Жодної війни, крім класової

Позавчора ввечері президент РФ у своєму зверненні, після довгої промови, що мала на меті лише якось виправдати ворожу до України політику сучасної російської влади, таки заявив про офіційне визнання Росією ЛНР і ДНР незалежними державами. Перспективи для народу України, що постають як наслідок цього рішення, м'яко кажучи, не є втішними, адже вони зараз коливаються між тимчасовим пожвавленням "тліючого" воєнного конфлікту на Донбасі та розгортанням повноцінної війни.

Варто розуміти становище України в міжнародній політиці. Перебуваючи на узбіччі капіталістичного світоустрою, будучи не країною-імперіалістом, а країною, що роздирається двома імперіалістичними сторонами, Україна в цьому конфлікті є не суб'єктом, а об'єктом. Але й причиною цього конфлікту є не Україна як така – ми лише виступаємо розмінною монетою в поділі сфер впливу західного капіталу та капіталу східного – і це те спільне, що поєднує їх у цій ситуації. Виходячи з цього, потрібно враховувати не тільки рішення українського чи російського уряду, а зважати передусім на інтереси західного та російського капіталу – головних учасників та винуватців конфлікту.

Чи є сенс воювати за розмінну монету? Чи воюватиме Захід за територіальну цілісність України? Тут немає того, що треба було б захищати західному капіталу – всі його інвестиції в Україну частково окупилися, частково не варті того, аби воювати своїми руками. Президент США прямо заявив, що наміру воювати з Росією у його держави немає, воювати Сполучені Штати будуть тільки за територію блоку НАТО, до якого Україна не належить. Ніхто не бажає ризикувати своїм привілейованим становищем заради сумнівних перспектив, максимум, що можуть запропонувати наші західні партнери – це санкції, що за крайнього випадку, при просуванні Росії на захід, можуть мати загрозливий характер для російської економіки, аж до витіснення Росії з доларової системи та незмоги РФ кредитуватись у Заходу. Не варто зваблюватися – це не буде прояв вірності наших "партнерів" – просування Росії на захід відкриває для неї можливості для регулювання цін на пшеницю та сировину для напівпровідників, що загрожує гаманцям наших "партнерів". Слово "партнери", яке любить вживати наша нинішня влада, тут вельми доречно – вони меркантильно будуть підтримувати Україну лише поки мають від цього вигоду.

І тепер, коли Росія визнала ЛДНР і вже офіційно заявила про введення своїх військ на Донбас, розвиток конфлікту виходить на новий етап. Але навіщо знадобився такий крок? Якщо з цього ходу не можна отримати вигоду тут і зараз, то це розрахунок на далеку перспективу, або вигоду можна отримати з нагнітання ситуації. Визнання ЛДНР, безсумнівно, веде до неможливості вирішити даний конфлікт мирним шляхом, але й війна не є найвигіднішим рішенням на поточний момент, хоча й не варто виключати можливості її початку – те, що це не вигідно зараз, іще не означає, що це не буде найвигіднішим рішенням для уряду імперіалістичної країни пізніше. Наразі ж, швидше за все, конфлікт буде через деякий час знову заморожений – українська сторона не має ані сил, ані рішучості для широкомасштабних військових дій, також не мають рішучості підтримувати Україну до кінця її західні "партнери", а Росії вигідно заморозити конфлікт – це буде як серйозний аргумент у будь-яких переговорах, так і інструмент тиску на Україну. Більше того, на даний момент РФ вже заявила про претензії на Донецьку і Луганську області України, визнання Референдуму про статус Криму, повне роззброєння України та позаблоковий її статус. З цього ультиматуму вже ясно видно, чого бажає російський імперіалізм – більше територій, більше безпеки для свого бізнесу, більше легітимності в очах світової спільноти.

Що ж чекає народ України найближчим часом? Суспільству точно треба чекати низку змін, старт яким уже було дано на поточний момент. Правлячий клас, а особливо найбільш наближена до державної влади його група, прикриваючись загрозою війни, ладен іще сильніше закрутити гайки, в першу чергу на найближчий час – в Україні вже введено надзвичайний стан, що передбачає заборону на масові збори та страйки, обмеження свободи слова, більше можливостей для заборони політичних сил тощо. Також під гаслами об'єднання всіх політичних сил для захисту України Верховна Рада здобуває можливість скористатися цією тимчасовою єдністю "народних" депутатів для прийняття низки одіозних законів. Можна впевнено сказати, що суспільство стане ще більш мілітаризованим – уже тепер більшу активність стали виявляти праві парамілітарні структури. Незабаром у них почнуть вливати гроші ще активніше, ніж зараз. Не варто думати, що діятимуть вони лише на фронті – пошук "ворогів нації" в тилу ніхто не скасовував, та навпаки, він лише пожвавиться. В нинішніх умовах будь-яке ліве антивоєнне висловлювання думки буде переслідуватися і каратися. Наших співгромадян також чекають усі принади надзвичайного та, можливо, воєнного стану: комендантська година, евакуації, перевірки документів, різні види контролю, відключення інтернету та телефонного зв'язку. Радимо бути готовими до гіршого варіанту розвитку подій. Мешканцям ЛДНР теж на поліпшення життя найближчим часом чекати не варто: мобілізація посилюється, обстріли не вщухають, грабіж народу Донбасу місцевою владою продовжується тепер легально, вже офіційно та відкрито на російських багнетах.

Що стосується позиції комуністів, то можна навіть помітити, як її нам підказують представники влади обох сторін конфлікту. Майже вся промова Путіна була присвячена критиці більшовиків, критиці національної політики радянської влади. Міністр ж оборони України заявив, що Путін намагається відновити СРСР. Як бачимо, можновладці ворогуючих капіталістичних країн єдині у визначенні свого головного ворога – ворогів капіталістичного ладу, що боряться за його повалення та встановлення ладу соціалістичного. Після критики радянських часів у своїй промові Путін перейшов до критики сучасного українського уряду, всієї справді ганебної та невдалої історії української буржуазної держави. Але ж сказане ним можна легко віддзеркалити й у бік буржуазної Росії: зруйнована промисловість – суть сировинного придатку на периферії світового капіталізму; невдала національна політика держави, що вміщає під своїм дахом кілька націй; звинувачення в шовінізмі титульної нації – все, сказане Володимиром Путіним, можна докоряти сучасній російській державі не менш справедливо, ніж українській. Немає кращого агітатора проти капіталізму, ніж сам капіталіст. І комуністи, що не піддалися буржуазній пропаганді, що не продалися тим чи іншим капіталістам, не можуть відповісти на теперішній виклик війни інакше, чим засудженням розпалювання ворожнечі між країнами, відмовою підтримати жодну зі сторін цього конфлікту, бо серед цих сторін немає тієї, що була б стороною робітничого класу. Україна знаходиться між молотом і ковадлом світового імперіалізму, однією стороною конфлікту є влада-маріонетка капіталу Заходу, іншою стороною є влада-маріонетка капіталу Росії. Те, що нам потрібно зараз, це не солідарність з нашими західними "партнерами", це не солідарність з нашими "старшими братами" на сході. Україна як ніколи потребує солідарності пролетарів, весь світ потребує солідарності робітничого класу. Українців і росіян клич один – хай не буде пан над робітниками господарем! Жодної війни, крім класової!