ЖИВИЙ ГІРОСКОП

Непомітна плодова мушкаа (Drosophila) є лабораторною комахою біологів-дослідників у таких галузях, як біомедицина, генетика та біологія розвитку. Комаха займає мало місця, її легко годувати, вона має лише чотири пари хромосом і швидко розмножується.

Нещодавно зоологи досліджували, як формується структура, необхідна для польоту [плодової] мухи, – дзижчальце. Цей невеликий орган, розташований за основними крилами, функціонує як біологічний гіроскоп, що допомагає комасі зберігати стабільність у повітрі. Дзижчальця – це дивовижні механічні органи чуття, що допомагають плодовій мушці літати.

Дзижчальця працюють як вібраційні структурні гіроскопи а також і тензометри, допомагаючи комасі орієнтуватися та контролювати рівновагу під час польоту. Такі вібрації чинять силу на тіло комахи. Зокрема, дзижчальця надають інформацію про кутову швидкість по трьох осях, а саме по осях крену, тангажу й рискання, для контролю польоту.

Дзижчальця виглядають як крихітні барабанні палички або гантелі, але як вони зберігають таку форму? Протягом десятиліть помилково вважалося, що ці крихітні структури порожнисті, але дослідження, опубліковане влітку цього року в Current Biology, показало, що їх дві поверхні внутрішньо з'єднані складною клітинною системою, яка стабілізує їх округлу форму. Дослідження також показує, що дзижчальця знаходяться під постійним перхресним напруженням: одна сила тягне його по осі самого дзижчальця, а інша по горизонталі в точці з’єднання з кутикулою комахи. Саме ця внутрішня клітинна система врівноважує обидві сили, щоб зберегти геометрію дзижчальця.

Один з дослідників заявив: «Ця структура є системою стабілізації, що нагадує архітектурні опори: без цих внутрішніх з'єднань дзижчальце видовжується й втрачає свою форму, як намет без відтяжок». Звичайно, в інженерії «архітектурні опори» – це конструкції, ретельно спроєктовані архітекторами, а не продукт випадковості.

Говорячи про інженерію, троє еволюціоністів описують біомеханічну основу координації крил і дзижчалець у мух, зазначаючи, що рухи крил повинні бути швидкими й точними.

Ця система вимагає механізму зчеплення в шарнірі крила, щоб незалежно з'єднати кожне крило з вібруючим грудним відділом. Це модулює амплітуду кожного крила. Таким чином, механізм передачі сили від грудного відділу до крил у мух має вражаючу схожість з системами зчеплення автомобілів.

Коли людина думає про такі точні механізми, вона, природно, уявляє собі точно налагоджену, цілеспрямовану інженерію, створену інтелектом, де нічого не залишено на волю випадку.

Еволюційна біологогія головним аргументом підтвердження дарвінської еволюції приводила експерименти з гомеозисними генами плодових мушок, мовляв, завдяки мутаціям замість дзижчалець можуть виростати друга пара крил: ось вам і корисна мутація, яка підтверджує макроеволюцію.

Але що було приховано від широкої громадськості, так це те, що плодова муха була у вкрай невигідній ситуації. Додаткова пара крил не мала м'язів для польоту! Її політ був обмеженим, що робило її повільною й нестабільною,втративши інформацію про кутову швидкість по трьох осях. Єдине місце, де така мутована чотирикрила муха могла вижити, – це захищені межі лабораторії. Якщо її випустити в навколишнє середовище, повільна й незграбна муха швидко стане їжею для хижака. Цей ретельно контрольований експеримент не дає нам інформацію про те, що можуть спричинити некеровані мутації в дикій природі.

Незважаючи на це, еволюціоністи повинні припустити, що ці добре спроєктовані структури не були створені, а еволюціонували з задніх або передніх крил предків (деякі помилково називають дзижчальця «модифікованими задніми крилами»), але немає жодних доказів того, що це відбулося. Це лише теорія. Дзижчальця є на 100% дзижчальцями. Еволюціоністи мусять покладатися на застарілу теорію конвергентної еволюції, щоб описати походження дзижчалець. Системи польоту та балансування маленької плодової мухи демонструють очевидне творіння Бога.

За матеріалами сайту Institute for Creation Research

Song, Y. et al. 2025. Mechanical Coupling between Dorsal and Ventral Surfaces Shapes the Drosophila Haltere. Current Biology. 35 (13): 3090–3105.