ЗМІ та влада - Государство и право доклад

Правові засади взаємодії влади та засобів масової інформації (ЗМІ). Загальні засади організації системи органів влади України. Алгоритм процесу одержання інформації від державних структур за письмовим запитом редакції. Правила акредитації журналістів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Обласні управління міністерств та відомств
Обласні апеляційні та господарські суди
Таким чином, органи влади України можна поділити на:
1) законодавчі ( Верховна Рада України);
2) виконавчі (Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, місцеві державні адміністрації);
3) судові (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції);
4) контрольні (Прокуратура України);
5) органи місцевого самоврядування (районні та обласні ради, місцеві ради тощо). Як бачимо, насправді поділ влади у нашій державі не обмежується трьома гілками, а є набагато розвиненішим, що свідчить про демократизм такої системи органів. Окрім того, Президент України є главою держави і не репрезентує жодну з гілок влади.
Президент, Верховна Рада, обласні, міські та районні ради, міські голови обираються шляхом голосування громадян України.
Президент України за Конституцією є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Інститут глави держави, зокрема Президента України, є порівняно новим явищем у політичному житті України, оскільки був заснований законом лише у 1991 році.
Президент України безпосередньо обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
На час виконання повноважень Президент України користується правом недоторканності. Звання Президента України зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунутий з поста в порядку імпічменту.
Як глава держави Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Він звертається з посланнями до народу та зі щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України.
Окрім повноважень глави держави, Президент виконує велике коло функцій, які подібні до функцій парламенту. Загалом він реалізує представницьку (представлення держави в міжнародних відносинах, керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави тощо), нормотворчу (видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України), установчу (бере участь у формуванні органів державної влади) та контрольну функції (припиняє повноваження Верховної Ради, зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту).
Оскільки Президент України є одноосібним органом, він не має розгалуженої системи підпорядкованих відомств. Проте на допомогу у виконанні повноважень Президента при ньому створюється Секретаріат . Окрім того, Президент є Головою Ради національної безпеки і оборони України - координаційного органу з питань національної безпеки і оборони.
Офіційний сайт Президента http://www. president .gov.ua /
Правовий статус Верховної Ради . Пріоритетним видом державної влади є законодавча влада. Вона здійснюється єдиним органом законодавчої влади України - Верховною Радою України, яку ще називають парламентом .
Верховна Рада України є однопалатним, представницьким, постійно діючим органом законодавчої влади України. Парламент України обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Структура парламенту України досить складна, разом з тим важливо розрізняти органи, які діють як структурні елементи парламенту, та органи, які діють як додаткові до парламенту утворення .
Так, у структуру парламенту входять 450 народних депутатів України , які зі свого числа обирають Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови .
Отримуючи в результаті виборів довір'я громадян України, народний депутат України стає виразником волі народу, особою, уповноваженою народом на здійснення законодавчої влади. Депутат - це представник народу в парламенті.
Перед вступом на посаду депутати складають присягу. Відмова скласти її має наслідком втрату депутатського мандату. Повноваження депутата починаються з моменту складення присяги. З цього часу він зобов'язаний брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів.
Під час такої роботи народний депутат має право ухвального голосу в питаннях, що розглядаються Верховною Радою та її органами. Він має право законодавчої ініціативи, може вносити пропозиції і поправки до проектів законів, звертатися із запитами, брати участь у дебатах, порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ, організацій.
Голова Верховної Ради та його заступники, окрім депутатських повноважень, мають право вести засідання парламенту та представляти його у зносинах з іншими органами та державами. Проте у самому парламенті щодо інших депутатів вони є рівними серед рівних.
Структурними елементами парламенту також виступають депутатські групи та фракції, комітети та комісії Верховної Ради.
Депутатська група чи фракція - це об'єднання депутатів, членів однієї або декількох політичних партій чи рухів, що відстоюють у парламенті певну позицію. Об'єдання таких груп може створити коаліцію (або парламентську більшість), яка фактично формує виконавчу владу та забезпечує її діяльність. Групи та фракції, що не увійшли до коаліції, становлять опозицію.
Комітетами Верховної Ради є її робочі органи, які створюються з числа депутатів і займаються законопроектною, аналітичною та контролюючою діяльністю.
Додатковими до парламенту утвореннями виступають апарат Верховної Ради, Рахункова палата України та омбудсмен - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Апарат Верховної Ради України складається з сотень економістів, юристів та інших спеціалістів, які забезпечують роботу депутатського корпусу, парламентських комітетів та комісій. Рахункова палата України контролює виконання урядом державного бюджету України, а омбудсмен контролює дотримання в Україні прав та свобод людини.
Парламент України Верховна Рада реалізує три основні функції - законодавчу (приймає закони), установчу (утворює державні органи, призначає чи обирає окремих посадових осіб, наділяє їх владними повноваженнями, встановлює їх компетенцію) та контрольну (здійснює парламентський контроль за виконанням Державного бюджету, діяльністю Кабінету Міністрів України, використанням одержаних Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик).
Основна функція Верховної Ради (законодавча) реалізується через законодавчий процес - це система взаємопов'язаних і взаємообумовлених дій по створенню законів.
Законодавчий процес є складним видом діяльності, а тому відбувається у кілька етапів:
1) ініціювання (законодавча ініціатива);
Закон приймається більшістю від конституційного складу парламенту України, крім випадку внесення змін до Конституції України. Закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові України. Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або накладає на нього вето - повертає його до парламенту зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду.
Організаційними формами діяльності Верховної Ради, в яких реалізуються її повноваження, є сесії Верховної Ради, засідання комітетів і комісій парламенту, діяльність Голови Верховної Ради України, його заступників, робота депутатських груп і фракцій, індивідуальна робота народних депутатів.
Головною з цих форм є сесія - період її засідань, який може тривати кілька місяців. Перший раз Верховна Рада України збирається на сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Наступні чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів або на вимогу Президента. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від її конституційного складу.
У діяльності парламенту велике значення відіграє Регламент Верховної Ради - процесуальний акт, який встановлює порядок здійснення її повноважень. Його додержання забезпечує ефективність і законність діяльності Верховної Ради в цілому, її комітетів, комісій, депутатів та їх об'єднань.
Верховна Рада http://www. rada . kiev .ua /
Органами виконавчої влади України є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації . Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, він спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.
До складу Кабінету Міністрів входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.
Прем'єр-міністр керує роботою Кабінету Міністрів, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Верховною Радою.
Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування. Він розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає парламенту України звіт про його виконання; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного і культурного розвитку України.
Багатосторонніми є повноваження Кабінету Міністрів також у майновій сфері. Він, зокрема, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності тощо.
Урядовий портал http://www. kmu .gov.ua /
Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства, державні комітети та відомства. Вони здійснюють керівництво дорученими ним сферами суспільного життя, несуть відповідальність за їх розвиток і в межах своїх повноважень видають акти, організовують і контролюють їх виконання. Вони видають накази, інструкції, директиви, настанови, статути, правила, рішення колегій.
Міністерства - це такі центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво дорученими ним сферами управління (охорона здоров'я, освіта, промисловість, транспорт, внутрішні справи, оборона та ін.). Міністерства утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України. Очолює міністерство міністр, який відповідає за стан справ у міністерстві. У нього є заступники. Міністерство складається з управлінь, відділів та інших підрозділів, які керують підлеглими їм підприємствами, установами, організаціями.
Державні комітети - це центральні органи, які здійснюють міжгалузеве управління у певній сфері. В окремих випадках Державні комітети здійснюють галузеве управління (наприклад, Державний комітет України по стандартизації, метрології, сертифікації; Державний комітет України у справах захисту споживачів та інші). Державні комітети утворюються Кабінетом Міністрів України. Кожен з таких комітетів очолює голова, який має заступників. В окремих комітетах утворюються колегії, науково-технічні, експертні ради.
Відомства - це центральні органи управління, які здійснюють галузеве або міжгалузеве управління. Вони утворюються Кабінетом Міністрів України у галузях народного господарства, в разі необхідності в соціально-культурній та адміністративно-політичній діяльності. Серед відомств є комітети (Державний комітет України по земельних ресурсах), головні управління (Головне архівне управління), служби (Митна служба України), фонди (Фонд соціального страхування), компанії ( Держтелерадіокомпанія), ради ( Рада у справах релігії), державні інспекції (Головна державна інспекція з карантину рослин України), комісії (Вища атестаційна комісія), агентства (Національне космічне агентство).
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації .
Склад місцевих державних адміністрацій формують голови державних адміністрацій, які призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адміністрації також підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
Голова облдержадміністрації або губернатор - призначається Президентом. Обласні управління шляхом призначення губернатором.
Запорізька обласна рада : http://www. rada . zp .ua
Конституційний Суд України єдиний орган конституційної юрисдикції нашої держави, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів. Вони призначаються на посади парламентом України, Президентом України та з'їздом суддів відповідно по шість суддів строком на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.
Місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів чи району та міста одночасно.
Апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Функціями апеляційних інстанцій наділені також вищі спеціалізовані суди щодо рішень апеляційних судів, ухвалених як судів першої інстанції.
За порядок у країні відповідають МВС, прокуратура, СБУ та їхні підрозділи на місцях.
Процес одержання інформації від державних структур .
Ст.6. ЗУ "Про інформацію". Право на інформацію забезпечується:
§ обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
§ створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
§ вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;
§ обмеження цього доступу зумовлюють лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
§ створенням механізму здійснення права на інформацію;
§ здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
§ встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Надавати інформацію від імені організації повинні керівники цих організацій, прес-секретарі, а також інші уповноважені особи.
Як правильно скласти й подати інформаційний запит до державного органу, які можуть бути підстави для відмови .
Отримання журналістами ( та й будь-якими громадянами ) інформації від державних органів влади, організацій та установ - одна з найбільших проблем українського суспільства та медійної сфери . Чи не кожен журналіст стикався у своїй практиці з опором, який чинять представники державних органів, коли їх просять надати певну інформацію .
Кожна людина щодня і щохвилини отримує інформацію - це новини, прогнози погоди, спілкування з рідними, колегами, читання книжок і гортання веб-сайтів - така її сутність, адже поки існує мозок, він має щось "перетравлювати". Тож природно, що Конституція України та й багатьох інших держав відображають конституційне право на інформацію. Стаття 34 Конституції закріплює право людини вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
1) в інтересах національної безпеки,
2) територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам,
4) для захисту репутації або прав інших людей,
5) для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
6) або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Щоправда, останні ці обмеження також не є абсолютними, адже репутація й авторитет залежать більшою мірою від поведінки осіб. Поширення конфіденційної інформації припустиме, якщо ця інформація становий реальний інтерес для суспільства і її приховування може порушити права інших людей.
Слід навести ще один аргумент, чому право на інформацію є одним із найважливіших прав людини: держава - це організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує й організовує - за допомогою правових норм - спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян.
Фактично ми говоримо про суспільний договір, за яким людність, що мешкає на певній території, доручає своїй частині функції з організації існування і взаємодії населення. За те, що ця (менша) частина займається управлінням державою, решта оплачує їх послуги - це і є наші податки. Але в будь-якому договорі є права й обов'язки. Якщо сторона має право, то має й обов'язки, і навпаки. Якщо громадянин сплачує податки, він має незаперечне право ЗНАТИ, як були витрачені його кошти і як їх планують витрачати в майбутньому. Те ж саме стосується решти договірних відносин - писаних чи неписаних. Сторона договору має право знати, з ким вона укладає договір і як, у результаті, були витрачені її кошти.
Вас може здивувати такий відхід від теми, але це прямо стосується навіть тих, хто на перший погляд не укладає жодних договорів. Дивлячись телевізор чи читаючи газету, ви вже фактично укладаєте договір - даєте згоду на те, що ви витрачаєте свій час на перегляд програм (газет), що пропонуються тією чи іншою станцією (видавцем), отримуючи певну інформацію у вигляді новин, передач, кінофільмів і на додаток - рекламу, за рахунок якої переважно і виживає більшість наших медій. Погоджуючись, ви отримуєте інформацію, проте ця інформація не є чистою - такою, як вона була би, якби ви побачили її самостійно. Інформація проходить крізь погляд журналіста, оператора, режисера, купи редакторів і почасти власника. Волею-неволею, але інформація буде змінюватися. І добре, якщо ці зміни викликані зміною стилістики викладеної інформації і прибиранням "мотлоху". Ще краще, якщо журналіст є професіоналом і забезпечує розмаїття думок і поглядів.
Звісно, що в ідеалі ЗМІ намагається завоювати якомога ширшу аудиторію, і що більша її частка, то більше реклами, котра, до того ж, дорожчає, а значить тим більше заробляє саме ЗМІ. В ідеалі, певно, ЗМІ мали би змагатися за більш якісний продукт: чесні й актуальні новини, цікаві фільми і передачі. Проте, в медіа-просторі часто-густо переважають інтереси певних небідних осіб або компаній (а то і деяких держав), - вони часто і є засновниками таких ЗМІ. Мета такого володіння очевидна - просунути свій товар, зробити піар для своїх сил, у т. ч. політичних, нав'язати вам своє бачення певного явища чи проблеми, адже це теж має свою вигоду.
Звісно, будь-яка дія викликає протидію, в нашому випадку така протидія може реалізовуватися через "фільтри", першим із яких буде право на отримання інформації про реальних власників (головних редакторів) такого ЗМІ. Реалізація цього права можлива щонайменше у два способи через законодавче закріплення норм, які би зобов'язували власників "розкриватися", а органи контролю примусово розкривати власників, а з іншого буку - право громадян безпосередньо запитувати про таких осіб.
Якщо перше реалізувати досить складно - медіа-спільнота не перший рік намагається встановити прозорі й дієві правила щодо прозорості медіа-власності і медіа-концентрації, то друге безперечно є реальнішим.
Зазирнемо в закон "Про інформацію". Стаття 5 говорить, що одними з основних принципів інформаційних відносин є гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації та свобода її обміну, її повнота і точність.
Доповнюючи її, стаття 6 констатує, що головним напрямами і способами державної інформаційної політики є забезпечення доступу громадян до інформації. Таке право забезпечується обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення (ст.10)
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документу, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених законом про інформацію (ст.32)
Якщо ви вирішили отримати інформацію, ви маєте скласти інформаційний запит - документ, що складається з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб із окремих питань, незалежно від того, чи стосується ця інформація його особисто, чи ні (окрім випадків обмеження доступу).
Складається такий запит у довільній формі, проте він мусить мати декілька обов'язкових реквізитів:
1) прізвище, ім'я та по батькові запитувача,
2) документ, письмова або усна інформація, що його цікавить,
3) та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Зверніть увагу на те, що вимога надати в запиті адресу місця реєстрації чи проживання є протиправною.
Порада. В кінці запиту слід робити приписку такого змісту:
Стаття 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації” передбачає п'ятиденний термін для розгляду запиту і подання вмотивованої відповіді про те, чи буде він задоволений, та у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації 20-денний термін розгляду запиту з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Недотримання цих термінів, так само як і необґрунтована відмова у наданні інформації відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою штраф у розмірі від 425 до 850 гривень.
Після отримання вашого запиту орган державної влади має 5 днів, аби задовольнити запит. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Алгоритм одержання інформації за письмовим запитом редакції .
Щоб дістати необхідні відомості, журналіст іноді має зробити запит.
Законом передбачено й можливість відмови у задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів, у якій має зазначатися мотивована підстава відмови (наприклад, дані становлять державну таємницю), посадова особа, яка відмовляє у задоволенні запиту, та дата.
У разі, якщо вам відмовили у наданні інформації або відстрочили її надання, або просто не надали жодної відповіді, як це, наприклад, практикує наша прокуратура, ви можете сміливо оскаржувати відмову до органу вищого рівня або якщо ви упевнені, що отримаєте ту саму відповідь, чи за відсутності такого - йти прямо до адміністративного суду. Не варто нехтувати іншими засобами захисту своїх прав, зокрема публічним розголосом відмови, висміюванням тощо.
Порушенням законодавства України (Закон України "Про інформацію", стаття 47) при наданні інформації є:
· необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;
· надання інформації, що не відповідає дійсності;
· навмисне приховування інформації;
· примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації;
· поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
· використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
· необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.
Для більших шансів, що ваш запит буде задоволено, надзвичайно корисними є такі поради:
правовий акредитація журналіст влада
· Варто з'ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному адресату.
· Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.
· Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є тим документом, на який зобов'язана надійти офіційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.
· Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це знадобиться у подальшій роботі з організацією при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.
· Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тому разі, коли немає особливої симпатії до адресата.
Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв'язках з громадськістю, а іноді - через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається до інших джерел.
Правила акредитації журналістів .
1.1 Акредитація журналістів, інших творчих та технічних працівників засобів масової інформації, а також незалежних журналістів та технічних працівників (далі - Акредитовані особи) при органі державної влади або органі місцевого самоврядування (далі - Акредитуючий орган) проводиться з метою створення сприятливих умов для здійснення професійної діяльності Акредитованих осіб, яка полягає в забезпеченні права кожного на інформацію, та всебічного, повного й оперативного поширення достовірної інформації про діяльність Акредитуючого органу.
1.2 Акредитація здійснюється на підставі Конституції України, законів України "Про інформацію", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів".
1.3 Акредитація не може бути використана для введення цензури, впливу на зміст журналістських матеріалів, іншого утиску свободи засобів масової інформації, обмеження права збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким незабороненим способом.
Акредитація не є дозвільною процедурою.
1.4 Відсутність акредитації в журналіста чи іншої особи не може бути підставою для відмови їй у допуску на відкриті засідання Акредитуючого органу, його структурних підрозділів, а також у допуску в приміщення цього органу.
2.1 Акредитація може бути постійною (безстроковою) та тимчасовою.
2.2 Тимчасова акредитація надається працівникам засобів масової інформації та незалежним журналістам і технічним працівникам за їхньою заявою на строк виконання конкретного редакційного завдання або для заміни постійно акредитованої особи в разі її хвороби, відпустки, відрядження тощо.
Акредитуючий орган може провести тимчасову акредитацію для заходів, які проводяться відповідно до міжнародних або інших спеціальних протоколів (наприклад, заходи за участю найвищих посадових осіб держави).
2.3 У разі, якщо Акредитована особа протягом року не відвідала жодного заходу Акредитуючого органу, він надсилає їй письмовий запит про підтвердження акредитації. Акредитована особа має письмово підтвердити свою акредитацію протягом 45 календарних днів з дня отримання запиту Акредитуючого органу.
3.1 Акредитуючий орган інформує про правила проведення акредитації шляхом письмового повідомлення засобів масової інформації та розміщення повідомлення в місцевих (національних) засобах масової інформації, на офіційному веб-сайті Акредитуючого органу.
3.2 Для акредитації до Акредитуючого органу подається скріплена печаткою та підписом керівника редакції друкованого засобу масової інформації (телерадіоорганізації, інформаційного агентства, Інтернет-видання) заява про акредитацію, у якій мають бути вказані:
1) прізвище, ім'я та по батькові працівників засобу масової інформації, акредитація яких запитується, та їхня належність до творчих або технічних працівників (наприклад, журналіст, оператор, фотокореспондент);
2) назва засобу масової інформації;
3) поштова адреса, номер телефону (факсу), адреса електронної пошти засобу масової інформації;
4) вид запитуваної акредитації (постійна чи тимчасова) та її строк (для тимчасової акредитації).
1) дві фотографії кожного з працівників, акредитація яких запитується;
2) копія свідоцтва про державну реєстрацію або копія ліцензії на мовлення (крім Інтернет-видань).
3.3 Від засобу масової інформації може бути акредитовано б
ЗМІ та влада доклад. Государство и право.
Реферат: Вибраторы. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Теоретические основы географии рекреации и туризма
Региональные Контрольные Работы 4 Класс
Основные Аспекты Спиральной Образовательной Программы Эссе
Реферат по теме Измерение физико-химического состава веществ
Налоговая политика в Российской Федерации и система органов государственной власти, участвующих в ее разработке и реализации
Реферат: Плотниковская средняя общеобразовательная
Недопустимые Доказательства В Уголовном Процессе Курсовая
Дипломная работа по теме Гражданское общество и правовое государство
Доклад: Коневодство в период 1917-37г.г
Курсовая Работа На Тему Содержание Организации Технической Подготовки Производства
Дневник Практики Образец Воспитателя
Реферат На Тему Нормативно-Правовое Регулирование Системы Исполнительной Власти
Тема Сочинения Письмо Победы
Реферат: Психологическое содержание политической власти на примере диктатуры тоталитаризма и особенностях авторитаризма
Реферат: Биосоциальная информатика. Человек и развитие средств массовой коммуникации. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение Рассуждение На Тему Толерантность
Контрольная работа: Показатели, характеризующие ликвидность и платежеспособность организации. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Создание и внедрение новых моделей внутришкольного управления для повышения эффективности работы образовательных учреждений в Красноярском Крае
Реферат: The Birds Essay Research Paper The Birds
Патофизиология иммунной системы - Биология и естествознание реферат
Анализ финансовой деятельности - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа
Система разработки месторождений полезных ископаемых - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа