YouTube

Раптовий ніким не проханий різдвяний великий пост про YouTube, особливості мислення та людську увагу.

Отже, Ютуб. Це відеоплатформа, де, власне, люди дивляться відеоролики. Мета перегляду може варіюватися від глядача до глядача, але в переважній більшості випадків це – пошук розважального контенту, дешевих стимулів для мозку.

Інтернет у сьогоднішньому вигляді, web 2.x, вперше дав вам можливість не лише обирати контент, який ви хочете споживати, а й швидко перемикати увагу між сюжетами.

Ви гортаєте ТікТок (видаліть це китайське лайно, молю вас), рілзи в інстаграмі чи шортси на ютубі – і алгоритми рекомендацій підсовують вам коротенькі сюжети, які з великою імовірністю вас зацікавлять.

У 2020-ті роки виявилося, що "кліпове мислення", через яке бумери висміювали зумерів, – це не особливості психіки дітей, що виросли з айпадом замість соски в роті, а жаданий будь-яким мозком стан безперервного потоку стимулів.

Просто для кожного мозку потрібен свій набір стимулів, щоб у цей стан потоку увійти. І алгоритми рекомендацій стали саме тим інструментом, що допомагає знайти цей набір для будь-кого.

А аудіовізуальний контент (тіктоки, шортси, рілзи) – ідеальний в якості стимулів. Вони не надто довгі, щоб ви втрачали увагу, але не надто короткі, щоб ви могли не зрозуміти, що щойно побачили, або не встигнути отримати задоволення.

Якщо вам щось не цікаве, ви просто свайпаєте сюжет і миттєво отримуєте наступний. А також – умовну помітку в особистому профілі "не любить відео з анекдотами януковича".

Якщо ваша увага на чомусь затрималися, якщо ви подивились сюжет двічі, помітка буде протилежною. Можливо, для когось це секрет, але вподобайки у форматі коротких відео майже ні на що не впливають. Важливе лише утримання.

І тут ми переходимо до "великого" Ютубу – не до шортсів, а до традиційного формату відео. В них утримання уваги також є найважливішою метрикою.

Найрозумніші популярні ютубери змогли зпівставити ці два факти – і народили формат-франкенштейн: великі ролики, що складаються з маленьких сюжетів.

Подивіться свіжі відео Mr.Beast – якщо обрізати картинку по боках, вийде тупо набір тіктоків, пов'язаних між собою наскрізним сюжетом. Хоча і сюжет не є головним – ви можете ввімкнути такі відео з будь-якого моменту, вони все одно зачеплять вашу увагу.

Це дуже грамотна робота, вона не дозволяє мозку глядача нудьгувати: він постійно отримує нові стимули – крики, зойки, експресивну подачу, яскраві кольори, веселу ненав'язливу музику та красиві прольоти камери.

Але це лише половина секрету ютуберів.

Адже окрім таких примітивних стимулів мозок потребує й сюжету – того, за що в цій какофонії вхопитись та триматись. Саме тут проявляється друга половина секрету – надлишковість.

Якщо Містер Біст влаштовує змагання, то призом має бути величезний маєток, острів, або приватний джет. Якщо блогер дегустує бургери, він має спробувати всі бургери в місті.

Якщо оглядачка дивиться кіно, вона дивиться всі фільми франшизи. Якщо купує машину – це має бути найдорожче/найшвидше/найбільше авто в своєму класі.

Б'юті блогерка тестує всі різдвяні палетки та адвент-календарі. Геймер проходить гру на всі досягнення на найвищому рівні складності.

Бо все, що простіше, дешевше, менше, хтось вже зробив. Нас це вже не дивує. Інтернет настільки забитий інформацією про "звичайне", повсякденне життя, що увагу починає привертати надлишковість.

Тут варто розуміти, що надлишковість не є необхідним фактором успішності контенту. Але вона є необхідним фактором успішності регулярного контенту – коли ви публікуєте відео два та більше разів на місяць. Коли сама надлишковість стає фішкою вашого продукту і глядач проходить до вас заради неї.

Бо саме на вашому каналі найбільші торти, найшвидші мотоцикли та найдорожчі стейки, на які ви з найбільшої вишки скинете найсолодші кавуни.

А ще – ваше 10-хвилинне розважальне відео по суті складатиметься з 20-х півхвилинних сюжетів, що забезпечить ваш мозок потоком нових стимулів. 10 хвилин блаженства, поки 1000 людей порсаються в багні заради шансу виграти острів в океані.

Звісно, в розумних ютуберів типу того ж Містера Біста є й кілька інших секретів – наприклад, обкладинки відео, які експлуатують ефект зловісної долини. Мозок виділяє їх серед десятків інших на підсвідомому рівні.

За останні кілька років мейнстрімний Ютуб еволюціонував від нуднуватих "топів" (добірок цікавих фактів на одну тему) та інтригуючих челенджів (де глядач завжди ставив себе на місце виконавця цих викликів) – до надлишкових кліпових відео, які є трендом сьогодні.

Це система з позитивним зворотнім зв'язком – алгоритми рекомендацій демонструють, що цікаво нам на основі нашого досвіду, а блогери підлаштовуються під ті ж алгоритми вже в суміжних медіа. І цей процес є безперервним, бо алгоритми постійно еволюціонують, а тренди все ж надходять ззовні.

В цьому немає нічого поганого (та й хорошого), просто так працює сьогоднішній інтернет і так з ним взаємодіє наш мозок. Але це помітно б'є по авторах, бо надлишковість та необхідність постійного пошуку чогось "най-най-най" втомлює.

Це все перетворює їхню діяльність з хобі – у нудне повторення, від якого вони вигоряють та починають втрачати інтерес до роботи мрії. І оце вже є поганим.

Я думаю, що в найближчі пару років ми відійдемо від надлишковості, але збережемо "кліповий" формат. Просто авторам потрібно буде використовувати більш якісні стимули. Конкуренція зіграє свою роль.

А алгоритми продовжать еволюціонувати – доти, доки якісь нейромережі не навчаться генерувати для вас персоналізований контент "на льоту". І це буде ще та крінжатина, яку буде реально цікаво дивитись, але соромно ділитись з іншими.

Звісно, я не дійшов до цих думок повністю самостійно, на цю тему є пара цікавих відео, одне я знайшов, а друге спробую відшукати згодом, бо по ключових словах не вдається:

Дякую за увагу.