З. Фрейд про психоаналіз - Психология реферат

Главная

Психология
З. Фрейд про психоаналіз

Біографія З. Фрейда (прихід його в медицину, передумови для створення праць про психоаналіз). Надання переваги методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь, відмова від гіпнозу. Погляд на походження істеричної дисоціації (розщеплення свідомості).


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
На тему: "З. Фрейд про психоаналіз"
1) Біографія Зігмунда Фрейда (прихід його в медицину, передумови для створення праць про психоаналіз)
Зігмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в австрійському місті Фрайберзі, Моравія (нині Пршибор на території сучасної Чехії) у родині небагатого торговця вовною. Коли Фрейдові було чотири роки, його родина у зв'язку з фінансовими утрудненнями перебралася у Відень, де майбутній учений прожив близько 80 років. У великій родині було 8 дітей, але тільки Зіґмунд виділявся своїми винятковими здібностями, дивно гострим розумом і пристрастю до читання. [8]
Зигмунд Фрейд народився в сім'ї Якоба Фрейда та Амалії Натансон.
Батьки психоаналітика походженням з Бучача (нині Тернопільська область), де жили до переселення в австрійське місто Фрейберг, що знаходиться поблизу кордонів Польщі та Австрії.
У статті "Моє життя і психоаналіз" Зигмунд писав: "Я народився 6 травня 1856 року у Фрейбурзі в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехословаччині. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Про моїх предків з батьківського боку я знаю, що вони колись мешкали в рейнських землях, у Кельні; у зв'язку з черговим переслідуванням євреїв в XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії". Якоб Фрейд народився в 1815 році в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився і дав життя двом старшим братам Зигмунда - Еммануелю і Філіпу. Амалія Натансон також народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі. [6]
Тому батьки прагнули створити для нього кращі умови. Незважаючи на обмежені фінансові можливості, що змушували всю родину тулитися в тісній квартирці, у Фрейда була своя власна кімната й навіть лампа з масляним ґнотом, який він користувався під час занять. Інші члени родини задовольнялися свічками. Фрейд згадував, що в дитинстві він частенько мріяв стати генералом або міністром. Але він був євреєм, і майже будь-яка професійна кар'єра була для нього закрита, за винятком медицини і юриспруденції. Фрейд вибрав медицину без особливого бажання. Він надійшов на медичний факультет Віденського університету в 1873 році. Після одержання медичного ступеня в 1881 році Фрейд обійняв посаду в Інституті анатомії мозку й проводив порівняльні дослідження мозку дорослої людини й плода. В 1885 році одержав звання приват-доцента, і йому була надана стипендія для наукового стажування за кордоном, після чого він відправився в Париж у клініку Сальпетриер до известного психіатра Ж.М. Шарко, що застосовував гіпноз для лікування психічних захворювань. В 1886 році Фрейд одружився на Марті Бернайс, з якою вони прожили разом більше половини століття. У них народилися три дочки й три сини. Молодша дочка, Ганна, пішла по стопах батька й згодом зайняла лідируюче положення в психоаналітичному напрямку як дитячий психоаналітик. В 1891 році Фрейд переселяється в будинок за адресою: Відень ІX, Берггассе, 19, у якому він жив з родиною й приймав пацієнтів аж до змушеної еміграції в червні 1937 року.
Родинне життя Фрейдов почалося в чотирикімнатній квартирі на Рінгштрассе, вулиці, яка кільцем оточувала місто. На ній розташовувалися всілякі установи - музеї, галереї, опера, уряд, - і мати таку адресу вважалося престижним. Квартира, яку Фрейд вибрав влітку до весілля, знаходилася в новому будинку в північно-східній частині вулиці, біля біржі і старого кравецького кварталу з внутрішньої сторони і досить близько від медичних інститутів і міської лікарні із зовнішнього боку авеню. Це був не наймодніший, але дуже пристойніший район. Сьогодні на цьому місці коштує поліцейське управління. Коли я звернувся до чергового, той відповів: "Зігмунд Фрейд? Не знаю, хто це такий". [7]
У будинок входили з паралельної вулиці, Марія-Терезієнштрассе. Офіційно він називався "Kaiserliches Stiftungshaus", Імператорський меморіальний будинок, і стояв на місці театру, який за п'ять років до того спалахнув під час вистави і став могилою для декількох сотень чоловік "Багато хто стверджував, що купили квитки на цю трагічну виставу, але з якоїсь причини не змогли прийти, а значить, їх врятувало диво. Березня, її брат Елі і сестра Фрейда Ганна імовірно були серед цих небагато, що уникнули смерті.". Цей будинок називали Будинком спокутування, і таке минуле відлякувало тих, що деяких бажають там жити. Якщо тому квартирна плата була низькою, стає зрозумілим, як Фрейд міг дозволити собі таку квартиру. Спочатку він ледве зводив кінці з кінцями. Йому довелося закласти свій золотий годинник, дарунок від Еммануїла, і навіть золотий годинник, який він подарував Марті на весілля. [7]
"Фрейду був наданий холодний прийом, хоча і не настільки, як він пише в своїй автобіографії. За його словами, на молодого новатора озброїлися реакціонери від медицини. Так, він згадує "старого хірурга" з Відня, який тоді докорив йому, що Фрейд проігнорував походження слова "істерії" від грецького "матка" і те, що ця хвороба може відноситися лише до жінок. Якщо цей старик існував насправді, його навряд чи можна назвати типовим представником віденської медицини. Втім, чим сильніше Фрейд представляв опозицію, тим легше йому було відчувати себе героєм, що протистоїть суспільству." (Посланець Шарко)
У молодості Зігмунд Фрейд зацікавився гіпнозом та його застосуванням для надання допомоги душевно - хворим. Пізніше він відмовився від гіпнозу, надаючи перевагу йому методу вільних асоціацій та аналізу сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу.
В 1895 р. на віллі "Бель Вю" Зігмонду Фрейду відкрилася таємниця сновидінь.1896 рік офіційно вважається роком народження психоаналізу.
Теорії Фрейда та використані їм способи лікування викликали полеміку у Відні у XX віці і до цієї пори залишаються предметом гарячих спорів. Його часто називають "батьком психоаналізу".
У 1938 році, після приєднання Австрії до Германії (аншлюса) та ставшимися після цього пере - слідуваннями євреїв з боку нацистів, Фрейд емігрував у Лондон. Страждаючи від раку ротової порожнини, викликаної курінням, у 1939 він вчинив самогубство, точніше - евтаназію, ідея якої була в ті часи достатньо поширеною.
До цього ж року ставиться початок розробок Фрейдом разом з Й. Брейером особливого способу гіпнотерапії - так званого катартичного (від грецького katharsіs - очищення).
В 1895 році Фрейд остаточно відмовився від гіпнозу й почав практикувати спосіб вільних асоціацій - лікування розмовою, згодом "психоаналіз". Поворот до справжньої слави й більших грошей відбувся 5 березня 1902 року, если імператор Франсуа - Жозеф І підписав офіційний указ про присвоєння Зиґмундові Фрейдові звання професора-асистента.
1907 рік, по оцінці самого Фрейда, переломний в історії психоаналітичного руху - він одержує листа від Э. Блейлера, що першим у наукових колах висловив офіційне визнання фрейдовської теорії.
У березні 1908 року Фрейд стає почесним громадянином Відня.
В 1909 році він виступає з лекціями в США, в 1910 році в Нюрнбергу збирається "Другий міжнародний конгрес по психоаналізі", далі конгреси стають регулярними.
В 1912 році Фрейд засновує періодичне видання "Міжнародний журнальчик по медичному психоаналізі".
У ранніх роботах Фрейда (до 1920 р.) у якості джерела неврозів розглядається конфлікт несвідомого (яке керується "принципом задоволення") і свідомості, яка прагне до самозбереження ("принцип реальності"). Згодом основна увага зосереджує на конфлікті усередині психічної інстанції, що керується принципом реальності. У роботі "Я и Воно" Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти - Воно Я і Понад - Я (Суперего). Воно представляє несвідомі потяги, Я - принцип реальності. Понад - я формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, панування яких над психікою також стає несвідомим, приводить до виникнення совісті й неусвідомленого почуття провини.
фрейд психоаналіз асоціація сновидіння
В 1935 році Фрейд стає почесним членом Королівського суспільства медиків у Великобританії. 23 Серпня 1938 року влада закриває Віденське Психоаналітичне суспільство. 4 Червня 1938 року Фрейд із дружиною й дочкою Ганною залишає Відень і "Східним експресом" їде через Париж у Лондон.
Болісно страждаючи від раку, викликаного палінням, в 1939 році він просить свого лікаря й друга Макса Шура допомогти йому зробити самогубство. Той дав йому потрійну дозу морфіну, від якої він помер 23 вересня 1939 року.
Фромм аналізував також самоідентифікацію Фрейда з пророком Мойсеєм, засновником єврейської релігії. Згодом Фрейд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу, мовляв йому тільки призначено передбачити завоювання сфери психічного, а свого учня Карла Густава Юнга називав Ісусом Навіном психоаналізу. Одну з останніх праць Фрейд присвятив образові Мойсея. Сором за батька, що не зміг відстояти свою національну гідність, породив несвідому зневагу до своєї нації загалом. Тому він вивів Мойсея не євреєм, а сином єгипетського аристократа. Тим самим Фрейд позбавляв євреїв героя та оригінальної монотеїстичної ідеї, стражами якої, в середовищі суцільного язичництва, іудеї були до Євангелія.
У ставленні до людського світу Фрейд орієнтувався на елітарну меншість, якій відводив керівну та організаційну роль.
Єврейська духовна традиція сприяла тому, що Фрейд у своїх поглядах на культуру орієнтувався на елітарну традицію давнього світу. З античною традицією вищості аристократичної людини над масою Фрейд узгоджував і своє відкриття. У дусі платонівської філософії (Платон вважав розум вищим від душі) він дійшов висновку, що метою життя цивілізованої людини стає сублімація (лат. "підіймаю, підношу") - перетворення сексуальної енергії на духовно-творчу.
Людство Фрейд поділяв на нецивілізовану масу (чернь), не здатну жертвувати власними інстинктами, а тому змушену їх задовільняти, і на інтелектуальну еліту, здатну сублімувати (перетворювати) найнижчі інстинкти на пізнавальну діяльність. Цивілізація постала результатом сублімації інстинктивних імпульсів, перетворення нижчого на вище. У листі до своєї нареченої Фрейд писав:". Чернь живе, як хоче, а ми стримуємо себе. Ми робимо це для того, щоб зберегти нашу цілісність. Ми зекономимо на нашому здоров'ї, на нашій здатності радіти, на нашій силі: ми зберігаємо її для чогось, самі того не знаючи, для чого саме. І ця звичка постійного пригнічення природних інстинктів надає витонченості нашому характеру". Тому Фрейд на себе накладав найжорстокіші сексуальні обмеження і жив відповідно до найсуворішої моралі. А релігію як "низьку" ілюзію, він вважав духовним пристановищем юрби, науку - еліти. У праці "Майбутнє однієї ілюзії" він поділяв людей на вождів і підкорених, вважаючи, що такий поділ грунтується на природній основі. Сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював АНТИДЕМОКРАТИЧНІ засади; глибоко вірячи в ДИКТАТУРУ ЕЛІТИ, ідеалізував Муссоліні, пославши йому в дарунок свою книгу про психоаналіз. Його захоплення видатними особами відповідало модерністським уявленням про культурних героїв та їх загальнолюдську місію - розумно і гармонійно облаштувати світ. [11]
Першим учителем Фрейда був видатний європейський фізіолог Ернст Брюкке. Під його керівництвом студент Фрейд працював у віденському фізіологічному інституті, просиджуючи по багато годин за мікроскопом. Уміння зосереджено працювати, цілком віддаючи себе науковим заняттям, вироблене в цей період, Фрейд зберіг на наступні десятиліття. Він мав намір стати професійним науковцем. Але вакантного місця у фізіологічному інституті в Брюкке не було. Був один вихід - стати практикуючим лікарем, хоча до цієї професії він ніякого тяжіння не випробовував. Фрейд вирішив зайнятися приватною практикою як невропатолог. Для цього довелося спершу піти працювати в клініку, тому що медичного досвіду в нього не було. У клініці Фрейд освоює методи діагностики й лікування дітей з ураженим мозком (хворих дитячим паралічем), а також різних порушень мови (афазій). Його публікації про це стають відомі в наукових і медичних колах. Фрейд здобуває репутацію висококваліфікованого невропатолога.
Передумови створення психоаналізу .
Своїх хворих Фрейд лікував прийнятими в той час способами фізіотерапії.
Вважалося, що оскільки нервова система являє собою матеріальний орган, та й хворобливі зміни, які в ній відбуваються, повинні мати матеріальні причини. Тому усувати їх треба за допомогою фізичних процедур, впливаючи на хворого теплом, водою, електрикою та ін.
Дуже незабаром, однак, Фрейд став випробовувати незадоволеність цими фізіотерапевтичними процедурами. З лікування залишала бажати кращого, і він задумався над можливістю застосувати інші методи, зокрема гіпноз, використовуючи який деякі лікарі домагалися гарних результатів. Аналіз "Інстинкту життя" - Ероса, що співіснує з іншим могутнім "Інстинктом смерті" - Танатосом привабив З. Фрейда. Перманентна боротьба між ними та цивілізацією, їх взаємодія в різних формах, несвідоме й свідоме - все разом і визначають, на думку Ф., природу сус-ва, його розвиток.Ф. був переконаний, що людині притаманна глибинна емоційна потреба в сильній владі. Суть його теорії сус-ва полягала в тому, що стійке людське сус-во може існувати лише тоді, коли будуть подолані універсальні батьковбивчі тенденції, які існують у молодших чл. сус-ва. Подолання цих тенденцій не лише мало зберігати цілісність такої клітини як сім'я, але й стабілізацію самого сус-ва. Звідси введення табу на інцест, заохочення шлюбів поза сім'єю, родом тощо. Отже, вважав Ф., розвиток сус-ва можна, також, прослідкувати, аналізуючи еволюцію подолання в сус-ві едіпових потягів. Розкриваючи суть культури Ф. виокремив ряд рис, зокрема - спосіб, за допомогою якого регулюються стосунки між людьми. Суспільне життя стає можливим із встановлення колективної влади, що сильніша від волі однієї особи. Право має стати кінцевим результатом розвитку людської спільноти, що пожертвувала своїми інстинктами і не дозволила нікому стати жертвами сили. Культура в той же час накладає на свободу індивіда ряд обмежень. Процеси розвитку культури й розвиток "лібідо окремої людини" на думку Ф. були схожими, а дані обмеження поглиблюють конфлікт між "людською природою" та самою культурою, цивілізацією. Важливе місце в системі Ф. зайняла проблема поділу сус-ва. [10, стор.233]
Праця Фрейда "Про психоаналіз" написана у формі лекцій. Започаткував психоаналіз лікар з Відня Йозеф Брейєр, який спершу застосував цей метод до однієї дівчини, яка була схильна до істерії. У зв'язку з тим, що пацієнтка знайшла в собі ряд розладів: у неї був параліч правих кінцівок, кашель, труднощі з триманням голови, а також тимчасова відмова зору, а також ускладненням була відсутність апетиту і небажання пити, при тому, що вона відчувала спрагу і так протягом декількох тижнів, а потім до цього всього вона втратила можливість спілкуватися рідною мовою і навіть розуміти її, також у неї з'являлись думки про те, що вона може змінювати свою особистість. Насправді це не тяжкий стан, а хвороба, що носить назву істерії і може симулювати всі вище названі обставини, у даної пацієнтки вона появилась під час догляду за важко хворим батьком, який згодом помер. Власне в даній ситуації, як і в будь-якій не психічній, а скоріше фізичній хворобі лікар не може все вирішити, потрібна сила волі і того, кого власне лікують, а в таких випадках навіть приходиться іноді покластися на природу. Хоча, на мою думку, трохи утопічно було б покладатись на те, що важкі проблеми вирішить лише щасливий випадок. У даному стані ми можемо спостерігати не таке відношення до людини, хворої більше фізичним недугом, ніж до людини, якій властива істерія. Ось так, хворий на пухлину мозку чи щось на зразок цього психічного (все ще психічного) розладу веде себе так, що лікар розуміє його і може збудувати навіть ланцюжок, який пояснить той чи інший вчинок, що в порівнянні з істерією буде значно легшим захворюванням. При істерії психіатр не розуміє в якому стані знаходиться пацієнт і веде себе як дилетант у цій справі. Таким чином істерики не викликають до себе симпатії, а лікар розглядає їх, як людей, які непідвладні науці. В стані абсансу (тимчасове помутніння розуму) 21 - річна дівчина говорила якісь слова. Брейєр записав ці слова, а під час наступного сеансу під станом гіпнозу почав їх називати, а пацієнтка видавала цілі логічні ланцюжки, пов'язані з цими словами. Вона розповідала про свої фантазії, які починались сценами опису догляду за своїм батьком, її розповідь безпосередньо включала в себе дані слова, а в цей конкретний період часу вона почала розуміти рідну їй англійську мову і спілкувалась тільки на ній. Цей метод назвали `talking cure` (лікування розмовою), або жартівливо ` chimney sweeping`, який вчені переводять згідно змісту як " прочистка труб". [1]
А все почалось з того, що літом під час великої спеки їй не хотілося пити. Вірніше вона хотіла, але як тільки вона брала склянку з водою до рук, одразу ж відкладала її, неначе страждала водофобією. Насправді хвора одного разу побачила, як собачка англійки, яку вона дуже не любила пила воду зі склянки. З тих пір вона перестала пити воду, а свою жагу вгамовувала великою кількістю фруктів. В цілому її стан був схожий на повторний розлад.
Наведу і інші приклади детермінації істеричних симптомів, крім водобоязні внаслідок відрази, випробуваного побачивши це. Так, Брейер розповідає, що розладу зору його хворий могли бути зведені до наступних приводів, а саме: "Хвора зі слізьми на очах, сидячи в постелі хворого батька, раптом чула питання батька, котра година; вона бачила циферблат неясно, напружувала свій зір, підносила годинник близько до очей, тому циферблат видався дуже великим (макропсія й strabismus conv.); або вона напружувалася, стримуючи сльози, щоб хворий батько не бачив, що вона плаче". Усі патогенні враження ставляться ще на той час, коли вона брала участь у догляді за хворим батьком. "Одного разу вона прокинулася вночі у великому страху за свого, що морозить батька й у великій напрузі, тому що з Відня очікували хірурга для операції. Ганна сиділа в постелі хворого, поклавши праву руку на спинку стільця. Вона впала в стан мрій наяву й побачила, як зі стіни повзла до хворого чорна змія з наміром його вкусити. Вона прагнула відігнати тварину, але була як би паралізована: права рука, яка висіла на спинці стільця, оніміла, втратила чутливість. Коли вона глянула на цю руку, пальці звернулися в маленьких змій з мертвими головами (нігті). Імовірно, вона робила спроби прогнати паралізованою правою рукою змієві, і завдяки цьому втрата чутливості й параліч асоціювалися з галюцинацією змії. Коли ця остання зникла й хвора захотіла, усе ще у великому страху, молитися, - у неї не було слів, вона не могла молитися на жодному з відомих їй мов, поки їй не спав на думку англійський дитячий вірш, і вона змогла на цій мові думати й молитися".
А за спостереженнями Фрейда: в однієї 40 літньої дами був тик, а саме - особливий звук, що клацає, який вона робила при всякому порушенні, а також і без видимого приводу. Цей тик вів своє походження від двох переживань, загальним моментом для яких був розв'язок хворої тепер не робити ніякого шуму. Незважаючи на цей розв'язок" як би із протиріччя, цей звук порушив тишу одного разу, коли вона побачила, що її хворий син нарешті із труднощами заснув, і сказала собі, що тепер вона повинна сидіти зовсім тихо, щоб не розбудити його, і іншим разом, коли під час поїздки з її двома дітьми в грозу коня злякалися й вона намагалася уникати всякого шуму, щоб не лякати коней ще більше.
Істеричні хворі страждають спогадами. Їхні симптоми є залишками й символами спогадів про відомі (травматичних) переживаннях. Порівняння з іншими символами спогадів в інших областях, мабуть, дозволить нам глибше проникнути в цю символіку. Адже пам'ятники й монументи, якими ми прикрашаємо наші міста, являють собою такі ж символи спогадів. Але що можна сказати про такого лондонського жителя, який і тепер би стояв із сумом перед пам'ятником поховання королеви Елеонори замість того, щоб бігти по своїх справах у тому поспіху, який потрібно сучасними умовами роботи, або замість того, щоб насолоджуватися у своєї власної юної й прекрасної королеви серця? Або про інший, який перед монументом буде оплакувати пожежа свого улюбленого міста, яке з тих пор давно вже вибудуваний знову в ще більш блискучому виді? Подібно цим двом непрактичним лондонцям поводяться все істерики й невротики, не тільки тому, що вони згадують давно минулі хворобливі переживання, але й тому, що вони ще афективно прив'язані до них; вони не можуть відскіпатися від минулого й заради нього залишають без уваги дійсність і сьогодення. Така фіксація щиросердечного життя на патогенних травмах являє собою одну з найважливіших характерних рис неврозу, що мають велике практичне значення.
Усі її травми ставляться вчасно, коли вона доглядала за своїм хворим батьком, і симптоми її хвороби можуть бути розглянуті як знаки спогаду про його хвороби й смерті. Вони відповідають, отже, уболівай, і фіксація на спогадах про померлий через настільки короткий час після його смерті, звичайно, не являє собою нічого патологічного; навпаки, цілком відповідає нормальному почуттю. Фіксація на травмі не представляє в пацієнтки Брейєра нічого виняткового. Але в інших випадках, як, наприклад, у випадку хворої з тиком, причини якого мали місце 10 і 15 років тому, ця особливість ненормального зосередження на минулому ясно виражена, і пацієнтка Брейєра, напевно, виявила б цю особливість точно так само, якби незабаром після травматичних переживань і утвору симптомів не була піддана катартичному лікуванню.
Дотепер ми пояснювали тільки відношення істеричних симптомів до історії життя хворих; із двох інших моментів брейєровського спостереження ми можемо одержати вказівку на те, як слід розуміти процес захворювання й видужання. Щодо процесу захворювання слід зазначити, що хвора Брейєра повинна була майже при всіх патогенних положеннях пригнічувати сильне порушення замість того, щоб позбутися цього порушення відповідними вираженнями афекту, словами або діями. У невеликій події із собачкою своєї компаньйонки вона пригнічувала для ввічливості своя дуже сильна відраза; у той час, коли вона пильнувала в постелі свого батька, вона безупинно була стурбована тем, щоб не дати помітити батькові свого страху й свого горя. Коли вона згодом відтворювала ці сцени перед своїм лікарем, те стримуваний тоді афект виступав з незвичайною силою, начебто він за цей довгий час зберігався у хворій. Той симптом, який залишився від цієї сцени, зробився особливо інтенсивним, коли наближалися до його причин, і потім після припинення дії цих причин зовсім зник. З іншого боку, можна було спостерігати, що спогад сцени при лікарі залишалося без усяких наслідків, якщо по який або причині цей спогад протікав без вираження афекту. Доля цих афектів, які можуть бути розглянуті як здатні до зсуву величини, була визначальним моментом як для захворювання, так і для видужання. Напрошувалося припущення, що захворювання відбулося тому, що розвиненому при патогенних положеннях афекту був закритий нормальний вихід, і що сутність захворювання полягала в тому, що ці защемлені афекти набули ненормального застосування. Частиною ці афекти залишалися, обтяжуючи щиросердечне життя, як джерела постійного порушення для останньої; частиною вони випробовували перетворення в незвичайні тілесні іннервації й затримки (Hemmungen), які являли собою тілесні симптоми даного випадку. Для цього останнього процесу вони стали використовувати термін " істерична конверсія " . Відома частина нашого щиросердечного порушення й у нормі виражається в тілесних іннерваціях і дає те, що знають під іменем " вираження щиросердечних хвилювань " . Істерична конверсія перебільшує цю частину плину афективного щиросердечного процесу; вона відповідає більш інтенсивному, спрямованому на нові шляхи вираженню афекту. Коли ріка тече по двом каналам, то завжди настане переповнення одного, як тільки плин по іншім зустріне яке або перешкода.
На перше місце тут поставлені афективні процеси. Інше спостереження Брейєра змушує нас при характеристиці хворобливих процесів приписувати велике значення станам свідомості. Хвора Брейєра виявляла щиросердечні стани: стану сплутаності, зі зміною характеру, які чергувалися з нормальним станом. У нормальному стані вона нічого не знала про патогенні сцени й про їхні зв'язки із симптомами; вона забула ці сцени або у всякому разі втратила їхній патогенний зв'язок. Коли її приводили в гіпнотичний стан, вдавалося з відомою витратою праці викликати в її пам'яті ці сцени, і завдяки цій роботі спогаду симптоми пропадали. Було б дуже важко витлумачувати цей факт, якби досвід і експерименти по гіпнотизму не вказали нам шляхи дослідження. Завдяки вивченню гіпнотичних явищ ми звикли до того розуміння, яке спочатку видалося нам украй далеким, а саме, що в тому самому індивідуумові можливо кілька щиросердечних угруповань, які можуть існувати в одному індивідуумові досить незалежно друг від друга, можуть нічого "не знати" друг про друга, і які поперемінно захоплюють свідомість. Випадки такого роду, названі double conscience , іноді виникають мимовільно. Якщо при такому розщепленні особистості свідомість постійна властиве одному із двох станів, то це останнє називають свідомим щиросердечним станом, а відділене від неї - несвідомим. У відомих явищах так званого постгіпнотичного впливу, коли задана в стані гіпнозу завдання згодом беззаперечно виконується в нормальному стані, ми маємо прекрасний приклад того впливу, який свідомий стан може випробовувати з боку несвідомого, і на підставі цього зразка можливо у всякому разі з'ясувати собі ті спостереження, які ми робимо при істерії. Брейєр розв'язав висунути припущення, що істеричні симптоми виникають при особливому щиросердечному стані, який він називає гіпноїдним. Ті порушення, які попадають у момент такого гіпноїдного стану, легко стають патогенними, тому що гіпноїдного стану не дають умов для нормального відтоку процесів порушення. З такого процесу порушення виникає ненормальний продукт гіпноїдного стану, саме - симптом, і цей останній переходить у нормальний стан, як щось стороннє. Нормальний стан нічого не знає про патогенні переживання гіпноїдного стану. Де існує симптом, там є й амнезія, пробіл у пам'яті, і заповнення цього пробілу збігається зі знищенням умов виникнення симптому.
Втім, брейєровська гіпотеза про гіпноїдні стани виявилася зайвої й навіть затримуючої подальший розвиток методу, чому й залишена сучасним психоаналізом. Згодом ви почуєте, хоча б тільки загалом, які впливи і які процеси можна було відкрити за поставленої Брейєром границею. У вас може цілком справедливо виникнути враження, що дослідження Брейєра приводять тільки до дуже недосконалої теорії й незадовільному поясненню спостережуваних явищ, але зроблені теорії не падають із неба, і ви із ще більшим правом віднесете з недовірою до того, хто вам запропонує на самому початку своїх спостережень закінчену теорію без усяких пробілів. Така теорія може бути тільки результатом його спекуляції, але не плодом дослідження фактичного матеріалу без упереджених думок.
Майже в той час, коли Брейєр проводив у своєї пацієнтки talking cure, Шарко почав у Парижу свої дослідження над істериками Сальпетрієра - ті дослідження, які пролили нове світло на розуміння хвороби. Результати цих досліджень тоді ще не могли бути відомі у Відні. Коли ж, приблизно через 10 років, Брейєр і Фрейд опублікували своє попереднє повідомлення про психічний механізм істеричних явищ, яке ґрунтувалося на катартичному лікуванні першої пацієнтки Брейєра, тоді вони перебували цілком у сфері досліджень Шарко. Вони вважали патогенні переживання наших хворих, психічні травми рівнозначними тем тілесним травмам, вплив яких на істеричні паралічі встановив Шарко. Брейєровске положення про гіпноїдні стани є не що інше, як відбиття того факту, що Шарко штучно відтворював у гіпнозі травматичні паралічі.
Великий французький спостерігач, учнем якого я був в 1885-1886 рр., сам не мав схильності до психологічних побудов, але його учень П. Жану намагався глибше проникнути в особливі психічні процеси при істерії, і ми випливали його прикладу, коли поставили в центр наших побудов розщеплення психіки й розпад особистості. Ви знайдете в Жану теорію істерії, яка розділяє пануючі у Франції погляди на спадковість і на дегенерацію. Істерія, по його поглядах, являє собою відому форму дегенеративної зміни нервової системи, яка виражається в уродженій слабості психічного синтезу. Істерики нездатні із самого початку зв'язати щиросердечні процеси в одне ціле, і звідси в них схильність до дисоціації. Істерична Жану нагадує ту слабку жінку, яка пішла за покупками й вертається навантажена більшою кількістю всяких коробок і пакетів. Вона не може подолати з усією цією купою за допомогою своїх двох рук і десяти пальців, і тому в неї падає спочатку одна річ; нахилиться вона, щоб підняти цю річ, падає інша і т.д. Погано узгодиться із цією передбачуваною слабістю істериків та обставина, що в істериків поряд із проявами зниженої працездатності спостерігаються приклади часткового підвищення працездатності, як би у вигляді компенсації за слабість в іншому напрямку. У той час як пацієнтка Брейєра забула й свою рідну мову й усі інші, крім англійського, її володіння англійським досягло такої досконалості, що вона могла по запропонованій їй німецькій книзі читати бездоганний і легкий англійський переклад.
Фрейд скоро прийшов до іншого погляду на походження істеричної дисоціації (розщеплення свідомості). Подібна розбіжність, що вирішує для всіх наступних поглядів, повинне було виникнути неминуче, тому що я йшов не від лабораторних дослідів, подібно Жану, але від терапевтичних зусиль.
Катартичний метод лікування, як його практикував Брейєр, припускав приведення хворого в глибокий гіпнотичний стан, тому що тільки в гіпнотичному стані можна було одержати відомості про патогенні співвідношення, про яких у нормальному стані
З. Фрейд про психоаналіз реферат. Психология.
Реферат: Матричные структуры в управлении современными компаниями
Написать Контрольное Сочинение О Каком Либо Помещение
Практические Работы По Географии Домогацких
Дипломная работа: Антикризисное управление промышленными предприятиями. Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Общая собственность (свободный доступ)
Курсовая работа по теме Брендинг территории
Курсовая работа: Ремонт робочого обладнання бульдозера ДЗ-171.1.05
Реферат по теме Оценка стоимости имущества предприятия в процедуре банкротства
Реферат: «Использование информационных технологий в исследовании историко-богословских вопросов»
Эссе На Тему Профессиональное Призвание Моих Родителей
Мини Сочинение Каким Я Вижу Митрофана
Диссертация Гостиничное Дело
Реферат: Предмет методи завдання загальної і медичної психології
Реферат по теме Международное право в правовой системе Республики Беларусь
Информационные Системы В Экономике Лабораторные Работы
Контрольная работа: Прудовое рыбоводство
Качество Дневника По Практике
Контрольная работа: Технологические процессы в кулинарии
Газоанализатор Эсса Со Сн4 Схема Подключения
Реферат по теме Геморрой
Способы речевого воздействия в лингвистике - Иностранные языки и языкознание дипломная работа
Клиент-серверное приложение "Чат" с поддержкой файлового обмена - Программирование, компьютеры и кибернетика курсовая работа
Социально-экономическое развитие и общественно-политическое устройство Чечни в XVIII веке - История и исторические личности реферат