Загальна характеристика федералізму та вищі органи влади у Австралійському союзі - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Загальна характеристика федералізму та вищі органи влади у Австралійському союзі

Поняття та ознаки федерації. Особливості федералізму в Австралійському Союзі. Характеристика законодавчої, виконавчої та судової влади, аналіз їх роботи. Вплив англійської системи на австралійське загальне право. Правовий статус корінних жителів країни.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Актуальність теми. 1 січня 1901 шість самоврядних британських колоній - Новий Південний Уельс, Вікторія, Квінсленд, Південна Австралія і Тасманія - об'єдналися на федеративних засадах і утворили Австралійський Союз. Ці шість колоній залишилися першими штатами нової федеральної системи. Крім того, виділено дві території - Північна територія і Австралійська столична територія, які протягом всієї історії були безпосередньо підпорядковані національному уряду Союзу, а нині володіють владними повноваженнями, порівнянними з повноваженнями урядів штатів. Інститути законодавчої, судової та виконавчої влади федерального уряду Союзу зосереджені в столиці країни Канберрі.
Акт британського парламенту, який створив федеративний Союз, дарував Австралії власну конституцію, яка сформулювала принципи розподілу влади між Союзом та окремими штатами. У компетенції федеральних органів влади знаходяться в основному традиційні функції «загальнонаціонального» характеру: оборона, зовнішня політика, імміграція, міжнародна торгівля, випуск національної валюти, поштова служба і т.д. Ряд цих функцій носить ексклюзивний характер, більшість же формально збігаються з владними повноваженнями штатів, хоча в разі розбіжності федерального і місцевого законодавства федеральні закони мають верховенство над законами штатів. За штатами закріплені всі інші повноваження, не делеговані Союзу.
Характеристика федералізму в Австралії є актуальною тому, що країна, яка порівняно нещодавно отримала повну незалежність (вона була колонією Англії) на сьогоднішній день являє собою країну з високим рівнем життя та з досить цікавою формою державного устрою.
Метою цієї статті є розкриття сутності федералізму в Австралії, характеристика основних органів державної влади та аналіз їх роботи. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
· Визначити поняття та ознаки федерації.
· Визначити особливості федералізму в Австралійському Союзі.
· Дати характеристику органам законодавчої, виконавчої та судової влади у Австралійському союзі.
Об'єктом дослідження Державний устрій Австралії.
Предмет дослідження - особливості федералізму у Австралійському Союзі.
Ступінь наукової розробки. Особливості організації влади у Австралії не особливо розглянута науковцями на сьогоднішній день, але різні аспекти сутності та поняття федералізму вивчали такі науковці як : Росенко М.І., Юрій М.Ф., Ломжець Ю.В., Ріяка В.О., Журавський В.С., Протасова В.Є., Шаповал В.М., Бариська Я.О., Манько О. Є., Бостан С.К., Годованець В. Ф., Волинка К. Г. , Кельман М.С., Мурашин О.Г., Георгіца А.З., Скакун О.Ф., Рабінович П. М., Цвік М.В. та інші.
Методи дослідження. При написанні курсової роботи використовуватимуться різні методи - аналіз, опис певних явищ, спостереження, , узагальнення, формалізація, синтез, аналогія, порівняльно - правовий метод
Структура курсової роботи. Робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел.. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, об`єкт та предмет дослідження а також короткий опис літератури. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми і складається з двох розділів. У висновках сформульовані основні результати курсової роботи. Загальний об'єм роботи - 38 сторінок.
Розділ 1 Загальна характеристика федералізму
Федерація є формою державного устрою -- це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах. Усі держави за формою устрою поділяються на дві групи -- прості (унітарні) і складні (федерації і конфедерації).[1, с. 90]
Федеративна держава -- це складна союзна держава, що містить державні утворення (суб'єкти федерації), які мають юридично визначену політичну самостійність.
З юридичної точки зору федерація означає створену за принципами федералізму єдину суверенну державу, що складається з особливих територіальних одиниць -- державних утворень, які мають деякі риси держави і наділені самостійною юрисдикцією поза межами компетенції федеральної державної влади.
Багатоманітність модифікацій федералізму обумовлює неоднорідність федеративно - організованих держав. Можна припустити, що у світі є стільки моделей федерації, скільки й федеративних держав.
Однак, як свідчить світова практика, всі федеративні держави повинні відповідати певним специфічним ознакам, які полягають у тому, що:
а) кожна федерація має дуальну організацію державного апарату: дві системи вищих органів влади (органи федеральні і органи суб'єктів федерації), а також відповідно дві системи інших державних органів (судових, контрольно-наглядових та ін.);
б) вони мають вертикальну систему законодавства (законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації; в той же час ніякі доповнення не можуть бути внесені до конституції, якщо вони не схвалені суб'єктами федерації);
в) кожна особа має, крім громадянства федеративної держави, також громадянство суб'єкта федерації (штату, землі, провінції тощо);
г) суб'єктом міжнародно-правових відносин може виступати, як правило, не тільки держава в цілому, але й суб'єкти федерації;
ґ) існує двоканальна податкова система (державні податки, загально - федеральні і податки суб'єктів федерації);
д) суб'єкти федерації самостійно вирішують питання свого адміністративно-територіального устрою;
є) суб'єкти федерації мають, як правило, рівний обсяг прав;
є) для федерації, як правило, характерна наявність двопалатних парламентів: головний законодавчий орган федерації (парламент) повинен бути бікамеральним (двопалатним), а суб'єкти федерації мають рівне представництво в його палатах;
ж) федеральна влада має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики;
з) федеральна влада не має права в однобічному порядку змінити кордони суб'єктів федерації.[1, ст. 91]
Підставами формування федеративної держави й закріплення федеративних відносин, в тому числі й питання про розмежування компетенції між федерацією і її суб'єктами, можуть бути конституція і (або) федеративна угода. На підставі прямих договорів виникали, наприклад, федерації Австралії, Швейцарії, США, СРСР, Малайзії, Росії та інших держав. Такі федерації звичайно називають договірними, на відміну від позадоговірних, таких як, наприклад, Канада, Індія, Нігерія, Пакистан, що виникли на іншій підставі, а саме -- на підставі представлення центральними органами держави чи метрополіями статусу автономії майбутнім суб'єктам федерації.
Договір, який покладений в основу створення федеративної держави, є своєрідною відмовою від зайвого централізму, він оформлює такий розподіл повноважень між різними центрами влади і управління, що гарантується конституцією.
Частіше всього в конституціях визначені три сфери повноважень: федерації, її суб'єктів і питання спільного відання (прикладом останнього може бути Російська Федерація).
Розмежування повноважень у федерації може здійснюватися і за принципом виключної компетенції федерації (визначено досить широке коло питань, з яких лише федерація в цілому може приймати рішення, а всі інші питання залишаються у віданні суб'єктів). До такого кола питань, наприклад, належать:
а) встановлення кордонів та митна справа (США, Бразилія, Мексика, ФРН та ін.);
б) грошовий та валютний обіг, монетна монополія (Австралія, Канада, Мексика та ін.);
в) паспортна справа, еміграція, іміграція, пошта (Бразилія, Індія, ФРН та ін.);
г) федеральні фінанси та податки (Австралія, Мексика, Індія та ін.);
ґ) федеральний повітряний, залізничний та водний транспорт (США, ФРН, Швейцарія та ін.);
д) армія, поліція, розвідка, контррозвідка, виробництво та поширення зброї (Австрія, США, ФРН та ін.)
Розмежування компетенції може здійснюватися й за принципом спільної компетенції (коли законодавчо визначено один предмет відання для федерації та її суб'єктів, інші питання вирішуються за згодою).
Федерації утворюються, як правило, за територіальним принципом, або за національним, або з урахуванням обох принципів. Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бразилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що національний чинник, який при побудові федерації вимагає врахування показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль або фактично взагалі ігнорується (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРЮ).
Статус суб'єктів федерації в історії держав формально визначався по-різному: суб'єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його конституцією) або за ними не закріплювався статус суверенного державного утворення. Прикладом є республіки, краї, області і округи у складі Російської Федерації, які вже не називаються «суверенними». Останній підхід є більш науково обґрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суверенного утворення. Разом з тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб'єкти мають неоднаковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву) в силу історичних, політичних, географічних факторів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відносини з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.[1, с. 91 - 92]
Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бразилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що національний чинник, який при побудові федерації вимагає врахування показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль або фактично взагалі ігнорується (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРІО).
Статус суб'єктів федерації в історії держав формально визначався по - різному: суб'єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його конституцією) або за ними не закріплювався статус суверенного державного утворення. Прикладом цього є республіки, краї, області і округи у складі Російської Федерації, які вже не називаються «суверенними». Останній підхід є більш науково обгрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суверенного утворення. Разом із тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб'єкти мають неоднаковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву), в силу історичних, політичних, географічних факторів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відносини з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.[2, с. 120]
1.2 Особливості федералізму в Австралійському Союзі
Австралія являє собою федеративну державу, утворене 1 січня. 1901 р. (тоді ж була прийнята Конституція країни) з шести англійських колоній. Розташована на материку Австралія, острові Тасманія, а також ряді дрібних прибережних островів.
В адміністративному відношенні Австралія являє собою федерацію з шести штатів (Квінсленд, Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна Австралія, Західна Австралія, Тасманія) і двох територій (Північна та Австралійська столична). Кожен штат і територія мають свій парламент і уряд.
За державним устроєм Австралія конституційна монархія. Формально главою держави є королева Великобританії, представлена в країні генерал - губернатором, який призначається за рекомендацією австралійського уряду. У сферу його повноважень входять скликання, продовження термінів повноважень і розпуск федерального парламенту, призначення прем'єр-міністра і членів уряду, затвердження прийнятих федеральним парламентом законів, призначення суддів вищих судових інстанцій, керівництво збройними силами. Кожен з шести австралійських штатів має свого губернатора, який має аналогічні повноваження в межах даного штату.
Правова система Австралії формувалася під впливом англійського права. Основними юридичними джерелами там визнаються (як і в Англії) сформульоване в судових рішеннях загальне право і законодавчі акти. З появою постійних англійських колоній в Австралії (1788 р.) в них відразу ж стало застосовуватися англійське право. Надалі британська влада ухвалила, що всі норми загального права і парламентські акти, що діяли в Англії на 25 липня 1828 р., підлягають обов'язковому застосуванню в Австралії; надалі колоніям формально була надана можливість самостійно формувати свої правові і судові системи. Однак протягом наступного століття і до порівняно недавнього часу Австралія значною мірою копіювала рішення англійських судів і акти британського парламенту. Разом з тим постанова, зберігає дію норм англійського права за станом на 25 липня 1828 р., призвело до того, що в Австралії нині можуть застосовуватися деякі парламентські акти, давно скасовані в самій Великобританії.
Загальне право на відміну від законодавства є єдиним для всіх шести штатів і двох (Північної і Австралійської столичної) територій Австралійського Союзу. У цьому сенсі Австралія досить істотно відрізняється від США, де в кожному штаті є «своє» загальне право. Велику роль у забезпеченні єдності австралійського загального права відіграє Верховний суд Австралії, рішення якого, прийняті за скаргою на постанову суду будь - якого штату, обов'язкові для всіх судів Австралійського Союзу. Силу прецеденту в системі загального права мають тільки рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій. Їм зобов'язані дотримуватися всі нижчестоящі суди, хоча самі верховні суди в Австралії ніколи не вважали і не вважають себе зв'язаними своїми раніше прийнятими рішеннями.
До 1960-х рр.. вплив англійської системи на австралійське загальне право було настільки велике, що постановам палати лордів та інших британських апеляційних судових інстанцій незмінно віддавалася перевага перед рішеннями австралійських судів навіть самого високого рангу. Лише за останні десятиліття австралійське загальне право стало розглядатися не як частина англійської, а в якості самостійної системи, що було закріплено в рішенні Судового комітету Таємної ради (див. про нього розділ «Великобританія») і ряду австралійських судів. Однак і понині австралійські суди у своїх постановах нерідко посилаються на авторитет англійських суддів.
Законодавство Австралії включає закони, видані парламентами Союзу і окремих штатів. До них примикають підзаконні акти відповідних виконавчих влади. Компетенція Союзу і штатів розподілена Конституцією таким чином, що істотна частина правових інститутів регулюється законодавством штатів, відоме число їх виявилося в сфері збігається компетенції (у разі суперечності між ними пріоритет віддається законодавством Союзу) і дуже значна, причому вкрай важлива, частина - у виключній компетенції Союзу. Так, законодавством штатів регулюється право земельної та ряду інших видів власності, договірне право, відповідальність за заподіяння шкоди, умови праці та ін. (в більшості штатів періодично видаються напівофіційні зборів діючих законів). Законодавство Союзу визначає юрисдикцію судів та регулює деякі інші питання правосуддя, питання найму та звільнення, пенсійного забезпечення, шлюбу і розлучення (крім деяких приватних питань), а також банківське і авторське право.
В даний час в Австралії ведуться роботи по реформі законодавства. З цією метою у всіх штатах створені відповідні комісії, які вносять на розгляд парламентів штатів пропозиції з перегляду діючих законів. На початку 1970 - х. рр.. була створена загально - австралійська комісія, якій доручено готувати пропозиції про «перегляд, спрощення та модернізації законів», віднесених до компетенції Союзу, а також про шляхи досягнення «однаковості» в законодавстві штатів і територій. За підготовленим комісією звітів і пропозицій видані закони про скарги на дії посадових осіб, про боротьбу з поширенням наркотиків, з деяких питань придбання землі, страхування та ін.
В університетах кожного з австралійських штатів (крім названих це - Вікторія, Новий Південний Уельс і Південна Австралія) є юридичні факультети, на яких в основному зосереджені дослідження в області права.
Більшість галузей права Австралії, в тому числі цивільне право, не містять суттєвих відмінностей від англійського права. Виняток становлять норми, які стосуються земельного права і частково до трудових відносин. Специфічні природні умови Австралії, де в пустелях, наприклад, вода цінується куди більше, ніж розміри земельних ділянок, наявність родовищ золота і спалахують час від часу «золотої лихоманки» викликали до життя відрізняються від англійських законів про державну реєстрацію прав власників земельних ділянок. Для трудового законодавства Австралії, що розвивалося в умовах підвищеного попиту на робочу силу, характерно широке застосування примусового арбітражу при вирішенні трудових конфліктів. У 1988 р. був прийнятий Федеральний закон про трудові відносини, що передбачає активну участь Уряду у регулюванні конфліктів між підприємцями та працівниками, перш за все на стадії укладання трудових договорів. Цей Закон стимулює зміцнення профспілок, визначає їхні взаємини зі своїми членами, а також наказує створити федеральну комісію з трудових відносин.
З другої половини XX ст. австралійські законодавчі органи і суди докладають значних зусиль, щоб з допомогою як знову виданих законів, так і традиційних інститутів загального права захистити інтереси покупців від недобросовісних продавців і пересічних споживачів від свавілля великих корпорацій. Діяльність компаній на всій території країни тепер регулюється Законом про корпорації 1989.
Нині в Австралії діють правові норми, що служать захисту від різних видів забруднення навколишнього середовища. Серед них знаходять застосування не тільки новітні законодавчі акти федерації та окремих штатів (наприклад, прийнятий в штаті Південна Австралія в 1987 р. Закон про охорону вод від забруднення нафтою та іншими шкідливими речовинами), але і норми загального права, що виникли в середньовічній Англії і колись охороняли інтереси приватних власників. У зв'язку з цим нерідко виникають парадоксальні ситуації, наприклад, коли суд відмовляється приймати позов до підприємця від групи борців проти забруднення природи, якщо жоден з її членів не є землевласником, які зазнали конкретний майновий збиток.
Одну з своєрідних галузей законодавства Австралії утворюють норми, що регулюють юридичне становище корінних жителів країни аборигенів, які опинилися на межі вимирання. У XX в. правовий статус аборигенів зазнав чимало змін. Якщо за Конституцією 1900 р. За ними визнавалися тільки виборчі права, то після референдуму, проведеного в 1967 р., вони формально визнані повноправними громадянами. У 1968 р. було створено федеральний Міністерство у справах аборигенів (такі міністерства є і в деяких штатах). У 1973 р. засновано Національний консультативний комітет аборигенів, що складається з представників корінного населення Австралії, але фактично не отримав скільки-небудь серйозних повноважень. У 1976 р. в Північній території розпочалося будівництво селищ для аборигенів, у ряді штатів за останні роки були прийняті закони, що надали їм право на землю. Проте їх основні проблеми залишаються невирішеними.[7, с. 8-9]
Як вже було сказано, Австралія є федеративною державою, парламентської монархією, яка в адміністративному відношенні поділяється на шість штатів. В Австралії існують також дві території - Австралійська столична територія і Північна територія, остання з яких може бути перетворена в штат. Території користуються достатньою самостійністю і управляються головним міністром території і її головним адміністратором, які виконують функції відповідно прем'єра штату і його губернатора .
Конституція Австралії вступила в силу з 1 січня. 1901 Вона багато в чому запозичена з конституційної практики США і Великобританії.
Прем'єр - міністр може запропонувати Генерал - губернатору розпустити Палату представників і призначити нові вибори в будь-який час. В Австралії існує загальне право для всіх громадян, що досягли 18 років.
Кожен з шести виборчих австралійських штатів являє собою самостійну адміністративно - територіальну одиницю з власними органами законодавчої, виконавчої та судової влади. У парламенті штату представлені представники правлячої коаліції на чолі з прем'єром, а також депутати від опозиції, що багато в чому повторює парламентські традиції Великобританії.
У кожному австралійському штаті також функціонують самостійні органи виконавчої влади - уряди штатів. Голова уряду штату (прем'єр) обирається загальним голосуванням строком на три роки, а в Західній Австралії - на чотири роки. Прем'єр - лідер правлячої партії в даному штаті - є членом парламенту штату, як правило, його нижньої палати. До компетенції урядів австралійських штатів входять такі питання: встановлення ставок оподаткування; розробка та подання на розгляд парламенту бюджету штату, створення і вдосконалення транспортної і дорожньої інфраструктури; земельні питання і питання інвестиційної політики; охорона навколишнього середовища та питання екологічної політики, забезпечення правопорядку, питання державного освіти, охорони здоров'я, науки та культури; рекомендації про надання австралійського громадянства та імміграції.
Крім прем'єра штату, існує посада губернатора штату - представника королеви Великобританії, яка формально є главою Австралійського держави. Губернатор стверджує прийняті парламентом штату закони і постанови уряду штату. Найближчим часом в Австралії відбудеться референдум щодо введення республіканської форми правління. У випадку, якщо його результати будуть на користь встановлення в Австралії республіки, то в перспективі посади генерал - губернатора Австралії та губернаторів штатів будуть скасовані.
Питання про конституційну реформу і перехід Австралії до республіканської форми правління, коли на чолі держави стоятиме громадянин Австралії, протягом останніх п'яти років не сходить з порядку денного політичних дискусій в австралійському суспільстві. Австралійські політологи сходяться на тому, що, якщо країна стане республікою, то швидше за все парламентської, а не президентської. На президента Республіки Австралія будуть покладені ті ж функції, які виконує в даний час генерал - губернатор. За австралійськими штатами і територіями закріплюється право самостійного визначення свого статусу в новому державному утворенні - вони можуть залишатися конституційною монархією, якщо за це висловиться більшість їх населення на референдумі. За перетворення країни в республіку виступають 53 - 58% населення Австралії.[8]
В Австралії дотримується непорушність федеральної Конституції. З 46 референдумів, проведених з метою внесення до неї тих чи інших змін, лише в шести випадках виборці дали згоду на це. Причому за зміну Конституції має проголосувати переважна більшість виборців у чотирьох з шести австралійських штатів. До винесення питання про зміни в Конституції країни на загальнонаціональний референдум рішення про це має бути прийнято переважною більшістю членів Палати представників і Сенату федерального парламенту.
Всі австралійські штати і території мають свої власні Конституції, внесення до них тих чи інших змін є прерогативою парламентів штатів і територій. Парламенти штатів Новий Південний Уельс, Вікторія, Західна Австралія, Південна Австралія і Тасманія складаються з двох палат. Нижня палата називається Законодавчої Асамблеєю (у штатах Південна Австралія і Тасманія - просто Асамблеєю), верхня палата парламентів згаданих штатів називається Законодавчим радою. У штаті Квінсленд, Північній території і в Австралійської столичної території діє однопалатний парламент, який називається Законодавчої Асамблеєю.
В цілому в Австралії існує три рівні влади - федеральна, адміністрація штатів і територій та місцева влада - керівництво міст та інших невеликих адміністративних поділів (в даний час налічується близько 680 «місцевих урядів»). Розподіл повноважень між зазначеними управлінськими структурами визначається Конституцією Австралії. Відповідно до неї, у віданні федеральної влади знаходяться питання оборони, зовнішньої політики і торгівлі, фінансів, включаючи стягування податків, пенсійного та іншого соціального забезпечення, зайнятості, імміграції, митниці, видачі закордонних паспортів, контролю за радіо і телемовленням. Повноваження адміністрацій штатів і територій обмежуються сферами охорони здоров'я та освіти, дорожнім будівництвом, системою підтримки правопорядку, лісовим господарством, реєстрацією автотранспорту та протипожежним забезпеченням. Місцева влада в основному здійснює контроль за підтримання порядку в масштабах окремих міст і областей.
Відповідно до Конституції всі три рівні влади мають широку автономію і повноваження, проте діють у тісному взаємозв'язку, що практично виключає виникнення яких - небудь серйозних розбіжностей або конфліктних ситуацій. Існує практика щорічних зустрічей прем'єр - міністра з прем'єрами штатів і головними міністрами територій, поточні питання вирішуються членами Сенату федерального парламенту, що представляють в ньому відповідні австралійські штати і території. Закони, прийняті федеральним парламентом, обов'язкові до виконання на всій території країни і мають домінуючу силу над законодавствами штатів і територій. В силу надання федеральним урядом широкої фінансової допомоги штатам і територіям, у першу чергу у вигляді відрахувань від збору податків, воно має можливість досить широко брати участь в економічній та інших областях розвитку штатів і територій. Всі спірні питання між федеральною владою і владою штатів і територій, а також адміністрацією на місцях вирішуються у Федеральному суді (в основному це стосується знаходяться на розгляді федерального парламенту законопроектів) та Верховному суді Австралії - вищій судовій інстанції країни.[11]
Розділ 2. Вищі органи влади в Австралії
Вищий законодавчий орган Австралії - федеральний парламент, складається з Палати представників (нижня палата) і Сенату (верхня палата). Головну роль у здійсненні законодавчих функцій парламенту грає Палата представників, що складається з 148 депутатів, що обираються загальним таємним голосуванням на 3 роки. Партія (або коаліція партій), що має більшість у Палаті представників, формує уряд. Прем'єр - міністром може бути лише член Палати представників, а міністрами - депутати якої з обох палат парламенту. Партія (або коаліція партій), що стоїть в Палаті представників на другому місці по числу депутатів, є офіційною опозицією, а її лідер - лідером опозиції. На чолі Палати представників стоїть спікер. Він головує на засіданнях, слідкує за дотриманням правил парламентської процедури, порядком дебатів. Сенат, згідно Конституції, покликаний «контролювати» рішення Палати представників. Він складається з 76 депутатів (по 12 сенаторів від кожного штату і по 2 сенатори від кожної території), які обираються строком на 6 років. Половина складу Сенату переобирається кожні три роки.
Діяльність федерального парламенту Австралії багато в чому визначається роботою парламентських комітетів - органів, завдання яких полягає в детальному вивченні тих чи інших питань і вироблення по ним відповідних пропозицій і рішень. Одні з комітетів є постійними, інші створюються на термін розгляду конкретних проблем. У федеральному парламенті функціонують комітети Палати представників і Сенату, а також об'єднані комітети, що складаються з представників обох палат. Зазвичай один депутат входить одночасно до складу кількох комітетів. Найбільш важливими вважаються об'єднані комітети - по зовнішній політиці, обороні та торгівлі; безпеки та розвідки парламентської процедури; боротьбі з організованою злочинністю; держвидатків, а також сенатські комітети - по громадським роботам; справах соціальних служб; з проблем зайнятості, освіти та підготовки кадрів; навколишнього середовищі; проблемам аборигенів.[5, ст. 113]
Свою історію Парламент Австралії веде ще з середини XIX століття, коли було сформовано парламенти майбутніх австралійських штатів (тоді ще британських колоній): у 1856 році -- парламенти Нового Південного Уельсу, Вікторії і Тасманії, у 1857 році -- Південної Австралії, у 1860 році -- Квінсленду, у 1890 році -- Західної Австралії. Після створення у 1901 році Австралійського Союзу відбулося й формування першого федерального Парламенту Австралії, який було офіційно відкрито у Мельбурні 9 травня 1901 року. У період з 1901 по 1927 роки Парламент країни засідав у будівлі Парламенту штату Вікторія у Мельбурні, оскільки столичне місто, визначене Конституцією, ще не було побудовано. 9 травня 1927 року відбувся офіційний переїзд федерального Парламенту до національної столиці, міста Канберри, а до сучасної будівлі - 9 травня 1988 року.[12]
Палата представників Австралії складає 148 членів (за Конституцією загальне число членів цієї Палати має бути приблизно в два рази більшим, ніж у Сенаті). Депутати нижньої палати також обираються шляхом прямих виборів і представляють суб'єкти федерації пропорційно чисельності їх населення.
Термін повноважень депутатів - 3 роки, але за рішенням Генерал - губернатора палата може бути розпущена достроково. Перша сесія Парламенту скликається не пізніше ніж через 30 днів після виборів. У складі Парламенту діють різні комісії, як постійні (більшість з них займається внутрішньо - парламентських справами), так і тимчасові, що створюються для певних цілей (наприклад, комісія парламентських розслідувань). Повноваження палат практично однакові (за винятком сфери фінансового законодавства - Сенат позбавлений права вносити поправки у фінансові законопроекти).
Законодавча діяльність парламенту протікає в такий спосіб. Зазвичай законопроект (білль) готується парламентських радником, що одержав завдання від міністра або члена Парламенту. Потім він передається ініціатору даного білля, який доповнює і виправляє його, і тільки після цього - на розгляд палат Парламенту. У кожній палаті зак
Загальна характеристика федералізму та вищі органи влади у Австралійському союзі курсовая работа. Государство и право.
Дидактические Контрольные Работы По Геометрии 8 Класс
Эссе По Фильму Антон Тут Рядом
Реферат: Патофизиология красной крови
Реферат: Производство по делам о применении принудительных мер медицинского характера
Сочинение На Тему Осень 6 7 Предложений
Курсовая работа: Роль семьи и школы в формировании потребностей
Курсовая работа: Функции государства
Реферат На Тему Философские Взгляды Аврелия Августина
Курсовой Комбинат Междуреченск
Написать Сочинение Летний Сад
Эсси Дэвис Актриса Википедия
Доклад: Встреча с пост- и просоветской теософией
Дипломная работа по теме Проектирование кислородно-конвертерного цеха №2 ОАО "ММК"
План Написания Эссе По Английскому Языку Егэ
Курсовая Работа По Менеджменту Управление Персоналом На Предприятии
Статья: Свадебные традиции и обычаи народов мира
Реферат по теме Культура майя
Строение И Функции Эндотелия Гистология Курсовая
Современные Виды Двигательной Активности Реферат По Физкультуре
Сочинение: Допрос во дворце Ирода Великого анализ эпизода из главы 2 ,части 1 по роману Булгакова Мастер и
Финансовый учет нематериальных активов - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Дисциплинарная ответственность: понятия, виды и функции - Государство и право реферат
Бухгалтерский учет и аудит расходов на продажу в торговой организации - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа