Жозеф Де Местр. Природа монархічної державности. Повна збірка перекладів "Ангарти".

Узагалі, можна сказати, що всі люди народжені для монархії. Цей лад найстарший та найуніверсальніший. До часів Тесея, про республіку у світі й мови не було. А верховна Демократія настільки рідкісна та минуща, що маємо право не брати її до уваги зовсім. Монархічне правління настільки природне, що, самі того не усвідомлюючи, люди ототожнюють його з державністю; вони мовчки дотримуються думки, що без короля й державності нема. Я вже наводив кілька прикладів до цього, список яких можна легко доповнити.

Противники божественного походження влади завжди озлоблені на королів й лише про королів і говорять. Вони не хочуть вірити, що королівська влада походить від Бога; та це не стільки питання королювання, скільки державності взагалі. Так, будь-яка державність приходить від Бога; В якій б формі вона не існувала, це не є людським витвором. Вона єдина, абсолютна й непорушна за природою своєю. Чому ж тоді з королівської влади робити цапа-відбувайла, ніби усі незручності, в яких вони звинувачують цю систему, не однакові в кожній формі правління? Знову ж таки, це тому, що монархія є найприроднішим ладом, і в звичайному дискурсі люди плутають її з загальним поняттям державності, нехтуючи іншими урядами, так само як вони нехтують винятком, коли формулюють загальне правило.

З цього приводу я зауважу, що загальний поділ ладів на три типи,себто монархію, аристократію та демократію, повністю ґрунтується на грецькому судженні, яке опанувало уми в епоху Ренесансу, і яке ми досі не знаємо як нівелювати. Греки завжди бачили в Греції весь світ; і оскільки три види правління були досить добре врівноважені в тій маленькій країні, державні діячі цієї нації уявили загальний поділ, про який я щойно згадав. Однак, якщо ми хочемо бути точними, логічна строгість не дозволить нам встановити різновид на одному винятку, і, висловлюючись точно, ми мусимо сказати:

«Загалом, людьми керують королі. Однак ми бачимо нації, де привілей державництва належить декільком особам, і такі лади можна назвати аристократією або демократією, відповідно до КІЛЬКОСТІ осіб, які утворюють Державність».

Історія — це експериментальна політика, а відтак єдина хороша політика; і так само як у фізиці сотні томів спекулятивних теорій зникають після єдиного експериментом, так само в політичній науці не можна визнати жодної системи, якщо вона не є більш-менш вірогідним наслідком добре засвідчених фактів. Якщо запитати, який лад є найбільш природним для людини, історія відповість: це монархія.

Ця форма правління, безсумнівно, має свої недоліки, як і всі інші; але всі нападки, котрими заповнені сучасні книги про подібні зловживання, жалюгідні. Вони народжені гордістю, а не розумом. Як тільки буде чітко продемонстровано, що нації не створені для однакової форми правління, що кожна нація має те, що для неї найкраще, і, перш за все, що 

«Свобода... доступна не всім народам, [і] чим більше людина розмірковує про цей принцип, встановлений Монтеск’є, тим більше відчуває його істинність».

ми більше не можемо зрозуміти значення цих трактатів про пороки монархічного правління. Якщо їх мета полягає в тому, щоб нещасні люди, яким судилося зазнати цих пороків системи, відчули їх виразніше, то це варварська забава; якщо вони мають на меті спонукати людей повстати проти ладу, створеного спеціально для них, то це невимовний злочин.

...

Якщо є незаперечна максима, то це те, що в усіх заколотах, повстаннях і революціях люди завжди починають із того, що мають рацію, і завжди закінчують тим, що страшенно помиляються. Хибним є те, що кожна нація повинна мати свої національні збори у французькому розумінні; хибним є й те, що кожна особа повинна мати право бути обраною до національної ради; невірно навіть те, що вона може бути курфюрстом незалежно від чину чи стану; неправда, що ці збори мають бути законодавчими; нарешті, невірно те, що в різних країнах вони мають збиратися однаково.

Оскільки ці перебільшені постулати є хибними, чи випливає з цього, що ніхто не має права говорити про загальне благо від імені громади, і що нам заборонено мати рацію, оскільки французи вчинили велике божевілля? Цього логічного ланцюжка мені не зрозуміти. Якого спостерігача не злякає реальний стан душ у всій Європі? Якою б не була причина такого загального імпульсу, він існує, і він загрожує всім суверенітетам. 

Звісно, обов’язком державників є відвернути цю бурю; і точно також вони не досягнуть успіху через перелякану бездіяльність чи безрозсудність. Мудреці з усіх націй повинні глибоко замислитися над стародавніми законами монархій, добрими традиціями кожної нації та загальним характером європейських народів. Саме в цих священних джерелах вони знайдуть ліки, призначені для наших нещасть, і мудрі засоби відродження, нескінченно віддалені від абсурдних теорій і перебільшених ідей, які завдали нам невимовної шкоди.

Першим і, мабуть, єдиним джерелом усього зла, яке ми зазнаємо, є презирство до старого, або, що означає те ж саме, презирство до досвіду; тоді як немає нічого кращого за те, що було доведено, як дуже добре висловився Боссюе. Лінь і марне неуцтво цього століття набагато краще пристосовуються до теорій, які нічого не коштують, і такої більш улесливої гордості, ніж до уроків поміркованості та покори, які їм довелося б болісно засвоїти з історії. У всіх науках, але особливо в політиці, численні й мінливі елементи якої так важко охопити в їх повноті, теорія майже завжди суперечить досвіду. Нехай Вічна Мудрість осяє своїми променями людей, яким судилося керувати долею інших! Нехай народи Європи також закриють свої вуха на голос софістів і, відвернувши свої очі від усіх теоретичних ілюзій, зосередять їх лише на цих поважних законах, які рідко пишуться, і яким неможливо визначити ні дати, ні авторів, і які не людьми творені, але народами.

Ці закони дані Богом: решта ж - людське!

Однією з найбільших переваг монархічної держави є приборкування аристократії та стримування її від шкоди нижчим класам. Розуміти причини цього досить важливо. 

В останньому випадку, унікальна династія відокремлена від усіх інших і вважається або ж може вважатися належною до зовсім іншої сутності. Велич цієї династії нікого не принижує, бо ж ніхто з нею зрівнятися не в змозі. У першому випадку все навпаки, оскільки державництво, що тримають за собою одразу декілька осіб, не справляє такого ж враження і залишає шанс становлення аристократа державником, чия велич підігріває заздрість, хоч цієї величі недостатньо для її придушення.

У правлінні кількох, державність не ЄДИНА, хоч її частини й роблять образ теоретичної ЄДНОСТІ, їм далеко до створення такого враження у головах підданих. Людська уява це поєднати не може, бо це лише метафізичний концепт; навпаки ж, вона лише більше розділяє кожну частину загальної єдності, а відтак суб'єкт менше поважає владу, чиї окремі частини недостатньо височіють над ним.... 

З цього випливає що посади, тобто повноваження, надані Державником надають урядові надзвичайну увагу та врочистість, що є характерною виключно для монархії.

Та знову ж, у правлінні декількох, посади, які обіймають безпосередні члени державництва, також наділяють приємною увагою. Ці люди посади шанують, але серед підданих цих урядів посади недостатньо підносять тих, хто їх обіймає, недостатньо високо аж до самої владної кліки.

У монархії ж посади на людей спрямовують яскраве світло, надаючи можливість створити величезну кар'єру, відкриту для усякого таланту, і заповнюють порожнечу, яка без них утворилась між дворянством та народом загалом. Виконання делегованих обов'язків завжди виводять індивіда з закріпленого класу, але високий чин, зокрема, переводить цього індивіда в перший стан та готує до шляхетності та благородства.

Якщо за примхою долі особа за народженням у другій касті та не бажає навіть й думати про перехід у першу, з можливостями, що лише часом обмежені і які державним апаратом йому надані та забезпечені, то цей чоловік не при здоровому глузді, а отже і сказати йому нема чого.

Розглянувши усе це, можна легко зрозуміти без жодного перебільшення, що монархія надає стільки ж, або навіть більше свободи та рівності ніж будь-який інший устрій...

... 

Доки аристократія при здоровому глузді, ім'я Державника їй сакральне та вона запально любить монархію, доти Держава незламна, хай які там особисті якості самого короля. Але коли вона втрачає свою велич, гідність та запал, віра та дух занепадають — монархія помирає та її образ залишається хробакам на поталу.

....

• Жозеф Д'местр, про права монарха, з книги "Проти Руссо":

Укладено трубадурією "Ангарти", спільно з часописом "ЛЗУТ", во Імя Отця, Сина, й Святого Духа.