, так і від фактора . Підстави для заявлення таких вимог різняться в залежності від змісту порушення взятих на себе сторонами договору факторингу зобов'язань (ст. 1086 Цивільного кодексу). Боржник не може вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, він управі одержати ці суми безпосередньо від клієнта. На фактора покладається обов'язок повернути боржникові одержані від нього за відступленою грошовою вимогою кошти, які боржник управі одержати безпосередньо від клієнта у разі:
а) якщо фактор не передав клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступленням права грошової вимоги;
б) передав їх клієнтові, знаючи про порушення останнім зобов'язання перед боржником, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги.
Таким чином боржник може захистити свої права у разі їх порушення фактором.
2.3 Способи захисту прав боржника від «колекторських» організацій
Протягом останнього часу громадян України турбує діяльність так званих колекторських фірм. У правоохоронців викликає зацікавлення законність роботи подібних підприємств. Їх масова поява пов'язана з тим, що в умовах фінансової кризи люди - громадяни України, які залишилися без зарплати або інших доходів, втратили й можливості вчасно повертати кредити [13].
Вважається, що колекторські організації виникли в Сполучених Штатах Америки у 80-ті роки минулого століття. Однак швидкого поширення вони набули й в Україні. Виникає логічне питання «Що таке колекторське агентство (або організація)?».
Колекторське агентство - агентство, що професійно спеціалізується на справлянні проблемної заборгованості. Також, це є форма бізнесу, метою якої є сприяння здійсненню платежів по заборгованостях фізичних і юридичних осіб.
Визначивши поняття, виникає наступне питання «Чи є законною діяльність колекторських компаній, якщо відповідного закону, який би регулював їхню діяльність, не існує?».
В Україні існує проект Закон України «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб - боржників». Зокрема, ми можемо ознайомитися з пояснювальною запискою до даного проекту.
В ній визначаються найбільші колекторські компанії, що діють на Україні: "Європейська агенція з повернення боргів", "Кредит Колекшн Груп", "Укрборг", "Українська Колекторська Група", "Фінансове Агентство по Збору Платежів", "УКРФІНАНСИ", "Агенція по управлінню заборгованістю", "Служба виконання зобов'язань", ЗАТ "Екол", "Агенція комплексного захисту бізнесу "Дельта-М", "Кредитекспрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.", "Прімоколект. Центр грошових вимог".
На ринку діють ще 2 великі компанії, що нещодавно увійшли на ринок: EOS Ukraine (Німеччина), Пристав (Росія).
На сьогодні в Україні загальна кількість підприємств, які надають послуги з повернення боргів, нараховується більше 200.
За кордоном, наприклад у США, "колекторська діяльність" (Debt Collection Practice, Debt Collector) законодавчо визначена і врегульована. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного, тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які ні.
Колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг (так званий "reminder service"). При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, що надсилаються боржникові, містять погрози й залякування. Більше того, колектори тиснуть на неплатників шляхом "знайомства" з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Ці дії охоплюються так званим першим - м'яким етапом (soft collection).
Якщо попередній метод не приносить бажаного результату, колектори переходять до другого - жорсткого етапу (hard collection), під час якого відбувається безпосередній контакт із боржником. Колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно увечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома. Йому роз'яснюють наслідки несплати кредиту, про можливості відстрочки або реструктуризації боргу, надсилання претензії або копії позовної заяви до суду без фактичного подання позову до суду, звернення до правоохоронних органів із заявами про вчинення боржником злочину (шахрайства) тощо. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.
На третьому етапі (legal collection) колектори звертаються із позовами до суду.
Необхідно зазначити, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату - повернення грошей.
Що стосується законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, то відповідного спеціального законодавчого акту в Україні немає. Колекторська діяльність тісно межує із кримінально карними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства.
Так, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цивільним кодексом України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем чи заставодавцем (майновим поручителем) або виконання обов'язку боржника третьою особою.
Частина 3 ст. 512 Цивільного кодексу України містить положення, згідно з яким кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або
Захист прав боржника за договором факторингу курсовая работа. Государство и право.
Доклад по теме Васильев Алексей Иванович
Курсовая работа по теме Совершенствование методов управления персоналом организации на примере ПРУП 'Минский завод шестерён'
Реферат по теме Организация современной адвокатуры Украины
Курсы По Подготовке К Итоговому Сочинению 2022
Реферат по теме Общая характеристика разведения пчел на примере пасеки 'Apis Melifera'
Реферат по теме Бухгалтер без баланса
Реферат: Медицинское применение марихуаны. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение На Тему Вера В Человека Огэ
Реферат: Лабораторная работа по Информатике 3
Как Выглядит Правильный Реферат Образец
Организация Североатлантического договора (НАТО)
Реферат: Life Or Death Who Has The Right
Дипломная работа по теме Разработка алгоритма информационной поддержки работы должностных лиц на основе гипермедиа–технологий
Реферат: Геохимия
Реферат: Аппаратура локальных сетей. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: История государства и права Италии в новейшее время
Реферат по теме Нормирование и оплата труда
Реферат: Стратегия развития предприятия
Эссе На Тему Сауда
Курсовая работа по теме Высокотехнологичные услуги во внешней торговле
Управление в сфере инженерных изысканий - Геология, гидрология и геодезия практическая работа
Характеристика Причорноморського економічного району - География и экономическая география реферат
Зимующие птицы Якутии - Биология и естествознание контрольная работа