Заборонені книги

Часи змінюються, падають режими, повстають та руйнуються імперії, але бажання контролювати потік інформації завжди було характерним для влади. Причин було безліч: запобігти впливу пропаганди, не дати єретикам підірвати людську віру, вберегти дітей і дорослих від насильства та розпусти, приховати злочини режиму або ж просто  — людська дурість. 

Якщо дивитись на відсотки, то найбільша частка заборон спричинена саме, так званою, “непристойністю” книжок. Наявність в тексті сцен насилля, сексуального характеру чи аморальної поведінки може легко стати приводом для зникнення твору з полиць бібліотек або ж взагалі відміни пулікації. 

Так, під забороною опинялися (і все ще є, для прикладу, в Австралії) “120 днів Содому” Маркіза де Сада з описом найрізноманітнішого сексуалізованого насильства, що здійснювалося привілейованою знаттю над викраденими дітьми. В той же час “Керрі” Стівена Кінга намагалися прибрати через порушення теми булінгу, зображення помсти та її жорстокості, адже це “викликає занепокоєння щодо відповідності змісту авдиторії”, маючи на увазі юних читачів (краще ж не говорити про булінг, а не боротися з ним, еге ж?).

До когорти “непристойних книг” в різні часи потрапляли ще і наступні екземпляри:

🟠“Декамерон” Дж. Боккаччо, за занадто відверті описи любові, був доданий в список заборонених церквою книг і дуже довго видавався з купою цензури. Крім того, в різні часи його забороняли в США, Австралії та інших країнах. 

🟠Засновані на “Декамероні” “Веселі історії” О. де Бальзака спричинили ще більший резонанс. Прочитати їх не могли зокрема жителі Австралії, Ірландії, а в Канаді вони досі під забороною.

🟠За “Мадам Боварі” на Ґ. Флобера подавали до суду, звинувачуючи в порушенні релігійної моралі та добрих звичаїв, в 1857 році, проте його виправдали. 

🟠Того ж року за подібними “статтями” Ш. Бодлера оштрафували на 300 франків та змусили прибрати частину віршів зі збірки “Квіти зла”. 

🟠В різні часи, “Коханець леді Чаттерлей” Д. Лоуренса ставав об’єктом цензури в США, Австралії, Індії, Японії та Канаді. У Британії це вилилося в прецедент, так званий “R v Penguin Books Ltd”, де спроба суду над видавництвом завершилась на його користь, і це започаткувало визволення видавничої справи.

🟠“Голий ланч” В. Берроуза також став жертвою суспільної моралі через велику кількість лайки, відвертих сцен, вживання наркотичних речовин та навіть дітовбивств. Роман забороняли як на батьківщині письменника, в США, так і в низці європейських країн.

🟠З сучасної літератури можна згадати “50 відтінків сірого” Е. Джеймс, які через детальні описи незвичайних пригод журналістки ставали ціллю судів в США, а у Бразилії та Малайзії спромоглися змусити книжкові магазини прибрати роман з полиць.

🔸Та чи дійсно потрібно забороняти подібну літературу?

Як казав О. Уальд: “Книги, які людство називає аморальними, насправді є книгами, що показують його власний сором”. Можливо саме тому “непристойне” завжди намагалися табуювати, адже витягувати сором на публіку для більшості дуже неприємно.

До речі, “Портрет Доріана Грея” вищезгаданого автора у своєму першому виданні теж піддався жорстокій критиці та вилученню з книжкових магазинів. 

Іншою причиною для заборон була політика. Особливо цим грішили та грішать тоталітарні режими, адже в таких країнах говорити про владу можна або добре… Або добре. 

Напевно, одним з перших подібних випадків було так зване “спалення книг та поховання вчених” у Китайській імперії часів Цинь Шіхуанді ще у 213 році до нашої ери. Знищенню підлягала низка конфуціанських творів, що циркулювала поза двором, а також всі державні архіви, окрім цинського. Ба більше, було страчено понад 460 фахівців. 

У нацистській Німеччині забороняли майже політичну літературу, що суперечила партії, зокрема роботи Маркса та Енгельса, на які так спирався ворожий срср (правда, через кілька років уже маніфести фюрера та інших “світил” зникнуть з кожної крамниці та бібліотеки). Крім того, антивоєнні твори теж залишалися поза законом. Найяскравіший приклад – “На Західному фронті без змін” Е.М. Ремарка. Автор описав війну без прикрас, розповів про “втрачене покоління” тих, хто брали в ній участь, адже для травмованих війною солдат адаптація до мирного життя була неймовірно складною. 

Схожа ситуація була і з “Бойнею номер п’ять” американця К. Воннеґута, який під час Другої світової був бранцем . У ній письменник описує бомбардування міста Дрездена, в якому в 1945 були в основному військовополонені та біженці зі сходу. Він був одним з небагатьох, хто вижив, адже ця операція Великобританії та США забрала сотні тисяч життів. 

Його “розпусність, аморальність та непатріотичність” стали приводом для багатьох спроб його заборони. Інколи навіть успішних. Так, “Бійню…” виключали з навчальних планів, забороняли в школах цілих округів, а в Півній Дакоті в одному з навчальних закладів кожну копію роману взагалі спалили в печі.

У той же час, в срср державна машина заборон з кожним роком працювала надзвичайно ефективно. Фактично всі книги, що не прославляли партію, не могли існувати. Закордонні твори знайти свого читача в совку теж так просто не могли. Найзнаменитішими можна назвати зборону “1984” Орвелла, що була прямою сатирою на лідерство сталіна, та його ж “Колгосп тварин” (який в 1943 зустрів проблеми з публікацією навіть у рідній Великобританії, адже тоді срср був її головним стратегічним партнером). Він до сих пір не визнаний у Кенії, КНДР та Кубі. 

До когорти “непристойних книг” в різні часи потрапляли ще і наступні екземпляри:

🟠“Декамерон” Дж. Боккаччо, за занадто відверті описи любові, був доданий в список заборонених церквою книг і дуже довго видавався з купою цензури. Крім того, в різні часи його забороняли в США, Австралії та інших країнах. 

🟠Засновані на “Декамероні” “Веселі історії” О. де Бальзака спричинили ще більший резонанс. Прочитати їх не могли зокрема жителі Австралії, Ірландії, а в Канаді вони досі під забороною.

🟠За “Мадам Боварі” на Ґ. Флобера подавали до суду, звинувачуючи в порушенні релігійної моралі та добрих звичаїв, в 1857 році, проте його виправдали. 

🟠Того ж року за подібними “статтями” Ш. Бодлера оштрафували на 300 франків та змусили прибрати частину віршів зі збірки “Квіти зла”. 

🟠В різні часи, “Коханець леді Чаттерлей” Д. Лоуренса ставав об’єктом цензури в США, Австралії, Індії, Японії та Канаді. У Британії це вилилося в прецедент, так званий “R v Penguin Books Ltd”, де спроба суду над видавництвом завершилась на його користь, і це започаткувало визволення видавничої справи.

🟠“Голий ланч” В. Берроуза також став жертвою суспільної моралі через велику кількість лайки, відвертих сцен, вживання наркотичних речовин та навіть дітовбивств. Роман забороняли як на батьківщині письменника, в США, так і в низці європейських країн.

🟠З сучасної літератури можна згадати “50 відтінків сірого” Е. Джеймс, які через детальні описи незвичайних пригод журналістки ставали ціллю судів в США, а у Бразилії та Малайзії спромоглися змусити книжкові магазини прибрати роман з полиць.

🔸Та чи дійсно потрібно забороняти подібну літературу?

Як казав О. Уальд: “Книги, які людство називає аморальними, насправді є книгами, що показують його власний сором”. Можливо саме тому “непристойне” завжди намагалися табуювати, адже витягувати сором на публіку для більшості дуже неприємно.

До речі, “Портрет Доріана Грея” вищезгаданого автора у своєму першому виданні теж піддався жорстокій критиці та вилученню з книжкових магазинів. 

Іншою причиною для заборон була політика. Особливо цим грішили та грішать тоталітарні режими, адже в таких країнах говорити про владу можна або добре… Або добре. 

Напевно, одним з перших подібних випадків було так зване “спалення книг та поховання вчених” у Китайській імперії часів Цинь Шіхуанді ще у 213 році до нашої ери. Знищенню підлягала низка конфуціанських творів, що циркулювала поза двором, а також всі державні архіви, окрім цинського. Ба більше, було страчено понад 460 фахівців. 

У нацистській Німеччині забороняли майже політичну літературу, що суперечила партії, зокрема роботи Маркса та Енгельса, на які так спирався ворожий срср (правда, через кілька років уже маніфести фюрера та інших “світил” зникнуть з кожної крамниці та бібліотеки). Крім того, антивоєнні твори теж залишалися поза законом. Найяскравіший приклад – “На Західному фронті без змін” Е.М. Ремарка. Автор описав війну без прикрас, розповів про “втрачене покоління” тих, хто брали в ній участь, адже для травмованих війною солдат адаптація до мирного життя була неймовірно складною. 

Схожа ситуація була і з “Бойнею номер п’ять” американця К. Воннеґута, який під час Другої світової був бранцем . У ній письменник описує бомбардування міста Дрездена, в якому в 1945 були в основному військовополонені та біженці зі сходу. Він був одним з небагатьох, хто вижив, адже ця операція Великобританії та США забрала сотні тисяч життів. 

Його “розпусність, аморальність та непатріотичність” стали приводом для багатьох спроб його заборони. Інколи навіть успішних. Так, “Бійню…” виключали з навчальних планів, забороняли в школах цілих округів, а в Півній Дакоті в одному з навчальних закладів кожну копію роману взагалі спалили в печі.

У той же час, в срср державна машина заборон з кожним роком працювала надзвичайно ефективно. Фактично всі книги, що не прославляли партію, не могли існувати. Закордонні твори знайти свого читача в совку теж так просто не могли. Найзнаменитішими можна назвати зборону “1984” Орвелла, що була прямою сатирою на лідерство сталіна, та його ж “Колгосп тварин” (який в 1943 зустрів проблеми з публікацією навіть у рідній Великобританії, адже тоді срср був її головним стратегічним партнером). Він до сих пір не визнаний у Кенії, КНДР та Кубі. 

Схоже, що у всіх комуністів є проблеми з антропоморфними тваринами, адже саме їх наявність призвела до заборони у КНР… “Аліси у Дивокраї”. Адже на думку партійників “становлення звірів на один рівень розвитку з людьми є образою для останніх”. Також під час Культурної Революції для китайців була недоступна “Джейн Ейр” Ш. Бронте, адже та була “розбещуючою” для молоді.

Сьогодні, не беручи до уваги східні болота, рекордсменом із заборонених книг є Сингапур, де під забороною перебувають майже всі роботи таких творців комунізму як Маркс, Енгельс, ленін, сталін, мао та інші. 

Говорити про заборону книг неможливо без згадки релігії. Чого лише вартує Індекс заборонених книг, куди в різні часи входили понад пів сотні авторів, зокрема Д. Дефо, Вольтер, А. Дюма, І. Кант, Дж. Казанова, О. де Бальзак, Ґ. Флобер, один з основоположників реформації Дж. Кальвін, вчені Б. Паскаль, Д. Дідро, Дж. Бруно, Г. Галілей, Дж. Кеплер та Н. Коперник. І якщо роботи останніх трьох виключили зі списку, Джордано так там і залишається (навіть за його спалення заживо святий престол вибачився лише у 2000 році). Серед інших виправданих авторів можна згадати М. де Сада, В. Гюго та Д. Аліг'єрі.

Але не одні християни полюбляють накладати заборони. “Сатанинські вірші”  С. Рушді, де автор блюзнірськи ставиться до ісламу, заборонені у всьому мусульманському світі. У Венесуелі за його читання можна потрапити за грати на 15 місяців, у Японії отримати штраф за розповсюдження, а в США деякі крамниці відмовляються їх продавати, не бажаючи конфлікту з віруючими. 

Але в сучасному світі заборона найчастіше надходить не напряму від релігійних інституцій, а саме через скарги вірян. Так, до списку заборонених книг Американської бібліотечної Асоціації потрапляла вся трилогія “Голодних ігор”, адже в ній угледіли антирелігійну пропаганду. Подібний скандал стався і з “Кодом да Вінчі” Д. Брауна, особливо після виходу однойменного фільму. 

«Дивовижного чарівника Країни Оз» обвинувачували через зображення таких “безбожних” створінь як відьми та летючі мавпи, а у багатьох школах США через антихристиянські теми та пропаганду чаклунства забороняли “Темні матеріЇ” Ф. Пуллмана і… Найпопулярнішу дитячу книжку – “Гаррі Потера” Дж. Роулінг. 

Але кому найкраще знати про заборону книг, як не українцям? Століттями нашу літературу намагалися знищити. Ще з XVII століття, московитські царі підписували укази, за якими книги українського друку мали бути спаленими і ніколи більше не виданими. Та і на підконтрольних Польщі територіях існувала заборону на те, щоб просто таємно тримати українську книгу. 

Неабияк відзначився пьотр І, який перекачав до москви добру частку українських науковців та дослідників, після чого заборонив друк та розповсюдження україномовних праць на московії. Фактично, перша цензура в майбутній росії була запроваджена саме з метою знищення нашої літератури. 

вторая ставила пєрвому не тільки пам’яники, а і з задоволенням продовжувала його справу. Окрім знищення Січі та Гетьманату, зросійщення освіти та закріпачення українців (в той час як у Криму чи Австрії рабство скасовувалось), було спалено книгозбірню Києво-Могилянської академії, що за 150 років стала однією з найбільших у східній Європі. Згадувати валуєвський циркуляр та емський указ уже здається зайвим.

Та революція не змінила становища, адже радянський союз виявився тою ж імперією, тільки з іншою назвою. Лише захопивши Київ, більшовики за кілька днів вбили 5000 осіб, що говорили мовою та проявляли національну свідомість. Наступний кат, сталін, діяв хитріше – провів українізацію, дозволивши пробитися новому квіту нації, щоб в 1930-х це відродження розстріляти.

Перший показний випадок – сфабрикований процес суду над Спілкою Визволення України, після якого засуджено було 350 осіб, серед яких багато письменників. Апогеєм став будинок “Слово” – тюрма, в якій письменникам держава подарувала новенькі квартири, де прослуховувалося все: від телефонів до радіо. Не дивно, що зовсім скоро чекісти почали стукати в одні двері за іншими. 

Серед представників Відродження, твори яких не просто забороняли, а за які вбивали: М. Яловий, В. Підмогильний, М. Куліш, П. Филипович, М. Зеров, Л. Курбас, М. Вороний, М. Ірчан (всі були заслані до карельського сандармоху та розстріляні в один день з понад 1000 інших в’язнів), М. Хвильовий, М. Драй-Хмара, М. Йогансен.

Навіть після смерті сталіна, писати українською залишалося небезпечно. Покоління шістдесятників теж пережило складні часи відлиги. Рукописи зберігали будь-де, лиш не вдома. Інколи навіть закопували. Старалися всіма силами передати за кордон, адже там видатись було в рази легше ніж на Батьківщині. Так в США та Німеччині світ побачили “Лихо розуму” В. Чорновола, “Інтернаціоналізм чи русифікація” І. Дзюби, вірші Л. Костенко та В. Симоненка. Допомогали з цим українська діаспора та її видавництва, такі як “Смолоскип” чи “Сучасність”. Часто передавали твори у сувенірних лялечках. 

Письменники, що перебували в таборах і тюрмах, творили на шматках паперу вугіллям чи навіть обгорілими сірниками, а перед побаченням з родичами могли обгортати їх целофаном та ковтати. За ті декілька днів, відведені на зустріч, цей сувій виходив, після чого його аналогічним чином забирав з собою відвідувач. 

Репресії продовжувалися аж до розпаду срср, адже Стус загинув з голоду в сибіру якихось сорок років тому, ще у 80-х. 

І як ми знаємо, the history book on the shelf is always repeating itself. росіяни спалювали книжки з історії України в Криму, на територіях самопроголошених республік після 2014. Але після повномасштабного вторгнення це перейшло всі кордони. Окупанти спалюють українські книги, а також бібліотеку церкви Петра Могили у Маріуполі. Там же була знищена частина колекції Приазовського державного технічного університету. Та злочини росії не обмежуються цим. Вони продовжують вбивати українську інтелігенцію. Згадати лише Володимира Вакуленка, поета, прозаїка і перекладача, автора 13 книг, якого росіяни, окупувавши Ізюмщину навесні 2022, викрали з рідного дому, катували та вбили. Його щоденник в рідному садку знайшла Вікторія Амеліна, теж письменниця та громадська діячка. Після початку повномасштабного вона долучилася до організації “Truth Hounds”, що мала на меті документувати воєнні злочини росіян. На жаль, вона теж загинула, вбита балістичною ракетою у Краматорську, 27 червня 2023. 

🔸Але що ж з забороною книг в уже незалежній Україні?

Насправді, у нашій країні як такої заборони книг нема. Так, у 2020 році, Держкомтелерадіо заборонив до ввезення 6 дитячих книг з держави-агресора, а приблизно 230 інших (серед яких, наприклад, “Удар русскіх богов”, “Кто сбіл малазійскій “Боінг”. Провокация вєка”, “Новороссія в мойом сердце”) були лише не рекомендовані до ввезення. Тобто чотири роки тому в теорії можна було знайти в якомусь кіоскові на Почайній один з цих сепаратистських творів. Після 24 лютого стався зсув у сторону повного зникнення рос.літу з українського простору. Його вивели зі шкільної програми, а у книгарнях при всьому бажанню не знайдеш книг російською. Однак букіністи все ще спокійно розповсюджують російськомовні книги. Останнього разу, будучи на книжковому ринку на Почайній, автор ледь не у кожного продавця бачив серед товару книги рос.видавництв, а при особистій розмові з власником точки, можна домовитися за поставку навіть “Мою боротьбу” Гітлера, твори рос.націоналістів чи щось ще більш збочене.

Крім того, важливо згадати “Справу Василя Стуса” Вахтанга Кіпіані. Її видало Vivat у 2019 році. Це книга про життя і творчість поета-дисидента, з вставками з архівів. Однак виявилося, що зміст висвітлює неправдиві факти про… Кума путіна, раніше адвоката Стуса у 1980-му році, віктора медведчука (тут варто нагадати, що він, маючи захищати підсудного, порушив адвокатську етику і визнав провину письменника замість нього самого). Більше того, у 2020 році Дарницький суд частково задовольнив позов про захист честі та гідності медведчука (було б що захищати) проти В. Кіпіані, видавництва Vivat та друкарні “Юнісофт”. Було заборонено розповсюдження книги з фрагментами про медведчука, а також зобов’язано видалити інформацію про них зі ЗМІ та соціальних мереж. Але ефект Стрейзанд вступив у дію й, після винесення вироку, Кіпіані заявив, що всі примірники уже були розкуплені, а у різних місцях в знак протесту почали проводити публічні читання. Однак у кінці кінців Апеляційний суд Києва повністю скасував рішення Дарницького, ще і стягнувши з олігарха гроші, які втратило видавництво на розгляд справи. 

🔸І наостанок, спробуємо невеликий інтерактив.

Потрібно відповісти у коментарях на питання: “Чи варто забороняти книги?”. Адже ми живемо у світі свободи слова, про що заявляє щорічна кампанія Тижня заборонених книг у США, яка влаштовує читання цензурованих книг. Однак з іншої сторони, якщо наші полиці будуть повнитися творами сепаратистів та окупантів, ідеологів комунізму та нацизму, то хіба це не буде нормалізувати їх у наших очах? А ще, назвіть заборонені книги, які не були згадані в телеграфі. 

Читайте і нехай ваші улюблені книги ніколи не заборонять. Ваш освітній департамент 👻.